Справа № 2а-351/10
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
“05“ березня 2010 року Шевченківський районний суд м. Львова
у складі: головуючого – судді Єзерського Р.Б.
при секретарі Коваль Я.І..
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у місті Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Львівського міського центру зайнятості про визнання неправомірними дій відповідача та зобов'язання нарахувати та виплатити розмір щомісячної грошової допомоги по безробіттю, -
установив:
Позивач звернулася з даним позовом до суду щодо зобов'язання нарахувати та виплатити допомогу по безробіттю в розмірах, передбачених ст. 23 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» з 18 березня 2009 року, у зв'язку з тим, що вона 18 березня 2009 року зареєструвалася в Львівському міському центрі зайнятості та отримала статус безробітного. Однак, відповідач відмовив в наданні допомоги на підставі того, що відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» з редакції Закону України «Про внесення змін до деяких Законів України щодо зменшення впливу світової фінансової кризи на сферу зайнятості населення» від 25 грудня 2008 року допомога по безробіттю особам, які звільнились з останнього місця роботи за угодою сторін, виплачуються з 91 календарного дня.
Вимоги позивача мотивовані тим, що Рішенням Конституційного Суду України від 28.04.09 р. №9-рп/2009 по справі № 1-19/2009 положення ч. 3 ст. 23 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» стосовно доповнення після слів «поважних причин» словами «або за згодою сторін» визнано таким, що не відповідають Конституції України.
Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі.
Представник відповідача, що діє на підставі довіреності, в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, подавши письмові заперечення на позов в яких послалася на те, що згідно ст. 58 Конституції України - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. В п. 3 Рішення Конституційного Суду України від 28.04.2009 р. №9-рп/2009 зазначено, що положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, а дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Тобто зміни, які були внесені до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» визнані неконституційними з 28.04.2009 р. Таким чином, в період з 18.03.2009 р. по 28.04.2009 р. зміни до ч.3 ст. 23 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» мали законний характер, а тому впливали на відносини, які регулювали розмір та порядок виплати допомоги по безробіттю. З урахуванням викладеного, відповідач просить суд відмовити в задоволенні позову.
Суд, вислухавши думку представника відповідача, дослідивши письмові докази по справі, прийшов до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню за наступних обставин.
Судом встановлено, що позивач втративши роботу, 18 березня 2009 року зареєструвалася в Львівському міському центрі зайнятості та отримала статус безробітної. Однак, відповідач відмовив в наданні допомоги на підставі того, що відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» з редакції Закону України «Про внесення змін до деяких Законів України щодо зменшення впливу світової фінансової кризи на сферу зайнятості населення» від 25 грудня 2008 року допомога по безробіттю особам, які звільнились з останнього місця роботи за угодою сторін, виплачується з 91 календарного дня.
Згідно ч.1-3 ст. 23 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», який діяв в редакції на час реєстрації та надання позивачу - відповідачем статусу безробітного, розмір допомоги по безробіттю застрахованим особам, зазначеним у частині першій статті 22 цього Закону, розмір допомоги по безробіттю визначається у відсотках до їх середньої заробітної плати (доходу), визначеної відповідно до порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого Кабінетом Міністрів України, залежно від страхового стажу: до 2 років - 50 відсотків;від 2 до 6 років - 55 відсотків; від 6 до 10 років - 60 відсотків;понад 10 років - 70 відсотків. Допомога по безробіттю виплачується залежно від тривалості безробіття у відсотках до визначеного розміру:перші 90 календарних днів - 100 відсотків; протягом наступних 90 календарних днів - 80 відсотків; у подальшому - 70 відсотків.
Допомога по безробіттю особам, зазначеним у частині другій статті 22 цього Закону, визначається у розмірі прожиткового мінімуму, встановленого законом. Допомога по безробіттю особам, які звільнилися з останнього місця роботи за власним бажанням без поважних причин або за угодою сторін, призначається відповідно до частин першої та другої цієї статті, і її виплата починається з 91-го календарного дня.
Згідно Рішення Конституційного Суду України від 28 квітня 2009 р. №9-рп/2009 по справі № 1-19/2009 положення ч. 3 ст. 23 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» стосовно доповнення після слів «поважних причин» словами «або за згодою сторін» визнано таким, що не відповідають Конституції України. Таким чином відповідач безпідставно позбавив позивача права на отримання допомоги по безробіттю в повному розмірі, як це передбачено ч. 1 ст. 23 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та не виплачував йому допомогу.
Згідно ст. 58 Конституції України - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
В п. 3 Рішення Конституційного Суду України від 28 квітня 2009 року №9-рп/2009 зазначено, що положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Тобто зміни, які були внесені до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» визнані неконституційними з 28 квітня 2009 року. Таким чином, в період з 18 березня 2009 року по 28 квітня 2009 рік зміни до ч.3 ст. 23 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» мали законний характер, а тому впливали на відносини, які регулювали розмір та порядок виплати допомоги по безробіттю.
Частина друга статті 152 Конституції України закріплює принцип, за яким закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Проаналізувавши положення зазначених нормативно-правових актів, суд прийшов до висновку, що позивачем позовні вимоги обгрунтовано частково .
Суд вважає, що дії відповідача щодо виплати позивачу допомоги по безробіттю не відповідають ч.3 ст. 23 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та п. 3 Рішення Конституційного Суду України від 28 квітня 2009 року №9-рп/2009.
За таких обставин, приймаючи до уваги те, що відповідач відмовився від виконання вимог зазначених вище положень Закону, суд вважає, що підлягають задоволенню позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити належну позивачу допомогу по безробіттю в розмірах передбачених ст. 23 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» з урахуванням різниці виплачених сум, з 28 квітня 2009 року.
Суд не може переймати на себе обов?язки суб'єктів владних повноважень, покладених на них законом, і здійснювати перерахунок допомоги по безробіттю, а тому суд вважає за доцільне зобов'язати відповідача нарахувати певну суму підвищення допомоги по безробіттю з врахуванням виплачених сум з 28 квітня 2009 року.
Керуючись ст.ст. 161, 162, 163 КАС України статтею 23 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», суд, -
ПОСТАНОВИВ: Позовні вимоги задовольнити частково.
Зобов'язати Львівський міський центр зайнятості нарахувати та виплатити належну ОСОБА_1, допомогу по безробіттю в розмірах передбачених ст. 23 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» з урахуванням виплачених сум, з 28 квітня 2009 року.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанову може бути оскаржене до Львівського апеляційного адміністративного суду через Шевченківський районний суд шляхом подачі протягом десяти днів з дня її проголошення заяви про апеляційне оскарження та подачі апеляційної скарги протягом наступних двадцяти днів після подання заяви.
Постанова суду набуває законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя Єзерський Р.Б.