Справа № 236/2123/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2021 року Краснолиманський міський суд Донецької області у складі:

головуючого судді -         Шаньшиної М.В.,

за участю секретаря - Коломацького О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Лиман в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням,

                                       ВСТАНОВИЛА:

       25.05.2021 року до Краснолиманського міського суду Донецької області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням.

       Розгляд справи призначений на 04.06.021 року.

Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , відзиву на позов до суду не надали, про день, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, в судове засідання не з`явилися (а.с. 18,24).

На підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв`язку з неявкою всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

       Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, з`ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для вирішення справи по суті, встановивши такі фактичні дані та відповідні їм правовідносини, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

       Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

       Відповідно до положень статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

       Частиною 1 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

       Судом встановлено, що на підставі договору про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва житлового будинку на праві приватної власності, посвідченого 12.01.1983 року державним нотаріусом Краснолиманської ДНК Адамовичем В.І., зареєстрованого за № 7150 від 06.12.1983 року Слов`янським БТІ, ОСОБА_1 є власником житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.7).

       Відповідачі по справі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , зареєстровані за місцем мешкання в цьому житловому будинку, що підтверджено довідкою № 986 від 31.03.2021 року(а.с.16).

       Відповідачі за вказаною адресою не мешкають, не користуються житлом, не зберігають в приміщенні належне майно. Вони фактично змінили місце мешкання, що підтверджується актом, складеним головою вуличного комітету м-на"Заводський" (а.с.9), однак дотепер не припинили попередньої своєї реєстрації згідно із законодавством України.

       Позивач здійснює виконання обов`язків щодо утримання зазначеного будинку в належному стані, виконує інші обов`язки, пов`язані з використанням нерухомості.

Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Ст. 41 Конституції України проголошує право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

При цьому право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.

Непорушність права власності проголошена і в низці міжнародних документів (ст. 17 Загальної декларації прав людини (ООН,10.12.1948), ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 1950).

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Нормами ст. 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За ч. 1 ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч.1  ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Частиною 1 ст. 383 ЦК України встановлено, що власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї.

Вимогами ст. 386 ЦК України передбачено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Як зазначено в ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п. п. 34, 39 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», під час розгляду позовів про визнання особо такою, що втратила право користування жилим приміщенням, судам необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім`ї, а також членами сім`ї попереднього власника житла.

Відповідно до ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Як вбачається із досліджених судом письмових доказів, позивач є власником житлового будинку, по АДРЕСА_1 . Відповідачі відсутні за місцем реєстрації. Власнику належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

З огляду на викладене, суд вважає вимоги позивача щодо визнання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 такими, що втратили право на користування житловим приміщенням, обґрунтованими і приходить до висновку про необхідність задоволення таких вимог.

Керуючись ст. 317, 319, 383, 391, 405 ЦК України, ст. 4,13,18,76-83, 141, 263-265, 280-283 ЦПК України, суд

                                                ВИРІШИВ:

       Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням - задовольнити повністю.

Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , такими, що втратили право на користування житловим будинком, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до суду апеляційної інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до п.п. 15.5 п.15 ч. 1 розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Текст рішення складено 04.06.2021 року.

Головуюча суддя -