ЄУН 193/192/21

Провадження № 2/193/257/21

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

30 червня 2021 року сел. Софіївка

Софіївський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючої судді Кащук Д.А.,

секретаря Ратушної В.В.,

представника позивача Івченко Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Девладівської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області, в інтересах малолітнього ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів,-

ВСТАНОВИВ:

До Софіївського районного суду Дніпропетровської області звернулась Девладівська сільська рада як орган опіки та піклування, яка виступає в інтересах малолітнього ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач ОСОБА_2 є батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Дитина має інвалідність: ДЦП. Виражені рухові порушення. Затримка психомовного розвитку. Гр. ОСОБА_2 є батьком тільки юридично, мати ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Гр. ОСОБА_2 ухиляється від виконання батьківських обов`язків. Після смерті гр. ОСОБА_3 , ОСОБА_4 виховувала сестра ОСОБА_5 . Інколи він завозив їй продукти харчування та речі для хлопчика. За адресою реєстрації з`являється рідко. Гр. ОСОБА_2 не хоче, щоб дитина проживала з ним. Із вересня місяця 2020 року хлопчик органом опіки і піклування Девладівської сільської ради влаштований на навчання у КЗО «Жовтневий навчально - реабілітаційний центр з поглибленим професійно - трудовим навчанням» ДОР» за адресою: АДРЕСА_1 . Службою у справах дітей виконавчого комітету Девладівської сільської ради, дільничним офіцером поліції, іншими суб`єктами соціальної роботи неодноразово проводилась профілактична робота з гр. ОСОБА_2 з питань належного виконання батьківських обов`язків, але він не виконує рекомендації відповідних служб. Ні на вихідні, ні на канікулярні, ні на святкові дні батько дитину із навчального закладу не забирає. Дитина - інвалід потребує виховання та навчання у спеціалізованому закладі. Враховуючи вищевикладене, позивач вважає, що гр. ОСОБА_2 не в змозі створити для дитини - інваліда умови, які б відповідали його розвитку. Гр. ОСОБА_6 своєю поведінкою та діями створює умови, які шкодять інтересам дитини. Враховуючи вищевикладене, позивач просить позбавити батьківських прав громадянина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 у відношенні малолітнього ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за ухилення від виконання своїх батьківських обов`язків. Подальшу долю дитини доручити органу опіки та піклування в особі Девладівської сільської ради. Утримувати з усіх видів заробітної плати гр. ОСОБА_5 аліменти (кошти) на користь опікуна, піклувальника, прийомних батьків, батьків-вихователів чи державної установи, де буде виховуватись дитина, на її утримання у твердій грошовій сумі в розмірі згідно чинного законодавства до досягнення дитиною повноліття.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримала в повному обсязі з підстав, в ньому наведених, просила задовольнити.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про день, час та місце слухання справи повідомлений належним чином, у порядку, передбаченому ч. 11 ст. 128 ЦПК України через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України. З опублікуванням такого оголошення відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи. Причини неявки відповідач суду не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи від нього не надходило.

За таких обставин, суд прийняв рішення про заочний розгляд за наявними матеріалами відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України, оскільки представник позивача проти такого порядку не заперечував, а належним чином повідомлений відповідач в судове засідання не з`явився, не повідомив причини своєї неявки та не подав відзиву.

Заслухавши пояснення представника позивача, всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази, суд прийшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що батьками малолітнього ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим 03 грудня 2012 року виконкомом Першотравенської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області, актовий запис № 17 від 03 грудня 2012 року (а.с. 10).

Мати ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , видане Софіївським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) 14 лютого 2020 року (а.с. 11). Дитина має інвалідність: ДЦП. Виражені рухові порушення. Затримка психомовного розвитку (а.с. 12). Із вересня місяця 2020 року ОСОБА_1 навчається в КЗО «Жовтневий навчально - реабілітаційний центр з поглибленим професійно - трудовим навчанням» ДОР» та перебуває на повному державному утриманні (а.с. 14).

Рішенням виконавчого комітету Девладівської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області від 29 січня 2021 року № 03 «Про доцільність позбавлення батьківських прав громадянина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 у відношенні малолітньої дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 » затверджено висновок органу опіки та піклування Девладівської сільської ради про доцільність позбавлення батьківських прав батька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 відносно його малолітньої дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що стало результатом вивчення документів справи та розцінення дій батька як злісне ухилення від виховання дитини, свідоме нехтування виконанням батьківських обов`язків (а.с. 4-6).

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

За приписами ст. 7 СК України, яка встановлює загальні засади регулювання сімейних відносин, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно ч. 1, 2 ст. 3 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України №789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року (далі - Конвенція про права дитини) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Принципом 6 Декларації прав дитини, прийнятої резолюцією 1386 (ХIV) Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1959 року, яка, хоча з формально-юридичної точки зору не є тим жорстким правом, яке зобов`язує державу діяти в певний спосіб, проте, визнається універсальним і ефективним механізмом та інструментом захисту прав дитини в світовому масштабі і діє з дати прийняття Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1959 року, передбачено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові та розуміння. Вона має, якщо це можливо, зростати в піклуванні та під відповідальністю своїх батьків, у будь-якому разі - в атмосфері любові та моральної і матеріальної забезпеченості.

У відповідності до вимог ст. 18 Конвенції про права дитини, батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

У частині 1 статті 9 Конвенції про права дитини встановлено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

У справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).

У рішенні ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага й, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (§ 54, 57-58).

У відповідності до ч. 2 ст. 150 СК України, батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Як визначено ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Згідно з ч. 1 ст. 155 СК України, здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Відповідно до ч. 2 ст. 155 СК України, батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

При цьому, як визначено ч. 4 ст. 155 СК України, ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню дитини.

За таких обставин, позбавлення батьківських прав - це насамперед спосіб захисту прав і інтересів дитини, направлений на позитивний результат у долі малолітньої дитини.

За правилами ст. 165 СК України, право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

При цьому, за правилами, встановленими ч. 5 ст. 19 СК України, на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи, орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору, пов`язаного із захистом сімейних прав та інтересів, зокрема, про позбавлення батьківських прав.

Як роз`яснено у п.п. 15-16 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК України.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Стаття 129 Конституції України як одну із основних засад судочинства визначає змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Частиною 3 статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Ухвалюючи рішення про позбавлення відповідача батьківських прав, суд враховує, що таке рішення є крайнім заходом, необхідність застосування якого за обставинами справи є доведеним належними та допустимими доказами ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов`язків, що є законною підставою для позбавлення його батьківських прав відносно дитини.

Так, з урахуванням імперативних вимог ч. 1 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1, 5 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Враховуючи положення ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

Доказами в розумінні ч. 1 ст. 76 ЦПК України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання (ч. 1 ст. 82 ЦПК України).

Відповідно до положень ст. 264 ЦПК України суд, ухвалюючи судове рішення, зобов`язаний встановити, зокрема, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувались вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

За таких обставин, враховуючи вказані вище положення законодавства, будь-яких належних та допустимих доказів спростування вимог позивача відповідачем надано не було та в судовому засіданні їх не встановлено.

Як визначено ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За правилами ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Так, аналізуючи зібрані у справі докази у їх сукупності, враховуючи характер спірних правовідносин, судом встановлено, що відповідач фактично самоусунувся від виконання батьківських обов`язків по відношенню до своєї малолітньої дитини інваліда за відсутності будь-яких об`єктивних та доведених перешкод, не бачиться та не спілкується з ним, не беруть участі у його вихованні, розвитку та утриманні, не цікавиться успіхами та здоров`ям, не турбується про фізичний та духовний розвиток дитини, про його харчування, лікування, не надає належної матеріальної допомоги та моральної підтримки, відтак, свідомо ухиляються від виховання дитини та нехтує своїми батьківськими обов`язками.

Доказів зворотного суду не надано та в судовому засіданні їх не встановлено.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідачів аліментів, суд виходить з наступного.

У відповідності до ч. 2 ст. 166 СК України, особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов`язку щодо утримання дитини.

Так, обов`язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття визначено ст. 180 СК України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції про права дитини держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку.

За правилами ч. 3 ст. 166 СК України, при задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину.

Згідно зі ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

У відповідності до ч. 1 ст. 183 СК України, частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

При вирішенні питання щодо розміру аліментів суд враховує, що відповідач залишив дитину без батьківського піклування, будь-якої участі в матеріальному забезпеченні дитини не бере.

Будь-яких інших доказів на підтвердження існування обставин, що впливають на розмір аліментів, суду надано не було та в судовому засіданні їх не встановлено.

Виходячи з правового аналізу положень ст.ст. 166, 181 СК України, законодавством встановлено два способи присудження аліментів на утримання дитини за рішенням суду, а саме у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі.

Відповідно до ст.180 Сімейного кодексу України батьки повинні утримувати своїх дітей до досягнення ними віку повноліття.

Враховуючи, що відповідач не надав відомості про своє працевлаштування, суд вважає можливим визначити спосіб виконання відповідачем обов`язку по утриманню сина у твердій грошовій сумі.

На підставі ч.2 ст.182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Згідно Закону України «Про державний бюджет на 2021 рік» прожитковий мінімум для дітей віком від 6 років до 18 років становить з 1 січня - 2395 гривень, з 1 липня - 2510 гривень, з 1 грудня - 2618 гривень.

