Номер провадження: 22-ц/813/4244/21

Номер справи місцевого суду: 522/29633/13-ц

Головуючий у першій інстанції Домусчі Л. В.

Доповідач Сєвєрова Є. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.06.2021                                                                                        м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії:

головуючого - Сєвєрової Є.С.,

суддів: Вадовської Л.М., Колеснікова Г.Я.,                

за участю секретаря - Чепрас А.І.,

учасники справи:

заявник – ОСОБА_1 ,

Приватний виконавець Притялук Валерій Миколайович,

стягувач – ОСОБА_2 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 12 жовтня 2020 року у складі судді Домусчі Л.В.,

в с т а н о в и в:

У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про скасування тимчасової заборони у праві виїзду за межі України по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розподіл спільного майна.

Згідно обґрунтувань уточненої заяви, ОСОБА_1 просив скасувати тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України відносно нього, посилаючись на те, що через існуючі обмеження він позбавлений можливості працювати за фахом моряком та отримувати достойні прибутки. Вказував, що на його утриманні знаходиться син, який навчається на контрактній основі, та непрацездатна мати похилого віку. Існуючі обмеження позбавляють його можливості належним чином забезпечувати членів його родини. Окрім того вважає, що виїзд за кордон у якості моряка може бути способом прискорення виконання рішення суду та остаточне погашення ним заборгованості перед стягувачем.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 12 жовтня 2020 року заяву ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Не погодившись з ухвалою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та ухвалити нову про задоволення заяви про скасування тимчасової заборони у праві виїзду за межі України.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд вмотивовував ухвалу тими доказами, які існували станом до 2018 року та яким вже надавалася оцінка колегією апеляційного суду у серпні 2018 року. Нових доказів щодо доцільності збереження раніше обраних заходів матеріали справи не містять. Приватним виконавцем не надано нових доказів, які доводять доцільність збереження вжитих запобіжних заходів. Виїзд за межі України необхідний для здійснення професійної трудової діяльності, яка є джерелом існування. Отримання прибутків за кордоном дозволило б вирішити скоріше погашення заборгованості. Відмовляючи у задоволені заяви, суд повторив висновки здійснені раніше у рішеннях апеляційної інстанції у 2016 та 2018 роках щодо відчуженої на користь матері боржника квартири через кілька днів після ухвалення рішення суду. При цьому щодо пояснення з приводу причин такого рішення (переїзду на постійне місце мешкання до США), в оскаржуваному рішенні не зазначено. Суд не розглядав заяву в якій викладені нові зміни у житті, не досліджено обставини та не перевірено докази. Юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду передбачені саме за ухилення від виконання зобов`язань, а не за наявність факту їх невиконання.

Заслухавши суддю-доповідача, представників боржника та стягувача, а також представника приватного виконавця, дослідивши доводи, наведенні в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд приходить до наступних висновків.

Матеріали справи свідчать, що рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 25.09.2014, зміненим рішенням апеляційного суду Одеської області 19.02.2015, з ОСОБА_3 при поділі майна подружжя стягнуто на користь ОСОБА_2 1 920 612,87 грн., що є еквівалентом 71 691,41 доларів США. Також визнані об`єктами спільної сумісної власності сторін автомобіль «Тойота Фортунер», реєстраційний номер НОМЕР_1 , автомобіль марки ВАЗ, реєстраційний номер НОМЕР_2 . За ОСОБА_2 визнано право власності на автомобіль «Тойота Фортунер», реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Приморським районним суду м. Одеси 26 березня 2015 року видано виконавчий лист по справі №522/29633/13-ц про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 грошових коштів в сумі 1 920 612,87 грн.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 12.05.2016 скасовано ухвалу суду першої інстанції від 04.04.2016 та постановлено нову ухвалу, якою подання старшого державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції Долинського М.М. задоволено; обмежено у праві виїзду за межі України ОСОБА_3 до виконання зобов`язання за рішенням суду.

У березні 2018 року ОСОБА_3 звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з заявою про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України громадянина ОСОБА_3 , яке встановлене ухвалою апеляційного суду Одеської області від 12.05.2016.

Постановою апеляційного суду Одеської області від 21.08.2018 ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 27.04.2018 скасовано. У задоволенні заяви ОСОБА_3 про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України громадянина ОСОБА_3 , яке встановлене ухвалою апеляційного суду Одеської області від 12 травня 2016 року – відмовлено.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 05.09.2019 у задоволенні подання приватного виконавця Притялука В.М. про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника без вилучення документів ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного суду від 31.03.2020 частково задоволено апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Притуляка В.М., ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 05.09.2019 змінено, доповнено резолютивну частини ухвали абзацом наступного змісту: обмеження у тимчасовому праві виїзду за межі України, встановлені ухвалою апеляційного суду Одеської області від 12.05.2016 по справі за поданням державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_3 , діють у відношенні ОСОБА_4 , в решті ухвалу залишено без змін.

25.02.2020 боржник звернувся до суду з заявою про скасування тимчасової заборони у виїзді.

Відмовляючи в задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що у боржника залишається непогашеною сума за вказаним виконавчим листом у розмірі 2 076 316, 62 грн. (з урахуванням винагороди приватному виконавцю) та не встановлено обставин, які б спростували співмірність цілі застосованого обмежувального заходу, а також не надано доказів порушення справедливого балансу прав боржника перед стягувачем.

Апеляційний суд з висновком суду першої інстанції погоджується.

Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України, порядок вирішення спорів у цій сфері регулюється Законом України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України".

Положеннями ст. 6 цього Закону встановлено, що право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадку, зокрема, коли він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом.

Разом з цим, статтею 33 Конституції України визначено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Зокрема, відповідно до положень ч. 1 ст. 441 ЦПК України, тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом.

Згідно з ч. 3 ст. 441 ЦПК суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов`язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.

Відповідно до ч. 5 ст. 441 ЦПК суд може скасувати тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України за вмотивованою заявою боржника.

Відповідно до п. 4 Розділу XIII "Інструкції з організації примусового виконання рішень", затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року N 512/5, тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України особи знімається у разі винесення виконавцем постанови про: закінчення виконавчого провадження на підставі пунктів 1-3, 5-7, 9-12, 14, 15 частини першої статті 39 Закону; скасування тимчасового обмеження у праві виїзду особи з України - у разі погашення заборгованості зі сплати періодичних платежів у повному обсязі.

Згідно листа приватного виконавця Притуляка В.М. від 09.10.2020 з моменту відкриття виконавчого провадження у період з 11.10.2017 по 01.10.2020 на рахунок приватного виконавця боржником була сплачена сума у розмірі 28 781, 02 грн. Залишок боргу (з урахуванням основної винагороди приватного виконавця) на 09.10.2020 становить 2 076 316,52 грн. Боржником було надано квитанцію про оплату від 02.07.2020 на суму 6300, 00 грн., проте дані кошти перераховано на рахунок приватного виконавця, який було змінено 02.06.2020, тому дані грошові кошти не надійшли на рахунок приватного виконавця.

Отже, на час постановлення ухвали про обмеження боржника у праві виїзду за межі України існували невиконані боргові зобов`язання за виконавчим листом від 26 березня 2015 року про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 грошових коштів в сумі 1920 612,87 грн.

Апелянт стверджує, що виїзд за межі країни йому необхідний для здійснення професійної трудової діяльності, для швидшого погашення заборгованості.

Проте, згідно з відповіддю Державної прикордонної служби України від 09.10.2020, наданої на запит приватного виконавця, з часу ухвалення рішення про стягнення з апелянта грошових коштів, останній за період з 10.10.2017 по 08.10.2020 неодноразово перетинав кордон, останнього разу виїжджав 08.02.2020 та повернувся до України 06.08.2020.

З моменту відкриття виконавчого провадження у період з 11.10.2017 по 01.10.2020 на рахунок приватного виконавця боржником була сплачена лише сума у розмірі 28 781, 02 грн.

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", (Заява N 40450/04), суд повторює, що право на звернення до суду, захищене ст. 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій із сторін (рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Case of Hornsby v. Greece), від 19 березня 1997 року, п. 40, Roports of Judgments and Decisions 1997-II). Ефективий доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок (рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії" (Case of Immobiliare Saffi v. Italy), [GC], N 22774/93, п. 66, ECHR 1999-V).

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 N 18-рп/2012; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року N 11-рп/2012.

З матеріалів справи вбачається наявність у ОСОБА_1 не виконаних зобов`язань, залишок боргу (з урахуванням основної винагороди приватного виконавця) на 09.10.2020 становить 2 076 316,52 грн.

Доводи про те, що обставини змінилися, оскільки він сплачує частково борг, висновків суду не спростовують, оскільки платежі у незначному розмірі у порівнянні з сумою боргу прав стягувача не відновлюють.

Отже, фактично, боржником допущено пасивне ухилення від виконання судового рішення, яке на час встановлення тимчасової заборони на виїзд за межі України залишилося невиконаним. Вказана обставина є підставою для застосування заходів з обмеження боржника у праві виїзду за межі України, оскільки під ухиленням слід розуміти не тільки пряму активну відмову, а й пасивне не бажання, не сприяння, не вчинення дій, бездіяльність у виконанні обов`язку, покладеного на особу рішенням суду, що відповідно до Конституції України ухвалюються іменем України та є обов`язковими до виконання.

Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, апеляційна скарга не містить.

Виходячи з викладеного, апеляційний суд приходить до висновку, що ухвала суду постановлена з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для її скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 12 жовтня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складений 29.06.2021.

Головуючий:

Судді: