Справа № 2-2045/2010  року

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 30 квітня 2010 року                     м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області  в складі:

головуючого-судді:          Горейко М. Д.

секретаря:              Гаврилюк Н.Я .

    з участю представника позивача по довіреності від 04.06.2009 року №010-01/4084 Волошина В.І., представника відповідача по довіреності від 29.04.2010 року за №962 ОСОБА_2,

     розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Івано-Франківського міського суду цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства “Державний експортно-імпортний банк України”до ОСОБА_3про стягнення заборгованості за кредитним договором та судових витрат ,  –

встановив:

    Позивач звернувся в суд з позовом доОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором в сумі 279565,75 швейцарських франків, що в гривневому еквіваленті становить 2 239 209 грн.83 коп. та 550 грн. заборгованості по нарахованій комісії, посилаючись на те, що 12.07.2007 року відповідач отримав в позивача кредит в розмірі 292 000 швейцарських франків з кінцевим терміном погашення кредиту до 11.07.2014 року та зобов’язався виконати кредитні зобов'язання відповідно до умов кредитного договору. Внаслідок порушення графіку та розміру сплати коштів станом на 04.12.2009 року за відповідачем наявна заборгованість за кредитними зобов'язаннями в сумі 279 565,75 швейцарських франків, що в гривневому еквіваленті за офіційним курсом НБУ становить 2 239 209 грн. 83 коп., в тому числі: заборгованість по кредиту — 246 809,53 швейцарських франків, гривневий еквівалент складає 1 976 845 грн. 61 коп., заборгованість по відсотках — 32 756,22 швейцарських франків, гривневий еквівалент складає 262 364 грн. 22 коп., заборгованість по нарахованій комісії за управління кредитом становить 550 грн. Умовами договору визначено, що наслідком порушення позичальником зобов'язання щодо повернення чергової частини суми кредиту або процентів за користування кредитними коштами є право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту. Тому вважав право банку порушеним та просив стягнути з відповідача вказану суму.

    Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнала в повному обсязі. У зв'язку з непідготовленістю до розгляду справи пояснення в судовому засіданні не надала.

    Відповідач подав суду письмові заперечення на позов, які обґрунтував тим, що при укладенні кредитного договору він помилився щодо обставини, яка має істотне значення, а саме щодо прав та обов'язків як позичальника в частині валюти виданого кредиту. Кредитні кошти він отримав не у валюті кредиту, а у гривнях, а тепер змушений повертати у швейцарських франках. Вважає кредитний договір недійсним, так як він суперечить Цивільному кодексу України та іншим актам цивільного законодавства. Також зауважив, що всупереч вимог ст. ст. 19, 524 Цивільного кодексу України сторони у кредитному договорі грошовою одиницею вказаного зобов'язання визначили іноземну валюту — швейцарський франк, хоча гривня являється єдиним законним платіжним засобом в Україні, який приймається усіма юридичними та фізичними особами без будь-яких обмежень на території України для проведення грошових трансфертів та здійснення розрахунків у готівковому та безготівковому вигляді.

    Заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази, судом встановлено, що спір між сторонами виник з приводу порушення права на належне виконання умов кредитного договору, внаслідок чого банк позивається про його відновлення шляхом стягнення заборгованості за кредитним договором.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                    

    Статтею 1054 Цивільного Кодексу України визначено зміст кредитного договору. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. Істотними умовами кредиту є розмір кредиту та строк повернення кредиту.

    12 липня 2007 року між Публічним акціонерним товариством “Державний експортно-імпортний банк України” та відповідачем укладено кредитний договір №5407С18, за яким банк надав, а позичальник (відповідач) отримав кредит в розмірі 292 000 швейцарських франків та зобов’язався повернути кредит до 11.07.2014 р. згідно з графіком його погашення. Умовами п. 2.2 . 1  Договору передбачено обов'язок позичальника сплатити 10,99% річних за час фактичного користування кредитом, а також п. 2.2.2 встановлена плата за управління кредитом в розмірі 50 грн. щомісячно з 1 по 15 число кожного місяця.

    Згідно п. 2.4.1 (а. с.8 зв.) відповідач зобов'язався повертати кредитні кошти рівними частинами у сумах і в строки, визначені Графіком, та сплачувати відсотки за користування коштами одночасно з погашенням кредиту.

    Пунктом 2.5.1. кредитного договору (а. с. 9) передбачено обов'язок позичальника сплачувати проценти за користування коштами щомісячно з 1 по 15 число кожного місяця.

    Відповідно до п. 2.2.4 кредитного договору, комісія за надання кредиту складає 1% від суми кредиту.

    Незважаючи на взяті на себе за кредитним договором зобов'язання, відповідач, систематично порушував строки та розміри сплати кредиту і процентів за користування кредитними коштами, що підтверджується розрахунком заборгованості за кредитним договором № 5407С18 від 12.07.2007 року (а. с. 16-17).

    За змістом ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства.

    Згідно ч.1 ст. 527 ЦК України боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок, а кредитор – прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом.

    Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов'язання у встановлений договором строк.

Статтею 611 ЦК України встановлено правові наслідки порушення зобов'язання, за змістом якої у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема неустойка.

    Відповідно до п. 2.4.2. кредитного договору за порушення строків погашення заборгованості за кредитом або внесення відсотків за користування кредитом відповідач — позичальник сплачує позивачу — кредитору пеню в розмірі подвійної облікової стакви НБУ за кожний день прострочення, що діяла у період за який сплачується пеня.

    У відповідності до п. 2.6.2. банк вправі вимагати від позичальника дострокового повернення кредиту, сплати процентів за час фактичного користування кредитом, та неустойки у випадках невиконання позичальником умов кредитного договору.

    За змістом ч.2 ст. 1054 та ч. 2 ст.1050 ЦК України наслідком порушення відповідачем зобов'язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право позивача достроково вимагати повернення всієї суми кредиту.

    Позивачем станом на 04.12.2009 року проведено розрахунок заборгованості за кредитним договором № 5407С18 від 12.07.2007 року (а. с. 16-17), відповідно до якого нараховано всю суму заборгованості відповідача за кредитними зобов'язаннями в сумі 279565,75 швейцарських франків, що в гривневому еквіваленті за офіційним курсом НБУ становить 2 239 209 грн. 83 коп., в тому числі: заборгованість по кредиту — 246 809,53 швейцарських франків, гривневий еквівалент складає 1 976 845 грн. 61 коп., заборгованість по відсотках — 32 756,22 швейцарських франків, гривневий еквівалент складає 262 364 грн. 22 коп., заборгованість по нарахованій комісії за управління кредитом становить 550 грн.

    Будь-яких доказів, які б спростовували проведений позивачем розрахунок заборгованості ОСОБА_3. за вказаним кредитним договором відповідачем не представлено суду.

Судом критично розцінюються твердження відповідача щодо недійсності кредитного договору, оскільки доказів наведеного ним не надано суду. Згідно умов договору він взяв на себе обов'язок погашати кредит та сплачувати проценти за користування кредитними коштами у швейцарських франках, та й частково виконував такі зобов'язання саме у валюті кредиту, що підтверджується даними в розрахунку заборгованості за кредитним договором (а.с. 16,17). Згідно вимог позивача від 27.01.2009 року та 17.02.2009 року, адресованих відповідачу, про дострокове погашення кредиту (а.с.19,20) його повідомлялось про розмір заборгованості за кредитним договором саме у швейцарських франках, на які він не реагував, не ставив питання про розірвання кредитного договору чи визнання його недійсним.

Не приймаються до уваги і його посилання на те, що при укладенні кредитного договору він помилився щодо обставин повернення кредиту у швейцарських франках згідно з поточним курсом валюти, а не згідно з курсом валюти, встановленим НБУ на момент підписання кредитного договору, оскільки в Україні стабільність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена, так як населення щоденно інформується про курс гривні до іноземних валют в засобах масової інформації. Згідно ч. 1 ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання та валютного контролю”, валютні курси встановлюються Національним Банком України за погодженням з Кабінетом Міністрів України. Положенням “Про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів”, затвердженого Постановою Правління Національного Банку України № 496 від 12.11.2003 року, визначається, що офіційний курс гривні до іноземних валют установлюється щоденно. Для розрахунку курсу гривні до іноземних валют використовується інформація про котирування іноземних валют станом на останню дату.