Також судом враховано положення Закону України «Про охорону дитинства», відповідно до якого кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Крім того, суд роз`яснює, що розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками чи особами, які їх замінюють, у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше.

Частиною першою ст.2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема й розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі. Індексація розміру аліментів, визначеного судом у твердій грошовій сумі, проводиться за рахунок коштів платника аліментів. Індексація розміру аліментів, визначеного судом у твердій грошовій сумі, здійснюється підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, фізичними особами - підприємцями, які проводять відповідні відрахування аліментів із доходу платника аліментів.

Відповідно до ст.79 Сімейного кодексу України аліменти присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Таким чином, виходячи з наданих суду доказів та встановлених обставин, суд приходить до висновку, що вимоги позивача в частині стягнення аліментів з відповідача підлягають задоволенню, а саме стягуванню з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця м. Черкаси, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , на користь опікуна, піклувальника, прийомних батьків, батьків - вихователів чи державної установи, де буде виховуватись ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти на утримання дитини у твердій грошовій сумі у розмірі 1500 грн. (одна тисяча п`ятсот гривень), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно від дня пред`явлення позову, до досягнення дитини повноліття.

Як встановлено ч. 3 ст. 166 СК України у разі якщо мати, батько або інші законні представники дитини відмовляються отримувати аліменти від особи, позбавленої батьківських прав, суд приймає рішення про перерахування аліментів на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України та зобов`язує матір, батька або інших законних представників дитини відкрити зазначений особистий рахунок у місячний строк з дня набрання законної сили рішенням суду.

Положеннями ч. 1 ст. 191 СК України передбачено, що аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову. А відтак, вимога позивача підлягає задоволенню з дня подання позовної заяви до суду, тобто з 23 лютого 2021 року.

Відповідно п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, у справах про стягнення аліментів суд допускає негайне виконання рішення у межах суми платежу за один місяць.

За наведених обставин суд прийшов до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Позивач на підставі п. 14 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору за подання заяви, апеляційної та касаційної скарги про захист прав малолітніх чи неповнолітніх осіб.

Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Відповідно до ч. 3 ст. 6 Закону України «Про судовий збір», за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

Приймаючи до уваги вимоги ст.ст. 133,141 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір», та враховуючи те, що позивачем заявлені вимоги немайнового (позбавлення батьківських прав) та майнового (стягнення аліментів) характеру, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь держави судовий збір за немайновою вимогою щодо позбавлення батьківських прав у розмірі 908 грн. 00 коп. та майновою вимогою про стягнення аліментів у розмірі 908 грн. 00 коп..

Крім того, статтею 168 Сімейного кодексу України передбачено, що за рішенням суду особам, які позбавлені батьківських прав, може бути дозволено побачення з дитиною. Якщо поведінка такої особи щодо утримання та виховання своєї дитини зміниться, за правилами ст. 169 Сімейного кодексу України останній не позбавлений права звернутися до суду з позовом про поновлення у батьківських правах.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 164-166, 180-183, 191 СК України, ст.ст. 4-5, 12, 76-81, 89, 141, 258-259, 263-265, 268, 280-284, 352, 354-355, 430 ЦПК України,-

В И Р І Ш И В:

Позов Девладівської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області, в інтересах малолітнього ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, - задовольнити повністю.

Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця м. Черкаси, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , батьківських прав відносно його малолітнього сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Подальшу долю дитини доручити органу опіки та піклування в особі Девладівської сільської ради.

Стягувати з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця м. Черкаси, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , на користь опікуна, піклувальника, прийомних батьків, батьків - вихователів чи державної установи, де буде виховуватись ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти на утримання дитини у твердій грошовій сумі у розмірі 1500,00 грн. (одна тисяча п`ятсот гривень 00 копійок), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно від дня пред`явлення позову, а саме з 23 лютого 2021 року до досягнення дитини повноліття.

Рішення згідно п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України підлягає обов`язковому негайному виконанню в межах суми платежу за один місяць.

Розмір аліментів стягуваний у твердій грошовій сумі підлягає індексації відповідно до закону.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця м. Черкаси, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , на користь держави судовий збір у розмірі 1816 грн. 00 коп. (одна тисяча вісімсот шістнадцять гривень 00 коп.).

Відповідачу, який не з`явився в судове засідання, направляється копія заочного рішення в порядку, передбаченому статтею 272 ЦПК України. Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів в порядку, передбаченому статтею 354 ЦПК України.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених законом строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення виготовлено 01 липня 2021 року.

Суддя Д.А. Кащук