Справа № 2-1605/10

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М      У К Р А Ї Н И

27 травня  2010 року       Солом’янський  районний суд  м. Києва

в складі  головуючого судді                          - Калініченко О.Б.          

                при секретарі                                   - Кучерявець О.В.,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом  ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в її інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, 3-я особа Орган  опіки та піклування Солом’янської районної у м. Києві державної адміністрації, про усунення перешкод у користуванні власністю та виселенні, -

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2010 року позивачка звернулася в суд із вищезазначеним позовом до відповідачів, мотивуючи свої позовні вимоги тим, що з 1993 року є власницею квартири АДРЕСА_1 .

В 1997 році вона виїздила на постійне проживання в США, тому погодилась на прохання відповідачів пожити в її квартирі деякий час з обіцянням звільнити її по першій вимозі. Внаслідок цих домовленостей позивачка оформила довіреність на право користування даною квартирою на ім’я відповідачки   ОСОБА_2 При цьому позивачка мала намір лише тимчасово дозволити відповідачам користуватись квартирою для підтримання її в належному стані та оплаті платежів за неї, що цілком влаштовувало обидві сторони, бажання продавати квартиру у неї не було, завдаток ними не оформлявся.

Проте, коли на початку літа 2005 року позивачка повернулась в Україну, то дізналась про велику заборгованість по комунальним платежам, яку особисто виплатила згідно з довідкою ДЕЖ-902 від 29.06.2005 року № 180/5 станом на 01.06.2005 року, і побачила квартиру в занедбаному стані.

В липні 2005 року позивачка письмово запропонувала відповідачам звільнити квартиру, маючи намір продати її. Однак така вимога залишилась без виконання, а відповідачі до теперішнього часу продовжують безпідставно проживати в належній позивачці квартирі, грубо порушуючи її законні права власника на свій розсуд користуватись, володіти, розпоряджатись своєю власністю.

Представники позивачки у судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили усунути перешкоди у користуванні квартирою  № АДРЕСА_1 шляхом виселення відповідачів з залежними від них особами із вказаної квартири.

Представник відповідачів в судовому засіданні проти позову заперечувала, мотивуючи тим, що відповідачі як сім'я військовослужбовця перебуває на квартирному обліку з 05.02.1993 року і станом на 29.04.2010 року їх номер в загальній черзі – 1060 та позачерговій - 499, що підтверджується довідкою № 9300 від 29.04.2010 року.

Навесні 1997 року  вони дізнались, що спірна квартира продається, так як господарі виїжджають на постійне місце проживання до Америки.  Позивачка, будучи  на той час вагітною, дуже поспішала виїхати до Америки, щоб там народити дитину, а оформлення договору купівлі-продажу квартири за встановленим законом порядку потребувало тривалого часу. Тому  в цілях економії часу за взаємною згодою сторін  відповідачі та позивачка уклали усну   угоду про те, що купують трикімнатну квартиру № АДРЕСА_1  за 32000 доларів США і будуть розраховуватися поступово частинами.

Також сторони оформили у нотаріуса доручення, згідно з яким позивачка уповноважила відповідачку ОСОБА_2 користуватися належною позивачці квартирою під № АДРЕСА_1 і надала право вільного доступу у квартиру, сплати комунальних послуг та інших платежів тощо, що підтверджується нотаріально посвідченою копією доручення від 07.05.2007 року.

Зазначає, що перед самим від'їздом позивачки на її прохання відповідачі сплатили їй 1000 доларів
США від обумовленої - 32 000 доларів США вартості квартири згідно усного договору купівлі-продажу квартири № АДРЕСА_1.  

Квартира була у вкрай аварійному стані, з зв’язку з чим відповідачами в червні 1997 року   був проведений капітальний ремонт квартири, який обійшовся відповідачам приблизно в 6000 доларів США.

Посилається, що на виконання умов усного договору купівлі-продажу квартири, крім того, відповідачі виплатили позивачці - першим платежем 6900 доларів США, другим - 10000 доларів США, передавши гроші через приватну фірму, що підтверджується факсокопіями ордерів про отримання названих коштів позивачкою.

Вказує на те, що з осені 2004 року відповідачі вели переговори з позивачкою про остаточний, з отриманням кредиту в банку, розрахунок згідно усного договору купівлі-продажу квартири  та надання йому форми, встановленої законом.  

В червні 2005 року позивачка по приїзду до України  повідомила їм про те, що хотіла б продати цю квартиру вже за новою ринковою ціною - 70000 доларів, тоді як відповідачі   вже вважали квартиру  своєю власністю і за укладеним усно договором їм залишилося сплатити 14000 доларів США.

Гроші, які відповідачі вже сплатили  згідно усного договору купівлі-продажу квартири – всього, на їх думку, 18000 доларів США, позивачка зарахувала як за оренду квартири, не бажаючи повертати їх відповідачам, та забрала  всі оригінали правовстановлюючих документів на квартиру: технічний паспорт квартири, договір купівлі-продажу та свідоцтво про приватизацію, які з червня 1997 року по січень 2005 року знаходились у відповідачів. Крім того, тоді ж в 2005 році позивачка подала позов до суду про виселення.

На даний час відповідачі розуміють, що квартира, в якій вони проживають, з урахуванням вимог чинного законодавства  - ст. 657 ЦК України  їм на праві приватної власності не належить.

Тим не менше, представник посилається на те, що, коли відповідачі укладали усний договір купівлі-продажу квартири в 1997 році, вони виходили з того, що сторони досягли взаємної згоди відносно предмету - квартири № АДРЕСА_1, ціни - 32000 доларів США, строків та порядку оплати договору, згідно з якими позивачці передані першим платежем в сумі 1000 доларів США в рахунок усного договору купівлі-продажу квартири перед виїздом до Америки та пізніше -  здійснені платежі в сумі 6900 доларів США, 10000 доларів США в цілях виконання своїх зобов'язань за усним договором купівлі-продажу квартири. Зазначала, що при цьому сторони не обумовлювали можливість збільшення договірної ціни квартири (32000 доларів США) в разі підвищення з часом цін на квартири та не домовлялися, що квартира буде здана їм в оренду, договір оренди не укладався.  

Представник третьої особи  у судове засідання не з’явився, будучи належним чином повідомленим про розгляд справи.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку задоволення позову, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 41 Конституції, ст. 317, ч.3 ст.319, ч.1 ст.321  ЦК України  власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном, яке є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За правилами ст. 657 ЦК, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Судом встановлено, що позивачка на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого  10.02.1993 року відділом приватизації Залізничної райдержадміністрації за № 105, та   договору купівлі-продажу від 26.03.1997 року є власником квартири № АДРЕСА_1 .

Згідно з дорученням  від 07.05.1997 року, виданим позивачкою та посвідченим державним нотаріусом Дев’ятої Київської державної нотаріальної контори ОСОБА_6, остання   уповноважила відповідачку ОСОБА_2 тимчасово користуватися належною позивачці квартирою під № АДРЕСА_1 з наданням права вільного доступу у квартиру, оплати комунальних послуг та інших платежів,  розписуватися за неї, а також виконувати всі необхідні дії, пов’язані з виконанням цього доручення.   Доручення було видане терміном на три роки та дійсне до 07.05.2000 року.  

Таким чином, відповідачці ОСОБА_2 спірна квартира, куди вона  заселилась  разом з родиною, була надана у строкове користування. При цьому всі відповідачі зберігали право користування квартирою № АДРЕСА_2, де зареєстровані до теперішнього часу.

Термін дії зазначеного дорученням права користування спірною квартирою був визначений сторонами до 07.05.2000 року без подальшого продовження. Однак після закінчення терміну дії вищеназваного доручення відповідачі залишились проживати в квартирі та продовжують її займати по теперішній час.

Однак до 2005 року позивачка не мала можливості приїхати в Україну для вирішення квартирного питання, маючи на утриманні дітей ІНФОРМАЦІЯ_2, ІНФОРМАЦІЯ_3 та ІНФОРМАЦІЯ_1.

