АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 липня 2009р. м. Одеса
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Одеської області у складі:
Головуючого: Градовського Ю.М.
суддів: Артеменко І.А.
Суворова В.О.
при секретарі: Велич A.M.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27 квітня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_5 про визнання договору купівлі-продажу частково недійсним, про визнання права власності, про усунення перешкод у користуванні правом власності, -
ВСТАНОВИЛА:
У липні 2007р. ОСОБА_4 (уточнюючи в процесі розгляду справи свої позовні вимоги) звернулася в суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_5 про визнання договору купівлі-продажу частково недійсним, про визнання права власності, про усунення перешкод у користуванні правом власності.
В обгрунтування своїх вимог позивачка посилається на те, що вона та ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_6 були співвласниками квартири АДРЕСА_1 на умовах виплати грошової компенсації за частку ОСОБА_6 та придбання нового житла продали цю квартиру. Після продажу 20 вересня 2001 року даної квартири за 15 798 ОСОБА_6 була виплачена сума належної їй частки, позивачка, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 домовилися придбати іншу квартиру у спільну часткову власність в рівних частках. 28 грудня 2001 року була куплена квартира АДРЕСА_2, в яку зареєструвалися вона, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, проте, коли в січні 2005 року ОСОБА_4 звернулася до житлово-експлуатаційної організації за довідкою про склад сім’ї та прописку, то з’ясувалося, що ОСОБА_2 є одноособовим власником спірної квартири. На звернення позивачки надати пояснення щодо незаконного оформлення квартири тільки на своє ім’я, ОСОБА_2 вигнала її з квартири. Посилаючись на ці обставини просила визнати частково недійсним договір купівлі-продажу від 28 грудня 2001р. квартири № 6 в
Справа № 22ц-3524/2009 Категорія:20
Головуючий у 1 інстанції: Споришевої Н.І.
Доповідач: Градовський Ю.М.
будинку АДРЕСА_2 визнати за нею право власності на її частку квартири та усунути перешкоди в користуванні правом власності.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 27 квітня 2009р. поновлено ОСОБА_4 строк позовної давності на звернення до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_5 про визнання договору купівлі-продажу частково недійсним, про визнання права власності, про усунення перешкод у користуванні правом власності, визнавши причини його пропуску поважними.
Позов ОСОБА_4 - задоволено.
Договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2, який укладений 28 грудня 2001 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5, посвідчений державним нотаріусом Першої одеської державної нотаріальної контори ОСОБА_7 3а номером в реєстрі № 3-4708, визнано частково недійсним в частині покупців, визначено покупцями ОСОБА_2 на 2/3 частини квартири та ОСОБА_4 на І/З частини квартири.
Визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_2, за ОСОБА_2 на 2/3 частини частини квартири АДРЕСА_2.
Зобов’зано ОСОБА_2, ОСОБА_3 не чинити перешкод ОСОБА_4 в здійсненні прав власності квартирою АДРЕСА_2
В апеляційній скарзі апелянти просять рішення суду скасувати, ухвалити по справі нове рішення, про відмову в позові, посилаючись на порушення норм права.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, пояснення на неї, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним скаргу задовольнити, рішення суду скасувати, з наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_8, ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_3 належала на праві спільної часткової власності квартира АДРЕСА_1 в м. Одесі. Після смерті ОСОБА_8, 27 вересня 2000р. ОСОБА_4 отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на 1\4 частину квартири № 29 в зазначеному будинку. На спільній сімейній нараді сторони вирішили вказану квартиру продати, гроші розподілити, частку передати ОСОБА_6 20 вересня 2001р. ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_6 уклали у відповідній письмовій формі договір купівлі-продажу, згідно якого вони продали, а ОСОБА_9 придбала спірну квартиру. Угода купівлі-продажу посвідчена нотаріально (а.с. 11). За домовленістю, частка грошових коштів була передана ОСОБА_6, інша частина залишилась у ОСОБА_2
28 грудня 2001р. (а.с. 5) ОСОБА_10 уклала договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 в м. Одесі, за яким вона отримує у власність спірну нерухомість, а ОСОБА_5 отримує гроші за продану квартиру. Договір купівлі-продажу ОСОБА_2 оформлює на себе, після чого становиться єдиним власником майна.
У 2005р. ОСОБА_4 дізнається про те, що вказана квартира АДРЕСА_2 в м. Одесі оформлена тільки на ОСОБА_2 Враховуючи, що раніше була домовленість між сторонами про те, що за виручені гроші від продажу квартири АДРЕСА_1 в м. Одесі буде придбана квартира і на неї, просила визнати частково недійсним договір купівлі-продажу від 28 грудня 2001р. Оскільки права ОСОБА_4 порушені, суд вважав необхідним відновити її права.
Проте з таким висновком суду першої інстанції не може погодитись судова колегія, оскільки висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи, суд неправильно застосував норми права.
Відповідно до ст. 213ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Обгрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності та підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Однак, зазначеним вимогам рішення суду не відповідає.
Судова колегія вважає, що вказані порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи по суті, а тому апеляційний суд відповідно до п.п.3, 4 ст. 309ЦПК України рішення суду скасовує, приймає по справі нове рішення, з наступних підстав.
Так, судом встановлено, підтверджено матеріалами справи, що відповідно до розпорядження органу приватизації № 3182 від 24 лютого 1993р. (а.с. 10) та свідоцтва про право власності на житло № 11-82 від 24 лютого 1993р., квартира АДРЕСА_1 в м. Одесі належала в рівних частках, на праві спільної часткової власності ОСОБА_4, ОСОБА_8, ОСОБА_2, ОСОБА_3
Відповідно до договору купівлі-продажу від 20 вересня 2001р. (а.с. 11) ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_6 продали, а ОСОБА_11 придбала спірну квартиру, сплативши обумовлену суму грошей. За умовами домовленості, виручені від продажу квартири гроші були розподілені між сторонами.
Отримавши гроші від продажу квартири № 29 по вищезазначеній адресі, а також від продажу квартири АДРЕСА_3 в м. Одесі, яка належала на праві власності ОСОБА_3, ОСОБА_2 придбала квартиру АДРЕСА_2 в м. Одесі, про що свідчить договір від 28 грудня 2001р. За умовами договору купівлі-продажу від 28 грудня 2001р. власником квартири є ОСОБА_2
З 2001р. в спірній квартирі АДРЕСА_2 в м. Одесі разом із власниками проживала ОСОБА_4 Однак, у зв’язку із сваркою, вона з квартири була виселена.
Як вбачається з позовних вимог, а також висновку, до якого дійшов суд першої інстанції, ОСОБА_4 вважала, що придбана квартири № 6 в зазначеному будинку частково належить і їй на праві власності, оскільки раніше була така домовленість між сторонами.
Проте з таким висновком суду першої інстанції не може погодитись судова колегія, оскільки він спростовується матеріалами справи та поясненнями самої ОСОБА_4
Зі змісту ст. 151ЦК України (в редакції 1963р.) в силу зобов’язання одна особа (боржник) зобов’язаний вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як-то: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші та інше або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.
Відповідно до СТ..154ЦК України (в редакції 1963р.) коли сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому обумовленої форми, хоч би за законом для даного виду договорів ця форма і не потребується.
В матеріалах справи не знайшла свого підтвердження домовленість між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 щодо придбання квартири АДРЕСА_2 в м. Одесі чи іншої, у спільну власність.
Навпаки в судовому засіданні суду апеляційної інстанції ОСОБА_4 пояснила, що вона знала про придбання квартири № 6 ОСОБА_2, про це не заперечувала і не потребувала її оформлення на себе, оскільки розуміла, що спірне майно було придбане не тільки від продажу попередньої квартири, а також від продажу житла, яке належало її сину. Вона також зазначила, що з 2001р. проживала разом із ОСОБА_2 та її сином, однак в результаті сварки їй запропонували звільнити квартиру у 2005р.
Враховуючи, що між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, ОСОБА_3 ніякої домовленості щодо придбання у спільну власність квартири не було, судова колегія вважає, що підстав, передбачених ст. ст. 48, 58ІДК України (в редакції 1963р.), для визнання недійсним договору купівлі-продажу від 28 грудня 2001р. квартири АДРЕСА_2 в м. Одесі немає.
Розглядаючи справу по суті, суд першої інстанції на ці обставини уваги не звернув, належної оцінки не дав, та помилково застосував ту норму права, яка не підлягає застосуванню.
З таких обставин, судова колегія вважає, що рішення суду не можливо визнати законним і обгрунтованим, а тому воно підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову у позові.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 309, 316ЦПК України, колегія суддів
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 - задовольнити.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27 квітня 2009р. - скасувати.
В позові ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_5 про визнання договору купівлі-продажу частково недійсним, про визнання права власності, про усунення перешкод в користуванні правом власності - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.