ПОСТАНОВА

Іменем України

02 червня 2021 року                                                                м. Кропивницький

справа № 405/1096/17

провадження № 22-ц/4809/532/21

       Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

       Голованя А.М. (головуючий, суддя-доповідач), Карпенка О.Л., Мурашка С.І.,

       за участю секретаря судового засідання Деменко О.І.,

учасники справи:

       позивач – ОСОБА_1 ,

       відповідачі – ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

       треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору – приватний нотаріус Кропивницького міського нотаріального округу Хомутенко Ольга Володимирівна, орган опіки та піклування виконавчого комітету Подільської районної у місті Кропивницькому ради,

       розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 10 лютого 2020 року у складі судді Іванової Л.А.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року ОСОБА_4 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу будинку.

В обґрунтування позову зазначав, що йому на праві власності на підставі договору дарування, посвідченого Першою кіровоградською державною нотаріальною конторою 11.06.1991 за реєстровим номером №3-1406, належали 29/50 частки житлового будинку АДРЕСА_1 .

Коли він вирішив продати зазначений будинок, то ОСОБА_2  запропонувала йому свою допомогу щодо належного оформлення купівлі-продажу спірного будинку. Вони домовились, що будинок буде продано за 8700 доларів США.

При цьому він повідомив їй, що в будинку відключено електроенергію та газ, а також те, що на все його майно накладено чотири арешти.

Дізнавшись, що він має намір продати будинок, його син ОСОБА_1 , забрав у нього всі оригінали документів, і сказав, щоб він ніяких правочинів не вчиняв, так як постійно перебуває у стані алкогольного сп`яніння і не може приймати правильні рішення.

Також зазначав, що 13.01.2017 ОСОБА_5 повідомила йому, що для вирішення питання щодо продажу будинку, необхідно надати довіреність на її маму ОСОБА_3 , яка була посвідчена у приватного нотаріуса Кропивницького міського нотаріального округу Нікітенко О.В.

03 лютого 2017 року він повідомив ОСОБА_2 , що продавати будинок він відмовляється, та щоб його більше з цього питання не турбували.

Однак, 15 лютого 2017 року між ОСОБА_3 , яка діяла від його імені на підставі довіреності від 13 січня 2017 року та ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу 29/50 часток будинку АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Хомутенко О.В., зареєстровано в реєстрі за №90.

19 березня 2017 року ОСОБА_2 повідомила його, що будинок продано і йому до 01 березня 2017 року необхідно звільнити житло.

Відповідно до п.2.1 Договору продаж 29/50 частки у праві власності на житловий будинок вчинено за 40 000 грн, що грубо порушує їх попередню домовленість, за якою він мав намір продати будинок.

Вважає, що зазначений договір купівлі-продажу є правочином, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, а тому просив визнати недійсним договір купівлі-продажу 29/50 частки у праві власності на будинок АДРЕСА_1 , укладений 15 лютого 2017 року між ОСОБА_3 , яка діяла від його імені на підставі довіреності від 13 січня 2017 року, та ОСОБА_2 .

Ухвалою Ленінського районного суду м. Кіровограда від 26 жовтня 2017 року до участі у зазначеній справі залучено як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - орган опіки та піклування виконавчого комітету Подільської районної у місті Кропивницькому ради.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Кіровограда від 21 травня 2019 року залучено до участі в цивільній справі як правонаступника позивача ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , його сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Короткий зміст рішення суду

       Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 10 лютого 2020 року позов залишено без задоволення.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд зазначив, що ОСОБА_4 добровільно надав нотаріально посвідчену довіреність Горбаньову Т.В., яка не містила будь-яких обмежень щодо укладення договору купівлі-продажу належного йому будинку, ця довіреність не була визнана недійсною, позивачем не доведено належними та допустимими доказами підстав, передбачених статтею 232 ЦК України для визнання спірного договору купівлі-продажу недійсним, а саме наявності у діях представника  ОСОБА_4  – ОСОБА_3  зловмисної домовленості з ОСОБА_2 .

Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав на нього апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В апеляційній скарзі, зазначає, що не погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з того, що у рішенні обставини справи викладенні з перекрученням, з неповним дослідженням всіх доказів по справі та без проведення необхідних експертиз, а тому не відповідають дійсності.

Зокрема вказав, що ОСОБА_4 зрозумів, що його вводять в оману, так як варіантів нового житла йому не пропонували, а тому 03 лютого 2017 року повідомив ОСОБА_2 , що продавати будинок він відмовляється та щоб його більше з цього питання не турбували. 19 лютого 2017 року ОСОБА_2 , виламавши двері в будинку ОСОБА_4 , проникла до нього в будинок та повідомила, що будинок продано і йому до 01 березня 2017 року необхідно звільнити житло.

