ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.06.2021 року Справа № 912/832/19

м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 65, зал засідань 511

Центральний апеляційний господарський суд у складі

судді - доповідача: Широбокової Л.П., суддів Орєшкіної Е.В., Подобєда І.М.

секретар судового засідання Грачов А.С.

представники сторін:

від позивача: Колісник О.В.., довіреність №19/3-02/304 від 24.12.2020, адвокат;

від відповідача: Попов Р.О., ордер серії ВА№ 1008129 від 10.10.2020, адвокат;

від третьої особи: представник не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 15.09.2020 у справі №912/832/19 (суддя Тимошевська В.В., повне рішення складено 25.09.2020)

за позовом: Публічного акціонерного товариства "Державний Ощадний банк України", м. Київ

до відповідача: ОСОБА_1 , м. Світловодськ Кіровоградської області

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Приватного підприємства "Спецзовнішкомплект", м. Світловодськ Кіровоградської області

про стягнення 10 549 734,00 грн

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позовних вимог та рішення суду.

У березні 2019 року Публічне акціонерне товариство "Державний Ощадний банк України" (надалі позивач) звернулось до Господарського суду Кіровоградської області з позовом до ОСОБА_1 (надалі відповідач) та просило (з врахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 10.06.2020) стягнути заборгованість 10 549 734,00 грн, з яких: 3% річних за несвоєчасне погашення основного боргу - 2 271 312,27 грн, втрати Банку від інфляції внаслідок несвоєчасного погашення основного боргу - 8 278 421,28 грн, які нараховані на суму кредиту 37 500 000,00 грн.

Позовні вимоги обгрунтовані не виконанням боржником основного зобов`язання за Договором кредитної лінії №5 від 07.10.2011, поручителем щодо якого на підставі Договору поруки №1 від 07.10.2011 є відповідач у справі. Вказує, що обов`язок поручителя щодо сплати заборгованості за кредитним договором та нарахованих санкцій також підтверджено рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 12.08.2016 року у справі №756/217/15 з врахуванням рішення Апеляційного суду м. Києва від 16.11.2016.

Ухвалою суду від 11.04.2019 було залучено до участі у справі третю особу яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Приватне підприємство "Спецзовнішкомплект" (надалі третя особа), яка участі у справі не приймала.

Відповідач позов заперечував, посилаючись на припинення дії кредитного договору 10.02.2015 у зв`язку з направленням Банком вимоги №55/2-06/172-1238 від 09.02.2015 про дострокове погашення всієї заборгованості по кредитному договору та прийняттям Господарським судом Кіровоградської області рішення від 10.05.2016 у справі №912/1543/16 про стягнення з ПП "Спецзовнішкомплект" заборгованості по кредитному договору. Визнавав факт укладення кредитного договору, договору поруки, отримання третьою особою коштів в сумі 37 500 000,00 грн. Також просив застосувати позовну давність до вимог про стягнення пені.

Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 15.09.2020 у справі №912/832/19 (суддя Тимошевська В.В.) позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства "Державний Ощадний банк України" 2 271 312,27 грн - 3% річних та 8 278 421,28 грн - інфляційних, а також 158 246,00 грн - судового збору. У задоволенні позову в іншій частині відмовлено.

Рішення суду мотивовано доведеністю та правомірністю позовних вимог, відсутністю факту сплати заборгованості, правильністю визначення періоду прострочення сплати боргу та розрахунку інфляційних і річних. Відмовляючи частково в позові суд вказав на необгрунтованість застосування заокруглення стягуваної суми.

Доводи та вимоги апеляційної скарги і відзиву.

Не погодившись із зазначеним рішенням, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернувся Відповідач, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість судового рішення, прийняття його з порушенням норм матеріального та процесуального права, просив рішення скасувати, стягнути з Позивача на користь Відповідача судовий збір за подання апеляційної скарги.

Апеляційна скарга обгрунтована наступним:

- суд не врахував, що рішення Оболонського районного суду м. Києва від 12.08.2016 року у справі №756/217/15, яким була встановлена заборгованість позичальника, переглядається за нововиявленими обставинами, оскільки з висновку судового експерта вбачається, що стягнена за цим рішенням суду сума заборгованості не відповідає фактичній сумі та являється значно завищеною;

- суд не задовольнив клопотання відповідача про зупинення провадження у справі до перегляду за нововиявленими обставинами рішення Оболонського районного суду м. Києва від 12.08.2016 року у справі №756/217/15, в результаті чого може бути змінено розмір заборгованості або взагалі її скасовано, вказані справи є пов`язаними, що є безумовною підставою для зупинення розгляду цієї справи;

- суд першої інстанції порушив приписи ст. 38, 39 ГПК України щодо порядку розгляду заяв про відвід судді, безпідставно залишив без розгляду клопотання про відвід судді, пославшись на те, що вказане клопотання заявлено повторно, не з`ясувавши всі підстави заявленого відводу та не надавши їм оцінки, не виконав вимоги щодо передачі заяви про відвід судді на розгляд судді, що не входить до складу цього суду.

Апелянтом до апеляційної скарги було долучено витяг з Висновку експерта №03/09-2020 за результатами проведення економічної експертизи від 03.09.2020 на 3-х аркушах.

Позивач проти доводів апелянта заперечує, про що надав суду відзив від 04.12.2020. Вказує, що апелянт не наводить жодної статті закону чи посилання на норми закону, яку неправильно застосував або не застосував суд першої інстанції. Основна сума заборгованості підтверджена Банком розрахунком заборгованості та випискою по рахунках третьої особи, яка не погашена ні боржником, ні поручителем, тому рішення Оболонського районного суду м. Києва від 12.08.2016 року у справі №756/217/15 не є ключовим доказом у справі, оскільки суд самостійно встановлює наявність чи відсутність обставин у справі. Відповідачем не надано доказів припинення поруки та не спростовано суму боргу, що вірно встановлено судом першої інстанції та є підставою для застосування положень ст. 625 ЦК України. Просив рішення суду залишити без змін.

02.02.2021, 02.06.2021 до суду надійшли письмові пояснення відповідача, в яких апелянт, викладаючи обставини укладання кредитного договору та рішень судів щодо стягнення з боржника та поручителів боргу за цим кредитним договором, посилаючись на Висновок експерта №03/09-2020 за результатами проведення економічної експертизи від 03.09.2020, вважає доведеним факт, що станом на сьогоднішній день розмір та існування заборгованості ОСОБА_1 перед ПАТ «Державний ощадний банк України» не визначений та не може бути сомостійно встановлений Центральним апеляційним господарським судом. Також в цих поясненнях апелянт наводить свої доводи щодо припинення дії договору поруки №7 від 07.10.2011 з підстав збільшення відповідальності поручителя та викладає прохальну частину апеляційної скарги в новій редакції, зокрема просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. До пояснень додано копії Висновку експерта №03/09-2020 за результатами проведення економічної експертизи від 03.09.2020.

Також апелянт 04.06.2021 та 07.06.2021 подав до справи пояснення, в яких вказує на скасування Оболонським районним судом м. Києва рішення від 12.08.2016 року у справі №756/217/15 в зв`язку з переглядом цієї справи за нововиявленими обставинами та неврегулювання питання існування та розміру заборгованості, тому розмір здійснених банком нарахувань є необгрунтованим та не доведеним.

Банком 18.05.2021 подано клопотання в порядку ч. 1 ст. 266 ГПК України, в якому він вказує, що подані апелянтом письмові пояснення не підлягають врахуванню судом під час апеляційного перегляду справи та повинні бути залишені без розгляду, з огляду на те, що доповнення до апеляційної скарги можуть бути подані протягом строку на апеляційне оскарження рішення суду, а надаючи письмові пояснення апелянт не просить поновити строк на їх подання, та подав їх у строк більш як два місяці від дня відкриття апеляційного провадження.

Процедура.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи від 10.11.2020 для розгляду апеляційної скарги визначено колегію суддів у складі головуючого судді Широбокової Л.П., суддів Орєшкіної Е.В., Подобєд І.М.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи від 16.11.2020, у зв`язку з перебуванням у відпустці судді Подобєда І.М., для вирішення питання відкриття апеляційного провадження визначено колегію суддів у складі головуючого судді Широбокової Л.П., суддів Орєшкіної Е.В., Чус О.В., та ухвалою суду від 16.11.2020 відкрито апеляційне провадження, розгляд справи призначено на 21.12.2020.

Ухвалою від 21.12.2020 справу до свого провадження прийнято первісно визначеним складом суду.

За клопотанням адвоката відповідача розгляд справи відкладено в судовому засіданні 18.01.2021 та в подальшому оголошено перерву до 03.02.2021.

За клопотанням адвоката відповідача від 18.01.2021 апеляційне провадження було зупинено до набрання законної сили рішенням суду у справі №756/217/15-ц, що переглядається за нововиявленими обставинами Оболонським районним судом м. Києва.

Постановою Верховного Суду від 13.04.2021 зазначена ухвала апеляційної інстанції про зупинення апеляційного провадження була скасована, справа передана до апеляційного суду для продовження розгляду.

Ухвалою суду від 30.04.2021 розгляд справи було призначено в судовому засіданні 07.06.2021.

Представники сторін підтримали доводи апеляційної скарги та відзиву.

За наслідками розгляду справи в судовому засіданні 07.06.2021 було оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Обставини справи, встановлені апеляційним судом.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, обґоворивши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд встановив таке.

Як встановлено судом першої інстанції, перевірено апеляційним судом та підтверджується матеріалами справи, 07.10.2011 між ПАТ "Державний Ощадний банк України" (надалі Банк) та ПП "Спецзовнішкомплект" (надалі позичальник) було укладено договір кредитної лінії №5 (надалі договір), відповідно до якого Банк зобов`язався надати, а Позичальник - отримати та належним чином використовувати і повернути в передбачені цим договором строки грошові кошти (кредит) та сплатити проценти та інші платежі за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених договором (т. 1, а.с. 14-31),

В пункті 2.3. договору сторони погодили суму максимального ліміту кредитування і визначили його в еквіваленті 37 500 000,00 грн, а в п. 2.2. договору - визначили остаточний термін повернення не пізніше 06 жовтня 2015 року.

До договору були укладені додаткові угоди №1 від 04.07.2012, №2 від 25.07.2012, №3 від 05.10.2012, №4 від 22.05.2013, №5 від 28.08.2013 щодо порядку надання забезпечення, сплати відсотків за користування кредитом.

На забезпечення зобов`язань позичальника за цим договором між ПАТ "Державний Ощадний банк України" та фізичною особою ОСОБА_1 , як поручителем, та ПП "Спецзовнішкомплект", як позичальником, укладено договір поруки №1 від 07.10.2011 (надалі - договір поруки, т.1 а.с. 38-39), за умовами якого ОСОБА_1 зобов`язався перед кредитором відповідати солідарно в повному обсязі за своєчасне та повне виконання позичальником зобов`язання за Кредитним договором (договором кредитної лінії №5 від 07.10.2011), а також додатковими угодами до нього, що укладені та можуть бути укладені в майбутньому. У разі порушення позичальником виконання зобов`язання або будь-якої його частини кредитор має право вимагати від поручителя виконання зобов`язання позичальника перед кредитором згідно з умовами кредитного договору, в порядку, передбаченому цим договором.

Випискою Банку по рахунку позичальника підтверджено надання ПП "Спецзовнішкомплект" кредитних коштів 02.03.2015 в сумі 4 000 000,00 грн та 16.03.2015 - в сумі 33 500 000,00 грн, а всього 37 500 000,00 грн. Також вказаною випискою підтверджено, що заборгованість станом на 02.01.2019 становить 37 500 000,00 грн.

Окрім того, рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 12.08.2016 позовні вимоги ПАТ "Державний Ощадний банк України" до ОСОБА_1 , за участю третьої особи ПП "Спецзовнішкомплект" задоволено частково (т.1 а.с. 57-58). Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Державний Ощадний банк України" 91 917 821,84 грн, з яких прострочена заборгованість за кредитом 37 500 000,00 грн.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 16.11.2016 рішення Оболонського районного суду м. Києва від 12.08.2016 в частині вирішення позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат скасовано та ухвалено нове рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ "Ощадбанк" 9 626 230,50 грн - 3 % річних та інфляційні втрати станом на 26 травня 2016 року включно. Суд також встановив, що договір поруки не є припиненим (т. 1 а.с. 59-64).

Постановою Верховного Суду України від 13.09.2017 вказані судові акти залишено в силі (т. 1 а.с. 75-84).

Посилаючись на те, що кредитні кошти позичальником та поручителями не сплачені, відповідно до положень ст. 625 ЦК України Банк нарахував 3% за період прострочення платежу з 27.05.2016 по 16.08.2018 в сумі - 2 271 312,27 грн, та втрати від інфляції з врахуванням індексу інфляції за травень 2016 - серпень 2018 року - 8 278 421,28 грн, що і є предметом цього позову.

Застосоване законодавство і висновки апеляційного суду.

Відповідно до ч. 1,2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (позика), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Частинами 1, 3 ст. 1049 Цивільного кодексу України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Згідно з статтею 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

В статті 553 Цивільного кодексу України зазначено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

В силу положень частин 1, 2 ст. 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Частина 1 ст. 543 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Судом встановлено, що обов`язок відповідача щодо сплати коштів в погашення заборгованості за кредитним договором виник з договору поруки №1 від 07.10.2011, що укладений між ПАТ "Державний Ощадний банк України", фізичною особою ОСОБА_1 , як поручителем, та ПП "Спецзовнішкомплект", як позичальником, в забезпечення зобов`язань за договором кредитної лінії №5 від 07.10.2011 року.

На виконання умов договору кредитної лінії №5 від 07.10.2011 Банк надав позичальнику кредитні кошти в сумі 37 500 000,00 грн, які станом на час винесення рішення Оболонським районним судом м. Києва від 12.08.2016, рішення Апеляційного суду м. Києва від 16.11.2016 позичальником не були повернені в повному обсязі, що підтверджено випискою Банку на 02.01.2019.

Вказані обставини підтверджені рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 12.08.2016 та рішенням Апеляційного суду м. Києва від 16.11.2016.

Факт наявності такого боргу в спірний період також підтверджено ухвалою Господарського суду Кіровоградської області від 02.10.2018 у справі №912/2007/18 про банкрутство ПП "Спецзовнішкомплект" (т.1 а.с. 201-208), яка набрала законної сили, згідно якої заборгованість по Договору кредитної лінії №5 від 07.10.2011, в зв`язку з реалізацією заставного майна, погашено перед Банком у наступній послідовності: 7962519,09 грн спрямовано на погашення заборгованості за простроченими процентами. Загальна заборгованість за простроченим кредитом становить 37 500 000 грн. Вказана сума заборгованості включена Банком до грошових вимог, які заявлені у справі №912/2007/18 про банкрутство ПП "Спецзовнішкомплект" та які визнано судом згідно названої ухвали від 02.10.2018.

У відзиві на позовну заяву від 24.04.2019 року відповідач визнав укладення вище названих договорів кредитної лінії №5 та договору поруки від 07.10.2011 року. Також вказав на факт порушення позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором, який встановлений рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 10.05.2016 у справі №912/1543/16, зокрема прострочена заборгованість за кредитом 37 500 000,00 грн. Посилався на припинення договору поруки з підстав надіслання Банком позичальнику вимоги про дострокове погашення всієї заборгованості по кредитному договору, заперечував проти нарахування відсотків та штрафних санкцій, які не є предметом спору у цій справі.

Доказів сплати заборгованості за кредитом в сумі 37 500 000,00 грн в спірний період з 27.05.2016 по 16.08.2018 як під час розгляду справи в суді першої інстанції, так і в апеляційному суді відповідачем та третьою особою не було надано.

Тому, суд першої інстанції прийшов до прамомірного висновку щодо наявності боргу за кредитом в сумі 37 500 000,00 грн в спірний період з 27.05.2016 по 16.08.2018.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено відповідальність за порушення грошового зобов`язання, відповідно до якої боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Висновок суду першої інстанції про те, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за час прострочення, узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним зокрема у постановах від 29.01.2019 у справі № 910/11249/17, від 04.10.2019 915/880/18.

Також, не є підставою припинення зобов`язання з повернення суми отриманого кредиту закінчення строку дії кредитного договору, оскільки чинне законодавство не передбачає таку підставу припинення зобов`язання як закінчення строку дії договору, тому вимоги до поручителя щодо сплати річних та інфляційних є правомірними.

Суд першої інстанції, перевіривши розрахунки Банку, вірно встановив, що за спірний період з 27.05.2016 - 16.08.2018 (до введення мораторію у справі про банкрутство позичальника) 3% річних становитимуть 2 500 895,46 грн, інфляційні - 9 702 119,29 грн, та задовольнив вимоги в межах заявлених позовних вимог, що є меншими від визначених судом сум.

Правильність розрахунків апелянтом не оспорюється.

Як зазначено вище, відповідно до положень ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги.

Доводами апеляційної скарги є: не врахування судом, що рішення Оболонського районного суду м. Києва від 12.08.2016 року у справі №756/217/15 переглядається за нововиявленими обставинами щодо фактичної суми заборгованості, відмова в задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі та порушення порядку розгляду заяви про відвід судді.

В межах цих доводів апеляційний суд переглядає справу та не приймає до уваги доводи, викладені в письмових поясненнях апелянта від 02.02.2021, від 02.06.2021 щодо припинення дії договору поруки №7 від 07.10.2011 з підстав збільшення відповідальності поручителя, яких не було в апеляційній скарзі. В установлені ст. 266 ГПК України строки апелянт не подавав доповнень до апеляційної скарги.

Слід також зазначити, що у відзиві на позовну заяву також відповідач не вказував на цю обставину.

Також відповідно до ч. 3 ст. 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються апеляційним судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Подаючи до апеляційного суду Висновок експерта №03/09-2020 за результатами проведення економічної експертизи від 03.09.2020 апелянт не заявляв клопотання щодо прийняття його судом як нового доказу з обгрунтуванням неможливості подати його до суду першої інстанції.

Усні пояснення представника апелянта щодо неможливості подання цього доказу до суду першої інстанції суд вважає неспроможними, оскільки як вбачається з письмових пояснень апелянта, які грунтуються на вище зазначеному Висновку, електронні торги щодо продажу майна в рахунок погашення заборгованості за договором кредитної лінії №5 відбувалися з травня 2018 року по червень 2019 року, тобто задовго до винесення рішення судом першої інстанції та не стосуються спірного періоду. Колегія суддів вважає, що відповідач мав можливість подати цей доказ до суду першої інстанції чи первісні документи, які б свідчили про сплату боргу саме на погашення тіла кредиту. Таких доказів матеріали справи не містять.

Крім того, вказаний Висновок здійснений тільки на підставі документів, що надані експерту апелянтом, без врахування документів Банку, не містить інформації, які суми, в який період та за якими документами були сплачені Банку в рахунок погашення тіла кредиту, та самих цих платіжних документів. Тому, апеляційний суд не приймає Висновок експерта №03/09-2020 за результатами проведення економічної експертизи від 03.09.2020 як доказ.

На час прийняття рішення судом першої інстанції у цій справі рішення Оболонського районного суду м. Києва від 12.08.2016 та рішення Апеляційного суду м. Києва від 16.11.2016 у справі №756/217/15ц набрали законної сили та були чинними, тому правомірно враховані судом, та у суду були відсутні підстави для зупинення провадження у справі з огляду на можливість самостійно встановити розмір заборгованості в спірний період, на яку нараховані річні та інфляційні.

Як встановлено судом вище, апелянт не надав доказів погашення боргу в цей період, а зібраними у справі доказами підтверджено спірний борг.

На можливість встановлення судом самостійно всіх обставин у цій справі вказав Верховний Суд у постанові від 13.04.2021 року, якою було скасовано ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 03.02.2021 про зупинення провадження у справі №912/832/19 до набрання законної сили рішенням суду у справі №756/217/15ц, що розглядається Оболонським районним судом м. Києва.

Таким чином, скасування ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 09.11.2020 свого рішення від 12.08.2016 у справі №756/217/15ц та призначення перегляду справи за нововиявленими обставинами в порядку загального позовного провадження, не являється підставою для зупинення провадження у цій справі чи відмови у позові в повному обсязі, про що просить апелянт.

В разі перегляду рішення у справі №756/217/15ц та встановлення інших обставин справи відповідач не позбавлений права звернутися до суду щодо перегляду рішення у справі №912/832/19 за нововиявленими обставинами при наявності фактичних та правових підстав.

21.08.2020 року на стадії судового розгляду справи (підготовче засідання закрито ухвалою суду від 16.07.2020 та розгляд справи призначено в судовому засіданні 12.08.2020, відкладено 25.08.2020) відповідач заявив клопотання, в якому просив відвести суддю Господарського суду Кіровоградської області Тимошевську В.В. від розгляду справи №912/832/19. Клопотання обгрунтоване тим, що у іншій справі №912/831/19 суддею було винесено рішення та не задоволено клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, що свідчить про певні суб`єктивні переконання судді.

Ухвалою суду від 25.08.2020 (суддя Тимошевська В.В.) в задоволенні клопотання відмовлено. Ухвала мотивована тим, що клопотання надійшло менш ніж за три доби до судового засідання, підстави для відводу судді зводяться виключно до процесуальних дій судді у іншій справі, не наведено доказів упередженої поведінки судді, тому доводи клопотання судом визнані необгрунтованими.

09.09.2020 відповідачем знову було заявлено клопотання про відвід судді Господарського суду Кіровоградської області Тимошевської В.В. від розгляду справи №912/832/19. Клопотання обгрунтоване щодо сумнівів у обгрунтованості та непередженості судді в зв`язку з розглядом нею справи №912/831/19 між тими ж сторонами, неодноразовою відмовою в задоволенні клопотань відповідача, зокрема щодо зупинення провадження у справі.

Ухвалою суду від 14.09.2020 (суддя Тимошевська В.В.) клопотання було залишено без розгляду. Ухвала мотивована тим, що підстава відводу - сумніви у обгрунтованості та непередженості судді в зв`язку з розглядом нею справи №912/831/19 була розглянена судом, про що винесена ухвала від 25.08.2020. Про інші підстави, зазначені у клопотанні, відповідач дізнався в судовому засіданні 25.08.2020, тому подав зазначене клопотання з порушенням строків, визначених у ч. 3 ст. 38 ГПК України, що відповідно до ст. 118 цього Кодексу є підставою для залишення клопотання без розгляду.

Апелянт вказує, що суддею порушено порядок розгляду його клопотання від 09.09.2020, що є підставою для скасування рішення суду.

Статтею 35 ГПК України визначені підстави для відводу (самовідводу) судді.

Відповідно до частини третьої статті 38 ГПК України відвід повинен бути вмотивованим і заявленим протягом десяти днів з дня отримання учасником справи ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Після спливу вказаного строку заявляти відвід (самовідвід) дозволяється лише у виняткових випадках, коли про підставу відводу (самовідводу) заявнику не могло бути відомо до спливу вказаного строку, але не пізніше двох днів з дня, коли заявник дізнався про таку підставу.

Як вбачається з ухвали Господарського суду Кіровоградської області від 14.09.2020 заяву ОСОБА_1 про відвід судді Тимошевської В.В. було залишено без розгляду як таку, що подана без дотримання строків, визначених ч. 3 ст. 38 ГПК України.

В заяві про відвід суду ОСОБА_1 посилається на те, що про обставини, у зв`язку з якими подана вказана заява (сумнів щодо неупередженості судді), йому стало відомо лише під час розгляду судом справи №912/831/19, у якій в судовому засіданні 19.08.2020 було прийнято рішення, а також у судовому засіданні 25.08.2020 у справі №912/832/19 - про відхилення його клопотань. Апелянт зазначає, що це інші підстави для відводу судді, та заява повинна бути розглянена в порядку ч. 3 ст. 39 ГПК України.

Матеріалами справи підтверджено, про що зазначено в ухвалі суду від 14.09.20202, що ОСОБА_1 звернувся з заявою про відвід судді 09.09.2020, в той час як про обставини, якими обґрунтована заява про відвід (сумнів щодо неупередженості суддів), йому стало відомо у судових засіданнях, які відбулись 19.08.2020 та 25.08.2020, тобто з пропуском строку, визначеного абз. 2 ч. 3 ст. 38 ГПК України.

Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що судом порушено порядок розгляду заяви про відвід, визначений ст. 39 ГПК України, оскільки апеляційним суд не вирішував питання щодо обґрунтованості заявленого відводу, а залишив його без розгляду у зв`язку з пропуском встановленого ч. 3 ст. 38 ГПК України строку.

Вказаної правової позиції додержується Верховний Суд, постанова від 23.01.2019 у справі №922/2697/15.

За встановлених обставин доводи апеляційної скарги спростовані вище встановленими обставинами справи та наведеними положеннями чинного законодавства і апеляційним судом відхиляються.

Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи викладене, рішення Господарського суду Кіровоградської області від 15.09.2020 у справі №912/832/19, як прийняте з додержанням норм матеріального та процесуального права, підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись 269, 271, 275, 276, 282 - 284, 287, 288 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 15.09.2020 у справі №912/832/19 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Кіровоградської області від 15.09.2020 у справі №912/832/19 залишити без змін.

Поновити дію рішення Господарського суду Кіровоградської області від 15.09.2020 у справі №912/832/19.

Витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги покласти на апелянта - ОСОБА_1 .

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 20 днів з часу складання повної постанови відповідно до положень, визначених в ст. 287 ГПК України.

Повна постанова складена 10 червня 2021 року.

Головуючий суддя Л.П. Широбокова

Суддя І.М. Подобєд

Суддя Е.В. Орєшкіна