Постанова

Іменем України

19 травня 2021 року

м. Київ

справа № 761/27264/19

провадження № 61 -12168 св 20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»;

відповідачі: ОСОБА_1 , яка діє у своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа - служба у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 04 лютого 2020 року у складі судді Рибака М. А. та постанову Київського апеляційного суду від 16 липня 2020 року у складі суддів: Невідомої Т.О., Гаращенка Д.Р., Пікуль А.А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2019 року товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі - ТОВ «ОТП Факторинг Україна») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , яка діє у своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - служба у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації, про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення.

Позовна заява мотивована тим, що 16 лютого 2007 року між закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» (далі - ЗАТ «ОТП Банк»), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» (далі - ПАТ «ОТП Банк»), та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, за яким відповідач отримала кредит у розмірі 109 900 доларів США зі сплатою 5, 99% річних строком до 16 лютого 2032 року.

У той же день для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_4 було укладено договір поруки, а ОСОБА_1 за іпотечним договором передала в іпотеку банку належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 .

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 02 серпня 2010 року на користь ПАТ «ОТП Банк» стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 заборгованість за кредитним договором від 16 лютого 2007 року в сумі 1 008 242 грн 28 коп.

05 листопада 2010 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» були укладені договір купівлі-продажу кредитного портфелю та договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки від 16 лютого 2007 року, за умовами яких до товариства перейшли усі права банка щодо права вимоги до боржника - ОСОБА_1 за кредитним договором та договором іпотеки.

З інформації щодо зареєстрованих осіб за адресою предмета іпотеки, у вищезазначеній іпотечній квартирі зареєстровані ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2

20 травня 2019 року на адресу реєстрації відповідачів було надіслано цінним листом з описом вкладення вимогу про добровільне звільнення квартири. Оскільки позичальник порушує умови кредитного договору та договору іпотеки, не виконує взятих на себе зобов`язань, що, зокрема, підтверджується рішенням суду, позивач вимушений звернутись до суду за захистом своїх порушених прав. Заходи досудового врегулювання спору вживались, проте, між сторонами не досягнуто згоди з приводу погашення заборгованості за кредитними зобов`язаннями.

Ураховуючи викладене, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» просило суд у рахунок погашення заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу, належної ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_1 на прилюдних торгах та виселити відповідачів із вказаної квартири.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 04 лютого 2020 року позов ТОВ «ОТП Факторинг Україна» задоволено частково. У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 16 лютого 2007 року у розмірі 1 008 242 грн 28 коп. звернуто стягнення на квартиру АДРЕСА_1 шляхом проведення прилюдних торгів, за початковою ціною продажу на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, встановленої на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/ незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій в порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження». У задоволенні позовних вимог про виселення відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позичальником зобов`язання за кредитним договором не виконані, заборгованість на користь банку не сплачена, що свідчить про наявність правових підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки. Проте, враховуючи тимчасові обмеження, встановлені Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії вказаного Закону не підлягає виконанню. Відмовляючи у задоволені позовних вимог про виселення, суд першої інстанції виходив з того, що відомості про отримання відповідачами вимоги банку про добровільне звільнення квартири про необхідність виселення у матеріалах справи відсутні.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 16 липня 2020 року апеляційну скаргу ТОВ «ОТП Факторинг Україна»залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції, зазначивши, що висновок суду першої інстанції про те, що рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не підлягає виконанню є обґрунтованим, та не є таким, що передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором. Докази на підтвердження того факту, що відповідачі отримали вимогу про виселення та є обізнаними про необхідність виселення, позивачем не надано.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2020 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просило оскаржувані судові рішення в частині зупинення виконання рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки та в частині відмови у задоволенні позовних вимог про виселення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення позову.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначав неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 09 вересня 2015 року у справі № 6-455цс15, від 01 липня 2015 року у справі № 6-875цс15, від 02 вересня 2015 року у справах №№ 6-615цс15, 6-1049цс15, від 21 жовтня 2015 року у справах №№ 6-1033цс15, 6-1484цс15, від 25 листопада 2015 року у справі № 6-1061цс15, від 16 грудня 2015 року у справі № 6-1469цс15, від 27 травня 2015 року у справі № 6-58цс14, у постанові Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі № 355/689/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 серпня 2020 року касаційне провадження у справі відкрито, витребувано цивільну справу № 761/27264/19 із Шевченківського районного суду м. Києва.

У жовтні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18 січня 2021 року справу передано судді-доповідачеві Осіяну О. М.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 травня 2021 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували, що вимога письмового попередження про добровільне звільнення жилого приміщення стосується лише такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки, як позасудове врегулювання на підставі договору, і не застосовується в порядку звернення стягнення за рішенням суду.

Крім того, судами безпідставно, на думку заявника, застосовано положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», які не зупиняють дію решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов`язань, тому не можуть бути мотивом для відмови в позові. Суд не мав законних підстав вирішувати питання щодо того, що рішення в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не підлягає виконанню, оскільки така вимога не заявлялася позивачем та учасниками судового розгляду. Судами не враховано, що за цільовим використанням наданий відповідачу кредит не є споживчим, крім того, у власності відповідача ОСОБА_1 перебуває інша нерухомість.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

16 лютого 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, за яким відповідач отримала кредит у розмірі 109 900 доларів США зі сплатою 5, 99 % річних строком до 16 лютого 2032 року.

У той же день для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_4 було укладено договір поруки, а ОСОБА_1 за іпотечним договором передала в іпотеку банку належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 .

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 02 серпня 2010 року на користь ПАТ «ОТП Банк» стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 заборгованість за кредитним договором від 16 лютого 2007 року в сумі 1 008 242 грн 28 коп.

05 листопада 2010 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» були укладені договір купівлі-продажу кредитного портфелю та договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки від 16 лютого 2007 року, за умовами яких до товариства перейшли усі права банка щодо права вимоги до боржника - ОСОБА_1 за кредитним договором та договором іпотеки.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ТОВ «ОТП Факторинг Україна» задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин Частиною першою статті 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору і вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно

Частиною першою статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися заставою (іпотекою).

Відповідно до статті 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

За змістом частини першої статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Підставами звернення стягнення на предмет іпотеки є: рішення суду, виконавчий напис нотаріуса або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (частина третя статті 33 Закону України «Про іпотеку»).

Відповідно до статей 12, 33 Закону України «Про іпотеку» одним зі способів захисту прав та інтересів іпотекодержателя є звернення стягнення на предмет іпотеки.

У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 Закону України «Про іпотеку».

Способи захисту цивільного права чи інтересу можуть бути судові (стаття 16 ЦК України) та позасудові (статті 17-19 ЦК України). Спосіб захисту цивільного права чи інтересу має бути доступним та ефективним.

Закон України «Про іпотеку» визначає такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду); позасудовий: захист прав нотаріусом (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса) або самозахист (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя).

Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду (стаття 39 Закону України «Про іпотеку») є: реалізація предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів (статті 41-47 Закону України «Про іпотеку»); продаж предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 Закону України «Про іпотеку»).

Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, є (частина третя статті 36 Закону України «Про іпотеку).

У разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору (частина перша статті 35 Закону України «Про іпотеку»).

Положення вказаної частини не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку (частина друга статті 35 Закону України «Про іпотеку»).

ТОВ «ОТП Факторинг Україна» звернулося до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження» та Закону України «Про іпотеку», тобто в порядку задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду.

Таким чином, позивач, як іпотекодержатель на власний розсуд обрав спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки у судовому порядку у спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів із дотриманням норм законодавства.

Звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду здійснюється з урахуванням положень статті 39 Закону України «Про іпотеку».

Частиною першою статті 40 Закону «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком Наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

За змістом частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК УРСР у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином, частина друга статті 109 ЖК УРСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Виселення громадян з іпотечного майна, придбаного за рахунок кредитних коштів, є підставою для надання цим громадянам жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання (частина четверта статті 109 ЖК УРСР).

Визначення того, чи здійснюється виселення з іпотечного майна, придбаного за рахунок кредитних коштів, або придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього житла, має суттєве значення для правильного вирішення справи та застосування судом відповідної норми статті 109 ЖК УРСР.

Аналіз наведеної норми права свідчить, що дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» лише обмежує в часі примусове стягнення майна до моменту втрати ним чинності.

Отже, установлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» мораторій не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) в разі невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусове звернення стягнення на майно (відчуження без згоди власника).

Крім того, згідно з пунктом 4 цього Закону протягом його дії інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Оскільки зазначений Закон не зупиняє дії інших нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов`язань, то не може бути підставою для відмови в позові про звернення стягнення на предмет іпотеки, а унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію цього Закону на період його чинності.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 726/1538/16-ц (провадження № 14-111цс19) зроблено висновок про те, що мораторій є відстроченням виконання зобов`язання, а не звільненням від його виконання. Вказаний Закон є правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності. Рішення ж суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону не підлягає виконанню.

Таким чином, при вирішенні спору про звернення стягнення на предмет іпотеки суди повинні враховувати тимчасові обмеження, встановлені Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». При наявності правових підстав для задоволення позову, суди визначають, що рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону не підлягає виконанню.

Разом із тим, Верховний Суд зауважує, що тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодателя застосовується лише в чітко визначених законодавцем випадках: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Вирішуючи спір, суди на підставі належним чином оцінених доказів дійшли правильного висновку про те, що позичальником зобов`язання за кредитним договором не виконані, заборгованість на користь банку не сплачена, що свідчить про наявність правових підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки. Проте, враховуючи тимчасові обмеження, встановлені Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії вказаного Закону не підлягає виконанню.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог про виселення, суди правильно виходили з того, що відомості про отримання відповідачами вимоги банку про добровільне звільнення квартири про необхідність виселення у матеріалах справи відсутні.

Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» залишити без задоволення.

Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 04 лютого 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 липня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович