Номер провадження: 22-ц/813/2912/21

Номер справи місцевого суду: 2-7949/10

Головуючий у першій інстанції Плавич І.В.

Доповідач Князюк О. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.05.2021 року                                                                         м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого Князюка О. В.,

суддів: Таварткіладзе О.М., Заїкіна А.П.

за участю секретаря – Рибачук О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 03.11.2010 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Одеська міська рада про визнання правочину дійсним та визнання права власності, -

ВСТАНОВИЛА:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2010 року ОСОБА_3 звернувся до Малиновського районного суду м. Одеси з позовною заявою до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Одеська міська рада про визнання правочину дійсним та визнання права власності.

Відповідно до позовних вимог ОСОБА_3 просив суд:

- визнати дійсним договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 03 серпня 2010 року в м. Одесі;

- визнати за ОСОБА_3 право власності на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та складається з двоповерхового будинку літ. «А», загальною площею 85,9 кв.м., житловою площею 43,8 кв.м. та колодзя.

В обґрунтування позовної заяви позивач посилався на ті обставини, що 03 серпня 2010 року між ОСОБА_4 – з однієї сторони, та ОСОБА_1 – з іншої сторони, було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 , відповідно до умов якого ОСОБА_3 придбав вказане нерухоме майно.

Короткий зміст рішення першої інстанції

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 03 листопада 2010 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Одеська міська рада про визнання правочину дійсним та визнання права власності – задоволено в повному обсязі.

Визнано за ОСОБА_3 право приватної власності на житловий будинок індивідуального житлового фонду (садибу) АДРЕСА_1 , який складається з: літ. «А» - житлового будинку, загальною площею 85,9 кв. м., в тому числі – житловою влощею 43,8 кв. м., 2 – житлову, площею15,0 кв. м.; 3- підсобне, площею 6,3 кв. м; 4 – підсобне, площею 3,0 кв. м.; 5- підсобне, площею 3,2 кв.м.; 6- кухню, площею 7,1 кв.м.; по другому поверху: 7- підсобне, площею 13,0 кв. м.; 8- житлову, площею 15,1 кв.м.; 9- житлову, площею 13,7 кв.м., балкон, площею 3,5 кв.м.; 1 – колодязю, №1 – огорожі. Який загалом розташований на земельній ділянці площею 161,0 кв.м.

Зазначено, що рішення суду є безпосередньою підставою для державної реєстрації КП «ОМБТІ та РОН» права приватної власності на житловий будинок індивідуального житлового фонду (садибу) АДРЕСА_1 , який складається з: лі. «А» - житлового будинку, загальною площею 85,9 кв. м., в тому числі – житловою влощею 43,8 кв. м., 2 – житлову, площею15,0 кв. м.; 3- підсобне, площею 6,3 кв. м; 4 – підсобне, площею 3,0 кв. м.; 5- підсобне, площею 3,2 кв.м.; 6- кухню, площею 7,1 кв.м.; по другому поверху: 7- підсобне, площею 13,0 кв. м.; 8- житлову, площею 15,1 кв.м.; 9- житлову, площею 13,7 кв.м., балкон, площею 3,5 кв.м.; 1 – колодязю, №1 – огорожі, який загалом розташований на земельній ділянці площею 161,0 кв.м. – за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 – після набрання рішенням суду законної сили.

Вимоги та доводи апеляційної скарги та заперечення інших учасників справи

25 травня 2020 року відповідачем ОСОБА_1 була подана апеляційна скарга на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 03 листопада 2010 року.

З зазначеним рішенням апелянт не погоджується, вважає його незаконним, необґрунтованим, прийнятим із значним порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

ОСОБА_1 зазначає, що судом першої інстанції при розгляді справи не були повно та всебічно досліджені наявні в матеріалах докази.

Так, апелянт ОСОБА_1 вказує на те, що про існування вказаного рішення дізналася лише в травні 2020 року. До вказаного моменту ОСОБА_5 зовсім не було відомо про судове провадження в якому вона була в якості відповідача.

Апелянт вважає, що рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 03 листопада 2010 року підлягає скасуванню з наступних підстав:

-в матеріалах справи зовсім відсутні будь-які відомості про належне повідомлення її як відповідача про дату, час та місце розгляду справи;

-в матеріалах справи наявні довідки секретаря судового засідання (від 28.10.2010 року та від 03.11.2010 року) в яких вказано, що цивільна справ № 2-7949/10 розглянута у судовому засіданні, по справі проводився аудіо запис на комплексі «Оберіг», однак при відтворенні запису та перезаписуванні на СД-диск відтворити запис з технічних причин виявилося не можливим;

-на аркуші справи 49 міститься заява від імені ОСОБА_1 в якій вказано, що вона згодна з позовними вимогами та просить слухати справу в її відсутність. З даного приводу апелянт заперечує той факт, що підпис у даній заяві належить їй, та звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що не видається можливим визначити, яким чином суд першої інстанції отримав вищевказану заяву, оскільки не має ні поштового конверту, ні штампу суду;

-в матеріалах справи на аркуші 11 міститься розписка, про яку ОСОБА_1 зовсім невідомо. Апелянт зазначає, що жодних грошових коштів від ОСОБА_3 не отримувала;

-суд приймаючи оскаржуване рішення неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, а також висновки суду не відповідають обставинам справи;

-мало місце порушення та неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права.

З вищевказаними висновками суду першої інстанції апелянт не погоджується, в обґрунтування своїх вимог наголошує також на тому, що суд першої інстанції при розгляді справи не встановив чи належить ОСОБА_1 на праві власності вказаний будинок, та чи являється законним укладення договору який суд визнав дійсним.

Крім того, апелянт окремо звертає увагу колегії суддів на той факт, що судом першої інстанції безпідставно було встановлено факт неналежного оформлення договору у зв`язку з ухиленням саме ОСОБА_1 від вчинення відповідних дій, під мотивами відсутністю часу та необхідних коштів.

З огляду на зазначене в апеляційній скарзі ОСОБА_1 вважає, що Малиновським районним судом м. Одеси ухвалено завідомо не правосудне рішення.

18 грудня 2020 року представником правонаступників позивача ОСОБА_6 та ОСОБА_7 від імені якої діє ОСОБА_8 – адвокатом Абдул Тамарою Валентинівною надано до суду письмові пояснення по справі з яких вбачається, що правонаступники позивача не погоджуються з доводами апеляційної скарги, та просять суд рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 03 листопада 2020 року – залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

В обгрунтування своїх заперечень представник правонаступників зазначає, що з огляду на хронологічну послідовність усіх документів, наявних в матеріалах справи, а саме: розписка ОСОБА_1 на отримання авансу від 03.08.2010 року, технічний паспорт на будинок по АДРЕСА_1 від 09..2010 року (а.с. 8), технічний висновок датований жовтнем 2010 року (а.с. 24), та рішення суду від 03.11.2010 року (набрало законної сили 15.11.2010 року) – можна дійти висновку, що сторони домовились про всі істотні умови та фактично їх виконали, а суд першої інстанції прийняв законне та обгрунтоване рішення.

Крім того, після отримання рішення Малиновського районного суду м. Одеси та реєстрації права власності на будинок за ОСОБА_3 апелянт надала розписку від 14.04.2011 року про отримання 15 000 доларів США за земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1 .

07.07.2011 року апелянт написала ще одну розписку, згідно якої вона отримала повний розрахунок за дім та претензій до ОСОБА_9 немає.

Таким чином, всі умови договору купівлі-продажу будинку були виконані, а ОСОБА_3 є добросовісним набувачем.

Також, представник звертає увагу колегії суддів на те, що з показань свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 вбачається, що ОСОБА_1 фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

Представник правонаступників позивача, звертає увагу колегії суддів також на те, що в матеріалах справи міститься довідка суду від 28.10.2010 року, в якій зазначається, що сторони з`явилися в судове засідання. Таким чином можна дійти висновку, що ОСОБА_1 обізнана про судову справу та оскаржуване рішення суду.

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 30.06.2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 03.11.2010 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Одеська міська рада про визнання правочину дійсним та визнання права власності - було залишено без руху.

13 липня 2020 року ухвалою Одеського апеляційного суду під головуванням судді Князюка О.В. апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 03.11.2010 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Одеська міська рада про визнання правочину дійсним та визнання права власності було відкрито.

Ухвалою Одеського апеляційного суду в особі судді судової палати з розгляду цивільних справ Князюка О.В. у задоволенні заяви ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову по цивільній справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 03.11.2010 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання правочину дійсним та визнання права власності, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Одеська міська рада – було відмовлено.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 14.07.2020 року Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого судді – Князюка О.В., суддів – Таварткіладзе О.М., Заїкіна А.П. цивільну справу було призначено до розгляду на 03 вересня 2020 року на 11 годину 00 хвилин в приміщенні Одеського апеляційного суду.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 03.09.2020 року замінено позивача по справі, а саме: замість ОСОБА_3 залучено до участі у справі як правонаступників ОСОБА_7 (від імені якої діє ОСОБА_8 ) та ОСОБА_6 .

Встановлені судом першої інстанції обставини

Судом встановлено, що 03 серпня 2010 року між ОСОБА_3 – з одної сторони, та ОСОБА_1 – з іншої сторони, було укладено в простій письмовій формі договір купівлі-продажу житлового будинку індивідуального житлового фонду (садиби) під АДРЕСА_1 . Відповідно до умов якого ОСОБА_3 придбав вказане нерухоме майно (надалі за текстом – Договір).

Договір на момент укладення не був посвідчений нотаріально та право власності набувача за правочином не було належним чином зареєстроване в КП «ОМБТІ та РОН».

Технічна характеристика відповідного нерухомого майна наводиться в Технічному паспорті складеному повноважними особами КП «ОМБТІ та РОН» від 17 вересня 2010 року. Відповідно до якого об`єкт характеризується як житловий будинок індивідуального житлового фонду (садибу) АДРЕСА_1 , який складається з: літ. «А» - житлового будинку, загальною площею 85,9 кв.м., в тому числі житловою площею 43,8 кв. м., 2 – житлову, площею15,0 кв. м.; 3- підсобне, площею 6,3 кв. м; 4 – підсобне, площею 3,0 кв. м.; 5- підсобне, площею 3,2 кв.м.; 6- кухню, площею 7,1 кв.м.; по другому поверху: 7- підсобне, площею 13,0 кв. м.; 8- житлову, площею 15,1 кв.м.; 9- житлову, площею 13,7 кв.м., балкон, площею 3,5 кв.м.; 1 – колодязю, №1 – огорожі. Який загалом розташований на земельній ділянці площею 161,0 кв.м.

Згідно зазначеного вище Договору суму вартості відчужуваного майна у частковому обсязі продавець ОСОБА_1 отримала від покупця ОСОБА_3 до підписання договору, засвідчивши цей факт власним підписом. При цьому, решту вартості предмету Договору ОСОБА_1 погодилась отримати від ОСОБА_3 після оформлення відповідних документів.

Мотивувальна частина

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

За змістом статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (Конвенція) кожному гарантується право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Цією статтею також визначено певні гарантії прав приватних осіб у випадку втручання держави у їхні права.

При розгляді справ національні суди України застосовують положення Конвенції та практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) як джерело права, що передбачено статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Згідно зі статтями 13, 41 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути здійснене лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості.

Згідно з частиною першою статті 316 Цивільного кодексу України (ЦК України) правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 317 ЦПК України визначено зміст права власності, який полягає у тому, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Статтею 328 ЦК України визначено презумпцію правомірності набуття права власності. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Таким чином, власник не зобов`язаний у кожному випадку доводити іншим особам правомірність набуття права власності на належне йому майно.

Традиційно підстави набуття права власності поділяють на первісні (набуття права власності вперше, незалежно від волі попередніх власників) і похідні (зміна власника). Практичне значення такого поділу полягає в тому, що розглядаючи спори про захист права власності, набутого у похідний спосіб, судам необхідно враховувати імовірність наявності прав на відповідне майно в інших осіб.

Похідними способами набуття права власності юридичними особами є набуття права власності на підставі правочинів (стаття 334) та у порядку правонаступництва (стаття 107).

За загальним правилом судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне право власності, набуте раніше на законних підставах, у випадках, коли це право не визнається, заперечується або оспорюється.

Ухвалючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що 03 серпня 2010 року між ОСОБА_3 – з одної сторони, та ОСОБА_1 – з іншої сторони, було укладено в простій письмовій формі договір купівлі-продажу житлового будинку індивідуального житлового фонду (садиби) під АДРЕСА_1 . Відповідно до умов якого ОСОБА_3 придбав вказане нерухоме майно (надалі за текстом – Договір).

Договір на момент укладення не був посвідчений нотаріально та право власності набувача за правочином не було належним чином зареєстроване в КП «ОМБТІ та РОН».

Технічна характеристика відповідного нерухомого майна наводиться в Технічному паспорті складеному повноважними особами КП «ОМБТІ та РОН» від 17 вересня 2010 року. Відповідно до якого об`єкт характеризується як житловий будинок індивідуального житлового фонду (садибу) АДРЕСА_1 , який складається з: літ. «А» - житлового будинку, загальною площею 85,9 кв.м., в тому числі житловою площею 43,8 кв. м., 2 – житлову, площею15,0 кв. м.; 3- підсобне, площею 6,3 кв. м; 4 – підсобне, площею 3,0 кв. м.; 5- підсобне, площею 3,2 кв.м.; 6- кухню, площею 7,1 кв.м.; по другому поверху: 7- підсобне, площею 13,0 кв. м.; 8- житлову, площею 15,1 кв.м.; 9- житлову, площею 13,7 кв.м., балкон, площею 3,5 кв.м.; 1 – колодязю, №1 – огорожі. Який загалом розташований на земельній ділянці площею 161,0 кв.м.

Згідно зазначеного вище Договору суму вартості відчужуваного майна у частковому обсязі продавець ОСОБА_1 отримала від покупця ОСОБА_3 до підписання договору, засвідчивши цей факт власним підписом. При цьому, решту вартості предмету Договору ОСОБА_1 погодилась отримати від ОСОБА_3 після оформлення відповідних документів.

Відповідно до ст. 655 ЦК України (чинного на момент розгляду укладеного договору), за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов`язується передати майно у власність другій стороні, а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Як встановлено судом першої інстанції, з вказаного договору випливає, що суму вартості відчужуваного майна у частковому обсязі продавець ОСОБА_1 отримала від покупця ОСОБА_3 до підписання договору, засвідчивши цей факт власним підписом. При цьому, решту вартості предмету договору ОСОБА_1 погодилась отримати від ОСОБА_3 після оформлення відповідних документів.

Відповідно до статті 657 ЦК України (чинного на момент укладення договору), договір купівлі-продажу, зокрема, квартири чи іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Згідно ч. 1 статті 202 ЦК України(чинного на момент укладення договору) правочином, є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Дійсно, як регламентує ч.ч. 1.2 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, який його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). В такому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Разом з тим, як зазначає ч. 2 ст. 220 ЦК України (чинного на момент укладання договору), якщо сторони домовились щодо усіх умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Розглядаючи справу, суд першої інстанції з`ясував, що наведений договір не був оформлений належним чином та посвідчений нотаріально у зв`язку з ухиленням ОСОБА_1 від вчинення відповідних дій.

З огляду на вказані норми закону, суд першої інстанції вмотивовано прийшов до висновку про можливість визнання договору дійсним, зважаючи зокрема на домовленість сторін щодо істотних умов договору та фактичне часткове виконання його умов сторонами.

У відповідності до ч. 1 ст. 328 ЦК України (чинного на момент укладення договору), право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема і правочинів. При цьому, на підставі ч. 2 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, й вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 03 листопада 2010 року вступило в силу та було виконано, а саме було здійснено державну реєстрацію права власності на житловий будинок індивідуального житлового фонду (садибу) АДРЕСА_1 .

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно — офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (пункт 1 частини першої статті 2 Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 1 липня 2004 року №1952-IV, тут і далі — у редакції, чинній на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій).

Пунктом 5 частини першої статті 19 закону №1952-IV визначено, що державна реєстрація прав проводиться на підставі рішень судів, що набрали законної сили.

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що протягом 9,9 років з моменту ухвалення рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 03.11.2010 року ОСОБА_1 жодних дій щодо предмету договору купівлі-продажу (житловий будинок індивідуального житлового фонду (садибу) АДРЕСА_1 ) не здійснювала. У вказаному будинку не проживала. Згідно відповіді Начальника відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУ ДМС України в Одеській області, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 21.11.1994 року зареєстрована та проживає, за адресою: АДРЕСА_3 .

Таким чином, суд апеляційної інстанції критично ставиться до доводів апелянта щодо необізнаності про існування оскаржуваного рішення протягом майже 10 років. Жодних доказів того, що ОСОБА_1 проживала, та хоча б навідувалась до житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 матеріали справи не містять.

Колегія суддів зазначає, що ОСОБА_1 клопотань про проведення судової почеркознавчої експертизи подано не було, тому суд апеляційної інстанції не бере до уваги посилання апелянта про те, що підпис у договорі ОСОБА_1 не належить.

Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може гуртуватися на припущеннях.

Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів (статті 58, 59 ЦПК України) в порядку, передбаченому статтями 185, 187, 189 ЦПК України.

Доводи апеляційної скарги є такими, що не спростовують рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 03.11.2010 року.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що не приймає до розгляду та не бере до уваги відзив на апеляційну скаргу від 29.12.2020 року, заяву про роз`яснення законності дій державного нотаріуса від 29.09.2020 року, дві заяви про виклик свідків від 29.09.2020 року. Клопотання про проведення експертизи від 29.09.2020 року, клопотання про долучення доказів від 29.09.2020 року, які були надіслані на електронну адресу від ОСОБА_12 з огляду на те, що відповідно до копії витягу про реєстрацію в Єдиному реєстрі довіреностей № 43041928 від 20.10.2020 року та № 43042013 від 20.10.2020 року було припинено дію довіреності на представництво інтересів довірителя та її малолітньої дочки ОСОБА_7 , враховуючи та задовольняючи клопотання ОСОБА_1 від 18.12.2020 року.

V. ЗАСТОСУВАННЯ СУДОМ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ПРИНЦИПУ ПРАВОВОЇ ВИЗНАЧЕНОСТІ, ЯКИЙ ПЕРЕДБАЧАЄ ДОТРИМАННЯ ПРИНЦИПУ RES JUDICATA.

Суд апеляційної інстанції допустив скаржника до апеляційного суду з метою з`ясування думки учасників процесу та обставин справи, пов`язаних з дотриманням принципу правової визначеності, тому колегія суддів вважає необхідним звернути уваги на наступне.

Європейській Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях, в тому числі щодо України, констатував, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відступ від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. п.46 рішення у справі «Устименко проти України», п.п.51,52 рішення у справі «Рябих проти Росії», п.31 рішення у справі «Марушин проти Росії», п.61 рішення у справі «Брумареску проти Румунії»).

Відстоюючи принцип правової визначеності, як у випадках перегляду судових актів у порядку нагляду (див. рішення Суду у справах “Світлана Науменко проти України”, “Трегубенко проти України”, “Рябих проти Росії”), так у випадках перегляду справ у зв`язку з нововиявленими обставинами (див. рішення у справах “Праведна проти Росії”, “Желтяков проти України”, п.п. 42-48), Європейський Суд з прав людини вважає доцільним слідувати тій же логіці, коли цей основоположний принцип підривається за допомогою інших процесуальних механізмів, таких як продовження строку на оскарження.

Так, Суд встановив порушення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у справі “Пономарьов проти України” з тієї причини, що строк на оскарження був продовжений по завершенню значного періоду часу не для усунення серйозних судових помилок, а лише з метою повторного розгляду та ухвалення нового рішення у справі (п.п. 41-42).

В подальшому у пункті 34 рішення від 10.05.2012 року у справі «Безрукови проти Росії», Європейський Суд відмітив, що хоча продовження строку оскарження і проводиться на розсуд національних судів, останні, на думку Суду, повинні визначити, чи виправдовують підстави для подібного продовження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує межі розсуду суду ні в тривалості, ні в підставах для визначеності нових тимчасових строків.

Українське законодавство не містить в цьому відношенні ніяких заборонних меж.

У справах щодо України Європейський Суд неодноразово відзначав, що відступи від принципу правової визначеності виправдані лише у випадках необхідності при обставинах істотного і непереборного характеру (справи: “Салов проти України”, п.93, “Проценко проти України”, п.26, “Кравченко проти Росії”, п.45). Зокрема, відступ від принципу правової визначеності допустимий не в інтересах правового пуризму, а з метою виправлення “помилки, що має фундаментальне значення для судової системи” (рішення у справі “Сутяжник” проти Росії”, п.38).

Оскарживши в ординарному порядку 25 травня 2020 року рішення суду першої інстанції від 03 листопада 2010 року, тобто через 9,9 років, ні апелянт, ні його представник – адвокат Продан М.О., належного обґрунтування поважності причин пропуску строку не надали та на обставини непереборної сили, як це передбачене пунктом 2 частини 2 статті 358 ЦПК України, які б виправдовували пропуск строку на апеляційне оскарження судового рішення, що набрало законної сили через тривалий час після його ухвалення, - не послались.

Тому звернення скаржника зі скаргою про скасування рішення суду через 12,5 років після його постановлення, за відсутності непереборних обставин щодо причин поважності пропуску строку, буде порушенням принципу правової визначеності, що передбачає дотримання принципу res judicata – принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна із сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення.

Судові витрати

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 1 ст. 141 ЦПК України).

Оскільки колегія суддів відхилила апеляційну скаргу, судові витрати ОСОБА_1 за подачу апеляційної скарги відшкодуванню не підлягають.

Резолютивна частина

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області, -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 03.11.2010 року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня набрання законної сили безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено 28.05.2021 року.

Головуючий:                                                                         О.В. Князюк

Судді:                                                                                 А.П. Заїкін

                                                                                О.М. Таварткіладзе