РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У  Х  В  А  Л  А

про залишення позову без розгляду

25 травня 2021 року м. Рівне              №460/4300/19

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Жуковської Л.А. розглянувши у порядку письмового адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1     

доГоловного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області     

про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, в якій просить:

- визнати протиправними дії відповідача з відмови нарахувати та виплатити доплати за проживання в зоні гарантованого добровільного відселення в розмірі двох мінімальних заробітних плат відповідно до ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 включно;

- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у перерахунку та виплаті пенсії по інвалідності у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю в розмірі 75 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 50, 54 "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 включно;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату доплати за проживання в зоні гарантованого добровільного відселення в розмірі двох мінімальних заробітних плат відповідно до ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 включно, та виплатити різницю перерахованим розміром доплати та фактично отриманим;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити перерахунок ОСОБА_1 пенсії по інвалідності у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю в розмірі 75 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 50, 54 "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 включно,  та виплатити різницю перерахованим розміром доплати та фактично отриманим.

Ухвалою суду від 23.12.2019 відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Ухвалою суду від 23.12.2019 провадження у справі зупинено до набрання чинності рішенням Верховного Суду у зразковій справі №510/1286/16-а.

Ухвалою суду від 08.02.021 провадження у справі поновлено.

Відповідно до ч.4 ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріалами справи та враховуючи позицію Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду соціальних справ щодо захисту соціальних Касаційного адміністративного суду, викладену в постанові від 31.03.2021 у справі №240/12017/19 (оприлюднено 02.04.2021), суд дійшов висновку про наявність підстав для залишення такої позовної заяви без розгляду, з огляду на наступне.

У справі, яка розглядається судом встановлено, що позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 (а.с.14).

На звернення представника позивача щодо перерахунку пенсії відповідно до ст. 39, 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 відповідач листом від 30.09.2019 №М-1420/07.1-59 повідомив позивача про відсутність підстав для перерахунку пенсії (а.с.18)

Не погоджуючись із зазначеною відмовою, позивач 19.12.2019 звернувся до суду з даним позовом.

При цьому, в позовній заяві, із покликанням на правову позицію Верховного Суду від 24.04.2018 у справі №646/6250/17,  Конституційного Суду України, викладену в рішеннях №8-рп/2013, 9-рп/2013 та на ч.2 ст. 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", позивач стверджував, що у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає та виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов`язаними з виплатами пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмежень будь-яким строком.

Тобто, фактично позивач вказує про дотримання строку звернення до суду з даним позовом, оскільки такий позов може бути поданий без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до ч.2 ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Частина 1 статті 118 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

Відповідно до ч.1, 2 ст.122 КАС України  позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч.3 ст.122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані ст.123 КАС України, відповідно до частини третьої якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду (ч.4 ст.123 КАС України).

Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Визначаючись щодо застосування строків звернення до суду, Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду в постанові від 31.03.2021 у справі №240/12017/19 дійшов до наступних висновків.

Верховним Судом вказано, що для  визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час,  триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Окрім того, Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод  1950 року (пункт 1 статті 32 зазначеної Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства", пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Водночас, Верховний Суд зазначав, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав зазначила, що  загальне правило щодо необхідності вчинення особою активних дій з метою призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший чи з`ясування видів та розміру складових, які враховані при розрахунку пенсії шляхом подання відповідних заяв  визначено Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі – Закон 1058-IV) (зокрема, статті 44, 45) та Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005  № 22-1 (далі – Порядок № 22-1).

При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття "дізнався" та "повинен був дізнатись".

Так, під поняттям "дізнався" необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених  її прав, свобод та інтересів.  

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 у справі № 510/1286/16-а вказала на те, що у спорах, що виникають з органами Пенсійного фонду України, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу Пенсійного фонду України відповіді (листа-відповіді, листа-роз`яснення) на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів (про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку), на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок.

Поняття "повинен був дізнатися" необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 №340/1019/19).

Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав наголошувала на тому, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.

Отже, з дня отримання пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання пенсійної виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових призначеної (перерахованої) їй пенсії звернулась до пенсійного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від пенсійного органу відповіді на подану нею заяву.  

Як свідчать матеріали справи, звертаючись у 2019 році до відповідача із заявою про перерахунок пенсії, позивачу було відомо, що у період з 01.04.2014 по 02.08.2014  розмір його пенсійних виплат обчислювався та виплачувався відповідачем відповідно до постанов Кабінету Міністрів України.

Посилання позивача на можливість подання відповідної позовної заяви без обмеження будь-яким строком є безпідставним.

Суд зауважує, що у рішенні від 15.10.2013 № 8-рп/2013 Конституційний Суд України роз`яснив, що положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" від 24.03.1995 № 108/95-ВР зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Враховуючи позицію, викладену у постановах Верховного Суду від 24.04.2018 у справі №646/6250/17 та від 19.06.2018 у справі №646/6250/17, застосування такого рішення Конституційного Суду України можливе лише в системному зв`язку з положенням ч.2 ст.46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-ІV.

Разом з тим, за змістом ст.46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-ІV строк давності не застосовується лише до вимог щодо нарахованих пенсій, в спірних же правовідносинах суми пенсії не були нараховані пенсійним органом.

Крім того, у постанові від 24.12.2020 у справі №510/1286/16-а Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що норми, зокрема, ст. 87 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-ХІІ та ст. 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-ІV (щодо необмеження будь-яким строком невиплаченої пенсіонерові суми пенсії), підлягають застосуванню у справах за позовами про оскарження бездіяльності, дій та/або рішень суб`єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку пенсійних виплат виключно за наявності таких умов:

1) ці суми мають бути нараховані пенсійним органом;

2) ці суми мають бути не виплаченими саме з вини держави в особі пенсійного органу.

Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав у справі №240/12017/19 зазначила, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.

Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав у цій справі відступила від висновків, викладених, зокрема, у постановах від 29.10.2020 у справі №816/197/18 (касаційне провадження №К/9901/50050/18), від 20.10.2020 у справі №640/14865/16-а (касаційне провадження № К/9901/36805/18), від 25.02.2021 у справі № 822/1928/18 (касаційне провадження № К/9901/1313/18)  щодо застосування строку звернення до суду у соціальних спорах, у яких, зокрема зазначено, що при застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та повернення позовної заяви без розгляду на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави (постанови Верховного Суду від 29.10.2020 у справі №816/197/18 (касаційне провадження №К/9901/50050/18), від 20.10.2020 у справі №640/14865/16-а (касаційне провадження № К/9901/36805/18), а також про те, що строк звернення позивача до суду у випадку спірних правовідносин розпочав перебіг після отримання позивачем листа-відповіді від органу Пенсійного фонду, а не після отримання пенсії за відповідний період (постанова Верховного Суду від 25.02.2021 у справі  № 822/1928/18) та дійшла такого висновку щодо застосування строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 КАС України у спорах цієї категорії:

1) для  визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час,  триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

2) пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно. Відтак, отримання пенсіонером листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на його заяву не змінює  момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання  інформації про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку, тощо.

Відтак, суд дійшов висновку, що строк звернення до суду, передбачений ст.122 КАС України, застосовується до спірних правовідносин, а отримання позивачем листа відповідача від 30.09.2019 у відповідь на його заяву про перерахунок пенсії не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, та свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку, оскільки такі дії позивач почав вчиняти більш ніж через 5 років після отримання пенсії за серпень 2014 року.

До того ж суд враховує, що Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав звертала увагу на те, що за умови відсутності часових обмежень для звернення до суду за минулі періоди Пенсійний фонд України як центральний орган виконавчої влади був би позбавлений можливості реалізовувати покладені на нього завдання, зокрема здійснювати ефективний розподіл фінансових ресурсів для пенсійного забезпечення; така ситуація не відповідала б принципу  юридичної визначеності у правовідносинах щодо пенсійного забезпечення у солідарній системі.

Аналіз практики Європейського суду з прав людини свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позивач пропустив строк звернення до суду з даним позовом, не навівши при цьому поважних та об`єктивних причин пропуску вказаного строку.

Згідно з вимогами п.8 ч.1 ст.240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Тому, позовна заява підлягає залишенню без розгляду.

Підстави для розподілу судових витрат відповідно до ст. 139 КАС України відсутні.

Керуючись статтями 240, 241, 256, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

                                                          У Х В А Л И В :

Позовну заяву залишити без розгляду.   

Ухвала набирає законної сили негайно після її підписання.

Ухвала може бути оскаржена. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга подається до  Восьмого апеляційного адміністративного суду  через Рівненський окружний адміністративний суд. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повну ухвалу суду складено  25 травня 2021 року

Суддя                                                                 Л.А. Жуковська