№ 175/447/18

провадження 6/175/80/21

УХВАЛА

01 червня 2021 року Дніпропетровський районний суд

Дніпропетровської області

у складі: головуючого

судді Васюченко О.Г.

з секретарем Сотник Г.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Слобожанське заяву ОСОБА_1 про відстрочення виконання судового рішення у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про стягнення заборгованості та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитно-заставного договору,

ВСТАНОВИВ:

У провадженні суду знаходилася вище вказана справа. По справі 16 червня 2020 року ухвалено рішення суду.

ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою про відстрочку виконання рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 16 червня 2020 року.

Зяавник у судовому засіданні просив заяву задовольнити.

Заінтересована особа ПАТ КБ «ПриватБанк» просив відмовити у задоволенні заяви про відстрочку виконання рішення.

Заінтересована особа ОСОБА_4 не заперечував проти задоволення вказаної заяви.

Відповідно до ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно до п. 9 ч. 2 ст.129 Конституції України, основними засадами судочинства є: обов`язковість судового рішення.

Частиною 1 статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Частиною 2 ст. 435 ЦПК України визначено, що заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Згідно ч. 1 ст. 435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Відповідно до ч. 3 ст. 435 ЦПК України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Заслухавши думку учасників, перевіривши матеріали справи, заяви та оцінивши надані та добуті докази суд вважає заяву не обґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено, що Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 16 червня 2020 року, що залишено без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року, задоволено частково позовні вимоги Банку та стягнуто на його користь солідарно з  ОСОБА_2  та ОСОБА_3 ,  ОСОБА_4  заборгованість за кредитним договором №DNDZAK206520056 від 28 січня 2008 року у розмірі 13171,05 доларів США. Вирішено питання розподілу судових витрат. В задоволенні позовних вимог акціонерного товариства комерційний банк “Приватбанк” до  ОСОБА_5 ,  ОСОБА_6  про стягнення заборгованості відмовлено. У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2  до акціонерного товариства комерційний банк “Приватбанк” про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитно-заставного договору відмовлено.

Вказане вище рішення у встановленому законом порядку набрало законної сили, в зв`язку з чим за заявою стягувача судом було видано виконавчий лист по справі; також слід зазначити, що виданий виконавчий лист відповідає вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України «Про виконавче провадження» і вказаний виконавчий лист не було видано помилково; існує обов`язок боржника, так як він не був припиненим чи добровільно виконаний боржником чи іншою особою.

Отже зазначеними рішеннями суду встановлено і не потребує доказування те, що цим рішенням стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 заборгованість за кредитним договором №DNDZAK206520056 від 28 січня 2008 року у розмірі 13171,05 доларів США., а отже це рішення повинно бути виконаним шляхом передбаченим законодавством України.

Також в судовому засіданні встановлено, що виняткових обставин, що утруднюють виконання рішення та ведуть до зміни порядку і способу виконання рішення, хвороби боржника або членів його сім`ї, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо немає, доказів на підтвердження вище вказаного суду не надано, обставин, що давали б суду можливість такої зміни заявник не вказав. На даний момент строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання не закінчився.

Матеріали справи не містять конкретних обставин, які істотно унеможливлюють або ускладнюють виконання рішення суду в обсязі та у порядку, які чітко визначені у рішенні суду, а заявником в свою чергу не надано належних та допустимих доказів в обґрунтування необхідності зміни способу виконання рішення суду.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Слід також зазначити, що заявник в разі наявності труднощів щодо витребування доказів по справі, відповідно до статті 84 ЦПК України, міг би скористатися своїм процесуальним правом та звернутися до суду з відповідним клопотанням про витребування доказів. Але в даному разі цього зроблено не було.

Статтею 18 ЦПК України передбачено, що однією з основних засад судочинства є обов`язковість рішень суду, а саме: судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України: рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ст. 129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Не може суд прийняти до уваги наполягання заявника по справі на задоволенні зазначеної заяви, оскільки вони спростовуються вищенаведеним, не ґрунтуються на фактичних даних та об`єктивно нічим не підтверджені.

За таких обставин та з урахуванням всебічного дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою, суд приходить до висновку про необґрунтованість вказаної заяви про відстрочку виконання рішення суду, оскільки відсутні обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим таким чином, заява не підтверджена, безпідставна і не ґрунтуються на вимогах закону, передбачених законом підстав для її задоволення немає, а тому вважає за необхідне відмовити у її задоволенні.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 124, 129, 129-1 Конституції України, ст. ст. 14, 258, 259, 260, 353, 435 ЦПК України, суд –

УХВАЛИВ:

В задоволенні заяви ОСОБА_1 про відстрочення виконання судового рішення у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_2 ,  ОСОБА_3 ,  ОСОБА_4 ,  ОСОБА_5 ,  ОСОБА_6 про стягнення заборгованості та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_2  до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитно-заставного договору – відмовити.

Ухвалу може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

       Суддя - О.Г. Васюченко