Постанова

Іменем України

19 травня 2021 року

м. Київ

справа № 500/3884/17

провадження № 61-16423св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

за первісним позовом

позивач - Акціонерне товариство «Укрсоцбанк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за зустрічним позовом

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство «Укрсоцбанк»,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 18 липня 2019 року у складі колегії суддів: Ващенко Л. Г., Вадовської Л. М., Сєвєрової Є. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У липні 2017 року Акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі - АТ «Укрсоцбанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 25 грудня 2006 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (далі - АКБСР «Укрсоцбанк»), який змінив назву на АТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 2006/13-2.06/1065, за умовами якого позичальник отримала кредит у розмірі 33 534 доларів США під 12,45 % річних з кінцевим строком повернення до 24 грудня 2026 року. У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 своїх зобов`язань за вказаним договором станом на 30 травня 2017 року в неї утворилася заборгованість перед банком у розмірі 27 982,66 доларів США, з яких: 23 943 доларів США - тіло кредиту, 4 039,66 доларів США - проценти. З метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором 25 грудня 2006 року між АКБСР «Укрсоцбанк», позичальником ОСОБА_1 та поручителями: ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 були укладені договори поруки № 07-15/1320, № 07-15/1321 і № 07-15/1322 відповідно, за якими кожен з поручителів зобов`язався перед банком нести солідарну відповідальність за виконання позичальником у повному обсязі зобов`язань за кредитним договором щодо сплати кредиту, процентів і неустойки. Враховуючи викладене, АТ «Укрсоцбанк» просило стягнути солідарно з відповідачів на свою користь вищевказану заборгованість та понесені судові витрати.

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом до АТ «Укрсоцбанк», в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просила: визнати недійсним кредитний договір від 25 грудня 2006 року № 2006/13-2.06/1065, укладений між нею та АКБСР «Укрсоцбанк»; визнати недійсним іпотечний договір від 25 грудня 2006 року, укладений між нею та АКБСР «Укрсоцбанк», предметом якого є майнові права на незакінчену будівництвом однокімнатну квартирну АДРЕСА_1 , і виключити з Державного реєстру іпотек записи про обтяження майнових прав на предмет іпотеки; визнати припиненими договори поруки від 25 грудня 2006 року, укладені між АКБСР «Укрсоцбанк», нею як позичальником та поручителями: ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 . Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалися на те, що перед укладенням кредитного договору банк не виконав вимог Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки не надав їй повної та об`єктивної інформації про орієнтовну сукупну вартість кредиту і вартість послуг за оформлення договору (перелік усіх витрат, пов`язаних з отриманням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо), внаслідок чого її було введено в оману. Відповідач неодноразово, без згоди та нелажного повідомлення поручителів, збільшував процентну ставку, внаслідок чого збільшився загальний обсяг їх відповідальності. Крім того, змінивши строк виконання основного зобов`язання шляхом направлення 19 грудня 2012 року вимоги про дострокове повернення кредиту, банк не пред`явив позову до поручителів протягом шести місяців, починаючи від цієї дати, що свідчить про припинення поруки. Оспорюваний договір іпотеки суперечить вимогам законодавства, оскільки на час його укладення майнові права не могли бути предметом іпотеки.

Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 17 грудня 2018 року у складі судді Швець В. М. в задоволенні первісного позову відмовлено. Зустрічний позов задоволено. Визнано недійсним кредитний договір від 25 грудня 2006 року № 2006/13-2.06/1065, укладений між АКБСР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 Визнано припиненими договори поруки, укладені 25 грудня 2006 року між кредитором АКБСР «Укрсоцбанк», позичальником ОСОБА_1 та поручителями: ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 Визнано недійсним іпотечний договір від 25 грудня 2006 року, укладений між АКБСР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 , про обтяження майнових прав на незакінчену будівництвом однокімнатну квартирну АДРЕСА_1 . Виключено з Державного реєстру іпотек записи про обтяження майнових прав на незакінчену будівництвом однокімнатну квартирну АДРЕСА_1 . Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення, є несправедливими і це є підставою для визнання таких положень договору недійсними. У разі, коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача договір може бути визнаний недійсним в цілому. Надаючи кредит в іноземній валюті, банк зобов`язаний попередити споживача, що валютні ризики під час виконання договору несе споживач. Під час укладення кредитного договору були порушені права ОСОБА_1 як споживача фінансових послуг, оскільки кредитор не повідомив її у письмовій формі про орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуг з оформлення договору. Умови оспорюваного кредитного договору в частині надання кредиту в іноземній валюті - доларах США - є несправедливими. Крім того, банк на свій розсуд, всупереч умовам договору та вимогам чинного законодавства, незрозуміло для іншої сторони зараховував грошові кошти переважно на погашення процентів, а не тіла кредиту. Згідно з наданими розрахунками АТ «Укрсоцбанк» вже одержало від позичальника грошові кошти, розмір яких значно перевищує надану суму кредиту. Наведені фактичні обставини є підтвердженням порушення принципу рівноправності сторін, несправедливості умов кредитного договору, істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на шкоду споживача кредитних послуг, наслідком чого є визнання такого договору недійсним. Банк не довів факт одержання позичальником кредиту у визначеному договором розмірі та валюті, наявності суми боргу. Крім того, кредитор без згоди та належного повідомлення поручителів збільшив процентну ставку та, змінивши строк виконання основного зобов`язання позичальника, не пред`явив позов до поручителів протягом шести місяців, що свідчить про припинення договорів поруки. Оспорюваний договір іпотеки є недійсним, оскільки був укладений в той час, коли майнові права не могли бути предметом іпотеки. За наявності підстав для задоволення зустрічних позовних вимог пред`явлений банком позов не підлягає задоволенню.

Постановою Одеського апеляційного суду від 18 липня 2019 року апеляційну скаргу АТ «Укрсоцбанк» задоволено частково. Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду від 17 грудня 2018 року скасовано. Позов АТ «Укрсоцбанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Укрсоцбанк» заборгованість за кредитним договором від 25 грудня 2006 року № 2006/13-2.06/1065 станом на 30 травня 2017 року в сумі 27 982,66 доларів США, судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 10 923,05 грн за розгляд справи в суді першої інстанції та 16 384,57 грн - за розгляд справи в суді апеляційної інстанції. Відмовлено АТ «Укрсоцбанк» у позові до ОСОБА_2 ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 25 грудня 2006 року № 2006/13-2.06/1065. Зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано припиненими договори поруки від 25 грудня 2006 року № 07-15/1320, № 07-15/1321, № 07-15/1322. Відмовлено в позові ОСОБА_1 про визнання недійсними кредитного та іпотечного договорів від 25 грудня 2006 року.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що перед укладенням кредитного договору позичальникотримала у письмовій формі всю інформацію про умови кредитування і про орієнтовну сукупну вартість кредиту. Підписавши кредитний договір, ОСОБА_1 не висловлювала будь-яких заперечень щодо його умов та в подальшому тривалий час виконувала свої зобов`язання в частині повернення кредитних коштів, що свідчить про виконання банком свого основного обов`язку - видачу кредиту. Отже, відсутні підстави для визнання кредитного договору недійсним. 25 червня 2017 року АТ «Укрсоцбанк» надіслало ОСОБА_1 вимогу про усунення порушень та дострокове погашення кредитної заборгованості, яку вона не виконала. Таким чином, позов банку до позичальника доведено й обґрунтовано належним чином, тому існують правові підстави для стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором, яка утворилася внаслідок невиконання нею взятих на себе зобов`язань. Разом з тим внесення додатковою угодою змін до кредитного договору в частині підвищення розміру процентної ставки без згоди поручителів на такі зміни призвело до збільшення обсягу їх відповідальності і зумовило припинення поруки, що свідчить про безпідставність вимог банку до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та обґрунтованість зустрічного позову в частині припинення договорів поруки. Станом на грудень 2006 року (час укладення оспорюваного іпотечного договору про передачу в іпотеку майнових прав) чинне законодавство, зокрема стаття 5 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати», визначало порядок виникнення іпотеки, в тому числі щодо майнових прав на нерухомість, будівництво якої не завершено. З огляду на це колегія суддів не вбачала підстав для задоволення зустрічного позову в частині визнання недійним іпотечного договору.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

У вересні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 18 липня 2019 року в частині задоволення первісного позову про стягнення боргу з позичальника та відмови в задоволенні зустрічних вимог про визнання недійними кредитного договору та договору іпотеки, а рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 17 грудня 2018 року залишити в силі.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки доказам та фактичним обставинам, які мають значення для правильного вирішення справи. Змінивши строк виконання основного зобов`язання шляхом направлення їй 19 грудня 2012 року вимоги про дострокове повернення кредиту, банк звернувся до суду з цим позовом лише у липні 2017 року, тобто поза межами трирічної позовної давності. Матеріали справи не містять належних і допустимих доказів отримання нею кредиту саме в доларах США. Сторони кредитного договору визначили та зафіксували вартість кредитного портфелю в національній валюті України - гривнях. АТ «Укрсоцбанк» не надало їй кредит у визначений умовами кредитного договору спосіб, валюті та сумі, а тому висновки апеляційного суду щодо належного виконання кредитором свого обов`язку з видачі кредитних коштів ґрунтуються на припущеннях. Перед укладенням кредитного договору банк не надав їй повної та об`єктивної інформації про орієнтовну сукупну вартість кредиту та фактичне значення подорожчання кредиту, внаслідок чого її було введено в оману. Умови кредитного договору не передбачають обов`язків і відповідальності банку, є несправедливими та суперечать принципу добросовісності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків та погіршують становища споживача. Кредитний договір підлягає визнанню недійсним, так як суперечить вимогам Закону України «Про захист прав споживачів». Оспорюваний договір іпотеки також є недійсним, оскільки на час його укладення стаття 5 Закону України «Про іпотеку» не визначала майнові права як предмет іпотеки.

12 листопада 2019 року ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 подали відзиви на касаційну скаргу, в яких просили скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 18 липня 2019 року в частині задоволення первісного позову та відмови в задоволенні зустрічних вимог, а рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 17 грудня 2018 року залишити в силі, посилаючись на те, що рішення місцевого суду є законним та обґрунтованим.

26 листопада 2019 року АТ «Укрсоцбанк» також подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, ухваленим відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.Наведені у скарзі доводи були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції. Ці доводи зводяться до переоцінки доказів та обставин справи.

У грудні 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 подав відповідь на відзив АТ «Укрсоцбанк» на касаційну скаргу, в якій просив відхилити цей відзив у зв`язку з його необґрунтованістю.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 11 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області.

06 листопада 2019 року справа № 500/3884/17 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 27 квітня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).

За змістом касаційної скарги постанова апеляційного суду в частині відмови у задоволенні первісного позову про стягнення з поручителів кредитної заборгованості та задоволення зустрічного позову про визнання поруки припиненою не оскаржується, а тому в силу положень вищенаведеної частини першої статті 400 ЦПК України Верховним Судом не переглядається.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Статтею 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Судами встановлено, що 25 грудня 2006 року між АКБСР «Укрсоцбанк», який змінив назву на АТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 2006/13-2.06/1065, за умовами якого позичальник отримала кредит у розмірі 33 534 доларів США під 12,45 % річних з кінцевим строком повернення до 24 грудня 2026 року.

Підпунктами 1.1.1, 1.1.2 пункту 1.1 кредитного договору визначено порядок погашення суми основної заборгованості за кредитом та процентів за його використання, а саме: з січня 2007 року по листопад 2026 року щомісячними рівними частками по 139 доларів США; в грудні 2026 року - 313 доларів США.

Пунктом 1.2 кредитного договору передбачено, що кредит надається позичальнику на такі цілі: фінансування інвестування житла - однокімнатної квартири АДРЕСА_1 , згідно з договором купівлі-продажу цінних паперів у процесі розміщення від 05 грудня 2006 року № 55/1А та договором резервування приміщення від 05 грудня 2006 року № 55Р/1А, укладеними між позичальником та Товариством з обмеженою відповідальністю «Альянс-Жилстрой».

Згідно з пунктом 2.1 кредитного договору надання кредиту здійснюється шляхом видачі позичальнику готівкових грошей в іноземній валюті (доларах США) з наступною їх конвертацією (обміном) через операційну касу кредитора в гривні та прийняттям суми в гривнях для перерахування на цілі, визначені пунктом 1.2 цього договору.

Моментом (днем) надання кредиту вважається день оплати з позичкового рахунку позичальника розрахункових документів позичальника в сумі кредиту (пункт 2.2 кредитного договору).

Заявою на видачу готівки від 25 грудня 2006 року № 3-15 підтверджується, що 25 грудня 2006 року ОСОБА_1 отримала кредит за кредитним договором № 2006/13-2.06/1065в розмірі 33 534 доларів США, еквівалент у гривнях - 169 346,70 грн.

Частиною першою статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з частиною першою статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Статтею 1 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 25 грудня 2006 року між АКБСР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 було укладено нотаріально посвідчений іпотечний договір, предметом якого є майнові права на незакінчену будівництвом однокімнатну квартирну АДРЕСА_1 (пункт 1.1 договору).

27 серпня 2010 року між банком та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду про внесення змін до кредитного договору від 25 грудня 2006 року № 2006/13-2.06/1065, зокрема до пункту 1.1 в частині сплати процентів і визначено, що кредит надається зі сплатою відсоткової ставки: з 25 грудня 2006 року - в розмірі 12,45 % річних; з 20 жовтня 2008 року - 13,25 % річних; з 27 серпня 2010 року - 12,45 % річних.

Згідно з наданим АТ «Укрсоцбанк» розрахунком станом на 30 травня 2017 року в ОСОБА_1 утворилася заборгованість перед банком в розмірі 27 982,66 доларів США, з яких: 23 943 доларів США - тіло кредиту, 4 039,66 доларів США - проценти.

25 червня 2017 року АТ «Укрсоцбанк» надіслало позичальнику і її поручителям вимогу про усунення порушень та дострокове погашення заборгованості за кредитним договором від 25 грудня 2006 року № 2006/13-2.06/1065 в розмірі 36 323,06 доларів США, з яких: 23 943 доларів США - тіло кредиту, 4 039,66 доларів США - проценти, 7 136,36 доларів США - пеня за несвоєчасне повернення кредиту, 1 204,05 доларів США - пеня за несвоєчасне повернення процентів.

Апеляційним судом також встановлено, що у вимозі про погашення заборгованості за кредитним договором від 19 грудня 2012 року банком було зазначено, що станом на 19 грудня 2012 року заборгованість за тілом кредиту складає 23 943 доларів США, в тому числі прострочена - 417 доларів США. Сума нарахованих та не сплачених відсотків становить 514,61 доларів США, в тому числі прострочена - 514,61 доларів США. Протягом 7 (семи) днів з дати отримання цього листа необхідно погасити вказану заборгованість, але не пізніше 01 січня 2013 року, та погашати у майбутньому суму кредиту, проценти за користування кредитом, комісії, а також можливі штрафні санкції в розмірі, у строки та в порядку, передбачені кредитним договором. У випадку відмови погасити прострочену заборгованість за кредитом у відведений термін, банк буде вимушений направити відповідну інформацію до Єдиної інформаційної системи «Реєстр позичальників» Національного банку України та розпочати процедуру звернення стягнення на майно.

Отже, вказана вимога стосувалася повернення позичальником простроченого кредитного боргу, а не дострокового погашення заборгованості.

Подаючи 08 грудня 2006 року до АКБСР «Укрсоцбанк» запит на отримання кредиту у розмірі 33 534 доларів США, ОСОБА_1 власним підписом підтвердила своє бажання отримати кредит саме в доларах США і що банк надав їй повну, достовірну та вичерпну інформацію про кредитування в іноземній валюті, в тому числі про умови отримання, користування та повернення кредиту в доларах США. Будь-яких зауважень стосовно змісту наданої інформації позичальник не мала.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з пунктом 1 частини другою статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, є договори та інші правочини.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частинами першою, третьою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (стаття 217 ЦК України).

Частиною першою статті 230 ЦК України передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Аналіз вказаної норми дає підстави для висновку про те, що правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел. Установлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов`язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 ЦК України.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Пунктами 3, 10, 11, 13, 15 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що несправедливими є, зокрема умови договору про: встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; установлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору; обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов`язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов`язань додержанням зайвих формальностей.

Згідно з частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, чинній на час укладення кредитного договору, перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

За змістом частини п`ятої статті 11, статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, чинній на час укладання кредитного договору, до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім процентної ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким із моменту укладення договору. Положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення є несправедливими і це є підставою для визнання таких положень договору недійсними.

Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

Викладене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, наведеним у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1341цс15.

Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Статтями 1, 5 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору іпотеки) передбачено, що застава майнових прав на нерухомість, будівництво якої не завершено, регулюється за правилами, визначеними цим Законом. Предметом іпотеки можуть бути один або декілька об`єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об`єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом. Предметом іпотеки також може бути об`єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна у майбутньому. Частина об`єкта нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об`єкт нерухомості, якщо інше не встановлено цим Законом. Іпотека поширюється на частину об`єкта нерухомого майна, яка не може бути виділеною в натурі і була приєднана до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об`єкт нерухомості.

Таким чином, на час укладення оспорюваного договору іпотеки стаття 5 Закону України «Про іпотеку» не визначала майнові права як предмет іпотеки, а відповідні зміни до цієї статті були внесені Законом України від 25 грудня 2008 року «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», який набрав чинності 14 січня 2009 року.

Разом з тим пунктом 1.9 іпотечного договору від 25 грудня 2006 року передбачено, що після завершення будівництва та прийняття в експлуатацію нерухомого майна, зазначеного у пункті 1.1 цього договору, а також після оформлення та реєстрації в установленому чинним законодавством України порядку права власності на нього за іпотекодавцем, збудована нерухомість продовжує бути предметом іпотеки. При цьому нотаріус за повідомленням іпотекодержателя та за рахунок іпотекодавця реєструє обтяження іпотекою вже збудовану нерухомість, а сторони протягом трьох робочих днів укладають договір про внесення змін до цього договору, в якому змінюють опис предмета іпотеки: замість майнових прав - відповідне нерухоме майно.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 04 липня 2018 року у справі № 520/10060/16-ц (провадження № 61-5085сво18) викладено правовий висновок про те, що визнаючи недійсним договір іпотеки, суди попередніх інстанцій не врахували, що спірним договором в іпотеку було передано нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця, і лише та обставина, що положення статті 5 Закону України «Про іпотеку» (в редакції від 05 червня 2003 року) не передбачали, що предметом іпотеки не можуть виступати майнові права, не може бути безумовною підставою для визнання недійсним вказаного договору. Разом з тим сам по собі факт того, що на час укладення спірного договору іпотеки стаття 5 Закону України «Про іпотеку» не визначала майнові права як предмет іпотеки не може свідчити про його недійсність, оскільки головною умовою, яку повинні встановити суди, є наявність порушення прав і законних інтересів особи, яка оспорює зазначені договори. Так, позивач, виступивши іпотекодавцем майнових прав за спірним договором іпотеки, тим самим надала згоду на передачу в іпотеку майнових прав на незавершені будівництвом квартири, які у майбутньому стануть її власністю, не довела наявності порушення свого права. При цьому колегія суддів виходить з того, що іпотекодавцем виступив не забудовник житла, а позичальник кредиту і особа, яка в силу статті 5 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) подала докази того, що нерухоме майно стане її власністю після укладення договору іпотеки.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частинами першою, третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Враховуючи, що позичальником не доведено наявності умислу в діях банку щодо введення її в оману, оспорюваний кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх його істотних умов, позивач за зустрічним позовом під час укладання договору не заявляла додаткових вимог щодо умов договору та в подальшому виконувала їх, договір містить інформацію щодо умов кредитування: строк кредитування, процентну ставку за користування кредитом, строки сплати, мету, для реалізації якої споживчий кредит може бути витрачений, а також права та обов`язки сторін, порядок розрахунків, відповідальність за порушення зобов`язань, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення зустрічного позову в частині визнання недійсним кредитного та іпотечного договорів, правильно застосувавши положення статей 203, 215 ЦК України, статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Крім того, встановивши, що позов банку до позичальника доведено належним чином, апеляційний суд обґрунтовано стягнув з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором, яка утворилася внаслідок невиконання нею взятих на себе зобов`язань.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого в оскаржуваній частині ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи ОСОБА_1 про те, що умови кредитного договору є несправедливими, банком при укладенні цього договору було порушено вимоги статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки банк не надав їй інформації про умови кредитування, не заслуговують на увагу. У запиті на отримання кредиту від 08 грудня 2006 року заявник власним підписом підтвердила факт надання їй банком повної, достовірної та вичерпної інформації про умови отримання, користування та повернення кредиту (том 1, а. с. 187-188).

Суд апеляційної інстанції, дослідивши та давши належну правову оцінку наявним в матеріалах справи доказам, правильно виходив з того, що відсутні підстави для визнання кредитного договору недійсним в цілому, оскільки позичальником не доведено факт укладення цього правочину на умовах, що обмежують її права як споживача.

Аргументи касаційної скарги про те, що змінивши строк виконання основного зобов`язання шляхом направлення 19 грудня 2012 року вимоги про дострокове повернення кредиту, банк звернувся до суду з цим позовом лише у липні 2017 року, тобто поза межами трирічної позовної давності, є неспроможними, так як вказана вимога стосувалася повернення позичальником простроченої кредитної заборгованості, а не дострокового погашення боргу, що правильно встановив апеляційний суд.

Доводи касаційної скарги про те, що сторони кредитного договору визначили та зафіксували вартість кредитного портфелю в національній валюті України - гривнях, спростовуються наведеними вище умовами договору.

Посилання заявника на те, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів отримання нею кредиту саме в доларах США, також є неспроможними, так як згідно з пунктом 2.1 кредитного договору надання кредиту здійснюється шляхом видачі позичальнику готівкових грошей в іноземній валюті (доларах США) з наступною їх конвертацією (обміном) в гривні та прийняттям суми в гривнях для перерахування на цілі, визначені пунктом 1.2 цього договору (для фінансування інвестування житла).

Крім того, набуття позичальником майнових прав на незакінчену будівництвом однокімнатну квартиру в день укладення кредитного договору, передання їх в подальшому в іпотеку з метою забезпечення основного зобов`язання та часткове погашення нею тіла кредиту і процентів саме в доларах США підтверджує факт виконання банком свого основного обов`язку - видачу кредитних коштів та використання їх на обумовленні сторонами цілі.

Аргументи касаційної скарги про те, що оспорюваний договір іпотеки є недійсним, оскільки на час його укладення стаття 5 Закону України «Про іпотеку» не визначала майнові права як предмет іпотеки, також не заслуговують на увагу.

У справі, яка переглядається, позивачем за зустрічним позовом не надано будь-яких доказів на підтвердження порушення її прав оскаржуваним іпотечним договором, зокрема в частині зазначення в ньому як предмета іпотеки майнових прав на незакінчену будівництвом квартиру. Також не доведено, яким чином передачею в іпотеку майнових прав порушуються її права на проінвестовану нерухомість, оскільки саме з метою забезпечення виконання її зобов`язань за кредитним договором і були передані в іпотеку майнові права.

У процесуальних діях ОСОБА_1 , які спрямовані на оспорювання договору іпотеки за спливом більше десяти років після його укладення з визначених позивачем підстав, наявні ознаки, які можуть свідчити про намір ухилитися від належного виконання взятих на себе зобов`язань перед банком за кредитним та іпотечним договорами.

Визначаючи необґрунтованість вимог про визнання недійсним іпотечного договору, Верховний Суд також врахував вищенаведений висновок Об`єднаної палати Верховного Суду, за змістом якого сам по собі факт того, що на час укладення договору іпотеки стаття 5 Закону України «Про іпотеку» не визначала майнові права як предмет іпотеки, не може свідчити про його недійсність, оскільки головною умовою для цього є наявність порушення прав і законних інтересів особи, яка оспорює зазначений договір.

При цьому колегія суддів враховує, що у спірних правовідносинах іпотекодавцем виступив не забудовник житла, а позичальник кредиту і особа, яка в силу статті 5 Закону України «Про іпотеку» в редакції, чинній на час укладення договору іпотеки, подала докази про набуття нею після укладення договору іпотеки нерухомого майна у власність.

З огляду на те, що інші наведені в касаційній скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків апеляційного суду та за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами вищенаведеної статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Постанова апеляційного суду в оскаржуваній частині відповідає вимогам закону й підстави для її скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного суду від 18 липня 2019 року в частині вирішення первісного позову Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про визнання недійсними кредитного та іпотечного договорівзалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська

Судді:В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

С. Ю. Мартєв

В. А. Стрільчук