Справа № 127/18808/18

Провадження 8/127/11/19

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 червня 2021 року        Вінницький міський суд Вінницької області

в складі: головуючого судді Сичука М.М.,

за участю секретаря судового засідання Коровай А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Вінниці цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про перегляд рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21.12.2018 року за нововиявленими обставинами у цивільній справі № 127/18808/18 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Будмонтажпроект» про поділ майна подружжя та визнання права власності на 1/2 частку майна, -

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького міського суду Вінницької області у вересні 2019 року звернулась ОСОБА_1  із заявою про перегляд рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21.12.2018 року за нововиявленими обставинами у цивільній справі № 127/18808/18 за позовом  ОСОБА_2  до ОСОБА_1 ,  ОСОБА_3 , ТОВ «Будмонтажпроект» про поділ майна подружжя та визнання права власності на 1/2 частку майна.

Ухвалою суду від 18.11.2019 року поновлено ОСОБА_1 строк на подання заява про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами. Відкрито провадження у справі за заявою ОСОБА_1 про перегляд рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21.12.2018 року за нововиявленими обставинами у цивільній справі № 127/18808/18 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ТОВ «Будмонтажпроект» про поділ майна подружжя та визнання права власності на 1/2 частку майна. Направлено заяву ОСОБА_1 про перегляд рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21.12.2018 року за нововиявленими обставинами у цивільній справі № 127/18808/18 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ТОВ «Будмонтажпроект» про поділ майна подружжя та визнання права власності на 1/2 частку майна до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду для долучення до матеріалів вказаної цивільної справи, так як відповідно до абз. 1 п. 21 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування цивільного процесуального законодавства при перегляді судових рішень у зв`язку з нововиявленими обставинами» від 30.03.2012 року № 4, якщо заяву про перегляд судового рішення, що набрало законної сили, у зв`язку з нововиявленими обставинами подано до суду першої чи апеляційної інстанції після того як суд касаційної інстанції відкрив касаційне провадження у справі, то суд, до якого подано таку заяву, направляє її до суду касаційної інстанції для долучення до справи і розглядає її після повернення справи залежно від наслідків перегляду касаційної скарги.

Постановою Верховного Суду від 09.02.2021 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Семенчук О.А. залишено без задоволення. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21 грудня 2018 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 23 квітня 2019 року залишено без змін.

Ухвалою суду від 24.03.2021 року прийнято до свого провадження цивільну справу № 127/18808/18 за заявою ОСОБА_1 про перегляд рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21.12.2018 року за нововиявленими обставинами у цивільній справі № 127/18808/18 за позовом  ОСОБА_2 до  ОСОБА_1 ,  ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Будмонтажпроект» про поділ майна подружжя та визнання права власності на 1/2 частку майна та призначено судове засідання.

Заява мотивована тим, що доказами наявності нововиявлених обставин є відповідні судові рішення у справі № 127/26398/16-ц, зокрема постанова Вінницького апеляційного суду від 18.06.2019 року, якою апеляційну скаргу ОСОБА_1  задоволено частково. Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 04 квітня 2018 року в частині задоволення позовних вимог  ОСОБА_2 до  ОСОБА_1 ,  ОСОБА_5 , ТОВ «Будмонтажпроект» про визнання угод частково недійсними та стягнення судового збору в сумі 7165,61 грн.; в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_6  до ОСОБА_2 ,  ОСОБА_1 за участю третьої особи ОСОБА_7  про стягнення коштів за договором купівлі-продажу автомобіля, і в частині задоволення зустрічного позову  ОСОБА_7 до  ОСОБА_2 ,  ОСОБА_1 про стягнення коштів за договором позики, скасувати і ухвалити нове рішення в цих частинах. В задоволенні позовних вимог  ОСОБА_2 до  ОСОБА_1 ,  ОСОБА_5 , ТОВ «Будмонтажпроект» про визнання інвестиційного договору № 33 від 22 вересня 2015 року та інвестиційного договору № 34 від 22 вересня 2015 року недійсними в частині сторони договору та визнання ОСОБА_2 покупцем по інвестиційному договору №33 від 22 вересня 2015 року, укладеним з ТОВ «Будмонтажпроект», та інвестиційному договору №34 від 22 вересня 2015 року, укладеним з ТОВ «Будмонтажпроект», відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_6 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 за участю третьої особи ОСОБА_7 про стягнення коштів за договором купівлі-продажу автомобіля, задоволено частково. Стягнуто з  ОСОБА_2 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь  ОСОБА_6 42 200,00 доларів США, що еквівалентно 1 090 870,00 грн. на момент пред`явлення позову, неоплаченого залишку за договором купівлі-продажу від 16 червня 2014 року автомобіля TOYOTA Land Cruiser 200, днз.  НОМЕР_1 , та судовий збір у розмірі 6 400 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_7 до ОСОБА_2 і ОСОБА_1 про стягнення коштів за договором позики, задоволено частково. Стягнуто з  ОСОБА_2 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь  ОСОБА_7 45 000,00 доларів США, що еквівалентно 1 192 500,00 грн. неповернутого боргу та судовий збір розмірі 6 400,00 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. В решті рішення суду залишено без змін.

ОСОБА_1 зазначає, що судом апеляційної інстанції не лише скасовано судове рішення, яке слугувало підставою для ухвалення рішення у даній справі, але й встановлено ті обставини, що спірні майнові права на квартири не є об`єктами спільної сумісної власності подружжя, та відповідно не підлягають поділу.

У зв`язку з вищенаведеним остання звернулася до суду та просила скасувати рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21.12.2018 року у справі № 127/18808/18 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 повністю.

Представник ОСОБА_1 та ОСОБА_3 адвокат Семенчук О.А. в судовому засіданні заяву підтримала в повному обсязі. Також надала суду постанову Верховного Суду від 24.03.2021 року, якою Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Постанову Вінницького апеляційного суду від 18.06.2019 року залишено без змін.

Представник позивача ОСОБА_2 адвокат Путілін Є.В. просив розгляд заяви проводити без його участі, надавши суду відзив на заяву. У відзиві зазначено що Верховний Суд за результатом розгляду даної справи був обізнаний з результатом розгляду справи № 127/26398/18, адже судове рішення Вінницького апеляційного суду від 18.06.2019 року вже було прийняте і набрало законної сили.

Заслухавши пояснення представника заявника, всебічно та повно з`ясувавши обставини справи, заяви, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, давши їм оцінку у сукупності з оголошеними та дослідженими матеріалами справи, суд вважає, що в задоволенні заяви слід відмовити, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21.12.2018 року у цивільній справі № 127/18808/18 залишити в силі залишити в силі з наступних міркувань.

Так, в судовому засіданні достовірно встановлено, що рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 21.12.2018 року, залишеним без змін згідно постанови Вінницького апеляційного суду від 23.04.2019 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ТОВ «Будмонтажпроект» про поділ майна подружжя та визнання права власності на 1/2 частку майна задоволено повністю. Визнано об`єктом спільної власності подружжя майнові права на квартири (проектний номер  АДРЕСА_1 . В порядку поділу майна визнано за ОСОБА_2 право право власності на Ѕ майнових прав на квартири (проектний номер АДРЕСА_1 . Вирішено питання про судові витрати.

Постановою Верховного Суду від 09.02.2021 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Семенчук О.А. залишено без задоволення. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21 грудня 2018 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 23 квітня 2019 року залишено без змін.

Представник заявника стверджує, що після закінчення розгляду даної справи були виявлені обставини, які мають значення для вирішення справи і є істотними для встановлення правильного рішення у справі.

Представник заявника, зазначає, що у постанові Вінницького апеляційного суду від 18.06.2019 року (цивільна справа № 127/26398/16-ц) зазначено наступне: «…При цьому ОСОБА_2 , маючи процесуальний статус позивача у справі, згідно вимог статті 12, 13, 81 ЦПК України не підтвердив таких своїх позовних вимог доказами, згідно вимог статті 76 ЦПК України і які б відповідали вимогам статей 77-80 ЦПК України щодо їх належності, допустимості, достовірності та достатності, а саме, не підтвердив фактів внесення коштів на рахунок ТОВ «Будмонтажпроект» згідно інвестиційних договорів № 33 і № 34 від 22 вересня 2015 року саме ним – ОСОБА_2 …». «…Таким чином, з урахуванням наведених вимог закону та зазначених позивачем ОСОБА_2 обставин, відсутні правові підстави для визнання інвестиційних договорів № 33 і № 34 від 22 вересня 2015 року недійсними в частині визначення сторони договору – покупця та для визнання саме ОСОБА_2 стороною інвестиційних договорів – покупцем…». «…По заявленому ОСОБА_7 зустрічному позову до ОСОБА_2 і ОСОБА_1 про стягнення коштів за договором позики судом встановлено, що 22 вересня 2015 року ОСОБА_2 видав ОСОБА_7 розписку про те, що він позичив у нього грошові кошти у розмірі 45 000 доларів США, які зобов`язався повернути в строк до 22 вересня 2016 року. У разі неповернення коштів у визначений в розписці строк, ОСОБА_2 зобов`язався передати у власність ОСОБА_7 квартири, придбані за ці кошти у ТОВ «Будмонтажпроект» за договорами інвестування житла № 33 і № 34…». «…Позивачами зустрічних позовів ОСОБА_6 і ОСОБА_7 , згідно вимог статей 12, 13, 81 та ст. 76-80 ЦПК України не надано належних і достатніх доказів про те, що відповідач ОСОБА_1 , будучи дружиною позичальника ОСОБА_2 , погоджувалася та надавала свою згоду на укладення своїм чоловіком ОСОБА_2 саме таких договорів: позики і купівлі-продажу автомобіля з відстроченням платежу, а також не надано доказів, що отримані за договором позики грошові кошти використані позичальником ОСОБА_2 саме в інтересах сім`ї, зваживши на те, що таких обставин, як саме такого цільового використання позичених грошових коштів у ОСОБА_7 у вигляді оплати згідно інвестиційних договорів № 33 і № 34 від 22 вересня 2015 року ОСОБА_2 не зазначав і таких доказів не надавав при обґрунтуванні заявлених ним позовних вимог щодо визнання інвестиційних договорів недійсними в частині сторони договору, а навпаки, у позові стверджував, що такі кошти вносилися ним особисто, у зв`язку з чим він просив визнати його покупцем квартир, вважаючи квартири особистою своєю власністю, оскільки у своєму позові про поділ спільного майна подружжя, таке майно, як ці квартири у перелік майна подружжя він не включив…». «…За таких обставин заявлені позовні вимоги у зустрічних позовах ОСОБА_6 і ОСОБА_7 про стягнення в рівних частках коштів за договором купівлі-продажу автомобіля і за договором позики із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підлягають до часткового задоволення у вигляді стягнення в повному розмірі грошових коштів за цими договорами із безпосереднього боржника і позичальника – ОСОБА_2 , а в частині заявлених вимог до ОСОБА_1 – до задоволення не підлягають…».

Заявник зазначає, що судом апеляційної інстанції не лише скасовано судове рішення, яке слугувало підставою для ухвалення рішення у даній справі, але й встановлено ті обставини, що спірні майнові права на квартири не є об`єктами спільної сумісної власності подружжя, та відповідно не підлягають поділу.

У зв`язку з цим рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21.12.2018 року про поділ майна подружжя та визнання права власності на 1/2 частку майна підлягає перегляду у зв`язку з нововиявленими обставинами.

Проте суд не погоджується з думками та твердженнями представника заявника в судовому засіданні з наступних міркувань.

Згідно ч. 1 ст. 423 ЦПК України рішення, постанова або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами.

Відповідно до ч. 2 ст. 423 ЦПК України підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є: 1) істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи; 2) встановлений вироком або ухвалою про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності, що набрали законної сили, факт надання завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного перекладу, фальшивості письмових, речових чи електронних доказів, що призвели до ухвалення незаконного рішення у даній справі; 3) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, що підлягає перегляду.

Не є підставою для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами: 1) переоцінка доказів, оцінених судом у процесі розгляду справи; 2) докази, які не оцінювалися судом, стосовно обставин, що були встановлені судом (ч. 4 ст. 423 ЦПК України).

Відповідно до роз`яснень, що містяться в п.п. 3-6 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 30.03.2012 року «Про застосування цивільного процесуального законодавства при перегляді судових рішень у зв`язку з нововиявленими обставинами» нововиявлені обставини це юридичні факти, які мають істотне значення для розгляду справи та існували на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомі заявнику, а також обставини, які виникли після набрання судовим рішенням законної сили та віднесені законом до нововиявлених обставин.

Необхідними умовами нововиявлених обставин є те, що вони існували на час розгляду справи; ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи; вони входять до предмета доказування у справі та можуть вплинути на висновки суду про права та обов`язки осіб, які беруть участь у справі.

Нововиявлені обставини мають підтверджуватися фактичними даними (доказами), що в установленому порядку спростовують факти, покладені в основу судового рішення.

До нововиявлених обставин належать матеріально-правові факти, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші факти, які мають значення для правильного вирішення спору. Необхідними ознаками нововиявлених обставин є, по-перше, їх наявність на час розгляду справи, по-друге, те, що ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи.

Під нововиявленою обставиною мається на увазі фактична обставина, яка має істотне значення і яка об`єктивно існувала на час розгляду справи, але не була і не могла бути відома всім особам, які брали участь у справі.

Суд має право скасувати судове рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини можуть вплинути на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається.

Обставини, які виникли чи змінилися тільки після ухвалення судового рішення і не пов`язані з вимогою в цій справі, а тому не могли бути враховані судом при ухваленні судового рішення, є новими обставинами і можуть бути підставою для пред`явлення нової вимоги.

Обставини, які відповідно до пункту 1 частини другої статті 423 ЦПК України є підставою для перегляду судового рішення, це юридичні факти, які існували на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомі заявнику, повинні бути істотними, тобто такими, що могли вплинути на висновки суду при ухваленні судового рішення і були встановлені після набрання ним законної сили. Питання про те, які обставини можна вважати істотними, є оціночним, і вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням того, чи ці обставини могли спростувати факти, покладені в основу судового рішення, та вплинути на висновки суду під час його ухвалення таким чином, що якби вказана обставина була відома особам, які беруть участь у справі, то зміст судового рішення був би іншим.

22 вересня 2015 року між ОСОБА_5 (дочкою сторін) та ТОВ «Будмонтажпроект» було укладено два інвестиційні договори № 33 та № 34, згідно з якими ОСОБА_5 як інвестор дає згоду на прийняття участі в інвестуванні об`єкта будівництва, а Товариство як забудовник за рахунок внесків інвесторів зобов`язується організувати спорудження об`єкта будівництва, ввести його в експлуатацію, передати інвестору квартиру, яка обумовлена договорами.

Згідно з умовами вказаних договорів об`єктами інвестицій були дві однокімнатні квартири в 10-ти поверховому житловому будинку по АДРЕСА_2 (номери 69, 70).

На день укладання договорів ОСОБА_5 була неповнолітньою.

На виконання інвестиційних договорів згідно з квитанціями до прибуткового касового ордера від 22 та 25 вересня 2015 року № 298, № 307 внесено кошти в сумі 550 550 грн. та 446 284 грн.

На час розгляду судами справи квартири, вказані в договорах, не були передані інвестору за актом прийому-передачі.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 СК України батьки і діти, зокрема ті, які спільно проживають, можуть бути самостійними власниками майна.

Положення вказаної частини цієї статті мають характер презумпції і встановлюють загальні засади правового режиму майна, яке знаходиться у власності батьків і дітей. Метою такого позитивного регулювання є внесення визначеності у майновий статус зазначених осіб з тим, щоб не допустити виникнення спорів про належність майна між батьками і дітьми.

Згідно з частиною другою статті 173 СК України при вирішенні спору між батьками та малолітніми, неповнолітніми дітьми, які спільно проживають, щодо належності їм майна вважається, що воно є власністю батьків, якщо інше не встановлено судом.

Зазначена презумпція заснована на тому, що за загальним правилом малолітні та неповнолітні діти, як правило, не мають самостійного заробітку чи іншого доходу, який дозволяв би їм претендувати на частку у майні сім`ї. Тому вважається, що при вирішенні спору малолітні та неповнолітні особи повинні довести, що майно є їх індивідуальною власністю.

Згідно з частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Отже інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв`язку. Характер такого зв`язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім`ї.

Законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім`ї.

За правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно з частинами другою та третьою статті 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Вирішуючи спори між подружжям про поділ майна, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Відповідно до положень частини першої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування вказаної презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Відповідно до статті 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

Під час укладення вказаних договорів ОСОБА_5 була неповнолітньою, не мала власних доходів, а ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , які є її батьками, перебували у шлюбі, що свідчить про те, що майнові права за інвестиційними договорами є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_8 , а зазначення в цих договорах ОСОБА_5 як «Інвестора» має формальний характер.

Грошові кошти на придбання квартир за інвестиційними договорами неповнолітня ОСОБА_5 отримала в подарунок від бабусі, є неспроможними, так як для належного підтвердження цього факту необхідно надати докази вчинення правочину – дарування. Допустимим доказом цих обставин може бути договір дарування в письмовій формі, адже в усній формі договір дарування можна укласти щодо предметів особистого користування та побутового призначення. Договір дарування валютних цінностей на суму, яка перевищує п`ятидесятикратний розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню (частина п`ята статті 719 ЦК України).

Визнання права власності на майнові права є неможливим, оскільки квартири і майнові права на них не є тотожними поняттями, також не заслуговують на увагу, оскільки майновими визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, в тому числі права, які є складовою частиною права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права та право вимоги. Майнове право, яке можна визначити як право очікування, є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право – це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому. Враховуючи, що об`єкт будівництва (інвестування) не завершений, квартири згідно з актами не передані інвестору, то позивач правильно звернувся до суду з позовом про визнання саме майнових прав об`єктами права спільної власності подружжя.

Інвестиційні договори не виконані в повному обсязі, частина вартості квартир залишена неоплаченою, проте суди, не зважаючи на це, визнали за позивачем право власності на 1/2 майнових прав без будь-яких зобов`язань щодо здійснення доплат, не заслуговують на увагу, оскільки набуття права власності – це певний юридичний механізм, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на окремі об`єкти, а тому позивач лише після вчинення всіх дій, передбачених інвестиційними договорами, зможе набути право власності на частину квартир, які є об`єктами цих договорів.

Як зазначалось вище ухвалою суду від 18.11.2019 року поновлено ОСОБА_1 строк на подання заява про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами. Відкрито провадження у справі. Направлено заяву ОСОБА_1 про перегляд рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21.12.2018 року за нововиявленими обставинами у цивільній справі № 127/18808/18 до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду для долучення до матеріалів вказаної цивільної справи.

Постановою Верховного Суду від 09.02.2021 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Семенчук О.А. залишено без задоволення. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21 грудня 2018 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 23 квітня 2019 року залишено без змін.

Згідно п. 1 ч. 3 ст. 429 ЦПК України за результатами перегляду судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд може відмовити в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами та залишити відповідне судове рішення в силі.

Проаналізувавши наведені заявником підстави для задоволення заяви та вимоги законодавства, що обґрунтовують можливість її задоволення, суд вважає, що наведена у заяві підстави,  не може бути підставою про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, оскільки рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21.12.2018 року було залишено без змін постановою Верховного Суду від 09.02.2021 року, і Верховний Суд за результатом розгляду даної справи був обізнаний з результатом розгляду справи № 127/26398/18, адже судове рішення Вінницького апеляційного суду від 18.06.2019 року вже було прийняте і набрало законної сили.

Тому, суд, оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що заявлені вимоги про перегляд рішення за нововиявленими обставинами не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, а тому в задоволенні останніх слід відмовити, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 22.12.2018 року залишити в силі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 7, 10, 76-82, 89, 260, 261, 263, 353,  354, 423, 429 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21.12.2018 року за нововиявленими обставинами у цивільній справі № 127/18808/18 за позовом ОСОБА_2 до  ОСОБА_1 ,  ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Будмонтажпроект» про поділ майна подружжя та визнання права власності на 1/2 частку майна відмовити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21.12.2018 року у цивільній справі № 127/18808/18 за позовом  ОСОБА_2 до  ОСОБА_1 ,  ОСОБА_3 , Товариства з  обмеженою відповідальністю «Будмонтажпроект» про поділ майна подружжя та  dизнання права власності на 1/2 частку майна залишити в силі.

Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя