Справа № 466/10419/19                                Головуючий у 1 інстанції: Глинська Д.Б.

Провадження № 22-ц/811/2932/20                        Доповідач в 2-й інстанції: Мельничук О. Я.

Категорія:77

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2021 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Мельничук О.Я.,

суддів: Ванівського О.М., Крайник Н.П.,

при секретарі Ждан К.О.

з участю представника відповідача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Львівського комунального підприємства «Транспортна фірма «Львівспецкомунтранс» на рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 16 вересня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Львівського комунального підприємства «Транспортна фірма «Львівспецкомунтранс» про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі і стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,-

В С Т А Н О В И В :

18 грудня 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовною заявою до Львівського комунального підприємства «Транспортна фірма «Львівспецкомунтранс», в якій, з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просить суд постановити рішення, яким:

- визнати незаконним та скасувати наказ від 19 квітня 2018 року №23-к про звільнення його з посади головного інженера Львівського комунального підприємства «Транспортна фірма «Львівспецкомунтранс»;

- поновити його на роботі на посаді головного інженера ЛКП «Транспортна фірма «Львівспецкомунтранс»;

- стягнути з відповідача на його користь середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 20 квітня 2018 року по 16 вересня 2020 року (час постановлення рішення) в розмірі 216 707,96 грн.;

- стягнути з відповідача на його користь витрати на правничу допомогу у розмірі 9 700 грн.

В обгрунтування своїх вимог зазначав про те, що він, ОСОБА_2 , працював на посаді головного інженера ЛКП «Транспортна фірма «Львівспецкомунтранс». Між ним та Міністерством оборони України в особі командувача Сил спеціальних операцій генерал – лейтенантом ОСОБА_3 був укладений контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, строк дії якого встановлений на п`ять років.

Наказом від 19 квітня 2018 року № 23-к відповідач звільнив його із займаної посади з 19 квітня 2018 року з підстав передбачених пунктом 3 ч.1 статті 36 Кодексу законів про працю України (далі- КЗпП України), а саме у зв`язку з вступом на військову службу за контрактом.

Вважає своє звільнення незаконним, оскільки, відповідно до норм статті 119 КЗпП України, за ним на час проходження військової служби мало зберігатись місце роботи і середній заробіток. На час звільнення він перебував на військовій службі і не мав у достатній кількості вільного часу для своєчасного звернення до суду, а тому просить поновити йому строк звернення за захистом своїх прав.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Львова від 16 вересня 2020 року позов задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ від 19 квітня 2018 року №23-к про звільнення ОСОБА_2 з посади головного інженера Львівського комунального підприємства «Транспортна фірма «Львівспецкомунтранс».

Поновлено ОСОБА_2 на посаді головного інженера Львівського комунального підприємства «Транспортна фірма «Львівспецкомунтранс» з 20 квітня 2018 року.

Стягнуто з Львівського комунального підприємства «Транспортна фірма «Львівспецкомунтранс» на користь ОСОБА_2 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 20 квітня 2018 року по 16 вересня 2020 року (час постановлення рішення) в розмірі 125 278,92 грн. (сто двадцять п`ять тисяч двісті сімдесят вісім гривень дев`яносто дві копійки), з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

Стягнуто з Львівського комунального підприємства «Транспортна фірма «Львівспецкомунтранс» на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу у розмірі 9 700 грн.

Стягнуто з Львівського комунального підприємства «Транспортна фірма «Львівспецкомунтранс» в дохід держави 1210,79 грн. (одну тисячу двісті десять гривень сімдесят дев`ять копійок) судового збору.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді головного інженера Львівського комунального підприємства «Транспортна фірма «Львівспецкомунтранс».

Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення з Львівського комунального підприємства «Транспортна фірма «Львівспецкомунтранс» на користь ОСОБА_2 середньомісячного заробітку в межах суми заробітної плати.

Рішення суду оскаржило Львівське комунальне підприємство «Транспортна фірма «Львівспецкомунтранс». Вважає рішення суду незаконним та необгрунтованим. Вважає, що позивача було правильно звільнено. Звертає увагу, що суд не встановив строк з метою встановлення відліку строку на звернення позивача до суду. Зазаначає, що позивачем пропущено строк на звернення до суду – 1 рік та 8 місяців, а в поданій позовній заяві не просив про поновлення такого строку, а також не подав доказів поважності причини пропуску строку на звернення до суду. В апеляційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 16 вересня 2020 року та відмовити позивачу в задоволенні позову на підставі ст.233 КЗпП України. Судові витрати просить покласти на позивача.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга Львівського комунального підприємства «Транспортна фірма «Львівспецкомунтранс» підлягає до задоволення із наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в Постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції таким вимогам не відповідає.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд виходив з тих обставин, що позивача було незаконно звільнено з роботи, в зв`язку з чим він підлягає поновленню на роботі з виплатою заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Колегія суддів з висновком щодо наявності підстав для часткового задоволення позову не погоджується з наступних обставин.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 працював на посаді головного інженера ЛКП «Транспортна фірма «Львівспецкомунтранс».

Між ОСОБА_2 та Міністерством оборони України в особі командувача Сил спеціальних операцій генерал – лейтенантом ОСОБА_3 укладений контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, строк дії якого встановлений на п`ять років (а.с.7-8).

Наказом від 19 квітня 2018 року № 23-к відповідач звільнив ОСОБА_2 із займаної посади з 19 квітня 2018 року з підстав передбачених пунктом 3 ч.1 статті 36 Кодексу законів про працю України у зв`язку зі вступом на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу строком на п`ять років до Збройних Сил України на професійній основі у військову частину А0553 м. Хмельницький (а.с.51).

Цього ж дня – 19 квітня 2018 року ОСОБА_2 ознайомився з наказом про його звільнення.

Згідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. (ст.257 ЦК України)

Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. (ст. 258 ЦК України)

Згідно ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. (ч. 2 ст. 233 КЗпП України)

У Постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 369/10046/18 (провадження № 61-9664сво19) вказано, що: «виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу (частина друга статті 235 КЗпП) не є різновидом оплати праці та елементом структури заробітної плати. Отже, за змістом норм чинного законодавства середній заробіток за час вимушеного прогулу за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час вимушеного прогулу не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, отже строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Вказаний правовий висновок узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18).

Таким чином, визнання незаконним наказу про звільнення, його скасування, вимога про оплату вимушеного прогулу незаконно звільненого працівника є трудовим спором, а не є спором про оплату праці, тому при його вирішенні підлягають застосуванню положення частини першої статті 233 КЗпП, якою встановлено місячний строк звернення до суду.

У статті 234 КЗпП передбачено, що у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

У постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 758/9773/15-ц вказано, що «установлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. Ці строки не перериваються і не зупиняються. Відповідно до статті 234 КЗпП у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки. Разом з тим, якщо строк звернення до суду, установлений статтею 233 КЗпП, пропущено без поважних причин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском зазначеного строку».

Представник позивача – ОСОБА_4 під час розгляду справи в суді першої інстанції звернувся до суду з заявою про поновлення строку звернення до суду, з тих підстав, що 07 лютого 2018 року ОСОБА_2 був відряджений в м.Хмельницький у в/ч А0553 для подальшого проходження військової служби. Стверджує, що позивач не міг отримати трудову книжку та ознайомитися із наказом про звільнення 19 квітня 2018 року. Покликається на довідку №5695 від 14 грудня 2019 року, виданої командиром в/ч А0553 Шезденку С.В., згідно якої наказ про його звільнення з посади головного інженера ЛКП «Львівспецкомунтранс» виявлено лише в період з 02.09.2019 по 29.11.2019 року під час перевірки особової справи.

Колегія суддів вказані обставини для поновлення строку ОСОБА_2 для звернення до суду з даним позовом не знаходить поважними, оскільки докази повинні бути належними і допустимими. В даному ж випадку, наведені представником доводи не є такими та спростовуються відміткою в наказі про звільнення ОСОБА_2 , з якої вбачається, що останній з наказом про своє звільнення ознайомлений 19 квітня 2018 року, в день його звільнення. Будь яких доказів на підтвердження того, що наявний підпис в наказі про ознайомлення з ним виконаний не ОСОБА_2 – не представлено, так само як і не доведено його ознайомлення з наказом про звільнення вперше в інший день, ніж той, що зазначений в наказі.

З врахуванням наведеного, звернувшись до суду з даним позовом 18 грудня 2019 року, ОСОБА_2 пропустив місячний строк на звернення до суду з позовом, а фактично звернувся з пропуском строку в один рік і вісім місяців.

Згідно ст. 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. (ст. 253 ЦК України)

Відповідно ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно ч.1, 2 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Наведені обставини свідчать про те, що місячний строк звернення до суду з даним позовом слід обчислювати з 20.04.2018 року, який закінчився 20.05.2018 р.

Суд першої інстанції в порушення наведених вище процесуальних норм не з`ясував питання щодо дотримання позивачем строку звернення до суду та не надавав оцінки причинам пропуску такого строку на предмет їх поважності.

Суд зазначає, що правовий інститут строків звернення до суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду не знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.

20 січня 2020 року Львівське комунальне підприємство «Транспортна фірма «Львівспецкомунтранс» в суді першої інстанції звернулося до суду з клопотанням в якому просило в задоволенні позову відмовити у зв`язку з пропуском строку звернення до суду.

Враховуючи, що зазначені представником позивача підстави пропуску строку позовної давності, встановленого ч.1 ст.233 КЗпП України, визнано судом неповажними, а будь-яких інших обставин, які перешкоджали своєчасному зверненню до суду з даним позовом, позивачем не наведено, тому суд приходить до висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позову ОСОБА_2 у зв`язку з пропуском зазначеного строку.

Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки судом першої інстанції не встановлено обставин щодо дотримання позивачем строку звернення до суду з даним позовом, а в суді апеляційної інстанції встановлено пропуск позивачем вказаного строку та відсутність поважних підстав для його поновлення, а тому рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 16 вересня 2020 року слід скасувати та постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити у повному обсязі в зв`язку з пропуском строку на звернення до суду.

Керуючись ст.ст. 258, 259, 269, 367-369, 374 ч.1 п.2, ст.376, 381-384, 390, 393ЦПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Львівського комунального підприємства «Транспортна фірма «Львівспецкомунтранс»- задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 16 вересня 2020 року – скасувати та постановити нове судове рішення, яким у позові ОСОБА_2 - відмовити, в зв`язку із пропуском строку на звернення до суду.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 02 липня 2021 року.

               Головуючий:                                        О.Я. Мельничук

               Судді:                                                        О.М. Ванівський

                                                                       Н.П. Крайник