По її приїзду в червні 2005 року для продажу спірної квартири вона не змогла її здійснити, т. я. відповідачі не погодились її звільнити на прохання позивачки.  У зв’язку з цим вона звернулась до суду  з позовом до відповідачів про виселення, який був залишений без розгляду через неявку позивачки. Дані обставини були визнані сторонами в судовому засіданні.

Щодо наміру укладання сторонами договору купівлі-продажу квартири та отримання позивачкою авансу у зв’язку з цим, за твердженнями відповідачів,  то такі обставини не були доведені відповідачами будь-якими належними доказами.

Крім того, доводи представника відповідачів щодо укладання усного договору купівлі-продажу квартири та передачу грошових коштів позивачці не мають правового значення, оскільки   не свідчать та не впливають на виникнення у відповідачів права власності і користування квартирою на законних підставах.

За змістом ч.ч. 3, 4 ст. 334 ЦК України право власності виникає з моменту нотаріального посвідчення договору та державної реєстрації. У разі недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення договору, як це передбачено ч. 1 ст. 220 ЦК, він є нікчемним з наслідками, передбаченими ст. 216 ЦК.

 Сторони договір купівлі-продажу квартири належним чином не укладали. Позивачка нотаріально посвідченою заявою від 19.05.2010 року підтримала вимогу за позовом і просила висилити відповідачів з належної їй квартири та підтвердила, що ніяких грошових коштів від сім’ї відповідачів ні за оренду квартири, ні в якості оплати в рахунок її майбутнього продажу не отримувала.  

Отже, права власності на спірну квартиру, від якого походить і право користування нею,  відповідачами не було за встановленим законом порядком набуто, що визнала представник відповідачів в судовому засіданні, відповідачі в спірну квартиру вселилися не як покупці квартири за договором купівлі-продажу, а  між сторонами фактично існував договір найму жилого приміщення і тому відповідачі можуть бути визнані лише тимчасовими наймачами жилого приміщення.

За змістом норм ст.ст.168, 169 ЖК України тимчасові жильці за договором найму жилого приміщення самостійного права на займане жиле приміщення не набувають незалежно від тривалості проживання та у разі припинення договору найму житлового приміщення тимчасові жильці зобов’язані негайно звільнити займане жиле приміщення. У разі відмовлення вони в судовому порядку підлягають виселенню, яке провадиться без надання іншого жилого приміщення.

У той же час, виданим 07.05.1997 року дорученням, позивачка фактично дозволила відповідачці  і членам її сім'ї тимчасово - до 07.05.2000 року проживати в її квартирі без оформлення письмового договору найму житла.  Проте в обумовлений строк, а також до теперішнього часу відповідачі не вжили заходів щодо виконання домовленостей та складом своєї сім'ї продовжують проживати в квартирі, користуючись нею та не сплачуючи комунальних витрат, про що свідчить довідка ВСП «Залізничний» від 16.04.2010 року № 133/1 про наявну станом на 01.04.2010 року заборгованість по квартирній платі та комунальним послугам в розмірі – 2738,99 грн.    

Таким чином, враховуючи, що відповідачі як тимчасові жильці втратили право на проживання у спірному жилому приміщенні у зв’язку з закінченням терміну дії договору найму і не мають самостійного права на займане жиле приміщення, а тому підлягають виселенню зі спірної квартири.

Керуючись ст. 41 Конституції, ст.ст. 216, 220, 317, 319, 321, 334, 657 ЦК України,  ст. ст. 168, 169 ЖК України,  ст. ст. 10-11, 57-60, 88, 169, 209, 212-215, 218  ЦПК України, суд, -  

В И Р І Ш И В:

Позов  задовольнити.  

Виселити ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 з неповнолітнім ОСОБА_3 з квартири № АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.

Стягнути з ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 судовий збір у розмірі 8,50 грн. та 37,50 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва протягом 20 днів після подачі заяви про апеляційне оскарження, яка подається протягом 10 днів з дня проголошення рішення.

Суддя: