Справа № 682/698/21

Провадження № 2/682/422/2021

                                                  РІШЕННЯ

                                ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2021 року Славутський міськрайонний суд Хмельницької області у складі: головуючого судді Шевчук В.В., за участю секретаря судового засідання Мелашенко О.В., позивача ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Славутського міськрайонного суду Хмельницької області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та компенсація вартості частки у спільному майні подружжя,

в с т а н о в и в:

31.03.2021 до суду надійшов позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та компенсація вартості частки у спільному майні подружжя.

В обґрунтування поданого позову ОСОБА_1 вказує, що побутове приміщення та земельну ділянку під ним, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , він купував під час перебування у шлюбі з ОСОБА_2 13 травня 2020 року шлюб між сторонами розірвано. Позивач звертає увагу на те, що вказані об`єкти нерухомого майна куплялися ним за рахунок особистих коштів, витрати на утримання майна як під час шлюбу, так і після його розірвання позивач несе також одноособово. Він неодноразово звертався до відповідачки щодо добровільного вирішення питань щодо поділу майна та пропонував компенсацію у грошовому виразі за належну їй частку нерухомого майна, на що ОСОБА_2 в усній формі погоджувалась, однак остання ухиляється від остаточного вирішення питання про поділ майна. Враховуючи наведені обставини позивач звернувся до суду та просить припинити право власності ОСОБА_2 на Ѕ частини побутового приміщення та земельної ділянки та визнати за ним право на Ѕ частину вказаних об`єктів нерухомого майна. Окрім того, позивачем на депозитний рахунок суду внесено кошти в розмірі 24857 грн., що становить половину від вартості спільного сумісного майна подружжя.

26.05.2021 представник відповідача адвокат Янцеловський М.Ф. подав письмові пояснення на обґрунтування підстав відмови у позові. Вказує, що позивач посилається на неспроможність нести тягар витрат на утримання нерухомого майна, поряд із цим він жодного разу не звертався до відповідачки з приводу його поділу чи продажу. Позивачем оцінено частину земельної ділянки в 17801,5 грн., а частину нерухомості в 7838,5 грн., однак на час звернення до суду такі оцінки є недійсними, а тому такий розмір не підтверджений належними доказами. На стадії підготовчого судового засіданні клопотання про визначення відповідних експертиз не заявлялось. Окрім того, не попередження експерта, який прийшов до висновку про неподільність майна, про кримінальну відповідальність за дачу завідома неправдивого висновку тягне за собою неналежність експертного висновку. Також звернув увагу на те, що власність відповідача складає 50%, а тому не може були визначена незначною. Враховуючи наведене вище, просить у задоволенні позову відмовити.

В судовому засіданні позивач поданий позов підтримав. Вказав, що добровільно вирішити питання щодо розподілу майна, набутого в період шлюбу, вони з колишньою дружиною не можуть, а тому просить позов задовольнити.

Інші учасники справи, будучи належним чином повідомлені про час та дату розгляду справи, до суду не з`явились.

Заслухавши позивача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 13 травня 2020 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано, що підтверджується копією свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 , виданого відділом реєстрації актів цивільного стану Славутського міськрайонного управління юстиції Хмельницької області (а.с. 7).

Копією договору купівлі-продажу приміщення від 29 серпня 2005 року, Витягом з Державного реєстру правочинів та копією технічного паспорту підтверджується, що ОСОБА_1 є власником 2/100 частини майнового комплексу – побутового приміщення площею 26,1 кв.м., що розташоване по АДРЕСА_1 (а.с. 8-10, 11).

За рішенням Славутського міськрайонного суду від 19 жовтня 2020 року ОСОБА_1 виділено в окремий об`єкт нерухомого майна та визнано за ним право власності на побутове приміщення площею 26,1 кв.м. (внутрішня площа 20,0 кв.м.) в АДРЕСА_1 (а.с. 13-15).

27.09.2007 на підставі договору купівлі-продажу № 3268 ОСОБА_1 придбав у Славутської міської ради земельну ділянку площею 121,0 кв.м. під вказаним вище побутовим приміщенням.

У відповідності до державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯГ №110656, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки за цільовим призначенням: здійснення комерційної діяльності, за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 20).

За рішенням Славутської міської ради № 8.2-12/2016 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки із зміною цільового призначення із земель для будівництва та обслуговування будівель торгівлі в землі для будівництва індивідуальних гаражів площею 121 кв.м. по АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 6810600000:01:009:0039.

В матеріалах справи наявний висновок про вартість об`єкта оцінки – нежитлової одноповерхової будівлі побутового приміщення ( що становить 2/100 майнового комплексу), загальною площею 20,0 кв.м., яка розміщена на земельній ділянці приватної форми власності площею 0,0121 га, кадастровий номер 68210600000:01:009:0039, призначеній для будівництва індивідуальний гаражів і розташована за адресою: АДРЕСА_1 , площа забудови – 26,1 кв.м. Ринкова вартість будівлі – 15677 грн. (а.с. 32).

У відповідності до висновку про вартість земельної ділянки № 68210600000:01:009:0039, ринкова вартість земельної ділянки складає 34037 грн. (а.с. 33).

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд враховує наступне.

У відповідності до ст. 61 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частиною 1 ст. 70 СК України визначено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Таким чином, за змістом статей 69, 70 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Верховний Суд у справі № 725/1776/18 (постанові від 12.02.2020) вказав, що зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

Право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України. Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

У відповідності до ст. 71 СК України, майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися «обставинами, що мають істотне значення», якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 р. № 11).

Судом встановлено, що за час перебування у шлюбів позивач придбав нерухоме майно, яке відповідно до ст.60 СК України є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу.

Верховний суд у постанові від 27.02.2019 у справі № 464/7011/16-ц вказав, що при поділі спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, застосовується принцип щодо обов`язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

У випадку, коли один із співвласників погодився отримати грошову компенсацію замість своєї частки в спільному майні, а інша сторона не погодилася її добровільно виплачувати з будь-якої причини, зацікавлений в одержанні замість своєї частки у майні грошової компенсації співвласник звертається до суду із позовом на підставі статті 364 ЦК України.

Проте примусове припинення права власності можливе лише згідно зі статтею 365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (статті 11 ЦК України) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Згідно ст. 365 ЦК України, право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Позов із вимогами про припинення права на частку у спільному майні з одночасним присудженням грошової компенсації вимагає обов`язкового внесення позивачем необхідної суми на депозитний рахунок суду, тоді як при зверненні до суду з вимогою про припинення права на частку у спільному майні внесення на депозитний рахунок суду грошової компенсації не потрібне.

Тобто законом встановлена обов`язкова процедура щодо подання позову з вимогами про припинення права на частку у спільному майні з одночасним

Однак суд звертає увагу на те, що згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Сума грошової компенсації визначена позивачем на підставі висновків про вартість об`єкта оцінки (а.с. 32,33), в яких зазначено, що станом на 13.05.2021 вартість будівлі побутового приміщення складає 15677 грн., а вартість земельної ділянки – 34037 грн.

Разом із тим у згаданих висновках визначено строк дії звіту про оцінку майна, а саме 6 місяців з дати оцінки.

Таким чином станом на день подання позову 31.03.2021 сплив строк, протягом якого діяла оцінка вказаних вище об`єктів нерухомого майна.

Оскільки інших належних та допустимих доказів вартості спірного майна сторонами не надано, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.

Щодо заперечень представника відповідача про те, що наданий ОСОБА_3 висновок про неподільність спірної будівлі, не може бути належним доказом, суд звертає увагу на те, що проведене ним дослідження є виключно звітом про проведення технічного огляду приміщень, що є письмовим доказом, а не експертним висновком в розумінні ст. 120 ЦПК України, а тому повідомлення про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку не передбачена. Таким чином, за необхідності, суд має право врахувати такий звіт при вирішенні питання про неподільність речі, якщо такий не буде спростовано іншими доказами. Проте, в даному випадку, вартість спільного сумісного майна подружжя позивачем не доведена, а тому, відсутні підстави для врахування звіту ОСОБА_3 про неподільність майна, як підстави для задоволення позову.

Щодо стягнення судових витрат, суд враховує наступне.

Статтею 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, в тому числі, на професійну правничу допомогу.

Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Позивач, при дослідженні поданого адвокатом розрахунку, з сумою витрат не погодився. Вказав, що розрахунок не є спів мірним з потраченим адвокатом на справу часом.

Представником відповідача ОСОБА_4 було подано розрахунок витрат на правову допомогу адвоката, згідно із яким розрахунок затраченого часу згідно договору про надання правової допомоги складає: надання клієнту консультації та роз`яснення законодавства – 2 години; вчення наявних документів – 2 години; опрацювання правової бази – 6 годин; вивчення позовної заяви, опрацювання наданих документів та підготовка в зв`язку із ними клопотань і письмових пояснень – 4 години; підготовка до судових дебатів – 2 години; участь у судових засідання – 4 години. Всього затрачено 20 годин. Вартість однієї години становить – 1250 грн.

Дослідивши поданий розрахунок та врахувавши усі обставини справи суд приходить до висновку про необхідність зменшення розміру витрат на правову допомогу адвоката, оскільки такі витрати є неспівмірними із складністю справи та часом, затраченим адвокатом. Так, адвокат вказує на те, що участь у судових засіданнях складає 4 години, в той час як загальна присутність ОСОБА_4 в судових засідання по справі складає 15 хв. (395,83 грн.). Окрім того, оскільки адвокат не брав участі у судових дебатах, суд не вважає обґрунтованим стягнення з позивача даного виду витрат за 2 години (2500 грн.) Також суд вважає, що вивчення наявних документів (2 години) аналогічні за змістом до вивчення позовної заяви, опрацювання наданих документів та підготовка у зв`язку із ними клопотань і письмових пояснень. Враховуючи це суд вважає за необхідне стягнути із відповідача витрати за 4 години (5000 грн.) часу, витраченого адвокатом. Окрім того суд не вважає обґрунтованою витрату часу адвоката на опрацювання правової бази у 6 годин, що не є пропорційним спірним правовідносинам та складністю справи, у зв`язку із чим суд визнає обґрунтованими лише 3 години (3750 грн.) затраченого адвокатом часу.

Таким чином, з урахуванням вимог ст. 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з позивача на користь відповідача 11645,73 грн., витрачених позивачем на правову допомогу адвоката.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 16, 18, 365 ЦК України, ст.ст. 61, 63, 70, 71 СК України, ст.ст. 12, 133, 137, 141, 263-265, 273, 354, 355 ЦПК України, суд –

в и р і ш и в:

У задоволенні позову – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_2 ) 11645,73 грн. (одинадцять тисяч шістсот сорок п`ять гривень 73 коп.) витрат на професійну правничу допомогу..

Повернути ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 ) 24857 грн. (двадцять чотири тисячі вісімсот п`ятдесят сім гривень), сплачених на підставі квитанції №8, дата здійснення операції: 02 березня 2021 року, отримувач: Славутський міськрайонний суд Хмельницької області, рахунок отримувача: UA228201720355289001000016581, код отримувача 26293548, банк отримувача: Державна Казначейська служба України, м.Київ, код банку отримувача: 820172, за подання позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та компенсація вартості частки у спільному майні подружжя.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги до Хмельницького апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя                                                 Шевчук В. В.

Повний текст рішення складено 10.06.2021