Господарський суд Харківської області

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,  

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

_________________________________________________________________________

УХВАЛА  

"24" червня 2021 р.                                                                   Справа № 922/2315/16

вх. № 2315/16

Господарський суд Харківської області у складі: судді: Усатого В.О.                          

при секретарі судового засідання Мазуренко А.О.

та за участю:

до перерви в судовому засіданні об 11 годині 40 хвилин:

розпорядника майна боржника, виконуючий обов`язки керівника Боржника - арбітражний керуючий Татіщев О.Є. (свідоцтво на право здійснення діяльності арбітражного керуючого № 935 від 27.05.2013);

від ТОВ "Агротрадиція" - адвокат Могильова І.А. (ордер серія АХ № 1002825 від 26.09.2019, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 1832 від 18.06.2013);

від Боржника - адвокат Гордієнко А.Г.  (ордер ДН № 090360 від 12.09.2019, свідоцтво № 5479 від 24.04.2019);

від Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Харків) - Кошлаченко О.І. (довіреність № 4 від 05.01.2021),

після перерви в судовому засіданні о 15 : 00 годині сторони та інші учасники провадження у справі не направили до судового засідання уповноважених представників,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Господарського суду Харківської області заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова аграрна компанія" вх. 2033/18 від 24.07.2018 про визнання недійсним договору та зобов`язання звільнити та повернути земельні ділянки у справі

за заявою  : Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова Аграрна Компанія"  

до   Державного підприємства "Дослідне господарство "Борки" Інституту овочівництва і баштанництва  Національної академії аграрних наук України"

про визнання банкрутом,    

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 03.08.2016 порушено провадження у справі про банкрутство державного підприємства "Дослідне господарство "Борки" Інституту овочівництва і баштанництва Національної академії аграрних наук України"; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів та процедуру розпорядження майном боржника; призначено розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Татіщева О.Є.

Ухвалою суду від 28.03.2017 відмовлено в задоволенні клопотання ТОВ "Торгова Аграрна Компанія" (вх. № 28534 від 31.08.2016) про відсторонення від посади керівника боржника; задоволено клопотання розпорядника майна про відсторонення керівника боржника від посади; відсторонено керівника боржника Лисенка Ю.Є. від посади, покладено виконання обов`язків керівника боржника на розпорядника майна арбітражного керуючого Татіщева О.Є.

Ухвалою суду від 06.03.2018 в попередньому засіданні визнано грошові вимоги конкурсних кредиторів, у тому числі, ініціюючого кредитора та затверджено реєстр вимог  кредиторів;  затверджено вимоги, які забезпечені заставою майна боржника та окремо внесено їх до реєстру вимог кредиторів; затверджено відомості про майно боржника, яке є предметом застави згідно з Державним реєстром застав та окремо внесено до реєстру вимог кредиторів.

ТОВ "Торгова Аграрна Компанія", звернувся до суду з позовом до відповідачів, державного підприємства "Дослідне господарство "Борки" Інституту овочівництва і баштанництва  Національної  академії  аграрних  наук  України" та ТОВ "Агротрадиція", про визнання недійсним договору № 37 від 15.04.2014 про посів, вирощування та збирання сільськогосподарської продукції, укладеного між державним підприємством "Дослідне господарство "Борки" Інституту овочівництва і баштанництва Національної академії аграрних наук України" та ТОВ "Агротрадиція", та зобов`язання ТОВ "Агротрадиція" звільнити земельні ділянки загальною площею 578,3 га, що розташовані на території Бірківської сільської ради Зміївського району Харківської області та використовуються товариством на підставі договору № 37 від 15.04.2014 про посів, вирощування та збирання сільськогосподарської продукції.

Ухвалою суду від 26.07.2018 справу № 922/2033/18 передано для об`єднання зі справою № 922/2315/16 про банкрутство ДП "ДГ "Борки" ІОБ НААН", яка не була розглянута судом з причин перебування справи № 922/2315/16 в судах вищих інстанцій.

Після повернення справи з касаційної інстанції, ухвалою суду від 23.07.2019 об`єднано справу № 922/2033/18 за позовною заявою ТОВ "Торгова аграрна компанія" до ДП "Дослідне господарство "Борки" Інституту овочівництва і баштанництва Національної академії аграрних наук України" та ТОВ "Агротрадиція" про визнання недійсним договору та зобов`язання вчинити певні дії зі справою №922/2315/16 про банкрутство ДП "Дослідне господарство "Борки" Інституту овочівництва і баштанництва Національної академії аграрних наук України", заяву ТОВ "Торгова аграрна компанія" (вх. № 2033/18 від 24.07.2018) про визнання недійсним договору та зобов`язання вчинити певні дії залишено без руху, встановлено заявнику десятиденний строк для усунення недоліків заяви з дня вручення даної ухвали шляхом подання до Господарського суду Харківської області доказів (в оригіналі) сплати судового збору у розмірі 3524,00 грн на належні реквізити, доказів (в оригіналі поштового чеку та опису) направлення копії позовної заяви і додатків до неї розпоряднику майна - керівнику боржника.

