РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

25 травня 2021 року м. Рівне №460/9394/20

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Жуковської Л.А. розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

доТернопільського зонального відділу Військової служби правопорядку

про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинення певних дій, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Тернопільського зонального відділу Військової служби правопорядку, в якому просить:

- визнати протиправними дії Тернопільського ЗВ ВПС щодо невиплати індексації грошового забезпечення в повному обсязі за оскаржуваний період, на виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду по справі №460/1717/19, із встановленням базового місяця січень 2008 року та березень 2018 року;

- визнати протиправними дії відповідача щодо непроведення повного розрахунок при звільненні позивача з лав Збройних Сил України, не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення за період з січня 2013 року по день звільнення 28.11.2018, з встановленням базового місяця для нарахування індексації - січень 2008 року та березень 2018 року, з врахуванням проведеної раніше виплати;

- зобов`язати відповідача провести повний розрахунок при звільненні, розрахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з січня 2013 року по день звільнення 28.11.2018 , з встановленням базового місяця для нарахування індексації - січень 2008 року та березень 2018 року, з врахуванням проведеної раніше виплати.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що на виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 04.11.2019 у справі №460/1717/19 було нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення у сумі 5996,05 грн. При цьому, відповідачем при нарахуванні індексації грошового забезпечення було застосовано базовий місць - липень 2015 року. Вважає такі дії відповідача протиправними та просить суд позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою суду від 23.12.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.

Ухвалу суду від 23.12.2020 отримано відповідачем 29.01.2021 (а.с.28).

У встановлений судом строк відзив на позовну заяву подано не було.

Оскільки, відповідач у встановлений судом строк відзив на позовну заяву не надав, суд вирішує даний спір за наявними у справі матеріалами, на підставі ч. 6. ст. 162 та ч.3 ст.175 КАС України.

Враховуючи, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, то відповідно до ч.4 ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши позовну заяву, повно та всебічно з`ясувавши всі обставини справи в їх сукупності на підставі чинного законодавства, перевіривши їх дослідженими доказами, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення частково.

Як вбачається з матеріалів справи, позовної заяви та комп`ютерної програми "Діловодство спеціалізованого суду (ДСС)" ОСОБА_1 вже звертався до Тернопільського зонального відділу Військової служби правопорядку, в якому просив суд: визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не включення до наказу начальника Тернопільського зонального відділу Військової служби правопорядку від 28.11.2018 №237 (по строковій службі) пункту стосовно нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної додаткової відпустки за 2016, 2017, 2018 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення та індексації за період з 02.06.2016 по 27.11.2018; зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної додаткової відпустки за 2016, 2017,2018 роки виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення позивача 28.11.2018; зобов`язати нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період 02.06.2016 по 27.11.2018.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 04.11.2019 у справі №460/1717/19 позов задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність Тернопільського зонального відділу Військової служби правопорядку щодо не включення до наказу начальника Тернопільського зонального відділу Військової служби правопорядку від 28.11.2018 №237 (по строковій службі) пункту стосовно нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної додаткової відпустки за 2016, 2017, 2018 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення та індексації за період з 02.06.2016 по 27.11.2018. Зобов`язано Тернопільський зональний відділ Військової служби правопорядку нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної додаткової відпустки за 2016, 2017, 2018 роки виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення позивача 28.11.2018. Зобов`язано Тернопільський зональний відділ Військової служби нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період 02.06.2016 по 27.11.2018 (а.с.37-43).

Як зазначає позивач у позовній заяві на виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 04.11.2019 у справі №460/1717/19 відповідачем зроблено розрахунок та виплачено індексацію за період з 02.06.2016 по 27.11.2018.

Судом встановлено, що для нарахування індексації, до лютого 2018 року включно, було застосовано останній базовий місяць - липень 2015 року, зазначений в грошову атестаті серія НОМЕР_1 , який був виданий Вінницьким зональним відділом Військової служби правопорядку. В березні 2018 року, після набрання чинності постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", відбулося підвищення тарифних ставок (окладів) військовослужбоців, що стало підставою для встановлення іншого базового місяця при проведенні індексації грошового забезпечення військовослужбовців, а саме - березень 2018 року (а.с.13).

Не погоджуючись з діями відповідача щодо обрання для нарахування та виплати індексації грошового забезпечення базового місяця липень 2015 року позивач звернуся до суду з даним позовом.

Тобто, на думку позивача, предметом спору у даній справі є, зокрема, невиконання (неналежне виконання) рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 04.11.2020 у справі №460/1717/19.

Відповідно до ч.2 ст.14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Згідно з ч.1 ст.370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

За приписами ст.373 КАС України, виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Питання примусового виконання рішень врегульовані Законом України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 року № 1404-VIII.

Суд зазначає, що відповідачем рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 04.11.2019 у справі №460/1717/19 виконувалося добровільно, однак позивач фактично не погоджується із способом його виконання, та як наслідок звертається до суду із іншим позовом.

Однак, позивачем не враховано, що у межах позовного провадження у цій справі не можна зобов`язати відповідача виконувати чинне судове рішення у бажаний для позивача спосіб. Виконання судового рішення у справі №460/1717/19 є завершальною стадією судового провадження саме у справі №460/1717/19.

Суд зазначає, що якщо позивач не погоджується із станом виконання прийнятого на його користь судового рішення, то він вправі ініціювати процедуру його примусового виконання.

Суд також звертає увагу позивача, на недопустимість зобов`язання суб`єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення із конкретизацією способу та порядку виконання рішення у справі №460/1717/19 (встановлення базового місяця для виплати індексації).

Відповідно до ч.1 ст.382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Згідно з ч.1 ст.383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

З аналізу наведених норм, судом встановлено, що є наступні види судового контролю за виконанням судового рішення, а саме: зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу (ст.382 КАС України) та визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду (ст.383 КАС України).

Верховний Суд у постанові від 20.02.2019 у справі №806/2143/15 (адміністративне провадження № К/9901/5159/18) звертав увагу, що зазначені правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.

Крім того, Верховний Суд зазначив, що наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС (ст.382 КАС України), який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.

Аналогічна правова позиція викладена і в постанові Верховного Суду від 03.04.2019 року у справі №820/4261/18.

Відповідно до ст.129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.

З огляду на наведене, у разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на відповідача, передбачених законодавством про виконавче провадження, за нормами КАС України. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження.

Згідно з ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Так, в рішенні "Горнсбі проти Греції" від 19.03.1997 Європейський Суд з прав людини наголосив на тому, що стаття 6 Конвенції проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду (п.40). Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін.

В п.41 вказаного рішення в контексті аналізу адміністративного провадження Суд зазначив про те, що ефективний захист сторони у такому судовому процесі та відновлення законності передбачають, що адміністративні органи зобов`язані виконати рішення цього суду. У зв`язку з цим Суд зазначає, що адміністративні органи є складовою держави, яка керується принципом верховенства права, а відтак інтереси цих органів збігаються з необхідністю належного здійснення правосуддя. Якщо адміністративні органи відмовляються або неспроможні виконати рішення суду, чи навіть зволікають з його виконанням, то гарантії, надані статтею 6 стороні на судовому етапі, втрачають свою мету.

Отже, передбачені ст. 382-383 КАС України види судового контролю за виконанням судового рішення є додатковими гарантіями забезпечення права позивача на доступ до суду, передбаченого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод .

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, питання бездіяльності щодо не нарахування та не виплати позивачу індексації грошового забезпечення з 02.01.2016 по 27.11.2018 було предметом судового розгляду по адміністративній справі №460/1717/19.

Суд зазначає, що обраний позивачем спосіб захисту - визнати протиправними дії Тернопільського зонального відділу Військової служби правопорядку щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період забезпечення з 02.01.2016 по 27.11.2018 в повному обсязі та застосування липня 2015 року, як місяця з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця) є одним з способів виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду у справі №460/4217/19 від 16.01.2020.

З огляду на те, що обраний позивачем спосіб захисту у межах даного позову є способом виконання іншого судового рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 04.11.2019 у справі №460/1717/19, яке набрало законної сили, та яке постановлене у тотожному спорі із загальним предметом - відшкодування індексації грошового забезпечення за відповідний період, що і даний спір, то суд вважає за необхідне в задоволенні позовних вимог про визнання протиправними дії Тернопільського ЗВ ВПС щодо невиплати індексації грошового забезпечення в повному обсязі за оскаржуваний період (02.06.2016 по 27.11.2018), на виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду по справі №460/1717/19, із встановленням базового місяця січень 2008 року та березень 2018 року - відмовити.

Щодо позовних вимог про нарахування та виплату Тернопільським ЗВ ВПС індексації грошового забезпечення за період з січня 2013 року по 01.06.2016, із застосуванням січня 2008 року, як місяця з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно з ч.1 ст.2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-ХІІ).

Відповідно до ст.1-2 Закону №2011-ХІІ військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно з ч. 1-4 ст.9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 №1282-ХІІ (далі - Закон №1282-ХІІ).

Відповідно до ст.1 Закону №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення трудових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Статтею 2 Закону №1282-ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Відповідно до ст.4 Закону №1282-ХІІ, індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Статтею 6 Закону №1282-XII визначено, що у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.

Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Статтею 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 05.10.2000 №2017-III визначено, що індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі ст.19 цього Закону, є обов`язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (далі - Порядок №1078).

Згідно з п.1-1 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.

Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка.

Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

Відповідно до п.2 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Пунктом 5 Порядку №1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.

Таким чином, на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов`язок проводити індексацію заробітної плати у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації.

Отже, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці (грошового забезпечення). За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Аналіз наведених нормативно-правових актів, за відсутністю затвердженого особливого порядку індексації військовослужбовців, дає підстави для нарахування індексації грошового забезпечення у встановленому Урядом України порядку, а саме: Порядку №1078.

Тобто, сума індексація грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону, підлягає обов`язковому нарахуванню та виплаті.

У ході розгляду справи, судом встановлено, що у період з січня 2013 року по квітень 2014 року індексація грошового забезпечення не нараховувалася і не виплачувалася, з травня 2014 року по червень 2015 року позивачу було нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення, з встановленням базового місяця січень 2014 року. Вказані обставини підтверджуються довідкою про розрахунок суми індексації грошового забезпечення за період з січня 2013 року по 05.06.2014, виданою Рівненським зональним відділом військової служби правопорядку (а.с.16).

Крім того, відповідно до архівної довідки, наданої Львівським територіальним архівним відділом Галузевого державного архіву Міністерства оборони України, з липня 2015 року по грудень 2015 року нарахування та виплата індексації грошового забезпечення в роздавальних відомостях на виплату грошового забезпечення Вінницького зонального відділу військової служби правопорядку ОСОБА_1 не відображена (а.с.35).

Листом від 25.06.2020 №2125/1/ФЕС Вінницького зонального відділу військової служби правопорядку підтверджується, що, зокрема, у період з січня 2016 року по 01.06.2016 індексація грошового забезпечення військовослужбовцям не виплачувалася.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що дії відповідача щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення з січня 2013 року по квітень 2014 року, з липня 2015 року по грудень 2015 року, з січня 2016 року по 01.06.2016 є протиправними.

Крім того, суд зазначає, що невиплата індексації є обмеженням права позивача на оплату праці у встановленому законом розмірі.

Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1952 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі "Кечко проти України" Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи припинити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне законодавство передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п. 23 рішення від 08.11.2005, заява № 63134/00).

Так, реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням коштів і базується на спеціальних і чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.

Отже, у період з січня 2013 року по квітень 2014 року, з липня 2015 року по грудень 2015 року, з січня 2016 року по 01.06.2016 позивачу повинна нараховуватися та виплачувати індексація грошового забезпечення.

Щодо визначення базових місяців для нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з січня 2013 року по квітень 2014 року, з липня 2015 року по грудень 2015 року, з січня 2016 року по 01.06.2016, суд зазначає наступне.

Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 у справі "Педерсен і Бодсгор проти Данії" зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 у справі "Волохи проти України" (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є "передбачуваною", якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. "…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання.

Тобто, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб`єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.

Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов`язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов`язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.

У даній справі, за період з січня 2013 року по квітень 2014 року, з липня 2015 року по грудень 2015 року, з січня 2016 року по 01.06.2016 індексація не була нарахована та виплачена позивачеві, тобто, питання про те, який базовий місяць буде використаний відповідачем при нарахуванні індексації є передчасним, оскільки у цій частині права позивача ще не порушені, а тому суд вважає, що в цій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Щодо виплати індексації грошового забезпечення з травня 2014 року по червень 2015 року, суд зазначає наступне.

Підставою для встановлення базового місяця індексації є підвищення, зокрема, посадових окладів особи. Зміна розміру доплат, надбавок та премій не випливає на встановлення базового місяця індексації для початку обчислення індексу споживчих цін при нарахуванні індексації.

Тобто, за умови підвищення посадового окладу в січні 2008 року останній виступає базовим, а з лютого здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації.

Судом встановлено, що з травня 2014 року по червень 2015 року позивачу індексація грошового забезпечення нараховувалася і виплачувалася з встановленням базового місяця січень 2014 року (а.с.16).

Суд зазначає, що визначення розміру посадових окладів військовослужбовців, на момент виникнення спірних правовідносин здійснювалося відповідно до постанови Кабміну Міністрів України "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 07.11.2007 №1294 (далі - Постанова №1294), якою затверджено нові схеми посадових окладів військовослужбовців.

Вказана постанова набрала чинності з 01.01.2008 (п.13).

Постанова №1294 діяла до дати набрання чинності постановою Кабміну Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 № 704, якою встановлені нові розміри посадових окладів військовослужбовців, а саме до 01.03.2018.

Підвищення тарифних ставок (окладів) після 01.01.2008, що є підставою для встановлення іншого базового місяця при проведенні індексації - не відбувалося.

Таким чином, базовим місяцем при проведенні індексації грошового забезпечення позивача є січень 2008 року, в якому Постановою №1294 встановлені підвищені розміри посадових окладів військовослужбовців.

У сукупності викладених обставин, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги в частині визначення базового місяця для проведення індексації січень 2008 року за період з травня 2014 року по червень 2015 року підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач, як суб`єкт владних повноважень частково не обґрунтував обставини, на яких ґрунтуються його заперечення, а позивач частково довів ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

У силу вимог ст.139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат у суду відсутні.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Тернопільського зонального відділу Військової служби правопорядку ( вул. Дубовецька, 1, м. Тернопіль, 46002, ЄДРПОУ 07815417 ) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинення певних дій, - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Тернопільського зонального відділу Військової служби правопорядку щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з січня 2013 року по квітень 2014 року, з липня 2015 року по грудень 2015 року, з січня 2016 року по 01.06.2016.

Зобов`язати Тернопільський зональний відділ Військової служби правопорядку нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з січня 2013 року по квітень 2014 року, з липня 2015 року по грудень 2015 року, з січня 2016 року по 01.06.2016.

Визнати протиправними дії Тернопільського зонального відділу Військової служби правопорядку щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з травня 2014 року по червень 2015 року, з урахуванням базового місяця січень 2008 року.

Зобов`язати Тернопільський зональний відділ Військової служби правопорядку нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з травня 2014 року по червень 2015 року, з урахуванням базового місяця січень 2008 року.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 25 травня 2021 року

Суддя Л.А. Жуковська