АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22ц-2591- 2010року Головуючий у 1-й інстанції В.В.Український категорія 27 Доповідач В.А. Франко
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
1 червня 2010 року
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області в складі :
Головуючого : судді Суржика М.М.
суддів : Франко В.А., Єгорової С.М.
при секретарі Демешко Л.В.
розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Кіровограді цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Знам”янського міськрайонного районного суду Кіровоградської області від 25 листопада 2009 року,
В С Т А Н О В И Л А :
В липні 2009 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу.
Свої вимоги обґрунтовува тим, що 30 липня 2006 року відповідач ОСОБА_2 взяла у неї по розписці в борг 447 гривень і зобов’язалась повернути на протязі чотирьох місяців в рівних долях по 111,75 грн. щомісячно, починаючи з 31 липня 2006 року.
У вказаний термін відповідач борг не повернула. На прохання позивачки в добровільному порядку ОСОБА_2 відмовилась оплатити борг.
За таких підстав, з посиланням на ст..ст.1046,1049,1050, 625 ЦК України і просила суд стягнути з ОСОБА_2 на її користь борг 447, грн., інфляційні та три проценти річних за період з 1 серпня 2006 року по 30 квітня 2009 року в сумі 791 грн.49 коп. та судові витрати в сумі 7,92 грн., сплату судового збору 252 грн. ІТЗ.
Заочним рішенням Знам”янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 25 листопада 2009 року, позов ОСОБА_3. було задоволено в повному обсязі.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3. борг по розписці в сумі 447,00 грн., також з урахуванням індексу інфляції додатково стягнуто 292,53 грн. 3% річних за період з 1.08.2006 по 30.04.2009 року 52,14 грн. а всього 791,67 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду в скарзі апелянт зазначила, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим так як судом порушено норми матеріального та процесуального права., неповно з’ясовані обставини, що мають значення для справи. Суд на з’ясував, чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги.
Надана розписка не підтверджує факт укладання договору або іншого правочину взагалі, чи договору позики зокрема між сторонами. Позивач ніяких грошей не передавала їй і взагалі була відсутньою при написанні розписки.
Ухвалюючи заочне рішення, суд дійшов висновку про допустимість зібраних доказів, незважаючи на неодноразові повідомлення позивача про насильницький характер відібрання представленої розписки.
Окрім того, про причиною неявки в судове засідання відповідач повідомила суд 24.11.2009 року клопотанням про відкладення розгляду справи у зв’язку з виїздом з місця постійного проживання на нову роботу , а також умов роботи за трудовим графіком.
Просила рішення суду скасувати, та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_3.відмовити.
Перевіривши за матеріалами справи законність та обґрунтованість рішення суду в межах, визначених ст..303 ЦПК України, заслухавши пояснення представника апелянта, який підтримав доводи апеляційної скарги, позивача та її представника, які заперечували проти доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до правил ст..212 ЦПК суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст..213 ЦПК рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з вимогами ст..214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
Апеляційним судом встановлено, що в позові позивач ОСОБА_3. зазначала, що 30 липня 2006 року ОСОБА_2 взяла у неї по розписці в борг 447 грн. і зобов’язалась їй повернути ці кошти в рівних долях по 111 грн.75 щомісячно починаючи з 31 липня 2006 року.
З матеріалів справи вбачається і це підтверджується позивачем та її представником, що відповідач, з початку 2006 року деякий час працювала в кафе–барі „ Любава” що належить позивачу, яка в цей час знаходилась у декретній відпустці. Роботу кафе - бару контролювала ОСОБА_6
В ході розгляду справи в суді апеляційної інстанції позивач та її представник ОСОБА_6 пояснили, що кошти відповідачці на її прохання передала фактично ОСОБА_6, попередньо узгоджуючи по телефону з позивачем.
Перший раз ОСОБА_6 було надано в борг ОСОБА_2 в березні 2006 року 147 грн. і другий раз - в травні 2006 року - 300 грн.
Сама позивач ніяких коштів відповідачу не давала і не була присутня в момент передачі коштів та в подальшому і при написанні розписки відповідачем 30..07.2006 року.
Зазначають також, що після отримання 447 грн. відповідач перестала виходити на роботу і стала працювати в іншому кафе, а тому вони змусили її прийти до кафе-бару позивача 30 липня 2006 року, де вона добровільно, в присутності свідків написала розписку про повернення боргу.
Відповідно до ч.1 ст..1046 ЦК за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) гроші або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Тобто, апеляційним судом встановлено, що фактично позикодавцем є ОСОБА_7
Окрім того, колегією суддів встановлено, що відповідачем надавалось клопотання до суду про відкладення розгляду справи у зв’язку з виїздом з постійного місця проживання до 5 грудня 2009 року за умовами її нової роботи за трудовим графіком.
Натомість в ухвалі та заочному рішенні суду від 25.11.2009 року суд зазначив, що відповідач подала до суду заяву, в якій просила відкласти розгляд справи у зв’язку з розглядом її скарги в органах прокуратури.
Суд не визнав поважною причиною неявки звернення до прокуратури, тоді як дійсну причину неявки в судове засідання, пов’язану з виїздом на роботу суд не розглядав.
Ухвалою суду від 13 квітня 2010 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення від 25.11.2009 року по даній справі залишено без задоволення.
Таким чином суд був позбавлений можливості повного та об’єктивного з’ясування обставини, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому рішення підлягає скасуванню відповідно до ст. 309 ЦПК.
За таких вище зазначених обставин, що позикодавцем фактично була ОСОБА_6, колегія суддів дійшла висновку про відмову позивачу в задоволенні позову.
Керуючись ст.ст.301,303,307, 309,313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,-
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити
Заочне рішення Знам”янського міськрайонного районного суду Кіровоградської області від 25 листопада 2009 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу відмовити.
Рішення набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскарженаопротягом двох місяців до Верховного Суду України.
Головуючий
Судді