Після усунення заявником недоліки заяви суд ухвалою від 09.09.2019 призначив  до  розгляду  заяву ТОВ "Торгова Аграрна Компанія" (вх. № 2033/18 від 24.07.2018) про визнання недійсним договору та зобов`язання вчинити певні дії та залучив до участі у розгляді цієї заяви ТОВ "Агротрадиція", оскільки прийняте по заяві судове рішення може вплинути на його права та обов`язки.

24.09.2019 до суду від ТОВ "Агротрадиція" надійшов відзив на заяву (вх.№22922), в якому товариство просило суд відмовити у задоволенні вимог через їх безпідставність та необґрунтованість.

26.09.2019 до суду від арбітражного керуючого Татіщева О.Є. (розпорядника майна та в.о. керівника ДП "ДГ "Борки" ІОБ НААН") надійшов відзив (вх. № 20354) на заяву ТОВ "Торгова Аграрна Компанія" про визнання недійсним договору та зобов`язання вчинити певні дії, в якому арбітражний керуючий Татіщев О.Є. зазначив, що вважає заяву ТОВ "Торгова Аграрна Компанія" необґрунтованою, а обставини, викладені в ній є такими, що не відповідають дійсності, а отже задоволенню не підлягають.

05.11.2019 до суду від ТОВ "Агротрадиція" надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи документів (вх. № 26646), а саме: бухгалтерської документації за 2016 рік, актів приймання-передачі виконаних робіт, виписок з банку та інших, які на думку ТОВ" Агротрадиція" підтверджують укладання і виконання оспорюваного договору сторонами.

06.11.2019 до суду від арбітражного керуючого Татіщева О.Є. (розпорядника майна та в.о. керівника ДП "ДГ "Борки" ІОБ НААН") надійшов уточнений відзив (вх.№26755) на заяву ТОВ "Торгова Аграрна Компанія" про визнання недійсним договору та зобов`язання вчинити певні дії, в якому арбітражний керуючий               Татіщев О.Є. просив суд заяву ТОВ "Торгова Аграрна Компанія" про визнання недійсним договору № 37 від 15.04.2014 залишити без задоволення.

25.11.2019 до суду від ТОВ "Агротрадиція" надійшли додаткові пояснення у справі (вх. № 28510), в яких, зокрема, наголошувалося на тому, що у позивача відсутнє право звертатися до суду з вимогами про визнання недійсним договору у межах провадження у справі про банкрутство, також було надано документи, згідно з додатком, для долучення до матеріалів справи.

22.01.2020 від арбітражного керуючого Татіщева О.Є. (розпорядника майна та в.о. керівника ДП "ДГ "Борки" ІОБ НААН")  надійшов  відзив (вх. № 1656) на заяву ТОВ "Торгова Аграрна Компанія" про визнання недійсним договору та зобов`язання вчинити певні дії, в якому арбітражний керуючий Татіщев О.Є. просив суд  залишити заяву  ТОВ  "Торгова Аграрна Компанія" про визнання недійсним договору № 37 від 15.04.2014 без задоволення.

Розгляд заяви неодноразово відкладався в тому числі через направлення справи до судів апеляційної та касаційної інстанцій.

Так, ухвалою Господарського суду Харківської області від 15.04.2021 повідомлено сторін та інших учасників провадження у справі про відкладення розгляду заяви на 24.06.2021.

В судове засідання 24.06.2021 ТОВ "Торгова аграрна компанія" не направив уповноваженого представника, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином та завчасно.

З наявного в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення вбачається, що копію ухвали про відкладення судового засідання на 24.06.2021 отримано уповноваженим представником ТОВ "Торгова аграрна компанія" 28.04.2021. Отже, заявник за два місяці повідомлений про час та місце судового засідання з розгляду його заяви, тобто мав достатньо часу та можливості підготуватися до судового засідання та забезпечити явку уповноваженого представника або повідомити суд про причини неявки свого представника до судового засідання.

З огляду на тривалий період часу, в який розглядається заява, неодноразові відкладення судових засідань, належне та завчасне повідомлення сторін (в тому числі заявника) про час та місце судового засідання з розгляду заяви, суд вважає за можливе проводити розгляд заяви за відсутності уповноваженого представника заявника.

В судовому засіданні 24.06.2021 представник Боржника та розпорядник майна (в.о. керівника Боржника) заперечували проти наявності правових підстав для задоволення заяви ТОВ "Торгова аграрна компанія" та просили відмовити у задоволенні заяви.

Представник ТОВ "Агротрадиція" також заперечував проти задоволення заяви, з підстав, викладених у відзиві.

Заслухавши пояснення представників сторін та інших учасників провадження у справі, суд оголосив про перерву в судовому засіданні до 15:00 години 24.06.2021.

Після перерви сторони та інші учасники провадження у справі не направили до судового засідання уповноважених представників.

Розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова аграрна компанія" вх. 2033/18 від 24.07.2018 про визнання недійсним договору та зобов`язання звільнити земельну ділянку, заперечення, викладені у відзивах на заяву та з урахуванням наданих учасниками провадження у справі поясненнями, суд встановив наступне.

Державне підприємство "Дослідне господарство "Борки" Інституту овочівництва і баштанництва Національної академії аграрних наук України за організаційно правовою формою - державне підприємство.

Видами діяльності підприємства, крім іншого, є вирощування зернових культур, овочів, допоміжна діяльність у рослинництві, дослідження та експериментальні розробки в сфері природничих і технічих наук.

Відповідно до п.п. 2.2., 2.2.3 Статуту  ДП "ДГ "Борки" ІОБ НААН, затвердженого Президентом НААН 15.12.2016 (надалі Статут) одним із основних напрямів діяльності підприємства є сприяння на взаємовигідній основі науковим установам в їх діяльності по поширенню серед державних підприємств та організацій, а також інших господарюючих суб`єктів досягнень науки, техніки і передового досвіду є виробництво, сприяння розвитку інноваційної діяльності. Одним із видів діяльності підприємства є, зокрема, допоміжна діяльність в рослинництві. Крім того, Підприємство може здійснювати іншу господарську діяльність, відповідно до Статуту та законодавства.

Згідно з п. 3.1 Статуту Підприємство є державним комерційним унітарним підприємством, що діє на основі державної реформи власності, як самостійний суб`єкт господарювання.

Відповідно до п. 3.10 Статуту Підприємство з урахуванням завдань Інституту самостійно вирішує питання своєї господарської діяльності, в тому числі вступає в договірні відносини з іншими установами, підприємствами та організаціями, набуваючи майнові права і відповідні обов`яки.

Пунктами 4.2 та 4.3 Статуту закріплено, що джерелами формування майна Підприємства є, зокрема, кошти, доходи та інше майно, отримані від усіх видів господарської діяльності. Підприємство користується землею та іншими природними ресурсами відповідно до мети своєї діяльності та чинного законодавства.

Підприємство має право використовувати належне йому майно для участі у цивільних відносинах, у тому числі для провадження фінансово-господарської діяльності відповідно до цілей, визначених Статутом та в межах його цивільної правоздатності. Підприємство ефективно використовує належне йому майно та розпоряджається ним в межах, визначених законодавством, з метою розвитку науки і техніки для задоволення соціальних, економічних та інших потреб держави (п. 4.10, 4.11 Статуту).

Згідно п. 6.1 Статуту Підприємство планує свою господарську діяльність і визначає стратегію та основні напрями свого розвитку відповідно до своїх статутних завдань з урахуванням галузевих науково-технічних прогнозів та пріоритетів, кон`юнктури ринку продукції, товарів, робіт, послуг та економічної ситуації.

Відповідно до п. 8.1 Статуту Підприємство планує свою господарську діяльність і визначає перспективи розвитку, виходячи з програм науково-дослідних робіт Інституту, якому воно підпорядковано та з укладених господарських договорів, які на рівні з відповідними нормативно-правовими актами є правовою основою ділових відносин з іншими суб`єктами господарювання.

ДП ДГ "Борки" ІОБ НААН" користується земельними ділянками на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії ХР № 12-00-000201 від 01.07.1994.

15.04.2014 між Державним підприємством "Дослідне господарство "Борки" Інституту сільського господарства Північного Сходу Національної академії аграрних наук України" "Виконавець" та Товариством з обмеженою відповідальністю" Агротрадиція" "Замовник" укладено договір на посів, вирощування та збирання сільськогосподарської продукції.

Розділом 1 Договору сторони узгодили, що предметом Договору є взаємні зобов`язання сторін щодо організації та виконання робіт з посіву, вирощування та збирання сільськогосподарської продукції рослинництва високої якості.

Виконавець зобов`язується виконати в оптимальні періоди з високою якістю роботи по вирощуванню сільськогосподарських культур на земельних ділянках Виконавця. Замовник зобов`язується надати матеріальні засоби, в тому числі фінансові ресурси для організації посіву, вирощування та збирання врожаю, а також прийняти належним чином виконану роботу і оплатити її, згідно ціни, визначеної Договором.

Роботи з посіви, вирощування та збирання сільськогосподарської продукції рослинництва здійснюються на земельних ділянках Виконавця загальною площею 1000 га.

Розділом 3 Договору закріплено мету договору : прагнення сторін на основі впровадження новітніх наукових сільськогосподарських розробок, застосування новітньої техніки та технологій вирощування та захисту рослин, виростити продукцію рослинництва, яка б повністю відповідала вимогам діючих державних стандартів, відновити сільськогосподарське виробництво на всій площі сільськогосподарських угідь та отримати врожай на рівні, який забезпечує беззбиткове господарювання.

У розділі 3 Договору сторони погодили, що Договір є платним. За виконання робіт з посіву Замовник сплачує Виконавцю грошову суму в розмірах і строках, визначених сторонами згідно додатку № 3.

Сторони домовились, що можуть обрати будь-яку іншу оплату (натуральну, натурально - грошову, тощо) на підставі окремих домовленостей у вигляді додаткової угоди. Однак, в будь-якому випадку Замовник сплачує Виконавцю, крім грошової суми, обумовленої в п. 3.2. договору, грошову суму 1 000 грн за 1 га посівної площі для відновлення ґрунту, проведення природоохоронних заходів тощо.

Згідно пункту 7.1 Договору він набуває чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2016.

В наступному між сторонами досягнуто та підписано додаткові угоди до договору:

- від 24.04.2017, відповідно до якої сторони, крім іншого, домовились пролонгувати дію договору до 31.12.2018 та внесли зміни щодо розміру земельної ділянки, на якій проводяться роботи до 578,3 га. Крім того, сторони виклали п. 3.2 Договору в іншій редакції, якою узгодили вартість робіт з розробки технологічних карт та надання агрономічних послуг, яку Замовник сплачує Виконавцю. Також сторонами змінено редакцію п. 1.4 Договору та новою редакцією визначили, що усі посіви на полях, а також вирощена сільгосппродукція вважається власністю Замовника.

- від 10.04.2019, відповідно до якої сторони дійшли згоди пролонгувати дію Договору до 31.12.2019; внесли зміни щодо розміру земельної ділянки, на якій проводяться роботи до 582,1892 га. Крім того, сторони виклали п. 3.2 Договору в іншій редакції, якою узгодили вартість робіт з розробки технологічних карт та надання агрономічних послуг, яку Замовник сплачує Виконавцю.

Як убачається з доводів заяви ТОВ "Торгова аграрна компанія" вказує на те, що оспорюваний договір, на думку заявника, є прихованим договором оренди землі, його зміст суперечить вимогам Цивільного та Земельного кодексів України, Закону України "Про оренду землі" та не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Крім того, заявник зауважує на тому, що Боржник не мав права на передачу земельної ділянки, яка перебуває у нього в постійному користуванні в оренду. Заявник вважає, що умовами оспорюваного договору було занижено річну вартість земельної ділянки в 1,25 рази від фактичної орендної плати, яка б могла бути отримано ДП "ДГ "Борки" ІОБ НААН. Крім того, заявник зауважує на тому, що ТОВ "Агротрадиція" не розраховувалось з ДП "ДГ "Борки" ІОБ НААН за зобов`язаннями, які виникли внаслідок оспорюваного договору.

В якості підстав для звернення із заявою про визнання недійсним договору про посів, вирощування та збирання сільськогосподарської продукції заявник посилається на ч. 1 статті 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Надаючи правову кваліфікацію правовідносинам між сторонами та заявленим вимогам ТОВ "Торгова Аграрна Компанія", суд зазначає про наступне.

Так, зі змісту оспорюваного договору вбачається, що  ДП "ДГ "Борки" ІОБ НААН надає послуги у вигляді науково-дослідного супроводу з посіву, вирощування та збору сільськогосподарських культур, що фактично полягає у розробці виробничої програми рослинництва, що починається з розробки балансу земельних угідь і визначення напрямів цільового їх використання у плановому періоді та щодо вирощування сільськогосподарської продукції. Так, як встановлено та зазначено вище,  ДП "ДГ "Борки" ІОБ НААН розробляє та надає Замовнику технологічні карти, що є обов`язковим елементом виробничних програм, для кожної культури та технології. Крім того, як вбачається з умов договору ДП "ДГ "Борки" ІОБ НААН надає агрономічні послуги (консультації), забезпечує супровід посіву та вирощування врожаю.

В той час, Замовник здійснює фінансування та надання інших матеріальних засобів для організації посіву, вирощування та збирання врожаю сільськогосподарської продукції рослинництва саме на основі виробничих програм рослинництва, що надаються Виконавцем.

Відповідно до статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб`єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб`єктів, коли ці суб`єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Отже, оспорюваний договір є змішаним договором щодо взаємних зобов`язань сторін з посіву, вирощування та збирання сільськогосподарської продукції. Укладення змішаного договору (який містить в собі елементи різних договорів) не суперечить діючому законодавству України та відповідає статутним завданням ДП "ДГ "Борки" ІОБ НААН.

Відповідно до частини 1 статті 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції чинній на момент звернення ТОВ "Торгова аграрна компанія" до суду із заявою про визнання недійсним договору правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора з таких підстав:

- боржник безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог;

- боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку;

- боржник до порушення справи про банкрутство взяв на себе зобов`язання, в результаті чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим;

- боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови, що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів;

- боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів боржнику перевищувала вартість майна;

- боржник прийняв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено і зазначено вище, ТОВ "Торгова аграрна компанія" у липні 2018 року звернулось до суду із заявою про визнання недійсним договору, укладеного Боржником 15.04.2014.

Справу про банкрутство ДП "ДГ "Борки" ІОБ НААН порушено Господарським судом Харківської області 03.08.2016.

Справа неодноразово направлялась до господарських судів апеляційної та касаційної інстанцій.

Станом на момент розгляду заяви набрав чинності Кодекс України з процедур банкрутства (21.10.2019)

Відповідно до п.2 Прикінцевих та перехідних положень, з дня введення в дію цього Кодексу визнати такими, що втратили чинність: Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 31, ст. 440 із наступними змінами); Постанову Верховної Ради України "Про введення в дію Закону України " Про банкрутство" (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 31, ст. 441). Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (Відомості Верховної Ради України, 2014 р., № 28, ст. 940; 2015 р., № 43, ст. 386) втрачає чинність через один рік з дня введення в дію цього.

Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства, встановлено, що дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.

З огляду на зазначене, подальший розгляд справи здійснюється відповідно до норм Кодексу України з процедур банкрутства.

Як убачається з матеріалів справи ТОВ "Агротрадиція", розпорядник майна та Боржник у відзивах заперечують наявність у ТОВ "Торгова аграрна компанія" права на звернення до суду з даною заявою на підставі статті 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" з підстав того, що наведеною нормою Закону передбачено право на оспорювання правочинів, укладених боржником протягом ОДНОГО року, що передував порушенню справи про банкрутство.

В судових засіданнях з розгляду заяви, які проводились після набрання чинності Кодексом України з процедур  представник ТОВ "Торгова аграрна компанія" посилався в обґрунтування наявності підстав для звернення із заявою на положення статті 42 Кодексу, відповідно якої закріплено право на звернення із заявою про визнання недійсними правочинів, укладених боржником протягом ТРЬОХ років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство.

Так, відповідно до статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, якщо вони завдали збитків боржнику або кредиторам, з таких підстав:

- боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку;

- боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим;

- боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів;

- боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна;

- боржник узяв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог.

Згідно частини другої статті 42 КУзПБ правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав:

- боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог;

- боржник уклав договір із заінтересованою особою;

- боржник уклав договір дарування.

Надаючи оцінку зазначеним обставинам та наявності у Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова аграрна компанія" права звернення із заявою про визнання недійсним правочину, укладеного боржником БІЛЬШЕ НІЖ ЗА ОДИН РІК  до моменту порушення провадження у справі, суд зазначає про наступне.

За частиною першою статті 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону про банкрутство, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Закріплений у наведеній нормі принцип незворотності дії закону та інших нормативно-правових актів у часі (lex ad praeterian non valet) полягає в тому, що дія їх не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання ними чинності, за винятком випадку коли закон або інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював і Конституційний Суд України. Зокрема, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп,  від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Отже, за загальним правилом норма права діє стосовно фактів і відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто до події, факту застосовується закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце (див. висновок щодо застосування частини першої статті 58 Конституції України, викладений у постанові Верховного Суду України від 02.12.2015 у справі № 3-1085гс15).

Статтею "Дія актів цивільного законодавства у часі" 5 ЦК України визначено, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

У Рішенні від 03.10.1997 № 4-зп Конституційний Суд України надав роз`яснення стосовно порядку набрання чинності Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами: конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному; звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього; загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше, тобто діє правило Lex posterior derogat priori - "наступний закон скасовує попередній".

Таким чином, залежно від порядку набрання чинності нормативно-правовим актом, може бути застосовано декілька способів його дії у часі. Зокрема, як зазначено в пункті 2 Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99, перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися 1) негайно (безпосередня дія); 2) шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма); 3) шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

Під зворотною (ретроактивною) дією акта цивільного/господарського законодавства розуміється поширення його дії на відносини, що виникли до набрання ним чинності.

Системний аналіз викладеного дає змогу виокремити два випадки зворотної дії норм цивільного/господарського законодавства: 1) коли акт законодавства пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність; 2) якщо законодавець встановлює спеціальні випадки зворотної дії актів законодавства.

Положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб. Але це не означає, що цей конституційний принцип не може поширюватися на закони та інші нормативно-правові акти, які пом`якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб. Проте надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті (Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99).

Отже, за загальновизнаним принципом права закони та інші                 нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Закріплення названого принципу є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта (Рішення Конституційного Суду України від 13.05.1997 у справі № 1-зп).

Водночас цивільне/господарське законодавство не забороняє застосування нових положень зі зворотною силою, але виключно тоді, коли зворотна дія цих актів, по-перше, встановлена в них самих, а по-друге, якщо темпоральний прояв не суперечить принципу, вираженому в статті 58 Конституції України щодо застосування до події, факту того закону (нормативно-правового акта) під час дії якого вони настали або мали місце.

Саме з такого розуміння принципу дії закону в часі слід виходити під час вирішення питання щодо застосування норм закону, що набрав чинності на зміну попередньому, який регулював аналогічні правовідносини.

Щодо застосування статті 42 КУзПБ під час вирішення питання про визнання недійсними правочинів, вчинених боржником до набрання чинності та введення в дію КУзПБ суд зазначає про наступне.

Відповідно до частини шостої статті 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом про банкрутство.

Зазначена норма кореспондується із частиною першою статті 2 КУзПБ (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваних судових рішень), якою передбачено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України. Такі самі положення містила частина перша статті 2 Закону про банкрутство (в редакції, чинній на момент звернення кредитора із заявою до суду).

Як встановлено та зазначено вище, оспорюваний правочин вчинений Боржником 15.04.2014. Справа про банкрутство порушена 03.08.2016. Із заявою про визнання правочину недійсним заявник звернувся у липні 2018 року. Тобто у період дії Закону банкрутство від 22.12.2011 № 4212-VI в редакції від 19.01.2013, що діяла до 21.10.2019, умови та підстави визнання недійсними правочинів (договорів) та спростування майнових дій боржника в якому було врегульовано статтею 20 цього Закону.

Порівняльний аналіз приписів статті 42 КУзПБ та статті 20 Закону про банкрутство свідчить, що відповідні статті містять аналогічні за цільовою спрямованістю норми направлені унеможливити вчинення боржником фраудаторних дій у "підозрілий період".

Відмінності приписів цих норм не зачіпають суті підстав визнання правочинів боржника недійсними та зводяться, зокрема, до такого:

1) КУзПБ відмовився від конструкції "спростування майнових дій боржника";

2) КУзПБ незначно, але розширив підстави визнання недійсними правочинів боржника за рахунок укладення договору із заінтересованою особою та укладення договору дарування;

3) КУзПБ запровадив двочленну класифікацію підстав недійсності правочинів деякі правочини можуть бути визнані недійсними лише будучи вчиненими як після відкриття провадження у справі про банкрутство, так і протягом трьох років до цього, а деякі - лише у разі їх вчинення протягом трьох років до відкриття провадження у справі про банкрутство;

4) КУзПБ істотно розширив часові межі "підозрілого періоду": з одного року до трьох років.

Наведені у цих нормах темпоральні межі "підозрілого періоду" є органічною частиною конструкції відповідних підстав визнання недійсними правочинів боржника. Тобто строк, встановлений у статті 20 Закону про банкрутство, статті 42 КУзПБ, становить так званий "підозрілий період", у межах якого є найбільш вірогідним вчинення боржником фраудаторних правочинів, опосередковано спрямованих на завдання шкоди кредиторам боржника.

Відповідний строк не є за своєю природою позовною давністю, оскільки виходячи зі змісту статті 256 ЦК України перебіг позовної давності за своєю суттю є строком захисту права, спрямованим у майбутнє, наслідки спливу якого є тягарем, який покладається на особу як результат недбалості у захисті свого права. Тож позовна давність підлягає паралельному застосуванню із строком зазначеним у статті 20 Закону про банкрутство, статті 42 КУзПБ, адже строк встановлений у наведених статтях, обраховується у зворотному напрямку від дати відкриття провадження у справі про банкрутство та жодних меж для заявлення відповідної вимоги після відкриття такого провадження Закон про банкрутство та КУзПБ не визначають.

Тлумачення пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ свідчить, що законодавцем за темпоральним принципом (принцип дії закону в часі) визначено пряму дію норм КУзПБ та їх застосування при розгляді справ про банкрутство незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, за винятком справ, які на день введення в дію цього Кодексу (21.10.2019) перебувають на стадії санації (висновок сформований у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 01.10.2020 у справі № 913/849/14).

Тобто у цій нормі визначено два варіанти темпорального правила її дії щодо подальшого розгляду справ про банкрутство: принцип прямої дії норми (подальший розгляд справ про банкрутство на підставі норм КУзПБ з дня введення його в дію) та ультраактивна (переживаюча) дія норми (здійснення провадження у справі щодо боржників, які перебувають на стадії процедури санації, згідно з нормами Закону про банкрутство).

Слід зауважити, що банкрутство за своєю природою є особливим правовим механізмом врегулювання відносин між неплатоспроможним боржником та його кредиторами, правове регулювання якого регламентовано КУзПБ з 21.10.2019, а до вступу в дію цього Кодексу - Законом про банкрутство в редакції від 19.01.2013, що втратив чинність 21.10.2019, які визначають особливості провадження у справах про банкрутство, тобто є спеціальними та мають пріоритет у застосуванні при розгляді цих справ порівняно з іншими нормами законодавства.

КУзПБ, як і раніше до його вступу в дію Закон про банкрутство, за своєю правовою природою є специфічним комплексним нормативно-правовим актом, який за ознакою предметної сфери регулювання об`єднує значну кількість норм різної галузевої належності, включаючи в собі:

- норми процесуального права (зокрема норми щодо порядку здійснення провадження у справах про банкрутство, вчинення процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень, до яких належить: відкриття провадження у справі, забезпечення вимог кредиторів, введення процедури розпорядження майном, проведення попереднього засідання суду, введення процедури санації, визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закриття провадження у справі про банкрутство тощо);

- норми матеріального права до яких відносяться приписи статті 42 КУзПБ, в якій закріплено перелік спеціальних, додаткових до викладених у ЦК України, підстав, на яких відповідні правочини можуть бути визнані судом недійсними.

Зважаючи на наведене, КУзПБ у відповідних частинах є актом цивільного законодавства, а тому підпорядковується загальному приватноправовому режиму, закріпленому в ЦК України.

Така особливість КУзПБ як нормативно-правового акта під час застосування закріплених в ньому норм зумовлює необхідність з`ясувати природу дійсного змісту вжитого законодавцем у пункті 4 Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу поняття, яке вміщує в собі "розгляд справи".

Аналіз змісту КУзПБ свідчить, що в ньому так чи інакше текстуально використовується поняття "розгляд заяви, спору, справи" для позначення процесуальних дій суду з їх вирішення.

Аналогічне розуміння цього поняття міститься у ГПК України, частиною шостою статті 12 якого унормовано, що господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей Закону про банкрутство, яким є КУзПБ.

Отже, аналіз наведеного свідчить, що під розглядом справи слід розуміти сукупність  процесуальних дій суду спрямованих, на вирішення справи.

Тож очевидно, що поняття "розгляд справи", яке вжите законодавцем у пункті 4 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ, не може розумітися надто широким для тлумачення, тобто таким, що охоплює собою застосування всіх норм, закріплених в КУзПБ.

Оскільки пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ урегульовано лише фактично подальший розгляд справ про банкрутство, відповідні приписи за своєю галузевою приналежністю є нормою процесуального права, яка не стосується жодним чином норм матеріального права, що містяться у цьому нормативно-правовому акті.

І це цілком узгоджується з нормами статті 3 ГПК України, яка передбачає, що судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи, а також відповідає практиці ЄСПЛ, відповідно до якої: сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства; суд нагадує про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 21.10.2020 у справі "Дія 97 проти України" та від 19.12.1997 у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain").

Що ж до застосування у часі  приписів статті 42 КУзПБ як такої, що містить норми матеріального права, пункт 4 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ не визначає правил дії в часі цієї норми та не встановлює темпоральних критеріїв її застосування. Так само не визначає таких правил наведений пункт Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ щодо положень статті 20 Закону про банкрутство, чинного до 21.10.2019.

Не узалежнюють застосування цих приписів від певних умов, зокрема приведення у відповідність до КУзПБ підзаконних нормативно-правових актів, й інші положення цього Кодексу.

Тому при застосуванні статті 42 КУзПБ слід керуватися загальновизнаним принципом щодо дії законів у часі, суть якого полягає в тому, що новий закон регулює правовідносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Тобто до події, факту застосовується закон, під час дії якого вони настали або мали місце.

Аналіз можливості застосування норми статті 42 КУзПБ до заяв кредиторів та арбітражних керуючих про визнання недійсними, правочинів боржника, укладених ДО набрання чинності КУзПБ та висновки з цього питання, викладені у Постанові Верховного Суду судової палати з розгляду справ про банкрутство від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16.

Висновки є наступними:

1. "Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду з метою єдності та сталості судової практики щодо застосування статті 42 КУзПБ дійшов висновку, що норми цієї статті з урахуванням приписів пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу, який стосується процесуальних норм КУзПБ, застосовується до усіх заяв арбітражних керуючих та кредиторів, поданих після вступу в дію КУзПБ, а темпоральним критерієм її застосування є дата відкриття провадження у справі про банкрутство. Передбачений статтею 42 КУзПБ трирічний строк у будь-якому разі відраховується від дати відкриття провадження у справі про банкрутство. Такий строк з огляду на вступ в дію КУзПБ 21.10.2019 може повноцінно діяти лише у разі відкриття відповідного провадження після 21.10.2022".

2. "приписи статті 42 КУзПБ у частині підстав для визнання недійсними правочинів боржника НЕ ПІДЛЯГАЮТЬ ЗАСТОСУВАННЮ до правочинів, що були вчинені боржником до дати введення в дію КУзПБ, тобто до 21.10.2019. До правовідносин, що склалися до 21.10.2019, - підлягають застосуванню приписи статті 20 Закону про банкрутство".

Відповідно до статті 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Зважаючи на викладене, суд враховує висновки, викладені у постанові судової палати з розгляду справ про банкрутство від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16 та зауважує на відсутності правових підстав для застосування статті 42 КУзПБ при розгляді заяви ТОВ "Торгова аграрна компанія" про визнання недійсним правочину, укладеного Боржником 15.04.2014 та зазначає, що при розгляді такої заяви підлягає застосуванню положення статті 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Як встановлено та зазначено вище, заявник всупереч встановленим статтею 20 Закону про банкрутство вимогам оспорює правочин Боржника, укладений БІЛЬШ ніж за рік до порушення провадження у справі про банкрутство Державного підприємства "Дослідне господарство "Борки" Інституту овочівництва і баштанництва  Національної академії аграрних наук України".

В той же час Верховний Суд у зазначеній вище постанові виклав наступний висновок: " укладення договору боржника поза межами "підозрілого періоду", визначеного статтею 20 Закону про банкрутство, та відсутність підстав для застосування статті 42 КУзПБ з огляду на непоширення її дії на правовідносини, що склалися до вступу в дію КУзПБ, не виключає можливості визнання недійсним правочину боржника, спрямованого на уникнення звернення стягнення на його майно, на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом за умови доведеності відповідних обставин заявником".

З огляду на викладений висновок, суд надає оцінку оспорюваному заявником правочину нормам цивільного законодавства та наявності порушеного права заявника таким правочином.

Статтею 92 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент укладення сторонами оспорюваного договору від 05.12.2013) закріплено, що  право постійного  користування  земельною  ділянкою  - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права  постійного  користування  земельною  ділянкою  із земель державної та комунальної власності набувають: а) підприємства,  установи та організації,  що  належать до державної та комунальної власності; б) громадські організації інвалідів України,  їх підприємства (об`єднання), установи та організації; в) релігійні  організації  України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому  законом  порядку,  виключно  для будівництва   і   обслуговування культових  та  інших  будівель, необхідних  для забезпечення їх діяльності; г) публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування"..

Статтею 95 Земельного кодексу України у відповідній редакції чинній на момент укладення оспорюваного договору передбачені права землекористувачів. З аналізу наведеного вбачається, що державний акт на право постійного користування не надає право користувачеві розпоряджатися наданою йому в таке користування земельною ділянкою шляхом передачі її в оренду третім особам.

Відповідно до статті 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

У відповідності до статті 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Відповідно до статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

З огляду на викладене, заявник повинен навести та довести належними та допустимими доказами порушення оспорюваним правочином вимог цивільного законодавства.

Як встановлено та зазначено вище, заявник стверджує, що оспорюваний правочин є прихованим договором оренди. Заявник посилається на те, що земельна ділянка, яка, на думку заявника, в реальності передана в оренду (прихована мета) Боржником ТОВ "Агротрадиція", перебуває у постійному користуванні Боржника, що виключає його право на передачу її в оренду. При цьому, заявник своє порушене право обґрунтовує збитками. Такі збитки на його думку полягають в різниці між сумою, яку б отримав Боржник у разі встановлення орендної плати за землю з урахуванням нормативно грошової оцінки землі, та сумою плати за виконані за оспорюваним договором послуги.

Однак, такі доводи, суд вважає безпідставними та такими, що не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства. Суд зауважує, що такі доводи суперечать зазначеним самим заявником обставинам.

Так, оскільки як зазначає САМ заявник, Боржник не мав права передавати земельну ділянку в оренду, тому розрахунок заявником упущеної вигоди у вигляді недоотриманого розміру орендної плати є безпідставним та необґрунтованим.

Крім того, суд зазначає про наступне.

Відповідно до положень Земельного Кодексу України та Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства 29.09.2016 № 333, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області є органом, уповноваженим державою здійснювати функції щодо розпорядження земельними ділянками державної власності сільськогосподарського призначення на території області.

Поряд з цим згідно з ч. 5 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" здійснення державного контролю за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності покладено на центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

Відповідно до абз. 8 п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" від 10.09.2014 № 442 ліквідовано Державну інспекцію сільського господарства, а функції із здійснення державного нагляду (контролю) в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, родючості ґрунтів покладено на Державну службу з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр).

Згідно з положеннями про Державну службу України з питань геодезії картографії та кадастру, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 15 від 14.01.2015, Дергеокадастр реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Відповідно до підп. 30 п. 4 Положення про головне управління Держгеокаждастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства 29.09.2016 № 333, Головне управління Держгеокадастру в області здійснює державний нагляд (контроль) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, в тому числі за дотриманням вимог земельного законодавства органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування з питань передачі земель у власність та надання у користування, у тому числі в оренду, зміни цільового призначення, вилучення, викупу, продажу земельних ділянок або прав на них на конкурентних засадах.

Отже, контроль за використанням земель здійснює ГУ Держгеокадастру в області. З огляду на те, що ТОВ "Торгова аграрна компанія" не наділений правом здійснення такого контролю за використанням земельних ділянок, посилання заявника як на підставу недійсності договору, оскільки на його думку він є прихованим договором оренди, необґрунтовані, оскільки він не є суб`єктом наділеним повноваженнями здійснювати таку перевірку. Також він не є особою, права якої порушуються навіть у разі встановлення порушення такого порядку користування.

Крім того, суд зауважує на тому, що акти приймання передачі земельної ділянки не підписувались, земельна ділянка не вибувала з володіння Боржника, роботи за договором проводились Боржником з використанням ресурсів Замовника. Перелік робіт за договором відповідає сферам діяльності Боржника. Сторонами встановлена плата за такі роботи, яку мав отримати Боржник.

Отже, заявником не доведено того, що оспорюваний ним правочин є прихованим договором оренди. Також, суд зауважує на тому, що обставини та умови зазначеного договору досліджувались як місцевим так і апеляційним господарським судом при розгляді заяви розпорядника майна боржника про стягнення з ТОВ "Агротрадиція" дебіторської заборгованості.

Заявник, крім іншого, посилається на наявність заборгованості у ТОВ "Агротрадиція" перед  Боржником за оспорюваним договором. Наведене на думку заявника порушує його права як кредитора, отримати задоволення своїх вимог.

Дослідивши такі доводи заявника та надавши їм оцінку, суд зазначає про наступне.

Дійсно, на балансі Боржника обліковувалась прострочена дебіторська заборгованість ТОВ "Агротрадиція" перед Боржником. Розпорядник майна на виконання покладених на нього обов`язків проводив претензійну роботу та звертався до суду з заявою до суду про стягнення цієї заборгованості з ТОВ "Агротрадиція". Ухвалою Господарського суду Харківської області від 20.12.2019, крім іншого, відмовлено  розпоряднику майна - керівнику боржника в задоволенні заяви  про стягнення з ТОВ "Агротрадиція"  дебіторської заборгованості  (вх.№22907 від 24.09.2019). Постановою Східного апеляційного господарського суду від 14.04.2020 ухвала за результатами розгляду такої заяви розпорядника майна залишена без змін.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що заявником не доведено обставини, на які він посилається в обґрунтування вимог заяви вх. 2033/18 від 24.07.2018 та не доведено, яким чином оспорюваний ним правочин порушує його права, тому відсутні правові підстави для її задоволення.

Крім того, суд зауважує на тому, що на момент розгляду даної заяви дія оспорюваного договору закінчилась.

Керуючись ст. ст. 2, 7 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" , ст. ст. 232-235 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

 В задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова аграрна компанія" вх. 2033/18 від 24.07.2018 відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в порядку та у строки, передбачені статтями 254-258 ГПК України.

Повний текст ухвали складено та підписано 29.06.2021.

Суддя                                                                     Усатий В.О.