Постанова

Іменем України

Єдиний унікальний номер справи 755/17748/17

Номер провадження: 22-ц/824/8592/2021

Головуючий у суді першої інстанції Н.Є. Арапіна

Доповідач у суді апеляційної інстанції Л.Д. Поливач

02 червня 2021 року місто Київ

Номер справи 755/17748/17

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Поливач Л.Д. (суддя - доповідач),

суддів: Стрижеуса А.М., Шкоріної О.І.

секретар судового засідання: Сіра Ю.М.

сторони:

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті»

відповідач ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 27 лютого 2019 року, ухвалене у складі судді Арапіної Н.Є. в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва, повне рішення складено 07 березня 2019 року, -

в с т а н о в и в :

У листопаді 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» (далі - ТОВ «Порше Мобіліті») звернулося до суду з позовом, який уточнило у процесі розгляду справи, до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 27.05.2013 між ним та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №50009077, згідно умов якого позичальник отримав кредит в розмірі 367882,52 грн, що еквівалентно 45045 доларам США, під 9,9% річних з кінцевим терміном повернення до 27.05.2018. Кредитні кошти надавалися відповідачу для придбання автомобіля «Volkswagen Touareg», 2013 року випуску. Всі платежі за вказаним договором мали бути сплачені у гривнях і підлягали розрахунку за відповідним обмінним курсом, що застосовується до еквівалента суми кредиту в доларах США. З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 30.05.2013 між сторонами було укладено договір застави №50009077, предметом якого є належний відповідачу на праві власності автомобіль «Volkswagen Touareg», реєстраційний номер НОМЕР_1 .

У зв`язку із тим, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, 05.10.2015 ТОВ «Порше Мобіліті» надіслало останньому вимогу про дострокове повернення кредиту та сплату кредитної заборгованості, яка станом на момент направлення повідомлення складала 656681,32 грн. Зазначеною вимогою, яка не була виконана відповідачем, товариство також повідомило, що заборгованість за кредитом визначено в еквіваленті іноземної валюти, її розмір підлягає зміні відповідно до показників обмінного курсу та буде перераховано на дату подання позову. Враховуючи викладене, ТОВ «Порше Мобіліті» просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором в розмірі 1288043,88 грн, з яких: 701 668,26 грн - основна сума боргу за кредитом; 132369,72 грн - проценти, 261747,66 грн - страхові виплати за період із серпня 2015 року по жовтень 2017 року, 16584 грн - збитки; 73576,50 грн - штраф; 8617,39 грн - пеня; 42205,45 грн - 3% річних; 10810,42 грн - інфляційні втрати.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 27 лютого 2019 року позов ТОВ «Порше Мобіліті» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за кредитним договором від 27.05.2013 за №50009077 станом на 03.11.2017 в розмірі 1098041,68 грн, з яких: 701668,26 грн - тіло кредиту, 261163,66 грн - страхові виплати за період із серпня 2015 року по жовтень 2017 року, 73576,50 грн - штраф, 8617,39 грн - пеня, 10810,42 грн - інфляційні втрати, 42205,45 грн - 3% річних. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Дане рішення місцевого суду мотивоване тим, що між ТОВ «Порше Мобіліті» та ОСОБА_1 виникли кредитні правовідносини, сторони погодили істотні умови кредитного договору щодо суми кредиту, строку його повернення, у зв`язку з чим вимоги позивача про стягнення з позичальника заборгованості за тілом кредиту, страховими виплатами, пенею, штрафом, інфляційними втратами та 3% річних є обґрунтованими. Поряд з цим, оскільки право товариства нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припинилося після пред`явлення 05 жовтня 2015 року відповідачу вимоги про дострокове повернення кредиту, то відсутні підстави для задоволення позову в частині стягнення заборгованості за процентами. Крім того, понесені позивачем витрати за надання юридично-консультаційних послуг в розмірі 16584 грн є недоведеними та не відповідають ознакам збитків, що визначені частиною другою статті 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Не погоджуючись із даним рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій посилався на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи при вирішенні спору, а також на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, у зв`язку із чим просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити у справі нове, яким у задоволенні позову ТОВ «Порше Мобіліті» відмовити.

В обґрунтування поданої скарги заявник вказував на те, що посилання позивача на наявність заборгованості за укладеним між сторонами кредитним договором ґрунтується виключно на припущеннях останнього та не підтверджується жодними належними доказами та розрахунками. Надані позивачем рахунки-фактури на суму 20868,47 грн та 20180,01 грн не можуть бути прийняті як належні докази, оскільки не відповідають умовам договору, а нараховані в них відсотки перевищують узгоджену в Кредитному договорі процентну ставку 9,9% та не відповідають Графіку погашення кредиту за яким розмір відсотків не може бути вищим платежів з повернення кредиту. При цьому, на думку заявника, позивач неправильно визначив суму заборгованості за курсом долару США станом на момент звернення з позовом до суду, оскільки в основних умовах кредитного договору було встановлено курс для обчислення суми кредиту в розмірі 8,1670 грн/дол.США, а тому саме за таким курсом сторонами були визначені розмір чергових платежів у наданих позивачем рахунках та фактурах за вересень та жовтень 2015 року. Водночас, ТОВ «Порше Мобіліті» було протиправно нараховано відсотки за користування кредитом у період з 19.12.2015 по 03.11.2017 у розмірі 132369,72 грн, оскільки останнє, згідно правових висновків Верховного Суду, втратило право на нарахування таких відсотків після зміни в односторонньому порядку строку виконання основного зобов`язання. Вимоги позивача про стягнення з відповідача страхових платежів після припинення дії кредитного договору також були необґрунтованими.

Крім того, ОСОБА_1 у своїй апеляційній скарзі зазначив, що судом першої інстанції, попри зроблену ним заяву, не було застосовано позовну давність до вимог позивача щодо стягнення з нього неустойки у вигляді пені та штрафів, а також помилково стягнуто інфляційної втрати, так як положення ч.2 ст.625 ЦК України поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, яке визначене у гривні.

Постановою Київського апеляційного суду від 06 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 було залишено без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 27 лютого 2019 року без змін.

Вказане рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовували цих висновків і не свідчили про порушення судом норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд не вбачав підстав для скасування зазначеного рішення суду.

Постановою Верховного Суду від 21 квітня 2021 року вказану постанову суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог ТОВ «Порше Мобіліті» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за пенею, штрафом та інфляційними втратами на підставі ч.2 ст.625 ЦК України скасовано, а справу в цій частині вимог направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 27 лютого 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 листопада 2019 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення тіла кредиту, страхових виплат та 3% річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України залишено без змін.

Скасовуючи вказане рішення суду апеляційної інстанції у частині зазначених вимог позову, Верховний Суд у свій постанові вказав, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача тіла кредиту, страхових виплат та 3% річних, оскільки було вірно встановлено, що між ТОВ «Порше Мобіліті» та ОСОБА_1 виникли кредитні правовідносини, сторони погодили істотні умови кредитного договору, однак позичальник неналежним чином виконував взяті на себе зобов`язання, внаслідок чого за ним утворилася заборгованість. Проте, апеляційним судом не було перевірено та спростовано доводів відповідача про те, що позивач взагалі не мав прав на стягнення інфляційних втрат у зв`язку із знеціненням гривні, оскільки всі платежі за кредитним договором самостійно корегувалися кредитором під час виставляння рахунків позичальнику відповідно до офіційного курсу долару США. Водночас, суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції у частині стягнення з відповідача неустойки, не спростував доводів апеляційної скарги про те, що після надіслання 05.10.2015 позичальнику вимоги про дострокове повернення кредиту та сплати кредитної заборгованості, позивач не мав права на нарахування пені та штрафу, а також не з`ясував підстав невирішення місцевим судом питання про застосування позовної давності до зазначених вище позовних вимог.

Враховуючи наведене предметом нового апеляційного розгляду є рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 27 лютого 2019 року в частині вирішення вимог позову ТОВ «Порше Мобіліті» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за пенею, штрафом та інфляційними втратами на підставі ч.2 ст.625 ЦК України.

