Справа № 22ц-2330/2010 р. Головуючий в суді І інстанції Линник В.Я.
Доповідач у 2 інстанції Малород О.І.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 червня 2010 року м. Київ
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:
Головуючого: Лащенка В.Д.
суддів: Корзаченко І.Ф., Малорода О.І.,
при секретарі: Бистрій Г.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Київ
справу за апеляційною скаргою управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради на постанову Ірпінського міського суду від 11 лютого 2010 року у адміністративній справі за позовом ОСОБА_3 до Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради про визнання дій суб’єкта владних повноважень неправомірними та стягнення недорахованих сум на оздоровлення ,-
В С Т А Н О В И Л А:
У січні 2010 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про стягнення недорахованих сум на оздоровлення.
Свої вимоги мотивує тим, що відповідач в порушення вимог статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» виплачує компенсацію за шкоду, заподіяну здоров’ю, як особі, що є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, що не співвідноситься з мінімальною заробітною платою, внаслідок чого за 2008-2009 роки утворилась заборгованість у відповідному розмірі 6545 грн., яку і просить стягнути.
Постановою Ірпінського міського суду Київської області від 11 лютого 2010 року позов задоволено частково.
Визнано дії Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради в частині невиплати ОСОБА_3 щорічної допомоги на оздоровлення за 2009 рік неправомірними.
Зобов’язано Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради Київської області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_3 недоотриману суму щорічної соціальної допомоги на оздоровлення за 2009 рік.
Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради Київської області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального права, неповно з’ясовано обставини справи, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неправильного її вирішення, та ухвалити нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 є ліквідатором аварії на ЧАЕС 2 категорії, що підтверджується копією посвідчення НОМЕР_1 (а.с. 8).
Відповідно до ч. 4 ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" учасникам аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії має виплачуватись щорічна допомога на оздоровлення у розмірі п’яти мінімальних заробітних плат.
Судом першої інстанції було встановлено, що щорічну одноразову допомогу на оздоровлення позивачка отримала 09.10.2009 року в розмірі 100 грн., що підтверджено довідкою № 661 від 15.02.2010 р., виданою управлінням праці та соціального захисту населення.
ОСОБА_3 оспорюючи дії відповідача вважала, що вона отримувала державну допомогу значно нижчу, ніж це передбачено ч. 4 ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у зв’язку з чим звернулася до суду за захистом своїх прав.
Вирішуючи вказаний спір та задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції прийшов до висновку про порушення відповідачем норм ч. 4 ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Колегія суддів вважає зазначений висновок суду першої інстанції законним та обґрунтованим.
Статтею 19 ч.2 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та Законами України (ст. 113 Конституції України).
При винесенні оскаржуваного рішення суд першої інстанції, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, правомірно прийшов до висновку, що постанова КМ України № 562 від 12.07.2005 року "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», суперечить ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", та ч. 2 ст. 19 Конституції України, згідно якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституції України та Законами України, оскільки істотно звужує обсяг встановлених законом прав.
Також суд першої інстанції правильно не взяв до уваги посилання представника відповідача на ст. 62 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", якою встановлено, що роз’яснення порядку застосування цього Закону проводиться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, рішення якого є обов’язковими для виконання міністерствами та іншими центральними органами державної виконавчої влади, всіма суб’єктами господарювання незалежно від їх відомчої підпорядкованості та форм власності.
Кабінет Міністрів України повинен був встановити зазначений порядок, не порушуючи положень цього Закону, в тому числі й інших законів, якими встановлено розмір мінімальної пенсії за віком, розмір якої визначається лише за правилами , передбаченими ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» і іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
Крім того, відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року N 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя", судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону.
Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.
Відповідно до положень Конституції України, найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави (ст.3), права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21), їх зміст і обсяг при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не може бути звужений (стаття 22).
Виходячи з засад пріоритетності Законів України над урядовими нормативними актами, а також враховуючи, що згідно ст.92 Конституції України виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина (п. 1) та основи соціального захисту (п. 60) при вирішенні даного спору суд першої інстанції дійшов правильного висновку про застосування ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Крім того, суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги частково, правомірно застосував ч. 2 ст. 99 КАС України, якою встановлений річний строк звернення до адміністративного суду, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
З урахуванням наведеного вище, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.
За таких підстав апеляційна скарга управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради Київської області на постанову Ірпінського міського суду Київської області від 11 лютого 2010 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради про визнання дій суб’єкта владних повноважень неправомірними та стягнення недорахованих сум на оздоровлення – підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції –без змін.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу відхилити.
Постанову Ірпінського міського суду Київської області від 11 лютого 2010 року – залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом двох місяців.
Головуючий:
Судді: