СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" червня 2021 р.                                                                                  Справа № 922/3461/20  

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя: судді: За участю секретаря судового засідання: За участю представників сторін: від позивача: від відповідача:Медуниця О.Є. Гребенюк Н. В., Чернота Л.Ф. Казаковій О.В. Міхно Л.Ф. посвідчення №1798, Витяг з ЄДР Савві Л.Є. (адвокат) свідоцтво №1275 від 15.03.2005 р., довіреність б/н від 21.12.2020

розглянувши апеляційну скаргу (вх.№1124 Х/3) Харківської міської ради, м. Харків

на рішення Господарського суду Харківської області

від16.03.2021 року (повний текст складено та підписано 25.03.2021 року у м. Харкові)

у справі за позовом до про№922/3461/20 (суддя – Жиляєв Є.М.) Харківської міської ради, м. Харків Товариства з обмеженою відповідальністю "Дак-Буд",                       м. Харків стягнення 3424160,09 грн.

В С Т А Н О В И В:

          Позивач, Харківська міська рада звернулася до Господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Дак-Буд" про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за використання земельної ділянки з кадастровим номером 6310138800:01:017:0040 площею 0,6356 га по АДРЕСА_1 за період з 01.12.2019 по 30.09.2020 у сумі                    3424160,09 грн.

          Ухвалою Господарського суду Харківської області від 02.11.2020 відкрито провадження у справі № 922/3461/20 за правилами загального позовного провадження.

          Рішенням Господарського суду Харківської області від 16.03.2021 у справі №922/3461/20     в задоволенні позову відмовлено.

Позивач із вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 16.03.2021 року у справі №922/3461/20 скасувати     та прийняти нове, яким позовні вимоги Харківської міської ради  задовольнити повністю.

          Харківська міська рада вважає, що підстави, визначені п. п. 1, 2, 3, 4 ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України, встановлення яких є необхідним для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення, наявні при винесенні рішення судом першої інстанції в оскаржуваній справі.

          Позивач вважає, що відомості про земельну ділянку площею 0,6356 га по                       АДРЕСА_1 містяться в Державному земельному кадастрі та їй присвоєно кадастровий номер. Тому,  на переконання останнього, ця земельна ділянка сформована, визначено її площу та межі.

          Апелянт звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що господарським судом Харківської області не досліджені докази, надані Харківською міською радою, на підтвердження існування такої земельної ділянки, та користування відповідачем площею, яка є сформованою відповідно до чинного законодавства.

          Обставини за даною справою можливо встановити без спеціальних знань у сфері іншій, ніж право оскільки питання щодо набуття земельною ділянкою статусу об`єкту цивільних прав та її розмір встановлені законодавством, а перевірити таку інформацію можливо на офіційних електронних ресурсах органу Держгеокадастру та на підставі документів наданих Харківською міською радою.

          Також позивач звертає увагу суду, що акт обстеження земельної ділянки не є документацією із землеустрою, оскільки вичерпний перелік видів документації із землеустрою міститься у статті 25 Закону України «Про землеустрій», відповідно до якої документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації.

Крім того, позивач відзначає, що суд першої інстанції мав можливість встановити обставини – нормативну грошову оцінку земельної ділянки, її площу та інші коефіцієнти, які застосовуються при визначенні такої нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

На думку скаржника, Харківська міська рада вчинила всі можливі дії та надала всі передбачені законодавством документи у якості доказів з метою обґрунтування своїх позовних вимог.

Також, позивач не погоджується з висновками суду стосовно неможливості встановити орган який насправді виконав  розрахунок розміру безпідставно збережених коштів.

Апелянт вважає, що судом першої інстанції не були досліджені та з`ясовані обставини справи щодо наявності документів, які підтверджують правову позицію міської ради, тому висновок щодо недоведеності та необґрунтованості розміру позовних вимог апелянт вважає передчасним.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 19.04.2021 року, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою позивача на рішення Господарського суду Харківської області від 16.03.2021 у справі №922/3461/20. Встановлено строк до     12.05.2021 для подання: відзиву на апеляційну скаргу, який повинен     відповідати вимогам ч.2 ст.263 Господарського процесуального кодексу України.Призначено справу до розгляду на "18" травня 2021 р. о 10:30 год.

Відповідач надав суду клопотання від 17.05.2021 про відкладення розгляду справи, яке обґрунтовано тим, що він не отримував ухвалу суду про відкриття апеляційного провадження, дізнався про відкриття апеляційного провадження з Єдиного державного реєстру судових рішень;     його представник зайнятий     в іншому судовому засіданні.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 18.05.2021 року оголошено перерву в судовому засіданні. Провадження у справі продовжено до "10" червня 2021 р. о 11:00 год.

          У зв`язку з відпусткою судді Зубченко І.В., яка входить до складу постійної колегії суддів, на підставі розпорядження керівника апарату Східного апеляційного господарського суду було здійснено повторний автоматизований розподіл справи і відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.06.2021 року визначено колегію у складі: Медуниця О.Є. - головуючий суддя (доповідач), судді: Гребенюк І.В., Чернота Л.Ф.

Враховуючи наведене та зважаючи на приписи частини 14 статті 32 Господарського процесуального кодексу України, розгляд апеляційної скарги позивача розпочався спочатку.

10.06.2021 року від відповідача надійшли письмові пояснення з обгрунтуванням своєї правової позиції.

У судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги, викладені в апеляційній скарзі, просив скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 16.03.2021 року у справі №922/3461/20 та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

          Представник відповідача надав усні пояснення по суті справи, аналогічні викладеним у відзиві на апеляційну скаргу. На обґрунтування своїх заперечень зазначив про те, що відповідачем не використовувалась вся площа земельної ділянки як в період дії договору оренди, так і після припинення його дії. У підприємства відповідача дійсно був намір здійснити реконструкцію приміщення та використовувати загальну площу земельної ділянки, але у зв`язку із фінансовими труднощами та відсутністю інвесторів, реконструкцію до цього часу не проведено. Як зазначає сам позивач у позовній заяві, земельну ділянку, у зв`язку із закінченням договору оренди вилучено.

Також, відповідач звертав увагу суду апеляційної інстанції на те, що земельна ділянка, яка відноситься до земель водного фонду та рекреаційного призначення взагалі не може перебувати у користуванні ТОВ «ДАК БУД». Тобто, позивач не мав реальної можливості, після повернення земельної ділянки до земель міста, передати у зазначений в позові період спірну ділянку в користування відповідача, оскільки частка земельної ділянки має особливості щодо передачі її в оренду.

Як вже зазначалось у відзиві на апеляційну скаргу, земельна ділянка площею 0.6356 га повернута до земель запасу міста, а земельна ділянка під нерухомим майном не є сформованим об`єктом цивільних прав, беручи до уваги, що технічна документація на земельну ділянку під забудовою не розроблялась та відомості щодо неї до Державного земельного кадастру не внесені. На земельну ділянку є вільний безперешкодний доступ громадян у т.ч. до скверу на березі річки. Тому, відповідач просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги у повному обсязі.

В судовому засіданні апеляційної інстанції 10.06.2021 року було додатково досліджено копію договору оренди землі від 31.12.2008 р. (том 1, а.с.78-82).

          Відповідно до вимог ст. ст. 222, 223 Господарського процесуального кодексу України фіксування судового засідання здійснювалося за допомогою технічних засобів фіксації та було складено протокол судового засідання.

У відповідності до вимог частини 1, 2, 4, 5  статті 269 Господарського процесуального кодексу України  суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши представників сторін розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.  

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, Рішенням Харківської міської ради від 16.04.2008 №77/8 ТОВ “Дак-Буд” було надано в оренду земельну ділянку площею 0,6356 га по АДРЕСА_1 для реконструкції нежитлової будівлі літ. “А-1” та нежитлових приміщень № 1-5 літ. “А'-1” під багатофункціональний комплекс (але не пізніше прийняття об`єкту до експлуатації) строком до 31.12.2012. (том 1, а.с. 134).