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник ТОВ «Порше Мобіліті» - Здоренко В.Є. заперечував проти доводів апеляційної скарги у зазначеній частині, що є предметом нового апеляційного розгляду та просив суд залишити її без задоволення.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлявся судом у встановленому законом порядку. Про поважність причин своєї неявки суду не повідомив.

Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 направив на електронну адресу суду клопотання про відкладення розгляду даної справи, у зв`язку із зайнятістю у іншому судовому процесі в місцевому загальному суді. Проте, з урахуванням тривалого перебування вказаної справи на розгляді у судах апеляційної та касаційної інстанцій, колегія суддів вважала неповажними заявлені представником причини неявки у судове засідання.

Відтак, суд апеляційної інстанції вважав за можливе розглянути справу за відсутності нез`явившихся учасників справи та їх представників з урахуванням вимог ч.2 ст.372 ЦПК України, оскільки їх неявка в судове засідання не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

У відповідності до ч.ч. 2, 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як визначено ч.ч.1, 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення осіб, які з`явилися у судові засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що подана ОСОБА_1 апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Оскільки згідно постанови Верховного Суду від 21 квітня 2021 року справу направлено на новий апеляційний розгляд в частині позовних вимог про стягнення заборгованості за пенею, штрафом та інфляційними втратами на підставі ч.2 ст.625 ЦК України, а також враховуючи положення ч.1 ст.417 ЦПК України, згідно якої вказівки, що містяться в постанові касаційного суду, є обов`язковими для суду апеляційної інстанції під час нового розгляду справи, суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції лише в цій частині.

Як вбачається з матеріалів справи, 27 травня 2013 року між ТОВ «Порше Мобіліті» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №50009077, який складається з цього договору, загальних умов кредитування та графіку погашення кредиту, за умовами якого позичальник отримав кредит для придбання автомобіля «Volkswagen Touareg», 2013 року випуску, в розмірі 367882,52 грн, що еквівалентно 45045 доларам США, під 9,9 % річних з кінцевим терміном повернення до 27 травня 2018 року (а.с.15-26, т.1).

За умовами вказаного договору сторонами було погоджено, що усі платежі за кредитним договором повинні бути сплачені у гривнях і підлягають розрахунку за відповідним обмінним курсом, що застосовується до еквіваленту суми кредиту в доларах США, визначеному вище, відповідно до пункту 1.3 загальних умов кредитування, які є додатком до кредитного договору №50009077 (далі - Загальні умови кредитування).

Частиною першою статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 30 травня 2013 року між сторонами було укладено договір застави №50009077, предметом якого є належний відповідачу на праві власності автомобіль «Volkswagen Touareg» 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 (а.с.28-31, т.1).

Пунктом 3.2.1 Загальних умов кредитування передбачено право ТОВ «Порше Мобіліті» достроково вимагати повернення кредиту та додаткового кредиту у випадку порушення позичальником терміну сплати будь-якого чергового платежу (його частини) або сплати за користування кредитом на строк щонайменше 1 (один) календарний місяць.

Згідно з пунктом 3.3 Загальних умов кредитування позивальник зобов`язаний повернути компанії у повному обсязі суму кредиту та суму додаткового кредиту, плату за кредит та штрафні санкції, якщо такі підлягають застосуванню (сума до повернення позичальником розраховується компанією і вказується у повідомленні) протягом 30-ти календарних днів з дати одержання позичальником повідомлення про таку вимогу. Якщо з будь-яких причин повідомлення не буде отримано перебіг вказаного строку починається з дати відправлення цього повідомлення.

З матеріалів справи убачається, що 02.09.2015 та 05.10.2015 позивачем у відповідності до умов кредитного договору позичальнику були виставлені рахунки-фактури №00283289 та №00288312 про сплату щомісячних платежів на повернення отриманого кредиту та нарахованих відсотків у розмірі 20868,47 грн та 20180,01 грн (а.с.32, 33, т.1)

Проте, у зв`язку з неналежним виконанням позичальником взятих на себе зобов`язань за кредитним договором 05.10.2015 ТОВ «Порше Мобіліті» надіслало ОСОБА_1 вимогу про дострокове повернення кредиту та сплату кредитної заборгованості, яка станом на момент направлення повідомлення складала 656681,32 грн. Зазначеною вимогою товариство також повідомило, що заборгованість за кредитом визначено в еквіваленті іноземної валюти, її розмір підлягає зміні відповідно до показників обмінного курсу та буде перераховано на дату подання позову (а.с.34-35, т.1).