У зв`язку з цим ОСОБА_4 викликав поліцію, на вимогу якої ОСОБА_2 показала договір купівлі-продажу 29/50 часток будинку від 15 лютого 2017 року та повідомила, що ОСОБА_4 на її дзвінки не відповідає, а тому вона, нібито привезла ОСОБА_4 залишок суми за продаж будинку в розмірі 4000 доларів США, але вказані кошти позивачу так і не передала.

Зауважує, що ОСОБА_2 без відома позивача ОСОБА_4 , вступивши у протиправну змову зі своєю матір`ю, незаконно заволоділа належною позивачу часткою будинку, без наміру передати кошти від цієї угоди продавцю.

Також ОСОБА_6 вказувала, що судом першої інстанції не було допитано у судовому засіданні її в якості свідка, щодо подій які відбулися 19.02.2017, також суд не надав належної оцінки доказам доданим до матеріалів справи, а саме: пояснень ОСОБА_4 від 19.02.2017 працівникам поліції, що призвело до необ`єктивності в оцінці обставин справи та їх доказів.

Судом проігноровано всі докази сторони позивача, що кошти не передавались, а саме: пояснення відповідача ОСОБА_3 , пояснення сина ОСОБА_1 та сусідки ОСОБА_7 , які зазначили, що грошей у ОСОБА_4 не було взагалі, він не мав коштів на лікування, продукти харчування йому привозив ОСОБА_1 та приносила ОСОБА_7 , яка також за власні кошти купувала йому ліки, ОСОБА_2 кошти за будинок йому не передала, а привозила лише продукти харчування та горілку.

Судом не дано належної оцінки тому, що відповідачі не надали жодних належних та допустимих доказів передачі коштів позивачу.

Також, зазначала, що в своєму рішенні суд бере до уваги лише окремі пункти Попереднього договору від 08.01.2017, а не надає належного аналізу цього документу в цілому, а саме судом протиправно проігноровано п.2.2. зазначеного Договору, який повністю суперечить п.5.1: «Ціну вказану в п. 2.1. Договору, Покупець сплачує Продавцю в день підписання нотаріального посвідчення Основного договору».

Представник позивача вважає невирішеним питання, коли ж передано кошти за продаж будинку і з яких підстав суд бере до уваги пункт 5.1, а не пункт 2.1.

Також, суд не надав належної оцінки п. 5.2, де зазначено: «У випадку невиконання цього Договору Покупцем, сума вказана у пункті 5.1. цього Договору Покупцю не повертається і залишається у Продавця як неустойка у розмірі завдатку». Представник позивача вважає незрозумілим - 40000 грн. це завдаток чи повна вартість, оскільки суд не надає належної оцінки цим розбіжностям, не мотивує та не обґрунтовує своє рішення.

Вважає, що пункти вищезазначеного Попереднього договору суперечать один одному, а тому даний договір не може бути прийнятий судом як належний та допустимий доказ.

Звертає увагу суду на той факт, що Попередній договір укладався 8 січня 2017 року, а паспорт ОСОБА_4 видано лише 12 січня 2017 року, тобто підписано даний договір та нібито передано кошти в повній вартості за продаж частини спірного будинку особі, в якої відсутній будь-який документ, що посвідчує його особу, а також на вищезазначене майно накладено чотири заборони на відчуження, але ОСОБА_2 (з її слів), не зважаючи на це, без жодних розписок передає ОСОБА_4 40000 грн.

Крім того, в матеріалах справи є довідка від 06.07.2017 № 516/1.2- 2 видана КЗ «Кіровоградським обласним наркологічним диспансером» про те, що ОСОБА_4 знаходився на стаціонарному лікуванні в обласному наркологічному диспансері з діагнозом: «Психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання алкоголю. Синдром залежності. Постійне вживання», а також рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда ОСОБА_4 визнано обмежено дієздатним.

Представник позивача висловила сумніви щодо того чи взагалі підписував Попередній договір ОСОБА_4 , а якщо і так, то чи не під впливом збиваючих факторів він це робив, для повного, всебічного з`ясування обставин справи та винесення законного рішення, виникла необхідність у проведенні судово-почеркознавчої експертизи, для якої необхідні спеціальні знання, але судом безпідставно відмовлено в задоволенні даного клопотання про призначення по справі почеркознавчої експертизи.

Зважаючи на те, що ціна спірного житлового будинку, визначена у договорі купівлі-продажу, явно не відповідає її ринковій вартості, представником позивача було заявлено клопотання про призначення будівельно-оціночної експертизи, для встановлення якою була ринкова вартість 29/50 частки житлового будинку АДРЕСА_1 станом на лютий 2017 року, але у задоволенні і цього клопотання судом відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні клопотань суд не дослідив, чому оскаржуваний договір вчинено через представника, в той час, як сам Продавець перебував у місті і особисто міг бути присутнім під час укладення договору у нотаріуса, отже відповідачі свідомо не повідомили йому про дату та час посвідчення правочину.

Звертає увагу суду, що відповідно до п. 6.1 Попереднього договору, підписання Основного договору мало відбутись 08 лютого 2017 року у приміщенні офісу нотаріуса (не зазначено якого саме нотаріуса), натомість Основний договір укладено 15 лютого 2017 року.

На думку представника позивача судом безпідставно не прийнято до уваги пояснення ОСОБА_1 щодо того, що ОСОБА_4 зловживав алкогольними напоями, та підписував документи, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, тим самим, не розуміючи значення своїх дій та наслідків таких дій, крім того, що за рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 07.07.2017 обмежено цивільну дієздатність ОСОБА_4 , з огляду на те, що підставою поданого позивачем ОСОБА_4 позову про визнання договору купівлі-продажу недійсним зазначено ч. 1 ст.232 ЦК України, як вчинення правочину внаслідок зловмисної домовленості представника з другою стороною.

Вважає доведеною наявність зловмисної домовленості ОСОБА_3 , яка діяла за довіреністю від імені ОСОБА_4 , з іншою особою її донькою ОСОБА_2 при укладенні договору купівлі-продажу належної 29/50 частки житлового будинку, оскільки про це свідчить те, що договір укладався близьким родичем, а кошти за договором передані не були.

Узагальнені доводи і заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу відповідачі ОСОБА_2  та ОСОБА_3 зазначили, що викладені в апеляційній скарзі доводи позивача, як і його позиція під час розгляду справи в суді першої інстанції є надуманими та такими, що не відповідають дійсності і не підтверджені належними та допустимими доказами, які могли б підтвердити викладені факти у її тексті.

Вказали, що договір купівлі-продажу було укладено на підставі належним чином оформленої довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Нікітенко О.В. 13.01.2017, відповідно до якої ОСОБА_4 уповноважив ОСОБА_3 бути його представником з питань розпорядження, а саме: укладання договорів купівлі-продажу та/або укладення договору дарування належної йому нерухомості 29/50 часток житлового будинку, на ім`я ОСОБА_2 , на умовах на її власний розсуд, а також виконувати всі інші дії, пов`язані з виконанням наданих повноважень, для чого представник, серед іншого, має право, розписуватися за нього, підписати договір купівлі-продажу та/чи договір дарування, визнаючи всі істотні умови договору на власний розсуд.

Відповідно до п.п.2.1, 2.3 Договору за домовленістю сторін продаж 29/50 частки у праві власності на житловий будинок вчинено. Зазначена ціна відповідає волевиявленню учасників правочину, є остаточною і змінам після його укладення не підлягає. Кошти за продану 29/50 частки у праві власності на житловий будинок Покупець передав представнику Продавця в повному обсязі, а тому правочин відбувся на добровільних та законних на те підставах.

Окрім того, відповідно до п.4.3 Договору Продавець (в особі представника) та Покупець у присутності нотаріуса стверджують, що: однаково розуміють значення і умови цього договору та його правові наслідки; договір спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; їх волевиявлення є вільним і відповідає внутрішній волі; договір не має характеру фіктивного та удаваного правочину.

Вважають, що судом першої інстанції всебічно, повно та об`єктивно встановлено та надано оцінку доводам учасників процесу, наявним доказам у матеріалах судової справи на підставі яких прийняте законне рішення, оскільки доводи та позовні вимоги позивача та його представника безпідставні та не підтвердженні належними та допустимими доказами.

Суд першої інстанції встановив такі обставини

ОСОБА_4 на праві приватної спільної часткової власності на підставі договору дарування від 11.06.1991, посвідченого державним нотаріусом Першої кіровоградської державної нотаріальної контори, зареєстровано в реєстрі за №3-1406, належало 29/50 частки жилого будинку з надвірними будівлями в АДРЕСА_1 .

08 січня 2017 року між ОСОБА_2 , як покупцем, та ОСОБА_4 , як продавцем, було укладено попередній договір для купівлі-продажу частини будинку, за умовами якого Сторони зобов`язуються в майбутньому, в обумовлений п.6.1 цього Договору строк, укласти і належним чином оформити договір купівлі-продажу нерухомого майна на умовах і в порядку,визначених цим Договором. Нерухомим майном є частина будинку в будинку за номером АДРЕСА_1 (п.1.1, 1.2 попереднього договору).

Відповідно до п.2.1 зазначеного Договору, продавець згоден продати, а покупець згоден купити зазначений будинок за ціною 40 000 грн.

Відповідно до п.5.1 Договору до підписання цього Договору, в рахунок належних за Основним договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання, з метою забезпечення і реалізації своїх намірів щодо купівлі-продажу та своєї платіжної спроможності, Покупець передав, а продавець отримав суму завдатку у розмірі 40 000 грн., що є повною вартістю.

Підписання основного договору має відбутися 08 лютого 2017 року у приміщенні офісу нотаріуса (п.6.1 Договору).

При цьому, судом відзначається, що зазначений договір був пред`явлений в судовому засіданні позивачу ОСОБА_4 та останній не заперечував факт його (договору) існування, та його ( ОСОБА_4 ) підпису в зазначеному договорі.

Судом також встановлено, що 15 лютого 2017 року між ОСОБА_4 , від імені та в інтересах якого на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Нікітенко О.В. 13.01.2017 за реєстр. №10 діє ОСОБА_3 , як Продавцем, та ОСОБА_2 , як Покупцем, укладено договір купівлі продажу, за яким(п.1.1 Договору) Продавець (в особі представника) передає у власність (продає), а Покупець приймає (купує) 29/50 частки у праві власності на житловий будинок під номером АДРЕСА_1 і оплачує її вартість за ціною та у порядку, що передбачені договором.

Відповідно до п.п.2.1, 2.3 Договору за домовленістю сторін продаж 29/50 частки у праві власності на житловий будинок вчиняється за 40 000 грн. Зазначена ціна відповідає волевиявленню учасників цього правочину, є остаточною і змінам після його укладення не підлягає. Кошти за продану 29/50 частки у праві власності на житловий будинок Покупець передав представнику Продавця в повному обсязі в сумі 40 000 грн. до моменту підписання цього договору.

Окрім того, відповідно до п.4.3 Договору Продавець (в особі представника) та Покупець у присутності нотаріуса стверджують, що: однаково розуміють значення і умови цього договору та його правові наслідки; договір спрямований на реальнее настання правових наслідків, що обумовлені ним; їх волевиявлення є вільним і відповідає внутрішній врлі; договір не має характеру фіктивного та удаваного правочину; ціна продажу, зазначена в п.2.1 цього договору, відповідає їх дійсним намірам; вони не визнані в установленому порядку недієздатними (повністю або частково); підписання цього договору є підтвердженням попередніх домовленостей, відсутності взаємних претензій щодо ціни предмету договору, проведенного розрахунку та якісного стану житла.

При цьому, відповідно до змісту довіреності, виданої ОСОБА_4 на ім`я ОСОБА_3 , посвідченої приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Нікітенко О.В. 13 січня 2017 року, зареєстровано в реєстрі за №10, ОСОБА_4 уповноважив ОСОБА_3 бути його представником з питань розпорядження, а саме: укладання договорів купівлі-продажу та/або укладення договору дарування належної йому нерухомості – 29/50 часток житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на ім`я – ОСОБА_2 , на умовах на її власний розсуд, а також виконувати всі інші дії, пов`язані з виконанням наданих повноважень, для чого представник, серед іншого, має право, розписуватися за нього, підписати договір купівлі-продажу та/чи договір дарування, визнаючи всі істотні умови договору на власний розсуд.

Також, нотаріусом роз`яснено ОСОБА_4 зміст ст.ст. 237-242, 244, 245, 247-250, 1000 Цивільного кодексу України щодо поняття довіреності, її форми, строків, припинення представництва за довіреністю, скасування довіреності та відмови представника від вчинення дій, які були визначені довіреністю.

Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_6 підтримала апеляційну скаргу, просила її задовольнити.

Відповідачі та третя особа, які були належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи в судове засідання апеляційного суду не прибули.

Частиною 2 статті 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Згідно ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги з огляду на наступне.

Згідно ч.1 ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

З огляду на частини першу та другу статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, зокрема, у спосіб визнання правочину недійсним.

За положеннями статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.

Підстави недійсності правочинів, коли внутрішня воля особи не відповідає правовим наслідкам укладеного правочину, визначено у статтях 229 - 233 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.

Для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК України необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявності домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 серпня 2018 року у справі № 522/15095/15-ц (провадження № 61-11797св18) зроблено висновок по застосуванню статті 232 ЦК України та вказано, що «під зловмисною домовленістю необхідно розуміти умисну змову однієї сторони із представником іншої, проти інтересів особи, яку представляють. Зловмисна домовленість представника з контрагентом особи, що представляють, створює правову ситуацію, коли дійсна воля довірителя, яку повинен утілювати представник, замінюється його власною волею, що суперечить волі довірителя. Саме підміна волі довірителя волею представника і слугує підставою для визнання такого правочину недійсним. Тобто в основу зловмисної домовленості покладено умисні дії представника, який усвідомлював, що вчиняє правочин усупереч інтересам довірителя та бажав (або свідомо допускав) їх настання. При цьому не має значення, від кого виходила ініціатива здійснити змову - від представника чи від другої сторони правочину. Головне, що характеризує цей правочин - наявність усвідомленості і волі другої сторони правочину та представника на здійснення дій усупереч інтересам особи, яку він представляє. Кваліфікація правочину, як вчиненого внаслідок зловмисної домовленості, зумовлює встановлення, що: від імені однієї із сторін правочину виступав представник, хоча й не виключаються випадки, коли від імені обох сторін виступають представники; зловмисна домовленість і вчинення правочину з іншою стороною відбулася на підставі наявних повноважень представника; існував умисел в діях представника щодо зловмисної домовленості; настали несприятливі наслідки для особи, яку представляють; існує причинний зв`язок поміж зловмисною домовленістю і несприятливими наслідками для особи, яку представляють».

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п. 22 постанови від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» для визнання правочину недійсним на підставі ст. 232 ЦК України необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю.

Тобто, для визнання недійсним правочину, вчиненого в результаті зловмисної домовленості, необхідно встановити факт зловмисної домовленості представника з іншою особою (свідоме вчинення правочину всупереч інтересам довірителя), наявність збитків та причинний зв`язок між зловмисною домовленістю та завданими збитками.

Відповідно до частин першої, третьої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акту органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом (частина третя статті 238 ЦК України).

За змістом статей 244-245 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин.

Як убачається зі змісту довіреності від 13.01.2016, виданої ОСОБА_4 на ім`я ОСОБА_3 , посвідченої приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Нікітенко О.В. 13 січня 2017 року, зареєстрованої в реєстрі за №10, ОСОБА_4 уповноважив ОСОБА_3 бути його представником з питань розпорядження, а саме: укладання договорів купівлі-продажу та/або укладення договору дарування належної йому нерухомості – 29/50 часток житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на ім`я – ОСОБА_2 , на умовах на її власний розсуд, а також виконувати всі інші дії, пов`язані з виконанням наданих повноважень, для чого представник, серед іншого, має право, розписуватися за нього, підписати договір купівлі-продажу та/чи договір дарування, визнаючи всі істотні умови договору на власний розсуд.

Таким чином, згідно згаданої довіреності, ОСОБА_4 , який її видав, уповноважив ОСОБА_3 від свого імені відчужити належну йому частку житлового будинку ОСОБА_2 , на умовах на її власний розсуд.

Відповідно до частини третьої, четвертої статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 82 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

У силу принципу змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, з метою досягнення рішення на свою користь, зобов`язані повідомити суду істотні для справи обставини, надати суду докази, які підтверджують або спростовують ці факти, а також вчиняти процесуальні дії, спрямовані на те, щоб переконати суд у необхідності постановлення бажаного для них рішення.

Таким чином, зважаючи на те, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження фактів умисної змови представника позивача ОСОБА_3 з іншою стороною проти інтересів ОСОБА_4 , якого вона представляла, та про наявність збитків й причинний зв`язок між зловмисною домовленістю та завданими, збитками, тому висновок суду першої інстанції про те, що відсутні підстави для визнання оспорюваного договору недійсним, з підстав передбачених ст. 232 ЦК України, є обгрунтованим.

Доводи апеляційної скарги, які зводяться до того, що при вирішенні справи судом першої інстанції не було взято до уваги те, що гроші за оспорюваним договором не були передані продавцеві не свідчать про недійсність цього договору.

Інші твердження апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду, рішення суду ухвалено з додержанням вимог матеріального та процесуального права, а тому підстави для його скасування відсутні.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)

Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги        

За таких обставин, рішення суду першої інстанції, відповідно до ст. 375 ЦПК України, підлягає залишенню без зміни, а апеляційна скарга - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 10 лютого 2020 року та ухвали цього ж суду від 19 серпня 2019 року, 10 лютого 2020 року про призначення будівельної - оціночної експертизи й призначення судової почерко-знавчої експертизи залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови у випадку, передбаченому ст.389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 14 червня 2021 року.

Головуючий суддя                                                                А.М. Головань

Судді                                                                                        О.Л. Карпенко

                                                                                       С.І. Мурашко