           31.12.2008 року, між Харківською міською радою та ТОВ “Дак-Буд” було укладено договір оренди землі №940967100023, який зареєстровано 04.03.2009 року (том 1, а. с. 78-82).

          Право оренди земельної ділянки по АДРЕСА_1 припинено на підставі акту приймання земельної ділянки до земель запасу міста від 17.10.2019 № 409/19 (інше речове право припинено від 19.11.2019) – том 1, а.с. 49.

          Позивач є власником нерухомого майна, яке розташоване на зазначеній  земельній ділянці (нежитлова будівля літ. “А-1” та нежитлові приміщення №1-5 літ.     “А'-1”).

          Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності від 04.09.2020 №222676461 нежитлова будівля літ. “А-1” та нежитлові приміщення №1-5 літ.  “А'-1” по АДРЕСА_1 зареєстровані за ТОВ “Дак-Буд” на підставі договорів купівлі - продажу від 22.11.2007 №4180, від 11.12.2007 № 4426 (том 1, а.с. 23-26).

          Згідно з Витягу з державного земельного кадастру про земельну ділянку                         №НВ-0005182702020     від 02.07.2020 вбачається, що за адресою:     пр. Московський, 20,                        м. Харків знаходиться земельна ділянка з кадастровим номером 6310138800:01:017:0040 площею 0,6356 га., що знаходиться у комунальній власності, цільове призначення:               1.11.6 іншої комерційної діяльності. Дата державної реєстрації земельної ділянки - 04.03.2009, реєстрацію проведено на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, 31.01.2008, ТОВ "Геокомплекс", Бердишев С.В. (том 1, а.с. 29-30).

          Матеріалами справи підтверджується, що Департаментом територіального контролю Харківської міської ради було проведено обстеження та складено акт б/н від 04.09.2020, яким встановлено, що на сформованій земельній ділянці площею 0,6356 га (кадастровий номер 6310138800:01:017:0040) по просп. Московському, 20 у м. Харкові розташована нежитлова будівля літ. “А-1”, нежитлові приміщення № 1-5 літ.  “А'-1”право власності на які зареєстровані за ТОВ “Дак-Буд” (том 1, а.с. 45-46).

          У пункті другому вищенаведеного акту є посилання, що обстеження здійснено з урахуванням витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, наданого Відділом у м. Харкові ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 26.06.2020 4577, від 03.04.2019 №667/0/45-19 (том 1, а.с.45).

          За інформацією Головного управління ДПС у Харківській області від 12.08.2020 №16574/9/20-40-04-03-17 ТОВ “Дак-Буд” значиться платником сплати за землю (том 1,             а.с. 50-51).

          Позовні вимоги побудовані на обставинах, що відповідач у період з 01.12.2019 по 30.09.2020 не сплачував за користування земельною ділянкою по пр. Московському, 20 у             м. Харкові плату за землю у встановленому законодавчими актами розмірі у сумі        3424160,09 грн., внаслідок чого зберіг за рахунок Харківської міської ради як власника земельної ділянки за вказаною адресою майно - грошові кошти у розмірі орендної плати.

          Вищевикладені обґрунтування, на думку позивача, свідчать про порушення прав та охоронюваних законом інтересів територіальної громади м. Харкова і є підставою для їх захисту у судовому порядку.

          Надаючи в процесі апеляційного перегляду справи оцінку аргументам оскаржуваного рішення  місцевого господарського суду у відповідності до підпункту б) пункту 3 частини                1 статті 282 ГПК України - з урахуванням меж апеляційного перегляду, визначених                  ст.269 ГПК України - колегія суддів зазначає наступне.

               Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (ст.14 Конституції України).

          Відповідно до загальних положень статті 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селиш, міст, є комунальною власністю.

                  При цьому у комунальній власності перебувають:

          а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної     державної власності;

          б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування;

          Орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи.

          Статтею 90 Земельного кодексу України закріплено, що власники земельних ділянок мають право, зокрема: а) продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину, довірчу власність;

          За змістом статті 93 Земельного кодексу України та статті 1 Закону     України «Про оренду землі», оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві пі проведення підприємницької та інших видів діяльності.

          Порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

          Норми статті 90 Земельного кодексу України, у випадку використання земельних ділянок, особами, що не є їх власниками, кореспондуються з нормами статті 96 цього ж кодексу відповідно до якої землекористувачі, зокрема, зобов`язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

           При цьому, статтею 152 Земельного кодексу України передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

          Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані     з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

          Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється     шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

          За даною справою позивач обґрунтовує позовні вимоги наявністю підстав для застосування інституту кондикційних зобов`язань, передбачених ст. ст.1212-1214 Цивільного кодексу України, та порушенням його прав та охоронюваних законом інтересів, що є підставою для їх захисту шляхом стягнення з відповідача на користь позивача суми вартості належного позивачеві майна збереженого (заощадженого) відповідачем без достатніх правових підстав.

          Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України    є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

          Положення вищенаведеної глави Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

          Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

          У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень    глави 83 Цивільного кодексу України.

          За змістом приписів глав 82 і 83   Цивільного кодексу України     для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

          Отже, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

          Незалежно від наявності вини в поведінці відповідача, сам факт несплати відповідачем за користування земельною ділянкою у встановленому законодавчими актами розмірі свідчить про втрату позивачем майна, яке у спірних правовідносинах підпадає під визначення Європейського суду з прав людини "виправдане очікування" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

          Відновлення порушених прав позивача за таких обставин і в такий спосіб не створює для відповідача жодних необґрунтованих, додаткових або негативних наслідків, оскільки предметом позову є стягнення грошових коштів, які останній мав би сплатити за звичайних умов як і фактичний добросовісний землекористувач.

          Навіть за умови правомірної поведінки відповідача у спірних правовідносинах, в обраний позивачем спосіб захисту відбувається відновлення справедливої рівноваги між правами та обов`язками сторін спору, встановлення якої ґрунтується на визначеній нормами земельного законодавства умові платності використання земельної ділянки. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №922/3412/17.

          Судова колегія дійшла висновку, що суд першої інстанції обгрунтовано застосував до спірних правовідносин саме приписи статей 1212-1214 Цивільного кодексу України.

          Приписами статті 79 Земельного Кодексу України зазначено, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

          Відповідно до статті 79-1 вищевказаного Кодексу та положень Закону України «Про державний земельний кадастр» формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

          Частина перша    статті 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини першої статті 96 Земельного кодексу України).

          Згідно зі статтею 124 вищевказаного Кодексу, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

          Водночас, за змістом статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

          Предметом позову у даній справі є наявність або відсутність підстав для стягнення безпідставно збережених грошових коштів у розмірі орендної плати, що становить 3424160,09 грн за користування земельною ділянкою за період з 01.12.2019 по 30.09.2020 без оформлення правовстановлюючих документів на неї, на підставі статей 1212 - 1214 Цивільного кодексу України.

          За даною справою, відповідач є власником нежитлової будівлі літ. “А-1” та нежитлових приміщеннь № 1-5 літ. “А'-1” по просп. Московському, 20, на підставі договорів купівлі - продажу від 22.11.2007 № 4180, від 11.12.2007 № 4426.

          Правовий механізм переходу прав на землю, пов`язаний із переходом права на будинок, будівлю або споруду, визначено у ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України.

          За приписами ст. 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об`єкти (крім багатоквартирних будинків та об`єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації).

          Відповідно до ст. 120 ЗК України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

          За змістом вказаних положень виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду, не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.

          Проте, з огляду на приписи ч. 2 ст. 120 ЗК України, не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.

          З огляду на вищевказані законодавчі приписи, предметом доказування за даною справою є, зокрема, обставини щодо земельної ділянки, площі, меж та кадастрового номеру земельної ділянки, право на яку перейшло до набувача будівлі за договором купівлі - продажу.

          Судова колегія апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду, стосовно того, що Харківська міська рада, як позивач у даній справі, мала надати докази існування протягом зазначеного в позові періоду земельної ділянки, як об`єкту цивільних прав, у розумінні та визначенні земельного законодавства, реальної можливості передачі позивачем цієї земельної ділянки в оренду, відповідно до ЗУ "Про оренду землі" у зазначений період, а також обґрунтованість розрахунку стягуваної суми (збереженого відповідачем за рахунок позивача майна (коштів). Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.02.2019 у справі №922/3639/17, від 06.02.2018 у справі № 923/921/17.

          За позовними вимогами, та в подальшому в апеляційній скарзі, позивач визначає площу земельної ділянки (кадастровий номер 6310138800:01:017:0040), якою, на думку останнього, безпідставно користується відповідач та відповідно здійснює розрахунок орендної плати, який підлягає стягненню з ТОВ “Дак-Буд” на підставі комплексного вивчення наявних матеріалів та акту обстеження земельної ділянки на місцевості за адресою: м. Харків, пр. Московський, 20 від 04.09.2020, а саме 0,6356 га.

          Серед іншого, позивачем зазначено про те, що земельну ділянку, у зв`язку із закінченням договору оренди вилучено. Про що до матеріалів справи надано Акт приймання     передачі земельної ділянки до запасу земель міста реєстр. №409/19 від 17.10.2019 року, який підписано сторонами без зауважень (том 1, а.с. 85).

          Таким чином, земельна ділянка площею     0,6356 га повернута до земель запасу міста, а земельна ділянка під нерухомим майном, на якому розташоване нежитлова будівля                       літ. “А-1”, нежитлові приміщення № 1-5 літ. “А'-1” право власності на які зареєстровані за ТОВ “Дак-Буд" не є сформованим об`єктом цивільних прав.

          Крім того, технічна документація на земельну ділянку під забудовою не розроблялась та відомості щодо неї до Державного земельного кадастру не внесені, та у матеріалах справи відповідні докази відсутні.

          Судова колегія апеляційної інстанції дійшла висновку, що за даною конкретною справою, виходячи із правового обґрунтування та наявних в матеріалах справі доказів, позивач не довів користування земельною ділянкою у повному обсязі відповідачем. Оскільки, після складання Акту приймання     передачі земельної ділянки до запасу земель міста реєстр. №409/19 від 17.10.2019 року не здійснив заходи щодо впорядкування земельної ділянки.

          Крім того, відсутність технічної документації на спірну земельну ділянку та витягу про нормативну грошову оцінку землі, якою фактично користується відповідач, є підставою для відмови в позові через недоведеність позовних вимог. Аналогічна правова позиція викладена у постановах, викладених у постановах Верховного суду: від 12.06.2019 р. у справі №922/902/18, від 08.08.2019 р. у справі №922/1276/18, від 01.10.2019 р. у справі №922/2082/18, від 06.11.2019 р. у справі №922/3607/18.

          У даному випадку, в обґрунтування позовних вимог Харківською міською радою подано Витяги з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-0005182702020 від 02.07.2020 з кадастровим номером 6310138800:01:017:0040 площею 0,6356 га по просп. Московському, 20 у м. Харків. Тобто на ділянку, яка фактично повернута до земель запасу міста.

          Господарським судом Харківської області було досліджено Акт приймання     передачі земельної ділянки до запасу земель міста реєстр. №409/19 від 17.10.2019 року та надано оцінку. Зокрема, тому, що головним спеціалістом відділу самоврядного контролю за використанням земель департаменту територіального контролю Харківської міської ради здійснено обстеження земельної ділянки за зазначеною адресою та встановлено, що вона використовується відповідачем. При цьому в акті зазначено, що ділянка за Актом приймання передачі повернута до земель міста.

          Крім того, з доданого до акту обстеження фото (том 1, а.с. 48) убачається, що земельна ділянка не огороджена та має вільний доступ.

          За договором оренди від 31.12.2008 р. між сторонами, а саме у пункті 7 було визначено: інші особливості об`єкту оренди, які можуть вплинути  на орендні відносини – у випадку не здачі  об`єктів до експлуатації у встановлені в рішенні строки. А також не отримання дозволів на виконання будівельних робіт, зазначене рішення втрачає чинність і договори оренди земельних ділянок підлягають розірванню у встановленому порядку; частина земельної ділянки площею, 0.1332 га – розташована в зоні історичного ареалу Червонозаводського району м. Харків; частина земельної ділянки площею 0,2238 га -  розташована в водоохоронній зоні р. Харків, обмежене використання заборона будівництва. Використання з дотриманням чинного законодавства.

          Аналогічне застереження міститься  в пункті 26 договору оренди: «…на орендовану земельну ділянку  встановлено обмеження – зміна цільового використання.

          На орендовану земельну ділянку встановлено обмеження-площею 0,3302 га - санітарно захисні зони інженерно-технічних споруд і комунікацій; площею 0,2238 га - в водоохоронних зонах та прибережних смугах малих річок та водойм, площею 0,1332 га в охоронних зонах земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційно та історико- культурного призначення».

          За змістом пункту 16 Договору оренди визначене цільове призначення земельної ділянки-землі житлової та громадської забудови, землі водного фонду; землі рекреаційного призначення.

          У відповідності до ч.4 ст. 59 Земельного кодексу України, громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об`єктів портової інфраструктури та інших об`єктів водного транспорту. Землі водного фонду можуть бути віднесені до земель морського і річкового транспорту в порядку, встановленому законом.

          Частина четверта статті 59 в редакції Закону №4709-VІ від 17.05.2012; із змінами, внесеними згідно із Законом № 5293-VІ від 18.09.2012.

          У відповідності до ч. 3 статті 85 Водного кодексу України, у користування на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення та берегових смуг водних шляхів можуть надаватися підприємствам, установам, організаціям, об`єднанням громадян, релігійним організаціям, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, а також для проведення науково-дослідних робіт.

          Користування цими ділянками у зазначених цілях здійснюється з урахуванням вимог щодо охорони річок і водойм від забруднення, засмічення та замулення, а також з додержанням правил архітектури планування приміських зон та санітарних вимог у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

          Стаття 85 із змінами, внесеними згідно із Законами №5456-VІ від 16.10.2012. №1641- VIII від 04.10.2016. № 232-ІХвід 29.10.2019.

          Приписами статті 60 Земельного кодексу України передбачено, що у межах прибережних захисних смуг забезпечується безперешкодний та безоплатний доступ громадян до узбережжя морів, морських заток, лиманів та островів у внутрішніх морських водах у межах пляжної зони, до берегів річок, водойм та островів для загального водокористування, крім земель охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон та зон особливого режиму використання земель, а також земельних ділянок, на яких розташовані: гідротехнічні, гідрометричні та лінійні споруди; об`єкти підвищеної небезпеки; пансіонати, об`єкти реабілітації, спорту, санаторії та інші лікувально-оздоровчі заклади, дитячі оздоровчі табори, що мають відповідні передбачені законом документи на споруди та провадження відповідної діяльності; об`єкти природно-заповідного фонду, об`єкти культурної спадщини.

          Обмеження доступу громадян у будь-який спосіб (у тому числі шляхом влаштування огорож або інших конструкцій) до узбережжя водних об`єктів на земельних ділянках прибережних захисних смуг, що перебувають у користуванні громадян або юридичних осіб, а також справляння за нього плати є підставою для припинення права користування земельними ділянками прибережних захисних смуг за рішенням суду.

          Таким чином, у подальшому після повернення відповідачем спірної земельної ділянки, Харківська міська рада  повинна була  визначитись, які земельні ділянки можливо  надавати в оренду без особливого режиму, визначених Законодавством. Крім того, здійснити реєстраційні дії.

          Із Акту обстеження земельної ділянки, який надано до матеріалів справи вбачається, що земельна ділянка не огороджена, доступ до берегу річки є вільним для будь яких осіб. В Акті обстеження не зафіксовано порушень відповідача щодо обмеження доступу громадян до земель рекреаційного фонду та берегу річки. Тобто, позивач необґрунтовано нарахував орендну плату  у зазначеному розмірі після повернення земельної ділянки до земель міста.

З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що земельна ділянка, визначена в акті обстеження площею 0,6356 га, не сформована в натурі в розумінні ст. ст. 79, 79-1 ЗК України, у зв`язку з чим, вказана земельна ділянка, не є об`єктом цивільних прав. Надані до позовної заяви докази на підтвердження займаної відповідачем площі земельної ділянки – акт обстеження земельної ділянки та план - схема земельної ділянки, не можна вважати належними доказами у розумінні вимог статей 73-79 ГПК України. Оскільки, чинним законодавством не передбачено формування земельних ділянок на підставі таких документів, які не є документацією з землеустрою.

          Близька за змістом правова позиція щодо визначення меж земельної ділянки у розумінні вимог статті 79-1 ЗК України, викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05 серпня 2020 року у справі №922/1610/18.

          Крім того, п. 2.1. Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18.05.2010 № 376, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 16.06.2010 за № 391/17686, встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі розробленої та затвердженої технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок або проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

          Водночас, ані вказаною Інструкцією, ані ЗК України, не передбачено визначення площі земельної ділянок згідно актів обстеження, який, в якості доказів, додано до позовної заяви.

          Враховуючи викладене, господарський суд дійшов вірного висновку, що позивачем не доведено, що ТОВ “Дак-Буд” використовує по просп. Московському, 20, м. Харків земельну ділянку площею саме 0,6356 га.

          Статтею 13 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

          Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

          Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

          Недоведеними, також є і застосування позивачем коефіцієнтів КМ2 до спірної ділянки. Так, із Витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки №667/0/45-19 від 03.04.2019 убачається, що в ньому до спірної земельної ділянки застосовано коефіцієнт Км2 - 2,99 (том 1, а.с. 42).

          Із Витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки №4577 від 26.06.2020 убачається, що в ньому вже застосовано до спірної земельної ділянки Коефіцієнт Км2 - 3,39 (том 1, а.с. 41).

          Орендна плата за землю це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди, відповідно до вимог                          ч. 1  ст. 21 ЗУ "Про оренду землі".

          Частиною 1 ст. 13 ЗУ "Про оцінку земель", передбачено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться, зокрема, у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

          Підставою для проведення оцінки земель згідно ст. 15 вищевказаного Закону, є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

          Основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки, є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями п. 288.5.1 ст. 288 ПК України. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 у справі № 920/739/17.

          Нормативна грошова оцінка земель, є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати. Позаяк, для вирішення даного спору, встановленню підлягають обставини щодо площі спірної земельної ділянки, за користування якою позивач просить стягнути безпідставно збережені кошти, та нормативна грошова оцінка, яка є необхідною для визначення розміру позовних вимог та їх обґрунтованості.

          Дослідивши розрахунки розміру плати за використання земельної ділянки комунальної власності, які здійснено позивачем, суд першої інстанцій дійшов правомірного висновку, стосовно того, що виходячи з площі земельної ділянки 0,6356 га, нормативної грошової оцінки за період з 01.12.2019 по 31.12.2019 у розмірі 195758,01 грн. з урахуванням відмінних коефіцієнтів Км2 у розмірі 7209665 грн. із застосуванням нормативної грошової оцінки земельної ділянки площею 6356 кв. м., виходячи з базової вартості 1 кв. м. земель міста Харкова, з урахуванням наведених коефіцієнтів, останній здійснив розрахунок, який ґрунтується на припущеннях, оскільки будь-яких обставин, які б свідчили про те, що спірна земельна ділянка площею 0,6356 га є об`єктом права, належними і допустимими доказами доведено не було.

