Справа № 415/5037/20

Провадження № 22-ц/810/411/21

ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2021 року             Луганський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого                           Назарової М.В.,

суддів:                                     Лозко Ю.П., Стахової Н.В.,

учасники справи: позивач – ОСОБА_1 , відповідачі – Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Сіті Фінанс», Приватний нотаріус Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчик Володимир Вікторович, Приватний виконавець Клітченко Оксана Анатоліївна,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Лисичанського міського суду Луганської області від 10 березня 2021 року року, постановлену Лисичанським міським судом Луганської області у складі: судді Луньової Д.Ю. в приміщенні того ж суду,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Фінансова компанія «Сіті Фінанс», Приватного нотаріуса Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчик Володимира Вікторовича та Приватного виконавця Клітченко Оксани Анатоліївни про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,                        

                               в с т а н о в и в :

У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ТОВ «Фінансова компанія «Сіті Фінанс», Приватного нотаріуса Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчик Володимира Вікторовича та Приватного виконавця Клітченко Оксани Анатоліївни про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.                        

Ухвалою Лисичанського міського суду Луганської області від 10 березня 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 до ТОВ «Фінансова компанія «Сіті Фінанс», Приватного нотаріуса Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчик Володимира Вікторовича та Приватного виконавця Клітченко Оксани Анатоліївни про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню визнано неподаною та повернуто позивачеві.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу суду та постановити рішення щодо повернення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права.

В обґрунтування скарги скаржник посилається на те, що суд першої інстанції не всебічно перевірив всі обставини по справі подані позивачем, оскільки позивач звернувся до суду за для захисту своїх прав, спір про право виник на підставі споживчого кредиту. Таким чином, спірні правовідносини чітко підпадають під дію закону про захист прав споживачів.

Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 2 ст. 369 ЦПК України, оскільки оскаржується ухвала суду, зазначена у п. 6 ч. 1 ст. 353 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно п. 6 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі і направлення справи для подальшого розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Постановляючи ухвалу про повернення позовної заяви ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що позивач не усунув недоліки позовної заяви, зазначені в ухвалі суду від 25 січня 2021 року про залишення позовної заяви без руху, у встановлений судом строк, що є підставою для повернення позовної заяви позивачу.

З таким висновком суду колегія суддів не може погодитись з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, яка набула чинності для України з 11.09.1997 року, Високі Договірні сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією права і свободи, визначенні в розділі І «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод».

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.

У справі «Bellet у. France» Європейський суд з прав людини зазначив, що „стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Відповідно до ст. 1, 3 ЦК України, ст. 2, 4-5, 12-13, 19 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Згідно частин 1, 2 статті 185 ЦПК України, суддя встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом 5 днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, в якій зазначає недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати 10 днів з дня вручення ухвали.

Матеріалами справи підтверджується, що ухвалою Лисичанського міського суду Луганської області від 25 січня 2021 року заяву залишено без руху з підстав її невідповідності вимогам, встановленим ст. 175-177 ЦПК України, а саме: несплати судового збору.

Зокрема, суд зазначив, що посилання позивача на ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» як підставу для звільнення від сплати судового збору є безпідставними, оскільки позивач зазначає, що на день складення виконавчого напису безспірних боргових зобов`язань за раніш отриманими кредитами, які були оформлені з третіми особами, які не є учасниками спору, були погашені до вчинення спірного виконавчого напису.

Верховним Судом у справі № 643/2870/18 постанова від 26 лютого 2020 року зроблений висновок про те, що позов про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, стосується кредитних правовідносин. У випадку пред`явлення такого позову споживачем фінансових послуг підлягає застосуванню положення частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав.

Колегія судді також зазначає, що у статті 5 Закону України «Про судовий збір» визначено перелік пільг щодо сплати судового збору, проте системний і комплексний аналіз зазначеного Закону і статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» дає правові підстави зробити висновок про те, що сама по собі відсутність такої категорії осіб у переліку осіб, які мають пільги, встановленому статтею 5 Закону України «Про судовий збір», не може безумовно означати, що споживачі не мають пільги щодо сплати судового збору, оскільки така пільга встановлена спеціальним законом, який гарантує реалізацію та захист прав споживачів.

За основу приймається те, що стаття 5 Закону України «Про судовий збір» не містить вичерпного переліку осіб, яким надано пільги щодо сплати судового збору, як і не містить позиції про те, що пільги надаються лише за пред`явлення позову.

Спеціальний закон, звільнивши споживачів від сплати судового збору за подання позову, зазначив, що вони звільняються з метою захисту своїх порушених прав (стаття 22 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Отже, при прийнятті Закону України «Про судовий збір» законодавець передбачив можливість застосування Закону України «Про захист прав споживачів» при визначенні пільг певних категорій осіб щодо сплати судового збору.

Порушені права можуть захищатися як у суді першої інстанції (при пред`явленні позову), так і на наступних стадіях цивільного процесу (при поданні апеляційної та касаційної скарг). Ці стадії судового захисту є єдиним цивільним процесом, завданням якого є справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушеного права (стаття 22 Закону України «Про захист прав споживачів», стаття 2 ЦПК України).

Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 761/24881/16-ц (провадження № 14-57цс18).

У справі, яка переглядається,   ОСОБА_1 посилається на те, що він звертається до суду як споживач з позовом про захист своїх прав, саме тому звільнений від сплати судового збору.

Проте, будь-яких доказів на підтвердження того, що скаржник є саме споживачів фінансових послуг ані до позовної заяви, ані до суду апеляційної інстанції ним не надано.

Копія виконавчого напису, що ним оскаржується, а також копія кредитного договору також відсутні в матеріалах справи.

Суд наведеного не врахував, не пересвідчився у том, чи є ОСОБА_1 споживачем фінансових послуг та чи, відповідно, розповсюджується на нього дія частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» та зробив передчасний висновок про повернення йому позовної заяви через не усунення недоліків позовної заяви, якими суд не визначав відсутність вказаних доказів.

Оскільки питання про можливість відкриття провадження у справі вирішено судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали та порушення прав позивача на вільний доступ до правосуддя, то відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України ухвала Лисичанського міського суду Луганської області від 10 березня 2021 року підлягає скасуванню, а справа - направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 367, 374, 379 ЦПК України, апеляційний суд

                        п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Лисичанського міського суду Луганської області від 10 березня 2021 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Дата складення повного тексту постанови – 11 червня 2021 року.

Судді: