Справа № 22ц - 2516/2010 р.                              Головуючий в суді 1 інстанції Пархоменко О.В.

Категорія 01, 57                                                            Доповідач в суді II інстанції Хопта С.Ф.

У Х В А Л А  

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

     2 червня 2010 року                                                                                                        м. Київ

     Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області в  складі :

     головуючого  Хопти С.Ф.,

     суддів:  Мережко М.В., Оношко Г.М.,

     при секретарі Зінченко Ю.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою управління Пенсійного фонду України в м. Ірпені Київської області на постанову Ірпінського міського суду Київської області від 27 січня 2009 року у адміністративній справі за позовом ОСОБА_3 до управління Пенсійного фонду України                     в м. Ірпені Київської області про стягнення щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни,

в с т а н о в и л а :

          У грудні 2009 року позивачка ОСОБА_3 звернулася до суду із зазначеним позовом.      В позові вказувала, що вона має статус дитини війни. Просила визнати неправомірною бездіяльність відповідача щодо неперерахування йому як особі, що має правовий статус дитини війни, доплати /підвищення/ до пенсії, передбаченої Законом України «Про соціальний захист дітей війки» в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком за період з            2006року.

          Постановою Ірпінського міського суду Київської області від 27 січня 2009 року позов задоволено частково. Визнано відмову управління Пенсійного фонду України в м. Ірпені щодо перерахунку та виплати позивачеві щомісячної доплати до пенсії, як дитині війни, виходячи з розміру 30% мінімальної пенсії за віком за 2008 рік неправомірною та зобов'язано відповідача зробити перерахунок пенсії за вказаний період. В іншій частині адміністративного позову відмовлено.

          В апеляційній скарзі УПФУ в м. Ірпені посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просить   скасувати постанову та постановити нове судове рішення про відмову в позові.

          Перевіривши матеріали справи в порядку ст. 303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

          Судом встановлено, що позивач відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» має соціальний статус   дитини війни.

         Відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 % мінімальної пенсії за віком.

          Управлінням Пенсійного фонду України в м. Борисполі, починаючи з 1 січня 2006 року до 01 січня 2008 року до пенсії, що виплачувалась позивачеві, доплати як  дитині війни не нараховувало, а з 1 січня 2008 року відповідач виплачував  позивачеві  підвищення до  пенсії в розмірі 10 % прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, що втратили працездатність, на підставі постанови Кабінету Міністрів України №530 від   28.05.2008 року «Деякі   питання соціального захисту окремої категорії громадян», згідно п.8 якої на дітей війни, крім тих, на яких поширюється дія ЗаконуУкраїни «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про жертви нацистських переслідувань» до пенсії або щомісячного грошового довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії підвищення проводиться в таких розмірах: з 22 травня 2008 року-48,1грн.,001 липня -48,2 грн., та з 01 жовтня 49, 8 грн.,

          Проте вказана постанова КМУ суперечить вимогам ст. 6 Закону України « Про соціальний захист дітей війни».

          Згідно з роз»ясненнями, що містяться в п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року №8 «Про незалежність судової влади», відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші     нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права та свободи людини т а громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод.

          Виходячи з загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру доплати як дитині війни необхідно керуватися ст. 6 цього Закону, а не постановою Кабінету Міністрів України №530 від 28.05.2008 року «Деякі питання соціального захисту окремої категорії громадян».

          Прийнявши до уваги наведене, ухвалюючи постанову, суд першої інстанції правомірно виходив з того, що УПФ як орган, якому делеговано повноваження щодо призначення і виплати пенсій та доплат до них, повинно було діяти у відповідності з вимогами статті 6 Закону № 2195-ІУ і здійснити позивачеві відповідні нарахування (за той періоду часу, коли дія цієї норми не була зупинена), але у порушення вимог указаної статті таких нарахувань не проводило, чим і допустило протиправну бездіяльність.

          Доводи апеляційної скарги щодо правомірності дій відповідача з посиланням на постанову КМ України № України №530 від 28.05.2008 року «Деякі питання соціального захисту окремої категорії громадян» не приймаються до уваги, так як зазначена постанова КМ України суперечить ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни". Рішеннями Конституційного суд) України від 9 липня 2007 року № 6 –рп/2007 та від 22 травня 2008 року      № 10 - рп закони, якими були внесені зміни до ст. 6 Закону України « Про соціальний захист дітей війни», були визнані неконституційними.

          Доводи апелянта щодо правомірності своїх дій з посиланням на відсутність бюджетних коштів для повної реалізації програми з доплат дітям війни обґрунтовано не взяті судом до уваги, скільки питання фінансування   цих видатків не    с предметом даного спору.

          Безпідставними є також посилання відповідача на можливість нецільового використання коштів Пенсійного фонду України, оскільки рішення про проведення виплат з власних джерел фінансування    суд не ухвалював.

          Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, викладених у постанові.

         Суд першої інстанції ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування немає.

          Керуючись ст.ст. 308-315 ЦПК України, колегія суддів,

ухвалила:

          Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Ірпені Київської області відхилити.

          Постанову Ірпінського міського суду Київської області від 27 січня 2009 року залишити без змін.

          Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом двох місяців.