Що стосується його посилань про незаконне вираження в кредитному договорі грошової одиниці в іноземній валюті, то порядок використання іноземної валюти визначається Законом України “Про Національний банк України” і Декретом Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, виданими відповідно до них нормативними актами, якими передбачена можливість здійснення розрахунків в іноземній валюті при одержанні комерційного чи банківського кредиту в іноземній валюті та його погашення. Відповідно до норм пп. г п.4 ст.5 Декрету КМУ використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави віднесено до операцій, які потребують ліцензії. Положенням ч.2 ст. 5 Декрету визначено, що Національним банком України видаються генеральні ліцензії комерційним банкам на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Згідно положення ст. 47 Закону України “Про банки і банківську діяльність” банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями на підставі банківської ліцензії. Ні представником відповідача, ні відповідачем не заявлялось клопотання про перевірку наявності такої ліцензії в позивача, тому така обставина в судовому засіданні не досліджувалась, а сам представник позивача ствердив в судовому засіданні, що в позивача мається ліцензія на здійснення валютних операцій. Тому такі посилання відповідача як на доказ безпідставності позовних вимог судом до уваги не приймаються.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором є обгрунтованою та підлягає  задоволенню.

При вирішенні питання в якій саме валюті підлягає поверненню борг по кредитним зобов'язанням, суд виходить з наступного. Відповідно до вимог розділу 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю, валюта України є законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень оплати будь-яких вимог та зобов'язань. За змістом ст. 524 ЦК України сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті, але зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України — гривні. Таким чином стягненню з відповідача підлягає заборгованість за наведеним кредитним договором в розмірі 2 239 209 грн. 83 коп., що еквівалентно 279 565,75 швейцарських франків за офіційним курсом НБУ станом на день проведення розрахунку заборгованості за кредитним договором.

    Відповідно до ч.1 ст. 88 ЦПК України стороні на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Тому з відповідача також слід стягнути на користь позивача понесені ним судові витрати.

    На підставі викладеного, відповідно до ст. ст. 524, 526, 527 ч.1, 611, 612, 1050 ч.2, 1054 Цивільного Кодексу України, ст. ст. 3, 4, 10, 11, 60, 88 ч.1 ЦПК України, керуючись ст. ст. 213-215 ЦПК України, суд, –

вирішив:

      Позов  Публічного акціонерного товариства “Державний експортно-імпортний банк України”до Вульчина Тараса-Ігора Андрійовичапро стягнення заборгованості за кредитним договором задоволити.

      Стягнути з ОСОБА_3, жителя АДРЕСА_1 ідентифікаційний номер НОМЕР_1 в користь Публічного акціонерного товариства “Державний експортно-імпортний банк України”, місцезнаходження якого м. Київ, вул. Горького, 127, МФО 322313, код ЄДРПОУ 00032112 — 2 239 209 грн. 83 коп.(два мільйони двісті тридцять дев'ять тисяч двісті дев'ять гривень 83 коп.), що в еквіваленті по курсу НБУ складає 279565,75 швейцарських франків заборгованості за кредитним договором №5407С18 від 12 . 07.2007  року, укладеним між Відкритим акціонерним товариством “Державний експортно-імпортний банк України”та ОСОБА_3, станом на 30.04.2010 року та 550 грн. нарахованої комісії за управління кредитом, 700 грн. витрат по оплаті судового збору і 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

    Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подачі заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. В разі подачі заяви про апеляційне оскарження рішення суду, але апеляційна скарга не була подана в строк, рішення набирає законної сили після закінчення цього строку.

    Заяву про апеляційне оскарження рішення суду до апеляційного суду області може бути подано протягом 10 днів з дня проголошення рішення.

    Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 20 днів після подачі заяви про апеляційне оскарження.

    Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подається через Івано-Франківський міський суд.

    Суддя:                                  Горейко М. Д.