АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа №22-1950/2010 р. Головуючий у 1-й інстанції: Курач І.В.
Суддя-доповідач: Краснокутська О.М.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 червня 2010 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:
Головуючого: Пільщик Л.В.
Суддів: Сапун О.А.
Краснокутської О.М..
При секретарі: Петровій О.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
ОСОБА_2 на рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 04 лютого 2010 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Комунального підприємства «Виробничий комбінат «Тепло-водоканал» про поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, -
В С Т А Н О В И Л А :
У травні 2009 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позвом до Комунального підприємства «Виробничий комбінат «Тепло-водоканал» про поновлення на роботі , стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
В позовній заяві зазначала, що наказом № 20 від 16.03.2009 року її було звільнено з роботи в зв’язку із скороченням штату працівників на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України. Зазначений наказ був опротестований прокурором м. Енергодар, як незаконний.
За результатами розгляду протесту прокурора, наказом № 103-к від 09.04.2009 року по КП «ВК Тепло-водоканал» наказ № 20 від 16.03.2009 року про її звільнення у зв’язку із скороченням штату працівників було скасовано, а її поновлено на роботі. Наказом № 104-к від 09.04.2009 року вона була звільнена з роботи на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогул без поважної причини з 16.03.2009 року. З наказом позивачка не згодна, 16.03.2009 року вона не скоювала прогул, оскільки наказом № 20 від 16.03.2009 року її було звільнено з роботи за скороченням штату.
Письмових пояснень з приводу прогулу вона не надавала, попередньої згоди профспілкового комітету на її звільнення за ініціативою адміністрації не було.
Під час розгляду справи позивачка неодноразово уточнювала позовні вимоги та посилаючись на зазначені обставини, просила суд визнати наказ № 104-к від 09.04.2009 року про її звільнення незаконним, поновити її на роботі оператором теплового пункту 3 розряду в комунальному підприємстві «Виробничий комбінат «Тепло-водоканал». Стягнути з відповідача на її користь середню заробітну плату за весь час вимушеного прогулу з 16.03.2009 року в розмірі 21 716гр.37коп. .та моральну шкоду, яку вона оцінює в розмірі 3000 грн.
Рішенням Енергодарського міського суду Запорізької області від 04 лютого 2010 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_2 витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільних справ в суді в розмірі 120 грн., та судовий збір в розмірі 217 грн.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати, справу направити на новий розгляд.
В засідання судової колегії позивачка ОСОБА_2 вдруге не з”явилась, не виявила бажання одержати судову повістку,яка повернулась до суду з зазначенням поштового відділення про повернення за закінченням терміну зберігання.На підставі ч.8 ст.76 ЦПК України позивачка вважається повідомленою належним чином про час і місце судового засідання.
Заслухавши в засіданні апеляційного суду доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції – зміні в частині стягнення з позивачки судового збору за таких підстав.
Згідно до вимог ст. 40 ч.1 п4) Кзпп України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках прогулу ( в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
З матеріалів справи видно,що наказом від 09.03.2009року №103-к по підприємству на підставі протесту прокурора скасований наказ № 20 від 16.03.2009 року про звільнення ОСОБА_2 з роботи з 16.03.2009 року за п.1 ст.40 КЗпП України
Наказом №104-к від 09.04.2009 року ОСОБА_2 звільнена з роботи за п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України за прогул без поважних причин, вчинений нею 16.03.2009 року.
Позивачка, вимагаючи поновлення її на роботі, не оспорює факт своєї відсутності на роботі 16.03.2009 року, оскільки була звільнена з цього дня за п1 ст.40 КЗпП України, проте згідно до п.2.25 Інструкції „Про порядок ведення трудових книжок працівників” , зареєстрованої в МЮ України 17.08.1993р. за №110 днем звільнення вважається останній день роботи .
Із матеріалів справи вбачається,що дійсно наказом №20 від 16.03.2009 року по підприємству ОСОБА_3 була звільнена з роботи за скороченням штату працівників з 16.03.2009 року(а.с.29) і останнім днем її роботи за цим наказом було 16.03.2009 року, однак у цей день позивачка на роботі була відсутня, що не оспорює сама позивачка, а також підтверджується докладними записками інженера ЦТС від 16.03.2009р.(а.с.36) про те,що ОСОБА_2 відсутня на робочому місці і їй було зателефовано, однак вона не бажала з”явитись на роботу, доповідною табельщика(а.с.37), начальника ЦТС(а.с.38) Актом комісії про відсутність ОСОБА_2 на роботі 16.03.2009р. з 07год до 14год.15 хвилин.
ОСОБА_3 відмовилась від дачі письмових пояснень.
Поважність причин неявки на роботу у зазначений період часу відсутня.
Оскільки ОСОБА_2 16 березня 2009 р. з 07год до 14год.15 хв. була відсутня на роботі без поважних причин, відповідач на законних підставах,передбачених ст.40п4)Кзпп України,звільнив її з роботи, а суд першої інстанції правильно відмовив їй у поновленні на роботі , стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу , відшкодуванні моральної шкоди.
Разом із тим суд першої інстанції, вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, у порушення вимог ст.4 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 року „Про державне мито” з послідуючими змінами,згідно до якого від сплати судового збору звільняються робітники та службовці за позовами про стягнення заробітної плати й за іншими вимогами,що випливають із трудових правовідносин,стягнув з позивачки судовий збір в сумі 217гривень. Згідно до вимог ст.88 ч.4 ЦПК України у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від оплати судових витрат, судові витрати компенсуються за рахунок держави, тому в цій частині рішення суду підлягає зміні з виключенням із резолютивної частини зазначеного висновку.
В іншій частині судове рішення є законним і обґрунтованим, відповідає вимогам ст.213,214,215 ЦПК України.
Доводи апеляційної скарги про те,що судом неповно з”ясовані обставини справи,не взято до уваги те,що позивачці по телефону відповідач повідомив,що їй не потрібно з”являтись на роботу 16.03.2009р., є неспроможними,оскільки суперечать матеріалам справи і здобутим доказам.
Посилання в апеляційній скарзі на той факт,що ОСОБА_2 після її поновлення на роботі не була повідомлена про своє робоче місце , а також про те,що засідання профкому,на якому обговорювалось питання про її звільнення за прогул, відбулось лише 17.03.2009р. також є неспроможними,оскільки наказом про поновлення на роботі від 16.03.2009 року ОСОБА_2 була поновлена на роботі з виконанням відповідних функцій на своєму робочому місці,на якому вона працювала до звільнення за скороченням штату, тому необхідності закріплення за нею цього місця і ознайомлення з ним не було, а наявність згоди профкому про її звільнення з роботи від 17.03.2009 року не суперечить вимогам закону,оскільки за змістом п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України „ Про практику розгляду судами трудових спорів” N 9 від 06.11.1992 згода профспілкового комітету на звільнення працівника з роботи за ініціативою адміністрації підприємства може бути отримана навіть при підготовці справи до судового розгляду.
Згідно до вимог ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Оскільки судом першої інстанції при вирішення питання щодо розподілу судових витрат порушені вимоги матеріального закону, рішення в цій частині підлягає зміні.
Керуючись ст. ст. 307,309 ЦПК України, колегія суддів,
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 04 лютого 2010 року по даній справі змінити в частині розподілу судових витрат.
Виключити із резолютивної частини рішення зазначення про стягнення з ОСОБА_2 судового збору в розмірі 217гр.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.
Головуючий:
Судді: