Справа №22-481
Категорія: 20
Суддя 1-ої інстанції: Батрин О.В.
Доповідач: Цюра Т.В.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 травня 2009 року м. Вінниця
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області у складі:
Головуючого: Цюри Т.Е.,
Суддів: Вавшка В.С., Медяного В.М.,
При секретарі: Ставнійчук С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 на рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 11 березня 2008 року по справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_38, ОСОБА_39, ОСОБА_40, ОСОБА_41, ОСОБА_42, ОСОБА_43, ОСОБА_44, ОСОБА_45, ОСОБА_46, ОСОБА_47, ОСОБА_48, ОСОБА_49, ОСОБА_50, ОСОБА_51, ОСОБА_52, ОСОБА_53, ОСОБА_54, ОСОБА_55, ОСОБА_56, ОСОБА_57, ОСОБА_58, ОСОБА_59, ОСОБА_60, ОСОБА_61, ОСОБА_62, ОСОБА_63, ОСОБА_64, ОСОБА_65, ОСОБА_66, ОСОБА_67, ОСОБА_68, ОСОБА_69, ОСОБА_70, ОСОБА_71, ОСОБА_72, ОСОБА_73, ОСОБА_74, ОСОБА_75, ОСОБА_76, ОСОБА_77, ОСОБА_78, ОСОБА_79, ОСОБА_80, ОСОБА_81, ОСОБА_82 до Регіонального відділення Фонду Державного майна України, ЗАТ «РБУ-1» за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 ОСОБА_83, Вінницької обласної ради, ПП " Дос-Ген " про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу, -
ВСТАНОВИЛА:
Позивачі звернулись до суду із позовом до Регіонального відділення Фонду Державного майна України, ЗАТ «РБУ-1» про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу, мотивуючи його тим, що вони дізнались, що 5-ти поверховий гуртожиток, в якому вони проживають по АДРЕСА_1, згідно договору купівлі- продажу державного майна від 3.03.1994 року був проданий Фондом комунального майна Вінницької області організації орендарів Вінницького орендного підрядного спеціалізованого ремонтно-будівельного управління №1, правонаступником якого є ЗАТ «РБУ-1 ».Вважають, що зазначений договір в частині купівлі- продажу гуртожитку, порушує їх права та інтереси, оскільки суттєво звужується їх правосуб’єктність щодо володіння та користуванням займаним приміщенням, тому вони змушені були звернутися до суду з даним позовом.
Рішенням Замостянського районного суду м. Вінниці від 11 березня 2008 року позов задоволено в повному обсязі. Визнано недійсним договір № 23 купівлі-продажу майна державного підприємства, укладений між Фондом комунального майна Вінницької області та Вінницьким орендним підрядним спеціалізованим ремонтно-будівельним управлінням №1 від 3.03.1994 р. в частині купівлі-продажу гуртожитку по АДРЕСА_1.
Не погодившись з таким рішенням, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій порушує питання про скасування рішення районного суду, як такого що не відповідає нормам матеріального та процесуального права, та ухвалення нового яким у позові вищезазначених осіб просила відмовити.
Колегія суддів, дослідивши матеріали та обставини справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, вважає, що апеляційну скаргу слід задоволити з наступних підстав.
Суд першої інстанції неповно з’ясував обставини, що мають значення для справи, та зробив висновки, які не відповідають обставинам справи. Крім того, суд неправильно застосував норми матеріального та процесуального права та обґрунтував рішення нормами матеріального права, які діють на час винесення рішення, а не на час виникнення спірних правовідносин, чим допустив грубе порушення ст. .58 Конституції України, згідно якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.
Так, задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що приватизація гуртожитку суперечить ч.2 ст. 1 та ст. .2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств ( малу приватизацію ) " п.2 ст. 3 Закону України " Про приватизацію державного майна", якими визначено, що дія цих законів не поширюється на приватизацію державного житлового фонду, у тому числі гуртожитків.
Однак, суд навів п.2 ст. 3 Закону України " Про приватизацію державного майна " в редакції, викладеній відповідно до Закону України " Про внесення змін до деяких законів України з питань забезпечення захисту житлових прав громадян, які проживають у гуртожитках " від 03.03.05 року., тоді, як в редакції цього ж Закону станом на 1994р., застереження "у тому числі гуртожитки" було відсутнє.
Аналогічну помилку суд допустив, застосувавши при обґрунтуванні рішення Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду» в сучасній редакції, яка викладена слідуючим чином " В разі банкрутства підприємств, зміни форми власності або ліквідації підприємств, установ, організацій, у повному господарському віданні яких перебуває державний житловий фонд, останній ( у тому числі гуртожитки ) одночасно передається у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських Рад народних депутатів ". Тоді, як станом на 1994р. Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду» містив наступні положення: " В разі банкрутства підприємств, зміни форми власності або ліквідації підприємств, установ, організацій, у повному господарському віданні яких перебуває державний житловий фонд, останній ( крім гуртожитків ) одночасно передається у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських Рад народних депутатів ".
Окрім того, відповідно до ст. . З ЦПК України до суду має право звернутися особа за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.
Всупереч вимогам ст. . 215 ЦПК України суд не з’ясував та не відобразив в рішенні суду, які саме права, свободи чи інтереси позивачів були порушені, невизнані або оспорені, за захистом яких особи звернулись до суду, і якщо були, то ким.
Визнаючи Договір № 23 купівлі-продажу від 03.03.1994 року недійсним в частині купівлі-продажу гуртожитку по вул. Київській, 170, суд не визначив наслідки визнання недійсним договору. Так, гуртожиток був включений в оцінку вартості цілісного майнового комплексу підприємства, а в послідуючому - до статутного фонду акціонерного товариства. Внаслідок приватизації власниками зазначеного приміщення гуртожитку стали, окрім позивачів, і інші акціонери ОСОБА_66, права яких були порушені ухваленим рішенням суду.
Згідно роз’яснення Фонду державного майна України від 30.12.2005 року " Щодо гуртожитків приватизованих у складі цілісних майнових комплексів", на яке посилається суд в своєму рішенні, ФДМ України рекомендує регіональним відділенням Фонду державного майна України визнавати в судовому порядку недійсними саме акти органів приватизації щодо включення вартості гуртожитків до вартості цілісних майнових комплексів, що підлягають приватизації. Дане положення вказує на той факт, що суд не в повній мірі дослідив правомірність заявлених вимог щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу, а не відповідних наказів Фонду державного майна України.
Судом також не було належним чином з’ясовано, а позивачами не було доведено, чи являється ЗАТ " РБУ-1 " належним відповідачем по справі, оскільки вони не є стороною по Договору № 23 купівлі-продажу від 03.03.1994р, як і не було доведено їх правонаступництво покупця по вказаному договору.
При постановленні рішення судом не було враховано, що позивачами пропущена позовна давність звернення до суду та не дано цьому належної оцінки. Так, з пояснень самих позивачів та їх представника слідує, що більшість з них працювали в Вінницькому орендному підрядному спеціалізованому ремонтно-будівельному управлінні №1, являлися членами організації орендарів, безпосередньо брали участь у викупі орендованого майна та придбали акції, тобто стали в подальшому акціонерами ЗАТ " РБУ-1". Всі питання, що стосувалися укладення договору оренди, затвердження переліків орендованого майна, викупу майна та його складу були предметом обговорення на конференціях трудового колективу, зборах організації орендарів, зборах учасників акціонерного товариства, учасниками яких були більшість позивачів, про що свідчать підписні листи. Крім того, позивачі впродовж усього часу з 1994 року проживають в спірному гуртожитку, сплачують комунальні платежі. Вказані факти свідчать про те, що у кожного з позивачів були всі необхідні та реальні можливості отримати інформацію про статус гуртожитку та про його викуп організацією орендарів у складі цілісного майнового комплексу.
Відповідно п. 6 Прикінцевих та Перехідних положень правила Цивільного Кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред’явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом. А згідно п.7 до позовів про визнання запере чуваного правочину недійсним і про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, право на пред’явлення якого виникло до 1 січня 2004 року, застосовується позовна давність, встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше.
На підставі ст. . 71 ЦК України (1963 р.) загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено ( позовна давність ) встановлюється в три роки. А відповідно до ст. . 80 ЦК України (1963 р.) закінчення строку позовної давності до пред’явлення позову є підставою для відмови в позові.
Відповідно ст. . 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі виникає спір. Однак, ні позивачі ні їх представник не змогли довести в судовому засіданні законність своїх позовних вимог.
Відповідно ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
За таких обставин рішення суду не можна визнати законним і обґрунтованим, а тому воно не може залишатись в силі і відповідно ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню, через неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, як ухвалене за невідповідних висновків суду обставинам справи, а також ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки застосовано закони, які не підлягають застосуванню до встановлених правовідносин.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 307,309,316 ЦПК України, колегія суддів, -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволити.
Рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 11 березня 2008 року - скасувати та ухвалити нове.
В позові ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_38, ОСОБА_39, ОСОБА_84, ОСОБА_41, ОСОБА_42, ОСОБА_43, ОСОБА_44, ОСОБА_45, ОСОБА_46, ОСОБА_47, ОСОБА_48, ОСОБА_49, ОСОБА_50, ОСОБА_51, ОСОБА_52, ОСОБА_53, ОСОБА_54, ОСОБА_55, ОСОБА_56, ОСОБА_57, ОСОБА_58, ОСОБА_59, ОСОБА_60, ОСОБА_61, ОСОБА_62, ОСОБА_63, ОСОБА_64, ОСОБА_65, ОСОБА_66, ОСОБА_67, ОСОБА_68, ОСОБА_69, ОСОБА_70, ОСОБА_71, ОСОБА_72, ОСОБА_73, ОСОБА_74, ОСОБА_75, ОСОБА_76, ОСОБА_77, ОСОБА_78, ОСОБА_79, ОСОБА_80, ОСОБА_81, ОСОБА_82 до Регіонального відділення Фонду Державного майна України, ЗАТ «РБУ-1» за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_1, Вінницької обласної ради, ПП " Дос-Ген " про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу - відмовити.
Рішення набуває законної сили з моменту його проголошення.
На рішення може бути подана касаційна скарга протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили до Верховного Суду України.