Постанова

Іменем України

02 червня 2021 року

м. Київ

справа № 340/250/18

провадження № 61-21864св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),

Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Ільцівська сільська рада Верховинського району Івано-Франківської області, ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 04 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Мелінишин Г. П., Пнівчук О. В., Томин О. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Ільцівської сільської ради Верховинського району Івано-Франківської області (далі - Ільцівська сільська рада), ОСОБА_2 провизнання незаконним та скасування рішення.

Позов обґрунтований тим, що згідно з державним актом від 24 вересня 2007 року вона є власником земельної ділянки площею 0,1134 га для ведення селянського господарства, яка знаходиться в урочищі Грабовець в селі Ільці Верховинського району Івано-Франківської області. При цьому 1/2 частину цієї земельної ділянки вона набула у власність на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 26 червня 2007 року серії BEK № 971181 в порядку спадкування після смерті чоловіка ОСОБА_3 , якому ця земельна ділянка належала на праві спільної сумісної власності згідно з державним актом від 29 серпня 2002 року. Інша частина земельної ділянки належить їй на підставі свідоцтва про право власності серії BEK № 971180 від 26 червня 2007 року, згідно з яким спільне майно, право власності на яке в зазначеній частці посвідчується цим свідоцтвом за

ОСОБА_1 , складається з 1/2 частини земельної ділянки для ведення селянського господарства площею 0,1134 га, що належала ОСОБА_3 на підставі державного акта на право приватної власності на землю від 29 серпня 2002 року.

Оскарженим рішенням Ільцівської сільської ради затверджено проєкт землеустрою та передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,1731 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка суміжна із земельною ділянкою позивача.

Вказувала, що ОСОБА_2 захопила частину її земельної ділянки, встановивши огорожу. Згідно з актом обстеження вказаних ділянок земельною комісією сільської ради спірна ділянка знаходиться у її власності, а частина - у власності ОСОБА_2 . Оскільки земельної ділянки не було на кадастровій карті (плані) села, їй запропоновано виготовити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) зі зміною конфігурації та площі земельної ділянки. ОСОБА_1 виготовила таку документацію, проте вона не була погоджена ні сусідніми землевласниками, ні сільською радою.

Зазначала, що відділ у Верховинському районі Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області відмовив у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру з підстав наявності перетину земельних ділянок, які належать їй та ОСОБА_2

ОСОБА_1 наголошувала, що вона не погоджувала межі земельної ділянки, яка належить ОСОБА_2 , а оскаржуваним рішенням фактично захоплено понад 30 % її земельної ділянки. На переконання позивача, рішення Ільцівської сільської ради від 25 травня 2017 року є незаконним, оскільки ним порушено її право власності на земельну ділянку.

З огляду на викладені обставини ОСОБА_1 просила суд:

визнати незаконним та скасувати рішення Ільцівської сільської ради від 25 травня 2017 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність», яким затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,1731 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд з кадастровим номером 2620884101:01:002:1025.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

РішеннямВерховинського районного суду Івано-Франківської області від

05 грудня 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не довела належними, допустимими та достатніми доказами обґрунтованості позовних вимог, зокрема порушення відповідачами її права власності на земельну ділянку. На переконання суду першої інстанції, позивач не надала доказів того, що мало місце накладання земельної ділянки ОСОБА_2 на її земельну ділянку, оскільки не підтверджено, що спірна ділянка на момент прийняття оскарженого рішення Ільцівської сільської ради увійшла до складу земельної ділянки суміжника. Суд також вважав, що непогодження меж земельної ділянки позивачем не є самостійною підставою для визнання незаконним рішення Ільцівської сільської ради про надання земельної ділянки у власність відповідача ОСОБА_2 .

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 04 листопада

2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 05 грудня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано незаконним та скасовано рішення Ільцівської сільської ради від

25 травня 2017 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність», яким затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,1731 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд з кадастровим номером 2620884101010021025, за рахунок земель комунальної власності в межах населеного пункту - села Ільці Верховинського району Івано-Франківської області.

Стягнуто з Ільцівської сільської ради та ОСОБА_2 на користь

ОСОБА_1 по 5 249,90 грн з кожного, зокрема: судові витрати, понесені

у зв`язку із розглядом справи в суді першої інстанції, - по 352,00 грн; за подання апеляційної скарги - по 528,60 грн; за проведення експертизи по - 4 369,30 грн.

Апеляційний суд виходив з того, що питання, чи дійсно частина належної позивачу на праві приватної власності земельної ділянки входить до земельної ділянки ОСОБА_2 , яка саме її частина та яка причина перетину вказаних земельних ділянок, відносяться до обставин, з`ясування яких потребує спеціальних знань

у галузі техніки за відповідною експертизою. Під час розгляду справи судом першої інстанції судова експертиза для з`ясування викладених у позовній заяві обставин не призначалась, проте це право роз`яснювалось стороні позивача і вона від її проведення відмовилась. Проте таке клопотання заявлено у суді апеляційної інстанції. За результатом розгляду клопотання ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 20 березня 2019 року призначено судову земельно-технічну експертизу.

Згідно з висновком експерта Івано-Франківського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Худака М. Я. від 15 жовтня 2019 року

№ 448/449/19-28 встановлено порушення меж (накладання) земельної ділянки площею 0,1134 га, належної ОСОБА_1 відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку від 24 вересня 2007 року, та земельної ділянки ОСОБА_2 площею 0,1731 га, переданої їй рішенням Ільцівської сільської ради від 25 травня 2017 року. Площа земельної ділянки, що накладається, становить 312,78 кв. м. Це відображено графічно в додатку 3 до висновку, з визначенням конфігурації, поворотних точок, промірів та площі частини земельної ділянки, що накладається. До експертного висновку додані фотоматеріали місцевості, на яких позначено порушення меж земельних ділянок.

Наданий висновок, на переконання апеляційного суду, відповідає встановленим статтею 102 ЦПК України вимогам, відноситься до належних та допустимих доказів у справі. При цьому визначені в експертному висновку розмір, розташування та конфігурація частини земельної ділянки, що накладається, відповідають іншим доказам, якими позивач обґрунтовувала свої вимоги, а саме кадастровому плану технічної документації щодо відновлення меж земельної ділянки, в якому площа накладення визначена 345 кв. м, та план-схемі ТОВ «Гектар ІФ», згідно з якою площа накладення 292 кв. м. Тобто наведеними доказами повністю підтверджується, що земельна ділянка ОСОБА_2 накладається на земельну ділянку ОСОБА_1 , оскільки передана їй у власність пізніше ніж позивачу.

Отже, під час передання сільською радою у власність земельної ділянки

ОСОБА_2 передано також частину земельної ділянки, яка вже перебувала у власності ОСОБА_1 . З огляду на це позивач позбавлена можливості внести до державного земельного кадастру належну їй на праві власності земельну ділянку та фактично відновити її межі в натурі, оскільки на кадастровій карті частина її земельної ділянки відображена у власності ОСОБА_2 .

Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 надала достатньо належних та допустимих доказів на підтвердження того, що при прийнятті Ільцівською сільською радою рішення про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передання її у власність ОСОБА_2 допущено порушення законодавства. Це призвело до порушення права позивача як первинно зареєстрованого власника земельної ділянки, оскільки у власність відповідачу фактично передано частину належної їй земельної ділянки.

Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги

У грудні 2019 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідно до державного акта від

29 вересня 2002 року серії ІІ-ІФ № 049411 чоловіку позивача (спадкодавцю) належали три окремі земельні ділянки розмірами 0,1134 га, 0,5256 га та 0,1166 га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташовані у селі Ільці Верховинського району Івано-Франківської області. Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 26 червня

2007 року ВЕК № 971181 позивач стала власником 1/2 частини цих земельних ділянок, що підтверджується державним актом серії від 24 вересня 2007 року ЯД

№ 831185. Хоча площа за цими двома державними актами є одна і та ж, проте конфігурація і розміри є різними. Зокрема, довжина межі між суміжними ділянками сторін у справі по лінії А - Г у первинному державному акті 22,53 м,

а в державному акті спадкоємця - 19,92 м. Тому у зв`язку з невідповідністю первинного державного акта на землю та акта від 24 вересня 2007 року останній не може бути законною підставою землекористування ОСОБА_1 , оскільки розміри її земельної ділянки змінені всупереч статтям 116, 118 ЗК України, статті 1216 ЦК України. Це є причиною накладення земельних ділянок, позбавляє органи Держгеокадастру можливості провести реєстрацію таких змін.

Висновок експерта від 15 жовтня 2019 року № 448/449/19-2 не підтвердив і не спростував ті розбіжності, які дали підставу Держгеокадастру відмовити

в реєстрації змін до кадастру щодо спірної земельної ділянки, оскільки експерт надав відповідь на поставлене судом питання не на підставі належного обстеження спірних земельних ділянок відповідно до норм Закону України «Про держаний земельний кадастр». Вказаний висновок експерта виготовлено

з використанням наявних технічних документацій, державних актів, інформація в яких суперечить одна одній, тому висновок не узгоджується з іншими доказами у справі, зокрема:

технічній документації ПП «Земексперт-ІФ» за 2018 рік, відповідно до якої кадастровий номер 2620884101:01:002:0330 присвоєно земельній ділянці площею 0,1074 га (у висновку вказано 0,1134 га);

експерт наводить три плани досліджуваної земельної ділянки, в яких вказано різну довжину суміжного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 землекористування по лінії В - Г, зокрема: 20,53 м та 19.92 м;

конфігурація, розміри, розташування підхідної стежки є різними. Експерт цей факт залишив без будь- яких пояснень;

суттєво відрізняються номери, місце і розмір суміжного землекористування земельними ділянками ОСОБА_2 і ОСОБА_1 , які зазначені у висновку експерта (20,53 м чи 19,92 м), технічній документації на земельну ділянку площею 0,1134 га (18,07 м) та державних актах (22,53 м та 19,92 м). Суд поставив перед експертом питання для вирішення, а експерт надав суду малюнки, фото та використав кадастрові акти-абриси, кадастрові плани з державних актів та технічної документації. Проте дослідження щодо перенесення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) відповідно до електронних носіїв, кутів повороту зовнішніх меж земельних ділянок сторін він не провів. Експерт також не просив суд надати йому копії електронних носіїв щодо поворотних кутів спірних земельних ділянок, а використав дані з інших джерел (матеріалів справи), що є недопустимим з урахуванням можливості їх недостовірності;

у затвердженому оспорюваним рішенням Ільцівської сільської ради від

25 травня 2017 року проєкті землеустрою визначено, як саме переносяться межі земельних ділянок на місцевості при наявності кутів повороту. Аналогічно має бути відображена земельна ділянка ОСОБА_1 . Лише шляхом накладення цих меж буде отримано площі перетину (накладення) земельних ділянок;

площа накладення земельних ділянок, яку суд апеляційної інстанції вважав встановленою є різною: за даними технічної документації ОСОБА_1 -

345 кв. м; за даними план-схеми ТОВ «Гектар ІФ» - 292,00 кв. м; за висновком експерта - 312,78 кв. м;

передана у власність ОСОБА_3 (спадкодавцю) та отримана у спадок ОСОБА_1 земельна ділянка площею 0,1134 га не відображена у будь-яких документах Ільцівської сільської ради, органів Держгеокадастру, що ставить під сумнів достовірність державних актів на цю земельну ділянку.

Предметом доказування у цій справі є площа, конфігурація, розміри земельної ділянки прощею 0,1134 га, кадастровий номер 2620884101:01:002:0330. На думку позивача, ні первинний державний акт на земельну ділянку позивача прощею 0,1134 га, ні державний акт на саму ділянку від 24 вересня 2007 року, ні технічна документація за 2018 рік, ні план-схема ТОВ «Гектар ІФ», ні висновок експерта від 15 жовтня 2019 року не є належними та достовірними доказами, оскільки між їхніми даними є суттєві розбіжності щодо розміру, конфігурації, площі та довжини окремих сторін земельної ділянки. Тому, на думку ОСОБА_2 , висновок апеляційного суду не ґрунтується на достовірних доказах, а відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд апеляційної інстанції фактично визнав законними межу і площу земельної ділянки ОСОБА_1 , проте на цій земельній ділянці знаходиться належна відповідачу господарська будівля, тому, на її переконання, вона буде позбавлена права на цю будівлю і можливості доступу до неї. Крім цього суд не взяв до уваги норму частини першої статті 120 ЗК України.

Апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання особи, яка подала касаційну скаргу, та її представника про виклик до суду представника Держгеокадастру, експерта, представника ПП «Земекспер-ІФ» для усунення суперечностей щодо розміру, розташування, конфігурації та площі накладення земельних ділянок. Пояснення цих осіб могли б спростувати чи підтвердити наявні розбіжності у доказах, сприяли би вирішенню питання щодо необхідності призначення повторної чи комісійної судово-технічної експертизи.

Апеляційний суд вказав, що спадкодавець ОСОБА_3 відчужував деякі належні йому земельні ділянки, проте будь-яких даних про розмір, площу, конфігурацію, місцезнаходження відчужених та залишених у його власності ділянок, крім спірної, немає. При цьому такі дані не надавалися експерту для відповідного дослідження. Відповідно до технічної документації, виготовленої ПП

«Земекспсрт-ІФ», кадастровий номер 2620884101:01:002:0330 присвоєний двом ділянкам площею 0,1074 га та 0,2700 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства. У первинному державному акті за 2002 рік земельна ділянка площею 0,2700 га взагалі не зазначена.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У січні 2020 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржену постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Вказує, що суди попередніх інстанцій на підставі належних та достатніх доказів встановили, що: вона є власником земельної ділянки площею 0,1134 га з кадастровим номером 2620884101:01:002:0330; оскаржуваним рішенням Ільцівської сільської ради від 25 травня 2017 року відповідачу

ОСОБА_2 передано у власність земельну ділянку площею 0,1731 га з кадастровим номером 2620884101:01:002:1025; земельна ділянка з кадастровим номером 2620884101:01:002:1025, яку передано у власність відповідачу

ОСОБА_2 , накладається на належну їй земельну ділянку з кадастровим номером 2620884101:01:002:0330.

Факт накладення земельної ділянки відповідача на земельну ділянку, яка належить їй, встановлено рішенням державного кадастрового реєстратора відділу у Верховинському районі Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області від 17 квітня 2018 року № РВ-2600392292018, планом-схемою інженера-геодезиста ТОВ «Гектар ІФ» Кухтей М. В; висновком експерта Івано-Франківського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Худака М. Я. від 15 жовтня 2019 року № 448/449/19-28.

Розбіжності у площі накладення, що відображені в план-схемі та у висновку експерта, на які вказує відповідач у касаційній скарзі, не впливають на сам факт накладення, оскільки незалежно від площі, факт накладення залишається очевидним і встановленим.

На обґрунтування касаційної скарги відповідач, крім іншого, посилається на те, що висновок експерта суперечить зібраним у справі доказам. Разом з тим відповідач зауважень чи заперечень щодо висновку експерта, заяв про проведення додаткової чи повторної експертизи не подавала.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 10 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу із суду першої інстанції. Крім того, цією ж ухвалою в задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 04 листопада 2019 року відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 25 травня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що на підставі державного акта на право приватної власності на землю від 29 серпня 2002 року серії ІІ-ІФ № 049411 у власності чоловіка позивача, ОСОБА_3 , перебувало три земельні ділянки на території села Ільці Верховинського району Івано-Франківської області: площею 0,1134 га (№ НОМЕР_2 ), 0,5256 га (№ НОМЕР_3 ) та 0,1166 га (НОМЕР_4). Згідно з планом зовнішніх меж ділянка НОМЕР_2 межує із земельною ділянкою ОСОБА_2 , і саме з приводу частини цієї земельної ділянки між сторонами виник спір. Дві інші ділянки були відчужені відповідно до договорів купівлі-продажу.

Після смерті чоловіка ОСОБА_1 26 червня 2007 року отримала свідоцтво про право на спадщину за законом, в тому числі на половину земельної ділянки площею 0,1134 га. Інша частина ділянки належить їй на праві спільної сумісної власності подружжя відповідно до свідоцтва про право власності від 26 червня 2007 року. На підставі вказаних документів 24 вересня 2007 року позивачу видано державний акт серії ЯД № 831185 на цю земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2620884101:01:002:0330, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.

На час видачі ОСОБА_1 цього державного акта не було передбачено формування земельної ділянки з відображенням її на кадастровій карті. Зазначені зміни внесені відповідно до Закону України від 07 липня 2011 року «Про державний земельний кадастр», який набрав чинності з 01 січня 2013 року.

Рішенням Ільцівської сільської ради від 05 липня 2016 року суміжному землекористувачу ОСОБА_2 надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд орієнтовною площею 0,1731 га в урочищі Грабовець, село Ільці, Верховинський район, Івано-Франківська область.

На підставі цього рішення ОСОБА_2 виготовила проєкт землеустрою щодо відведення цієї ділянки у власність. Погодження меж земельної ділянки здійснено комісією сільської ради на підставі статті 158 ЗК України у зв`язку з відмовою ОСОБА_1 , про що складено акт від 07 листопада 2016 року.

Надалі рішенням Ільцівської сільської ради від 25 травня 2017 року затверджено проєкт землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,1731 га в урочищі Грабовець, село Ільці, Верховинський район, Івано-Франківська область. За рахунок земель комунальної власності в межах населеного пункту села Ільці ОСОБА_2 безоплатно передано у власність земельну ділянку, кадастровий номер 2620884101010021025, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Саме це рішення оскаржує позивач.

На підставі рішення органу місцевого самоврядування право відповідача на цю ділянку 28 квітня 2017 року зареєстровано в Державному земельному кадастрі, а 07 червня 2017 року - в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Згідно з актом комісійного обстеження земельних ділянок від 13 лютого

2018 року, проведеного за зверненням ОСОБА_1 , встановлено фактичне розташування земельних ділянок сторін на момент огляду. Комісія рекомендувала заявнику виготовити технічну документацію щодо встановлення та узгодження меж зі зміною конфігурації та площі земельної ділянки, оскільки її земельна ділянка відсутня на кадастровій карті.

ПП «Земексперт-ІФ» виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Згідно з кадастровим планом частина земельної ділянки площею 0,0345 га накладається на земельну ділянку ОСОБА_2 .

Рішенням державного кадастрового реєстратора відділу у Верховинському районі Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області від 17 квітня 2018 року № РВ-2600392292018 позивачу відмовлено у внесенні відомостей про земельну ділянку до Державного земельного кадастру з підстав невідповідності електронного документа установленим вимогам. При цьому наявні зауваження щодо валідності електронного документа, а саме: перетин ділянок з ділянкою, кадастровий номер 2620884101:01:002:0060, площа співпадає на 2,9034 %; перетин з ділянкою, кадастровий номер 2620884101:01:002:1025, що належить

ОСОБА_2 , площа співпадає на 31,1489 %.

Відповідно до план-схеми, виготовленої інженером-геодезистом ТОВ «Гектар ІФ», площа накладення земельних ділянок визначена в розмірі 0,0292 га.

Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 20 березня 2019 року клопотання ОСОБА_1 задоволено та призначено судову земельно-технічну експертизу, на вирішення якої поставлені питання: чи має місце порушення меж (накладання) земельної ділянки в урочищі Грабовець, село Ільці, Верховинський район, Івано-Франківської області, належної ОСОБА_1 відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку від 24 вересня

2007 року, та земельної ділянки, переданої безоплатно у власність ОСОБА_2 рішенням Ільцівської сільської ради від 25 травня 2017 року, та яка площа такого накладання в разі порушення меж.

Згідно з висновком експерта Івано-Франківського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Худака М. Я. від 15 жовтня 2019 року

№ 448/449/19-28 встановлено порушення меж (накладання) земельної ділянки площею 0,1134 га, належної ОСОБА_1 відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку від 24 вересня 2007 року, та земельної ділянки ОСОБА_2 площею 0,1731 га, переданої їй рішенням Ільцівської сільської ради від 25 травня 2017 року. Площа земельної ділянки, що накладається, становить 312,78 кв. м. Вказане відображено графічно в додатку 3 до висновку, з визначенням конфігурації, поворотних точок, промірів та площі частини земельної ділянки, що накладається. До експертного висновку додані фотоматеріали місцевості, на яких позначено порушення меж земельних ділянок. Дослідження проводилось методами зіставлення результатів візуального та інструментального обстеження, наданої документації з нормативними актами, чинними в галузі будівництва та містобудування. Обстеження земельних ділянок судовий експерт проводив 14 червня 2019 року в присутності сторін та землевпорядника Ільцівської сільської ради, із застосуванням спеціальних вимірювальних пристроїв.

Визначені у висновку експерта розмір, розташування та конфігурація частини земельної ділянки, що накладається, відповідають іншим доказам, якими позивач обґрунтовувала свої вимоги, а саме: кадастровому плану технічної документації щодо відновлення меж земельної ділянки, в якому площа накладення - 345 кв. м, та план-схемі ТОВ «Гектар ІФ», де площа накладення - 292 кв. м.

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі

№ 514/1571/14-ц (провадження № 14-552цс18) зазначено, що «у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження, що право ОСОБА_3 порушене, оскільки для таких висновків мають бути надані належні та допустимі докази, які б беззаперечно вказували, яка саме земельна ділянка перебувала у власності позивачки, де проходить її межа, чи порушена межа її земельної ділянки відповідачем. Такі докази зазвичай можуть підтверджуватися висновками експерта чи спеціаліста».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24 червня 2020 року в справі № 911/1480/18 вказано, що «офіційні дані Публічної кадастрової карти України дійсно можуть бути доказом у справі за умови їх відповідності наведеним вимогам статей 73, 76-79 ГПК, а саме, що на їх підставі можна встановити дійсні обставини справи, які входять в предмет доказування. Можливість суду самостійно на основі даних Публічної кадастрової карти України встановити факт саме накладення земельних ділянок по суті потребує, щоб такі спірні земельні ділянки були внесені до Державного земельного кадастру та відображені на вказаній карті. При цьому, жодною із сторін не надано висновку з цих самих питань, однак, з`ясування відповідного питання має значення для визначення того, чи накладаються земельні ділянки, які належать позивачу, на земельну ділянку, передану СТ «Економіст» у постійне користування на підставі рішення Гнідинської сільської ради народних депутатів від 27.09.2001 № 77 відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 000331 від 10.12.2001 та огороджену парканом з розсувними воротами. Дослідження відповідної обставини дійсно потребує спеціальних знань. Крім того, у зв`язку з тим, що саме позивачем, як ініціатором судового провадження у даній справі, не надано доказів знаходження вказаних ділянок на території відповідача, а для з`ясування вказаної обставини суд дійшов висновку щодо необхідності призначення у даній справі судової земельно-технічної експертизи, місцевий суд мотивовано попередньо поклав судові витрати за проведення такої експертизи саме на позивача. Однак, судова експертиза була не проведена, оскільки позивачем не здійснено її оплату, хоча такий обов`язок покладався саме на відповідну особу».

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Суд за заявою учасника справи або особи, яка може набути статусу позивача, має забезпечити докази, якщо є підстави припускати, що засіб доказування може бути втрачений або збирання або подання відповідних доказів стане згодом неможливим чи утрудненим. Способами забезпечення судом доказів є, зокрема, призначення експертизи (частини перша та друга статті 116 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу

у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.

У статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина третя та четверта статті 12 ЦПК України).

Отже, обставини щодо порушення прав позивача у цій справі можуть та мають доводитись на підставі висновку експертизи. Не проведення судової земельно-технічної експертизи під час розгляду цієї справи виключає можливість доведення факту порушення меж (накладання) земельної ділянки позивача.

Суд першої інстанції встановив, що на обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 посилалась на те, що передачею у власність ОСОБА_2 земельних ділянок за оспорюваним рішенням порушено її право власності на належну їй земельну ділянку, частина якої приватизована ОСОБА_2 . Разом із цим суд першої інстанції вважав, що ці обставини не знайшли свого підтвердження, жодних належних та допустимих доказів, які підтверджували б порушення прав чи охоронюваних законом інтересів ОСОБА_1 рішенням ради, захоплення земельної ділянки ОСОБА_2 суду не надано.

Під час апеляційного розгляду справи ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 20 березня 2019 року задоволено клопотання позивача та призначено судову земельно-технічну експертизу для з`ясування викладених у позовній заяві обставин. Відповідно до висновку експерта Івано-Франківського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Худака М. Я. від

15 жовтня 2019 року № 448/449/19-28 встановлено порушення меж (накладання) земельної ділянки площею 0,1134 га, належної ОСОБА_1 відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку від 24 вересня

2007 року, та земельної ділянки ОСОБА_2 площею 0,1731 га, переданої їй рішенням Ільцівської сільської ради від 25 травня 2017 року. Площа земельної ділянки, що накладається, становить 312,78 кв. м. Зазначені у висновку експерта розмір, розташування та конфігурація частини земельної ділянки, що накладається, відповідають іншим доказам, якими позивач обґрунтовувала свої вимоги, а саме: кадастровому плану технічної документації щодо відновлення меж земельної ділянки, в якому площа накладення визначена 345 кв. м, та план-схемі ТОВ «Гектар ІФ», де площа накладення - 292 кв. м.

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що земельна ділянка ОСОБА_2 накладається на земельну ділянку ОСОБА_1 , оскільки передана їй у власність пізніше ніж позивачу. Тому суд вважав наявними підстави для задоволення позовних вимог про визнання незаконним і скасування рішення Ільцівської сільської ради від 25 травня 2017 року, яким затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передано у власність

ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,1731 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 2620884101:01:002:1025.

Колегія суддів з таким висновком не погоджується з таких підстав.

У пункті 6 частини другої статті 356 ЦПК України передбачено, що в апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема, нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті

367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції

з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.

Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні.

Аналогічні за змістом висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 145/474/17 (провадження № 61-35488св18), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2018 року у справі № №346/5603/17 (провадження № 61-41031св18) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 травня 2018 року у справі № 404/251/17 (провадження № 61-13405св18).

Аналіз матеріалів справи свідчить, що:

під час розгляду справи судом першої інстанції судова експертиза для з`ясування викладених у позовній заяві обставин не призначалась та не проводилась, проте це право роз`яснювалось стороні позивача і вона від її проведення відмовилась;

клопотання про проведення експертизи позивачем ОСОБА_1 подано до суду апеляційної інстанції;

за результатом розгляду клопотання ОСОБА_1 ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 20 березня 2019 року призначено судову земельно-технічну експертизу у цій справі;

висновок експерта від 15 жовтня 2019 року № 448/449/19-28, на переконання відповідача, суперечив іншим доказом у справі, тому вона просила суд викликати експерта для надання пояснень щодо його висновку, а також допитати інших осіб як свідків (представника Держгеокадастру, представника

ПП «Земекспер-ІФ»).

За таких обставин колегія суддів вважає, що апеляційний суд порушив вимоги статті 83, частини третьої статті 367 ЦПК України щодо прийняття нових доказів, оскільки у суді першої інстанції позивачу роз`яснено її право заявляти клопотання про призначення експертизи, реалізувати таке право позивач відмовилась.

Суд апеляційної інстанції, призначаючи проведення судової земельно-технічної експертизи у цій справі, не перевірив наявність обставин, підтверджених доказами, щодо неможливості подання відповідного клопотання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від позивача, а тому дійшов помилкового висновку про наявність підстав для призначення відповідної експертизи під час апеляційного розгляду справи. Апеляційний суд також не врахував, що саме сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій, зокрема подання/неподання клопотань і доказів у строк, визначений процесуальним законодавством.

За таких обставин позивач не довела належними, допустимими та достатніми доказами обґрунтованості позовних вимог та порушення відповідачами її права власності на земельну ділянку.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову

у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішенняІльцівської сільської ради від 25 травня 2017 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки

у власність»,а суд апеляційної інстанції помилково скасував судове рішення, яке відповідає закону.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм процесуального права.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити, постанову апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції.

При поданні касаційної скарги ОСОБА_2 сплатила судовий збір у розмірі 1 561,80 грн.

Оскільки касаційна скарга підлягає задоволенню, а постанова апеляційного суду - скасуванню, із ОСОБА_1 слід стягнути на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1 409,60 грн (704,80 грн (судовий збір, що підлягав сплаті при поданні позовної заяви) * 200 %).

Керуючись статтями 400, 413 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 141, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 04 листопада 2019 року скасувати.

РішенняВерховинського районного суду Івано-Франківської області від

05 грудня 2018 року залишити в силі.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 1 409,60 грн.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Івано-Франківського апеляційного суду від 04 листопада 2019 року втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. І. Крат

Судді:Н. О. Антоненко

І. О. Дундар М. М. Русинчук М. Ю. Тітов