          Головуючий

          Судді :

Справа № 22ц - 3112/2010 р.                              Головуючий в суді 1 інстанції Пархоменко О.В.

Категорія 01, 57                                                            Доповідач в суді II інстанції Хопта С.Ф.

У Х В А Л А  

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

     2 червня 2010 року                                                                                                        м. Київ

     Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області в  складі :

     головуючого  Хопти С.Ф.,

     суддів:  Мережко М.В., Оношко Г.М.,

     при секретарі Зінченко Ю.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою управління Пенсійного фонду України в м. Ірпені Київської області на постанову Ірпінського міського суду Київської області від 19 серпня 2009 року у адміністративній справі за позовом ОСОБА_4 до управління Пенсійного фонду України                     в м. Ірпені Київської області про стягнення щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни,

в с т а н о в и л а :

          У липні 2009 року позивачка ОСОБА_4 звернулася до суду із зазначеним позовом.      В позові вказувала, що вона має статус дитини війни. Просила визнати неправомірною бездіяльність відповідача щодо неперерахування йому як особі, що має правовий статус дитини війни, доплати /підвищення/ до пенсії, передбаченої Законом України «Про соціальний захист дітей війки» в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком за період з            2006року.

          Постановою Ірпінського міського суду Київської області від 17 листопада 2009 року позов задоволено частково. Визнано відмову управління Пенсійного фонду України                   в м. Ірпені щодо перерахунку та виплати позивачеві щомісячної доплати до пенсії, як дитині війни, виходячи з розміру 30% мінімальної пенсії за віком за періоди з 17 липня 2008 року по липень 2009 року неправомірною та зобов'язано відповідача зробити перерахунок пенсії за вказаний період. В іншій частині адміністративного позову відмовлено.

          В апеляційній скарзі УГІФУ в м. Бориспіль посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просить   скасувати постанову та постановити нове судове рішення про відмову в позові.

          Перевіривши матеріали справи в порядку ст. 303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

          Судом встановлено, що позивач відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» має соціальний статус   дитини війни.

         Відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 % мінімальної пенсії за віком.

          Управлінням Пенсійного фонду України в м. Борисполі, починаючи з 1 січня 2006 року до 01 січня 2008 року до пенсії, що виплачувалась позивачеві, доплати як  дитині війни не нараховувало, а з 1 січня 2008 року відповідач виплачував  позивачеві  підвищення до  пенсії в розмірі 10 % прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, що втратили працездатність, на підставі постанови Кабінету Міністрів України №530 від   28.05.2008 року «Деякі   питання соціального захисту окремої категорії громадян», згідно п.8 якої на дітей війни, крім тих, на яких поширюється дія ЗаконуУкраїни «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про жертви нацистських переслідувань» до пенсії або щомісячного грошового довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії підвищення проводиться в таких розмірах: з 22 травня 2008 року-48,1грн.,001 липня -48,2 грн., та з 01 жовтня 49, 8 грн.,

          Проте вказана постанова КМУ суперечить вимогам ст. 6 Закону України « Про соціальний захист дітей війни».

          Згідно з роз»ясненнями, що містяться в п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року №8 «Про незалежність судової влади», відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші     нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права та свободи людини т а громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод.

          Виходячи з загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру доплати як дитині війни необхідно керуватися ст. 6 цього Закону, а не постановою Кабінету Міністрів України №530 від 28.05.2008 року «Деякі питання соціального захисту окремої категорії громадян».

          Прийнявши до уваги наведене, ухвалюючи постанову, суд першої інстанції правомірно виходив з того, що УПФ як орган, якому делеговано повноваження щодо призначення і виплати пенсій та доплат до них, повинно було діяти у відповідності з вимогами статті 6 Закону № 2195-ІУ і здійснити позивачеві відповідні нарахування (за той періоду часу, коли дія цієї норми не була зупинена), але у порушення вимог указаної статті таких нарахувань не проводило, чим і допустило протиправну бездіяльність.

          Доводи апеляційної скарги щодо правомірності дій відповідача з посиланням на постанову КМ України № України №530 від 28.05.2008 року «Деякі питання соціального захисту окремої категорії громадян» не приймаються до уваги, так як зазначена постанова КМ України суперечить ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни". Рішеннями Конституційного суд) України від 9 липня 2007 року № 6 –рп/2007 та від 22 травня 2008 року      № 10 - рп закони, якими були внесені зміни до ст. 6 Закону України « Про соціальний захист дітей війни», були визнані неконституційними.

          Доводи апелянта щодо правомірності своїх дій з посиланням на відсутність бюджетних коштів для повної реалізації програми з доплат дітям війни обґрунтовано не взяті судом до уваги, скільки питання фінансування   цих видатків не    с предметом даного спору.

          Безпідставними є також посилання відповідача на можливість нецільового використання коштів Пенсійного фонду України, оскільки рішення про проведення виплат з власних джерел фінансування    суд не ухвалював.

          Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, викладених у постанові.

         Суд першої інстанції ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування немає.

          Керуючись ст.ст. 308-315 ЦПК України, колегія суддів,

ухвалила:

          Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Ірпені Київської області відхилити.

          Постанову Ірпінського міського суду Київської області від 19 серпня 2009 року залишити без змін.

          Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом двох місяців.

          Головуючий

          Судді :