          Визначення позивачем нормативної грошової оцінки земельної ділянки площею          6356 кв.м. кадастровий номер 6310138800:01:017:0040 з урахуванням площі майна відповідача, що знаходиться на цій земельній ділянці обґрунтовано не прийнято судом першої інстанції до уваги. Оскільки, при таких розрахунках позивачем було використано відмінний розмір площі нежитлової будівлі, ніж той що значиться у Реєстрі (том 1, а.с. 26-28) та договорі купівлі-продажу майна. Доказів того, що відповідач використовує нежитлову будівлю іншого розміру, ніж зазначено в реєстрі та договорі купівлі-продажу позивачем до матеріалів справи не надано.

          Також, із наявних у матеріалах справи розрахунків убачається, що будь-якої інформації про те, що їх виконано Департаментом територіального контролю Харківської міської ради у самих розрахунках немає. Зазначено лише: "Виконав Дорош Г.І. , погодив Коваль Г.Ю.".Натомість, посади цих осіб та їх місце роботи не зазначено. Відповідно, неможливо встановити, яким органом насправді виконано розрахунки, наявність у осіб, які його виконали, відповідних повноважень. Таким чином, у даному випадку, не містить правового обґрунтування не тільки вимога про стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді саме орендної плати, а й розмір цих коштів. У будь-якому випадку, розрахунок орендної плати має бути виконаний на підставі даних про нормативну грошову оцінку земельної ділянки.

          Так, зі змісту ст. ст. 14, 288 ПК України вбачається, що основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати. У зв`язку із тим, що договір оренди між позивачем та відповідачем закінчився, вищенаведене не уявляється можливим.

          Враховуючи вищенаведене, судова колегія погоджується із висновками суду першої інстанції, що за даною справою земельна ділянка площею 0,6356 га під нерухомим майном та його обслуговування не сформована, як об`єкт цивільних прав, в розумінні  ст. 79-1 ЗК України, що виключає можливість обчислення розміру безпідставно збережених коштів, у вигляді орендної плати за землю. Оскільки об`єктом оренди може бути тільки земельна ділянка, як сформований у встановленому законодавством порядку об`єкт цивільних прав.

За даною справою, позивачем не доведено належними та допустимими доказами заявлений розмір земельної ділянки, яку використовує ТОВ "Дак-Буд", у зв`язку з чим, відсутні підстави для стягнення грошових коштів у розмірі орендної плати за використання земельної ділянки з кадастровим номером 6310138800:01:017:0040 площею 0,6356 га по просп. Московському, 20 у м. Харкові за період з 01.12.2019 по 30.09.2020 у сумі            3424160,09 грн.

Враховуючи викладене, суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що доводи, викладені в апеляційній     скарзі є необґрунтованими, оскільки не відповідають вимогам закону, у зв`язку з чим відсутні підстави для скасування оскаржуваного рішення та задоволення апеляційної скарги.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Апеляційна скарга     Харківської міської ради  на рішення господарського суду Харківської області від 16.03.2021 у справі №922/3461/20 задоволенню не підлягає.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника у відповідності до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

          Керуючись ст.ст. 86,129, 236, 269, 270, 271, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу  Харківської міської ради  залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 16.03.2021 року у справі №922/3461/20 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

                Порядок і строки оскарження передбачені статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.                                         

          У судовому засіданні 10.06.2021 р. оголошено вступну та резолютивну частину.

                Повний текст постанови складено та підписано 11.06.2021 р.     

Головуючий суддя                                                             О.Є. Медуниця (з окремою думкою)

Суддя                                                                                     Н.В. Гребенюк  

Суддя                                                                                     Л.Ф. Чернота