Матеріали справи не містять доказів виконання ОСОБА_1 вимоги позивача про дострокове виконання зобов`язань за кредитним договором.

За наданим Товариством розрахунком станом на 03 листопада 2017 року у ОСОБА_1 утворилася заборгованість в розмірі 1288043,88 грн, з яких: 41048,48 - заборгованість за щомісячними платежами (вересень та жовтень 2015 року); 701668,26 грн - основна сума боргу за кредитом; 132369,72 грн - проценти, 261747,66 грн - страхові виплати за період із серпня 2015 року по жовтень 2017 року, 16584 грн - збитки; 73576,50 грн - штраф; 8617,39 грн - пеня; 42205,45 грн - 3 % річних; 10810,42 грн - інфляційні втрати.

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до змісту статті 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України. За статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно з пунктами 3 та 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків.

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення виконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк. Правові наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Залишаючи у даній справі без змін Дніпровського районного суду міста Києва від 27 лютого 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 листопада 2019 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення тіла кредиту, страхових виплат та 3% річних на підставі ч.2 ст.625 ЦК України, Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду погодився із висновками попередніх судів щодо наявності підстав для задоволення вказаних вимог позову, оскільки судами правильно було встановлено, що між ТОВ «Порше Мобіліті» та ОСОБА_1 виникли кредитні правовідносини, сторони погодили істотні умови кредитного договору, однак позичальник неналежним чином виконував взяті на себе зобов`язання, внаслідок чого утворилася вказана заборгованість.

Однак, скасовуючи вищевказану постанову суду апеляційної інстанції у частині вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості за пенею, штрафом та інфляційними втратами на підставі ч.2 ст.625 ЦК України та направляючи справу у цій частині вимог на новий апеляційний розгляд, суд касаційної інстанції вказав на те, що апеляційним судом не було перевірено та спростовано доводів відповідача щодо відсутності підстав для стягнення з нього на користь позивача інфляційних втрат у зв`язку із знеціненням гривні, оскільки всі платежі за кредитним договором самостійно корегувалися кредитором під час виставляння рахунків позичальнику відповідно до офіційного курсу долару США.

Водночас, у своїй постанові Верховний Суд вказав на те, що суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції у частині стягнення з відповідача неустойки, не спростував доводів апеляційної скарги про те, що після надіслання 05.10.2015 позичальнику вимоги про дострокове повернення кредиту та сплати кредитної заборгованості, позивач не мав права на нарахування пені та штрафу, а також не з`ясував підстав невирішення місцевим судом питання про застосування позовної давності до зазначених вище позовних вимог.

Так, відповідно до положень частини 1 статті 417 ЦПК України, вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

На виконання зазначених вище вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 21 квітня 2021 року, апеляційним судом під час розгляду справи було перевірено доводи заявника щодо відсутності у позивача правових підстав для нарахування інфляційних втрат, а також правомірності стягнення з нього неустойки, з урахуванням зробленої ним підчас розгляду справи судом першої інстанції заяви про застосування позовної давності, та відповідно зроблено наступні висновки.

Як вбачається зі змісту позовної заяви ТОВ «Порше Мобіліті», а також заяви про зміну предмету позову у справі, останнім, зокрема, були заявлені позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_1 неустойки за порушення умов договору у вигляді штрафу в сумі 73576,50 грн, пені у загальному розмірі 8617,39 грн, а також інфляційних втрат, нарахованих відповідно до положень ч.2 ст.625 ЦК України у розмірі 10810,42 грн.

Обґрунтовуючи вказані вимоги у частині стягнення з відповідача неустойки, визначеної сторонами за порушення позичальником виконання умов кредитного договору, позивач посилався на положення п.п. 8.1 та 8.2 вказаного кредитного договору. А саме, вказав, що пеня у розмірі 8617,39 грн була ним нарахована у зв`язку із несплатою ОСОБА_1 щомісячних платежів за вересень та жовтень 2015 року, виходячи із 10% річних від суми заборгованості за кожен день прострочення до моменту повного погашення заборгованості включно, а саме по платежу за вересень 2015 року за період з 15.09.2015 по 03.11.2017 у розмірі 4446,28 грн, та відповідно по платежу за жовтень 2015 року за період з 15.10.2015 по 03.11.2017 у розмірі 4152,411 грн.

Штраф у розмірі 73576,50 грн обрахований позивачем згідно умов п.8.2 кредитного договору у розмірі 20% від суми кредиту, виходячи із суми наданого відповідачу кредиту у розмірі 367882,52 грн, з урахуванням обмінного курсу валют, що був чинним на момент надання останньому кредитних коштів.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника невигідних правових наслідків, передбачених законом, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов`язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором - свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Так, у відповідності до умов пункту 8.1 Загальних умов кредитування у разі порушення позичальником терміну сплати будь-якого чергового платежу з повернення кредиту та/або додаткового кредиту відповідно до графіка погашення кредиту позичальник сплачує компанії пеню у розмірі 10% річних від суми заборгованості за кожен день прострочення до моменту повного погашення заборгованості включно. Сплата пені не звільняє позичальника від сплати процентів за фактичний строк користування кредитом та додатковим кредитом.

Пунктом 8.2 Загальних умов кредитування передбачено, що у разі порушення позичальником терміну повернення кредиту та/або додаткового кредиту, визначеного у пункті 3.3, за винятком умови порушення позичальником терміну сплати будь-якого чергового платежу з повернення кредиту та/або додаткового кредиту відповідно до графіка погашення кредиту, передбаченого в пункті 3.2.1, позичальник сплачує компанії штраф у розмірі 20 % від суми кредиту.

Згідно з пунктом 8.3 Загальних умов кредитування за кожен випадок порушення позичальником пунктів 5.1, 5.2, 5.3, 5.4 позичальник сплачує компанії штраф в українських гривнях у розмірі еквіваленту 15 Євро чи 20 доларів США відповідно до еквіваленту суми кредиту та/або додаткового кредиту у кредитному договорі за обмінним курсом банку, зазначеним у кредитному договорі, на момент направлення компанією першого листа щодо сплати.

Згідно із пунктом 8.4 Загальних умов кредитування у випадку будь-якого порушення позичальником вимог пункту 5.5 цього кредитного договору, включаючи, але не обмежуючись випадками укладення позичальником договору страхування із страховою компанією, неавторизованою компанією тощо, позичальник сплачує на вимогу компанії штраф в розмірі 15 % від суми кредиту.

Із наведеного вище вбачається, що пеня застосовується у випадку порушення позичальником терміну сплати будь-якого чергового платежу з повернення кредиту, а штраф - за неповернення кредиту в тридцять календарних днів з дати одержання повідомлення про дострокове повернення кредиту (пункт 3.3 загальних умов кредитування); за порушення пунктів 5.1, 5.2, 5.3, 5.4 Загальних умов кредитування; за порушення пункту 5.5 Загальних умов кредитування, включаючи, але не обмежуючись випадками укладення позичальником договору страхування із страховою компанією, неавторизованою компанією тощо.

Отже, пеня та штраф у цій справі застосовані за різні порушення умов кредитного договору.

При цьому, поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» та «термін виконання зобов`язання» згідно з приписами ЦК України мають різний зміст.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).

Поняття «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання» визначені у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами частини першої цієї статті, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Ураховуючи наведене, строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком дії договору, а може бути відмінним від нього, зокрема, коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання.

Так, сторони у кредитному договорі погодили, що кредит позичальнику надавався строком на 60 місяців, тобто кінцевий термін його повернення визначався як 27.05.2018, а також погодили терміни та розміри щомісячного виконання зобов`язання, зокрема, відповідно до графіку погашення кредиту ОСОБА_1 зобов`язався сплачувати позичальнику 15 числа кожного місяця в рахунок погашення боргу грошові кошти, що визначені у національній валюті в еквіваленті до 954,86 дол.США.

Водночас, погодили, що у разі порушення позичальником терміну сплати будь-якого чергового платежу (його частини) з повернення кредиту та/або додаткового кредиту відповідно до графіка погашення кредиту та/або сплати за користування кредитом на строк щонайменше 1 (один) календарний місяць, позичальник зобов`язаний повернути кредитору у повному обсязі суму кредиту та суму додаткового кредиту, плату за кредит та штрафні санкції, якщо такі підлягають застосуванню (сума до повернення позичальником розраховується кредитором і вказується у повідомленні) протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати одержання повідомлення про таку вимогу позичальником. Якщо з будь-яких причин повідомлення не буде отримано, перебіг вказаного строку починається з дати відправлення цього повідомлення.

Таким чином, сторони кредитних правовідносин врегулювали в договорі питання дострокового повернення коштів, тобто зміни строку виконання основного зобов`язання, та визначили умови (обставини), за яких строк повернення кредиту змінюється.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 (провадження №14-10цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі №202/4494/16 (провадження №14-318цс18), право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені нормою частини другої статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Як було зазначено вище, 05.10.2015 ТОВ «Порше Мобіліті» надіслало ОСОБА_1 вимогу про дострокове повернення кредиту та сплату кредитної заборгованості, яка станом на момент направлення повідомлення складала 656681,32 грн. А отже, скористалося своїм правом визнання терміну повернення кредиту таким, що настав, та правом вимагати дострокового повернення всієї суми отриманого кредиту, нарахованих процентів та інших нарахованих за договором платежів.

Зазначене повідомлення, відповідно до наявних в матеріалах справи копії поштової документації не було відповідачем отримано та 21.12.2015 повернулося на адресу позивача (а.с.36, 37, т.1).

Таким чином, суд першої інстанції, встановивши у справі, що внаслідок зміни строку виконання основного зобов`язання та спливу строку кредитування позивач втратив право нараховувати проценти за кредитом, не врахував, що таке право втратилось також відносно неустойки з 05.11.2015.

Отже, підстави для стягнення з відповідача на користь ТОВ «Порше Мобіліті» пені, нарахованої позивачем згідно п.8.1 договору у період з 05.11.2015 були відсутніми.

Що стосується пені, яка була нарахована позивачем у зв`язку із несплатою ОСОБА_1 щомісячних платежів за вересень та жовтень 2015 року, а саме по платежу за вересень 2015 року за період з 15.09.2015 по 04.11.2015, та відповідно по платежу за жовтень 2015 року за період з 15.10.2015 по 04.11.2015, а також штрафу у розмірі 73576,60 грн, що нарахований згідно п.8.2 колегія суддів дійшла наступних висновків.

Убачається, що у справі, яка переглядається, ОСОБА_1 було подано заяву про застосування спеціальної позовної давності до пред`явлених товариством вимог про стягнення неустойки.

За змістом статей 256-258 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 ЦК України).

Згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі №367/6105/16-ц (провадження №14-381цс18) зроблено висновок про те, що виходячи з вимог статті 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.

Таким чином, якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропуску, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Однак, дійшовши висновку про обґрунтованість пред`явлених банком позовних вимог в частині стягнення неустойки, місцевий суд безпідставно не розглянув заяву відповідача про сплив позовної давності та не застосував до спірних правовідносин відповідних норм матеріального права.

Як було встановлено судом, строк кредитування, а відповідно і право нараховувати пеню, у кредитора закінчився 05.11.2015.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові згідно до ч.4 ст.267 ЦК України.

На підставі викладеного, суд першої інстанції безпідставно не розглянув заяву відповідача про застосування позовної давності відносно нарахованої за період з 15.09.2015 по 04.11.2015 пені, перебіг якої розпочався з 05 листопада 2015 року, тоді як банк звернувся до суду з позовом лише у листопаді 2017 року, тобто з пропуском встановленої ЦК України позовної давності.

Відповідно до п.4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Отже, оскільки рішення суду першої інстанції у частині вирішення позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Порше Мобіліті» штрафу у розмірі 73576,50 грн та пені в сумі 8617,39 грн не відповідає вимогам закону, тому воно на підставі п.4 ч.1 ст. 376 ЦПК України у цій частині підлягає скасуванню апеляційним судом з ухваленням у цій частині нового судового рішення про відмову у задоволенні вказаних вимог позову.

