ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" червня 2021 р. Справа№ 910/16200/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Поляк О.І.

суддів: Руденко М.А.

Кропивної Л.В.

за участі секретаря - Стародуб М.Ф.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ем Ай Ай Ті" на рішення Господарського суду міста Києва (суддя Смирнова Ю.М.) від 24.02.2021 (повний текст складено 05.03.2021) у справі №910/16200/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ем Ай Ай Ті"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Поверхность-Інвест"

про визнання недійсною третейської угоди

за участі представників згідно протоколу судового засідання

ВСТАНОВИВ:

ТОВ "Ем Ай Ай Ті" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ "Поверхность-Інвест" про визнання недійсною третейської угоди у вигляді третейського застереження, викладеного у п.11.6 договору №028/18 від 27.12.2018.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.02.2021 у справі №910/16200/20 у позові відмовлено повністю.

Мотивуючи ухвалене рішення, місцевий господарський суд встановив, що оскаржувана третейська угода у вигляді третейського застереження, викладеного у п.11.6 договору №028/18 від 27.12.2018, укладена сторонами з дотриманням правил та вимог ст. 12 Закону України «Про третейські суди», у той час, як наведені позивачем аргументи у розумінні вказаної норми не є підставою для визнання її недійсною, у зв`язку з чим у позові відмовив.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, ТОВ "Ем Ай Ай Ті" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просило його скасувати та прийняти нове рішенням про задоволення позову.

Апеляційна скарга мотивована неправильним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального права та порушенням ним норм процесуального права. Наведені скаржником аргументи зводяться до такого: 1) третейська угода у вигляді третейського застереження, викладеного у п.11.6 договору №028/18 від 27.12.2018, є недійсною, бо суперечить умовам п. 11.10 цього ж договору, оскільки регламент Постійно діючого третейського суду при Асоціації «Українська правнича фундація» згідно зі ст. 12 Закону України «Про третейські суди» є невід`ємною частиною третейської угоди, а відтак у розумінні п. 11.10 договору - і доповненням до нього, тому мав бути викладений у письмовій формі та підписаний сторонами, чого дотримано не було. Більше того, вказаний регламент не був наданий відповідачем позивачу для ознайомлення та погодження разом з самим договором; 2) у порушення приписів ст. 30 Закону України «Про третейські суди» місце проведення третейського розгляду справи у Постійно діючому третейському суді при Асоціації «Українська правнича фундація» визначено лише шляхом вказівки на м. Київ, однак, без зазначення повної інформації про місцезнаходження останнього, яким згідно з даними Єдиного реєстру громадських формувань є: 04114, м. Київ, вул. Макіївська, буд. 7, кв. 233 . Натомість, фактично третейський розгляд справи проводився за іншою адресою: 01010, м. Київ, вул. Івана Мазепи, 11-а, оф. 21. Таким чином, на переконання скаржника, недотримання порядку, погодженого сторонами у п. 11.10 договору щодо письмового викладення та підписання сторонами доповнень до договору, а також невиконання вимог ст. 30 Закону України «Про третейські суди» стосовно місця проведення третейського розгляду справи при здійсненні останнього є підставою для визнання третейської угоди у вигляді третейського застереження, викладеного у п. 11.6 договору № 028/18 від 27.12.2018, недійсною. Крім цього, скаржник зазначає і про порушення місцевим господарським судом приписів ст. 80 ГПК України, що на його думку, також є підставою для скасування ухваленого рішення у даній справі.

13.04.2021 матеріали справи разом з апеляційною скаргою надійшли до Північного апеляційного господарського суду та згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями передані на розгляд колегії суддів у складі: Поляк О.І. (головуючий), Руденко М.А., Кропивна Л.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.04.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Ем Ай Ай Ті" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.02.2021 у справі №910/16200/20, розгляд справи призначено на 20.05.2021.

У судове засідання 20.05.2021 з`явилися представники сторін та надали свої пояснення. Судом оголошено перерву до 03.06.2021.

В судовому засіданні 03.06.2021 колегія суддів заслухала представників сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина 3 наведеної норми).

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, заслухавши представників сторін, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції, 27.12.2018 між ТОВ "Ем Ай Ай Ті" (провайдер) та ТОВ "Поверхность-Інвест" (компанія) було укладено договір №028/18, за умовами п. 2.1 якого компанія надає провайдерові послуги доступу до сигналу програм (и) за допомогою технології ІР та/або засобами супутникової доставки сигналу для подальшої ретрансляції провайдером програм (и) за допомогою аналогової (з 01.01.2017 по 31.12.2017) та цифрової (DVB-C) багатоканальної телемережі в реальному часі і без змін для абонентів на території охвату провайдера в період з 01 січня 2017 року і до закінчення терміну дії цього договору відповідно до розділу 10 договору (надалі - послуги), а провайдер зобов`язується оплатити послуги компанії відповідно до умов цього договору.

Сторони домовились, що формат ретрансляції програм (територія охвату провайдера, спосіб ретрансляції, ліцензія провайдера, пакети послуг провайдера, в яких ретранслюються програми), вартість послуг компанії (мінімальний гарантований платіж) та порядок оплати узгоджуються сторонами у додатковій угоді №1 до цього договору, а у випадку зміни формату ретрансляції, вартості послуг та/або порядку оплати послуг компанії - у відповідних додаткових угодах до цього договору (п.7.1 договору).

Згідно з п. 10.1 договору останній набирає чинності з дня його підписання сторонами та розповсюджує свою дію на відносини, що виникли між сторонами з 01 січня 2017 року на підставі п. 3 ст. 631 Цивільного кодексу України і діє до 31 грудня 2019 року включно. Цей Договір вважається автоматично продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо жодна зі сторін не пізніше, ніж за 30 (тридцять) днів до дати закінчення строку дії договору, письмово не сповістила іншу сторону про свій намір припинити дію цього договору.

Усі зміни і доповнення до договору повинні викладатися у письмовій формі і підписуватися уповноваженими особами, які представляють сторони за цим договором (п. 11.10 договору).

У п. 11.6 договору сторони погодили, що усі спори, розбіжності, вимоги або претензії, що виникають з цього договору або у зв`язку з ним або витікають з нього, у тому числі, що стосуються його виконання, порушення, припинення або недійсності підлягають остаточному вирішенню у постійно діючому Третейському суді при Асоціації "Українська правнича фундація" у відповідності з його регламентом. Третейський суд складається з одного третейського судді. Місцем розгляду спору сторони визначили місто Київ.

Звертаючись до господарського суду, ТОВ "Ем Ай Ай Ті" зазначило, що третейська угода у вигляді третейського застереження, викладеного у п. 11.6 договору №028/18 від 27.12.2018 (далі - третейська угода), є недійсною, бо суперечить умовам п. 11.10 цього ж договору, оскільки регламент Постійно діючого третейського суду при Асоціації «Українська правнича фундація», виходячи зі ст. 12 Закону України «Про третейські суди», є невід`ємною частиною третейської угоди, а відтак у розумінні п. 11.10 договору - і доповненням до нього, мав бути викладений у письмовій формі та підписаний сторонами, чого дотримано не було. Більше того, вказаний регламент не був наданий відповідачем позивачу для ознайомлення та погодження разом з самим договором. Крім цього, третейська угода не містить відомостей про найменування сторін та їх місцезнаходження. До того ж, місце проведення третейського розгляду справи у Постійно діючому третейському суді при Асоціації «Українська правнича фундація» визначено лише шляхом вказівки на м. Київ, однак, без зазначення повної інформації про місцезнаходження останнього, яким згідно з даними Єдиного реєстру громадських формувань є: 04114, м. Київ, вул. Макіївська, буд. 7, кв. 233 . Натомість, у порушення приписів ст. 30 Закону України «Про третейські суди», Постійно діючий третейський суд при Асоціації «Українська правнича фундація» фактично проводив третейський розгляд справи за іншою адресою: 01010, м. Київ, вул. Івана Мазепи, 11-а, оф. 21, що підтверджується наявним у матеріалах справи листуванням. Також позивач переконаний, що вказана третейська угода позбавляє його права на незалежний та неупереджений судовий захист і права вибору суду з урахуванням підсудності справи. З огляду на викладене позивачем заявлена вимога про визнання третейської угоди недійсною.

Встановивши вказані обставини справи, місцевий господарський суд дійшов висновку, що позовна вимога не підлягає задоволенню.

Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції, виходячи з такого.

Одним із способів реалізації права кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань у сфері цивільних та господарських правовідносин є звернення до третейського суду (абзац перший пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі про виконання рішень третейських судів від 24.02.2004 № 3-рп/2004).

Порядок утворення та діяльності третейських судів в Україні, а також вимоги щодо третейського розгляду з метою захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та юридичних осіб визначені Законом України «Про третейські суди».

Так, відповідно до ч. 2 ст. 1 названого Закону до третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що виникає з цивільних та господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про третейські суди» третейським судом є недержавний незалежний орган, що утворюється за угодою або відповідним рішенням заінтересованих фізичних та/або юридичних осіб у порядку, встановленому цим Законом, для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин.

Третейська угода - угода сторін про передачу спору на вирішення третейським судом.

Частиною 1 ст. 5 названого Закону закріплено, що юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону.

З наведеного вбачається за можливе дійти висновку, що третейська угода не направлена на набуття, зміну або припинення саме цивільних прав та обов`язків сторін, а є договором процесуального характеру (хоча може міститися й у цивільно-правовому договорі), тобто домовленістю сторін виключно щодо передачі спору на розгляд третейського суду.

Стаття 12 Закону України «Про третейські суди», яка є спеціальною нормою, визначає види і форми третейської угоди, а також підстави її недійсності.

Так, згідно з приписами вказаної норми третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди.

Якщо сторони не домовилися про інше при передачі спору до постійно діючого третейського суду, а також при вказівці у третейській угоді на конкретний постійно діючий третейський суд регламент третейського суду розглядається як невід`ємна частина третейської угоди.

За будь-яких обставин у разі суперечності третейської угоди регламенту третейського суду застосовуються положення регламенту.

Третейська угода укладається у письмовій формі. Третейська угода вважається укладеною, якщо вона підписана сторонами чи укладена шляхом обміну листами, повідомленнями по телетайпу, телеграфу або з використанням засобів електронного чи іншого зв`язку, що забезпечує фіксацію такої угоди, або шляхом направлення відзиву на позов, в якому одна із сторін підтверджує наявність угоди, а інша сторона проти цього не заперечує.

Третейська угода має містити відомості про найменування сторін та їх місцезнаходження, предмет спору, місце і дату укладання угоди.

Посилання у договорі, контракті на документ, який містить умову про третейський розгляд спору, є третейською угодою за умови, що договір укладений у письмовій формі і це посилання є таким, що робить третейську угоду частиною договору.

У разі недодержання правил, передбачених цією статтею, третейська угода є недійсною.

Недійсність окремих положень договору, контракту, що містить третейське застереження, не тягне за собою недійсність такого третейського застереження.

Третейська угода може містити як вказівку про конкретно визначений третейський суд, так і просте посилання на вирішення відповідних спорів між сторонами третейським судом.

Встановивши, що спірна третейська угода укладена сторонами з додержанням правил, закріплених вищенаведеною нормою, у той час, як позивачем на виконання вимог ст. ст. 13, 74 ГПК України не доведено наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання третейської угоди недійсною, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

При цьому місцевим господарським судом мотивовано відхилено посилання позивача на незазначення відомостей про найменування сторін та їх місцезнаходження, враховуючи, що оспорювана третейська угода укладена не у вигляді окремої письмової угоди, а у вигляді третейського застереження, викладеного у п. 11.6 договору №028/18 від 27.12.2018, тобто є частиною вказаного договору, який, у свою чергу, містить дані про найменування сторін та їх місцезнаходження, у зв`язку з чим відсутність останніх саме у п. 11.6, яким обумовлене третейське застереження, не може розглядатися як недотримання вимоги щодо обов`язкових реквізитів третейської угоди, а відтак не має своїм наслідком визнання її недійсною.

Також судом першої інстанції правомірно не взято до уваги й твердження позивача стосовно недійсності третейського застереження як такого, що обмежує його конституційне право на звернення до суду за захистом своїх порушених прав, з огляду на наступне.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 124 Конституції України, ст. ст. 7, 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", ст. 16 ЦК України, ч. 4 ст. 4 ГПК України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі; ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом; кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу; відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.

Згідно з нормами ст.ст. 2, 5, 8, 12, 14 Закону України "Про третейські суди" передача спору на розгляд третейського суду є визначеним законом право відповідних юридичних та/або фізичних осіб, яке реалізується шляхом укладення угоди між цими сторонами про передачу спору на вирішення третейським судом, а угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди.

З наведеного слідує, що третейська угода про передання спору на розгляд третейського суду не є відмовою від права на звернення до суду, а є угодою про обрання одного із можливих способів вирішення спору.

Як правильно зазначено місцевим господарським судом, третейський розгляд справи не є "делегуванням функцій судів", забороненим Конституцією України, а одним із можливих способів захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та юридичних осіб (ч.1 ст.1 Закону України "Про третейські суди").

Враховуючи, що такий спосіб вирішення можливих спорів був обраний сторонами третейської угоди свідомо і добровільно, зважаючи, що зворотне позивачем не доведено, та відповідно до положень закону, суд першої інстанції дійшов мотивованого висновку, що підстави вважати його протиправним відсутні.

Стосовно посилання апелянта на те, що третейська угода у вигляді третейського застереження, викладеного у п. 11.6 договору №028/18 від 27.12.2018, є недійсною, бо суперечить умовам п. 11.10 цього ж договору, оскільки регламент Постійно діючого третейського суду при Асоціації «Українська правнича фундація», як доповнення до договору, сторонами у письмовій формі не викладався та не підписувався, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про третейські суди» регламент постійно діючого третейського суду (далі - регламент третейського суду) - документ, яким визначаються порядок та правила вирішення спорів у третейському суді, правила звернення до третейського суду, порядок формування складу третейського суду, інші питання, пов`язані з вирішенням спорів третейським судом.

Згідно зі ст. 10 названого Закону положення про постійно діючий третейський суд та регламент третейського суду затверджуються його засновником і публікуються.

Порядок та правила розгляду справ у постійно діючих третейських судах встановлюються цим Законом та регламентом третейського суду.

Регламент третейського суду повинен визначати порядок та правила звернення до третейського суду, порядок формування складу третейського суду, правила вирішення спорів третейським судом, інші питання, віднесені до компетенції третейського суду цим Законом.

Регламент третейського суду може містити положення, які хоча і не передбачені цим Законом, але не суперечать принципам організації та діяльності третейського суду, визначеним цим Законом, і є необхідними для належного здійснення третейським судом повноважень з третейського вирішення спорів.

Як уже зазначалося, у силу ст. 12 названого Закону, якщо сторони не домовилися про інше при передачі спору до постійно діючого третейського суду, а також при вказівці у третейській угоді на конкретний постійно діючий третейський суд регламент третейського суду розглядається як невід`ємна частина третейської угоди. За будь-яких обставин у разі суперечності третейської угоди регламенту третейського суду застосовуються положення регламенту.

Отже, на відміну від цивільно-правового договору, який вільно погоджується сторонами та обумовлює їх цивільні права і обов`язки, регламентом постійно діючого третейського суду є документ, що затверджується засновником відповідного третейського суду, який визначає єдині для всіх правила і порядок, пов`язані з вирішенням спорів у цьому третейському суді.

Якщо сторони домовилися про передачу спору на розгляд конкретного постійно діючого третейського суду, то регламент цього суду набуває статусу невід`ємної частини такої третейської угоди у силу прямої вказівки закону, а його положення мають пріоритетне значення перед умовами третейської угоди у випадку суперечності між ними.

З наведеного вбачається за можливе дійти висновку, що укладаючи третейську угоду про передачу спору на розгляд конкретного третейського суду, сторони не вправі на власний розсуд вносити будь-які корегування до змісту його регламенту, а можуть лише беззаперечно з ним погодитися, у зв`язку з чим потреби в окремому оформленні сторонами третейської угоди регламенту цього суду у будь-який спосіб законом не передбачено.

Отже, сама лише вказівка у третейській угоді про передачу спору на розгляд конкретно визначеного постійно діючого третейського суду відповідно до його регламенту, яка міститься у п. 11.6 договору, свідчить про беззаперечне погодження сторонами з останнім та є достатньою для того, щоб регламент цього третейського суду вважався невід`ємною частиною третейської угоди сторін.

Натомість, у п. 11.10 договору, на який посилається скаржник, сторонами визначено порядок внесення узгоджених ними на власний розсуд доповнень до договору надання послуг шляхом їх викладення у письмовій формі і підписання повноваженими представниками останніх.

Такі доповнення можуть полягати у деталізації, уточненні, поясненні та викладенні нових умов щодо встановлення, зміни або припинення прав і обов`язків сторін цивільно-правового договору.

Отже, з огляду на відмінності у правовій природі доповнень до цивільно-правового договору та регламенту третейського суду, колегія суддів вважає, що посилання скаржника на неоформлення сторонами регламенту третейського суду через процедуру, визначену п. 11.10 договору, не нівелює юридичного значення останнього, а відтак не може мати своїм наслідком недійсності третейської угоди сторін.

Крім того, саме по собі недотримання сторонами порядку п. 11.10 договору стосовно регламенту третейського суду, на яке посилається позивач, не дозволяє дійти беззаперечного висновку про те, що він позбавлений права бути обізнаними з регламентом Постійно діючого Третейського суду при Асоціації "Українська правнича фундація" на момент укладання спірного третейського застереження, враховуючи, що згідно з приписами ст. 10 Закону України «Про третейські суди» регламент постійно діючого третейського суду є публічним, а відтак доступним до самостійного ознайомлення з ним у будь-який час та спосіб, що не обмежується винятково інтернет-ресурсами.

Доводи скаржника про те, що регламент Постійно діючого третейського суду при Асоціації «Українська правнича фундація» відповідачем разом з договором №028/18 від 27.12.2018 не надавався колегією суддів відхиляються, оскільки самої наявності у сторони регламенту третейського суду, як і відповідного обов`язку з надання його контрагенту ні нормами Закону України «Про третейські суди», ні умовами самого договору не передбачено.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.10.2018 у справі № 915/109/18.

Аргумент скаржника про те, що у третейському застереженні, викладеному у п. 11.6 договору, місце проведення третейського розгляду справи визначено лише шляхом вказівки на м. Київ, однак, без зазначення повної інформації про місцезнаходження Постійно діючого третейського суду при Асоціації «Українська правнича фундація», колегія суддів вважає неспроможним, оскільки відповідної вимоги ст. 12 Закону України «Про третейські суди» не містить, а відтак її недотримання не може мати своїм наслідком недійсність третейської угоди сторін.

Посилання скаржника на те, що згідно з даними Єдиного реєстру громадських формувань зареєстрованим місцезнаходженням Постійно діючого третейського суду при Асоціації «Українська правнича фундація» значиться: 04114, м. Київ, вул. Макіївська, буд. 7, кв. 233, проте фактично вказаний суд здійснює свою діяльність за іншою адресою: 01010, м. Київ, вул. Івана Мазепи, 11-а, оф. 21, колегією суддів до уваги не приймається, оскільки стосується уже безпосередньо самого проведення третейського розгляду справи, однак, у розумінні ст. ст. 12, 30 Закону України «Про третейські суди» не є підставою для визнання укладеної сторонами третейської угоди недійсною.

Стосовно посилання позивача на те, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення припустився порушення норм процесуального права, а саме: ст. 80 ГПК України, задовольнивши необґрунтоване, на думку позивача, клопотання відповідача про поновлення пропущеного строку на подання додаткових доказів у справі та прийнявши останні до розгляду, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частин 3, 8 ст. 80 ГПК України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Так, подане 03.02.2021 клопотання про залучення до матеріалів даної справи додаткових доказів - завірених копій документів з третейської справи № 1009/20 за позовом ТОВ "Поверхность-Інвест" до ТОВ "Ем Ай Ай Ті" про стягнення 388 052,30 грн, відповідач обґрунтував необхідністю спростування доводів позивача, висловлених ним тільки у судовому засіданні 20.01.2021, про те, що він навіть станом на момент звернення з даним позовом не ознайомлений з регламентом постійно діючого третейського суду.

У мотивувальних частинах як ухвали Господарського суду міста Києва від 03.02.2021 про відкладення розгляду справи №910/16200/20, так і оскаржуваного рішення від 24.02.2021 судом лише зазначено про подання відповідачем вказаних додаткових доказів та їх залучення до матеріалів справи.

При цьому жодної оцінки наведеному заявником обґрунтуванню причини, яка унеможливила подання цих доказів у встановлений законом строк, на предмет її об`єктивності та поважності судом першої інстанції не надано. Так само не зазначено й про результат розгляду заявленого відповідачем 03.02.2021 клопотання, яким має бути прийняття або неприйняття судом до розгляду поданих заявником поза межами встановленого строку додаткових доказів.

Водночас сама по собі вказівка суду першої інстанції про залучення додаткових доказів до матеріалів справи не дозволяє дійти беззаперечного висновку про те, що суд визнав зазначену відповідачем причину своєчасного неподанання доказів об`єктивною та незалежною від його волі, у зв`язку з чим прийняв останні до розгляду, оскільки подані поза межами встановленого строку додаткові докази у будь-якому випадку залучаються судом до матеріалів справи, враховуючи, що можливість їх повернення заявнику у разі неприйняття судом до розгляду нормами чинного ГПК України не передбачена.

Зважаючи на викладене, колегія суддів погоджується з твердженням апелянта про те, що місцевий господарський припустився порушення приписів ст. 80 ГПК України.

Разом з тим, таке порушення норм процесуального права у розумінні ч. 3 ст. 277 ГПК України не є безумовною підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції. Крім того, вказані докази не покладені судом в основу рішення.

Виходячи з приписів ч. 2 ст. 277 ГПК України, у всіх інших випадках порушення судом норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення тільки у разі, якщо воно призвело до неправильного вирішення справи.

Зважаючи на викладене, а також беручи до уваги, що судом не було покладено в основу аргументів, з яких він відхилив доводи позивача про недійсність третейського застереження, спірні докази, колегія суддів вважає, що недотримання місцевим господарським судом вимог ст. 80 ГПК України не мало своїм наслідком неправильне вирішення ним спору по суті, а даний аргумент скаржника не може мати своїм наслідком скасування оскаржуваного ним рішення суду.

Таким чином, беручи до уваги, що наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції стосовно заявленої вимоги, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 24.02.2021 у справі №910/16200/20 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу ТОВ «Ем Ай Ай Ті» - без задоволення.

У силу ст. 129 ГПК України судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на апелянта.`

Керуючись ст. ст. 267-285 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ем Ай Ай Ті" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 24.02.2021 у справі №910/16200/20 - без змін.

2. Справу повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачені ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 10.06.2021.

Головуючий суддя О.І. Поляк

Судді М.А. Руденко

Л.В. Кропивна