Що стосується доводів апеляційної скарги про помилковість висновків місцевого суду щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача згідно ч.2 ст.625 ЦК України інфляційних втрат, у зв`язку з простроченням сплати по кредитному договору щомісячних платежів за вересень та жовтень 2015 року у загальному розмірі 10810,42 грн, колегія суддів зазначає про наступне.

Так, згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом вказаної правової норми нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

За змістом статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, а іноземна валюта, яка була предметом договору, індексації не підлягає.

Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях.

Такий правовий висновок висловлений у постанові Верховного Суду України по справі № 6-771цс15 від 27 січня 2016 року.

Згідно аналізу практики застосування ст.625 ЦК України в цивільному судочинстві, підраховуючи суми стягнень, передбачених ч.2 ст.625 ЦК України, суди повинні враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в певний період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Індекси інфляції розраховуються на підставі інформації, опублікованої центральним органом виконавчої влади з питань статистики в газеті «Урядовий кур`єр».

Судом першої інстанції встановлено, що згідно розрахунку позивачем інфляційні втрати нараховані на суми прострочених місячних платежів за вересень та жовтень 2015 року за період з 16 вересня та 16 жовтня 2015 року, оскільки, відповідно умов кредитування позивач щомісячно виставляв рахунки у гривні з обчисленням щомісячного платежу у еквіваленті до іноземної валюти - долару США на момент виставлення рахунків-фактури згідно з умовами кредитного договору.

Тобто, суми щомісячної заборгованості, які обчислені у гривні, не були своєчасно сплачені позичальником та відповідно знецінились внаслідок інфляційних процесів, у зв`язку з чим суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про стягнення з відповідача інфляційних втрат.

Колегія суддів перевірила та погоджується з розрахунком суду першої інстанції щодо загального розміру інфляційних втрат в розмірі 10810,42 грн.

Відтак, урахувавши наведені норми матеріального права та обставини справи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову у цій частині вимог.

За таких обставин доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про помилковість висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову ТОВ «Порше Мобіліті» про стягнення з нього інфляційних втрат на підставі ч.2 ст.625 ЦК України є необґрунтованими.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, що були предметом нового апеляційного розгляду, колегія суддів дійшла висновку, що подана заявником апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 27 лютого 2019 року у частині вирішення позовних вимог ТОВ «Порше Мобіліті» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за пенею і штрафом підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового судового рішення про відмову у задоволенні вказаних вимог. При цьому, рішення суду у частині вирішення позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат на підставі ч.2 ст.625 ЦК України слід залишити без змін на підставі ст.375 ЦПК України.

Разом з тим, як встановлено положеннями ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч.13 ст.141 ЦПК України).

Оскільки, відповідачем за подачу апеляційної скарги було сплачено судовий збір у сумі 28980,10 грн, та враховуючи ту обставину, що внаслідок часткового задоволення поданої ОСОБА_1 апеляційної скарги рішення суду першої інстанції в частині задоволених вимог про стягнення з останнього на користь позивача неустойки скасовується з ухваленням у справі нового судового рішення про відмову у задоволенні вказаних позовних вимог, з ТОВ «Порше Мобіліті» на користь заявника підлягає стягненню судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 2400 грн, який у відповідності до вимог Закону України «Про судовий збір» був визначений як мінімальний для сплати при оскарженні судового рішення у цій частині вимог.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374-376, 381-384 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 27 лютого 2019 року у частині вирішення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за пенею, штрафом скасувати та ухвалити у цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні вказаних вимог.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 27 лютого 2019 року у частині вирішення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» до ОСОБА_1 про стягнення інфляційних втрат на підставі частини другої статті 625 ЦК України залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» (ідентифікаційний код - 36422974, адреса місця знаходження: м.Київ, пр-т Тичини, 1-В, офіс «В») на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) судовий збір за подачу апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції у розмірі 2400 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повна постанова складена 10.06.2021.

Судді:

Л.Д. Поливач

А.М. Стрижеус

О.І. Шкоріна