ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2021 року

м. Київ

Справа № 922/3274/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Краснова Є.В., Уркевича В.Ю.,

секретар судового засідання Лихошерст І.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 10.12.2020 (колегія суддів: Фоміна В.О. - головуючий, Здоровко Л.М., Шевель О.В.) та рішення Господарського суду Харківської області від 21.09.2020 (суддя Байбак О.І.)

за позовом заступника керівника Лозівської місцевої прокуратури Харківської області

до 1). Головного управління Держгеокадастру у Харківській області; 2). Фермерського господарства "Щастя-2016"; 3). ОСОБА_1

про визнання незаконним та скасування наказів, визнання недійсними договорів, зобов`язання повернути земельні ділянки

за участю: прокурора: Савицька О.В. (посвідчення),

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Заступник керівника Лозівської місцевої прокуратури Харківської області (далі - прокурор) звернувся в інтересах держави до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (далі - відповідач-1), Фермерського господарства "Щастя-2016" (далі-відповідач-2), ОСОБА_1 (далі - відповідач-3) в якому просив:

- визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держземагенства у Харківській області від 04.02.2015 № 212-СГ;

- визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держземагенства у Харківській області від 10.03.2015 № 505-СГ;

- визнати недійсним договір від 30.04.2015 щодо оренди землі площею 32,5072 га, кадастровий номер 6320683500:01:000:0105 та додаткову угоду від 13.01.2017 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 419947563206), які укладені між Головними управлінням Держземагенства у Харківській області та відповідачем-2, скасувавши їх державну реєстрацію від 07.05.2015 № 9588726;

- визнати недійсним договір від 30.04.2015 щодо оренди землі площею 31,8430 га, кадастровий номер 6320683500:01:000:0104 та додаткову угоду від 13.01.2017 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 419937163206), які укладені між Головними управлінням Держземагенства у Харківській області та відповідачем-2, скасувавши їх державну реєстрацію від 07.05.2015 № 9590012;

- визнати недійсним договір від 30.04.2015 щодо оренди землі площею 14,0977 га, кадастровий номер 6320682000:01:001:0648, та додаткову угоду від 13.01.2017 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 574075763206), які укладені між Головними управлінням Держземагенства у Харківській області та відповідачем-2, скасувавши їх державну реєстрацію від 07.05.2015 № 9590649;

- визнати недійсним договір від 30.04.2015 щодо оренди землі площею 17,0947 га, кадастровий номер 6320682000:01:001:0653, та додаткову угоду від 13.01.2017 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 574130763206), укладені між Головними управлінням Держземагенства у Харківській області та відповідачем-2, скасувавши їх державну реєстрацію від 07.05.2015 № 9591613;

- зобов`язати відповідача-2 повернути державі в особі відповідача-1 земельні ділянки: площею 32,5072 га (кадастровий номер 6320683500:01:000:0105), площею 31,8430 га (кадастровий номер 6320683500:01:000:0104), площею 14,0977 га (кадастровий номер 6320682000:01:001:0648), площею 17,0947 га (кадастровий номер 6320682000:01:001:0653).

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні накази та договори суперечать вимогам законодавства, що є підставою для скасування та визнання недійсними відповідно. Також прокурор просив визнати поважними причини пропуску позовної давності, оскільки прокурор в цій справі є самостійним позивачем і про порушення інтересів держави дізнався за наслідками опрацювання даних, які містяться у відповідних реєстрах.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Харківської області від 21.09.2020, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 10.12.2020, в позові відмовлено повністю

2.2. Судові рішення мотивовані тим, що вимоги прокурора є обґрунтованими, але він звернувся з пропуском строку позовної давності на застосуванні якого наполягали відповідачі 1 та 2, прокурором недоведено поважності причин пропуску строку позовної давності для звернення до суду з даними позовними вимогами.

3. Короткий зміст касаційної скарги та позиція інших учасників справи

3.1. У касаційній скарзі заявник просить скасувати вище вказані судові рішення та прийняти нове, яким позов задовольнити.

3.2. На обґрунтування касаційної скарги скаржник посилався на те, що оскаржувані судові рішення прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Заявник касаційної скарги вказує, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові застосував норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц, Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03.10.2018 у справі № 469/777/16-ц, від 17.02.2020 у справі № 391/1217/14-ц, від 23.05.2018 у справі № 389/29/17-ц, від 11.02.2019 у справі № 183/4638/16, Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 20.05.2019 у справі № 826/11885/16, Верховного Суду України від 18.05.2016 у справі № 6-248цс16.

4. Мотивувальна частина

4.1. У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про те, що прокурором пропущений строк позовної давності для звернення до суду із позовом про скасування спірних наказів, визнання недійсними оспорюваних договорів оренди та додаткових угод, скасуванням всіх реєстраційних дій і повернення земельної ділянки у власність держави. Суди зазначили, що держава довідалася про порушення її прав з моменту прийняття спірних наказів, а прокурор звернувся з позовом 08.10.2019, тобто з пропуском строку позовної давності, на застосуванні якої наполягали відповідачі 1 та 2. При цьому суди критично поставилися до посилань прокурора про те, що про порушення вимог земельного законодавства під час надання спірних земельних ділянок органи прокуратури дізнались лише у серпні 2019 року під час опрацювання даних, які містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно.

4.2. Відповідно до частини 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

4.3. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (стаття 267 ЦК України).

Визначення початку перебігу позовної давності міститься у статті 261 ЦК України.

Відповідно до частини 1 статті 261 ЦК України за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права.

Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, якщо прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

4.4. У даній справі, що переглядається у касаційному порядку, з матеріалів справи вбачається, що при обґрунтуванні клопотання щодо визнання поважними причин пропуску позовної давності прокурор, зокрема послався на те, що він є самостійним позивачем і про порушення вимог земельного законодавства при наданні земельних ділянок державної власності для ведення фермерського господарства, йому стало відомо у серпні 2019 року після опрацювання даних, які містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно.

4.5. У частині 5 статті 267 ЦК встановлено, що в разі, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Отже, за приписом зазначеної норми позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності.

Поважними причинами пропуску позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим. Якщо суд дійде висновку про те, що позовна давність пропущена з поважної причини, то у своєму рішенні наводить відповідні мотиви на підтвердження цих висновків.

Оскільки поважність причин пропуску є оціночним поняттям та за відсутності визначеного законом переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, вирішення цього питання відноситься до компетенції суду, який безпосередньо розглядає спір, з урахуванням у кожному конкретному випадку фактичних обставин справи.

За таких обставин до висновку про поважність причин пропуску строку позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі (подібні за змістом висновки наведено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19).

4.6. Для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом прав, суд має встановити, коли прокурор довідався чи міг довідатися про порушення інтересів держави. Вказаний висновок Велика Палата Верховного Суду конкретизувала у пункті 48 постанови від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 так: позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

Проте суди у справі, яка розглядається, обмежившись посиланням на те, що прокурором пропущений строк позовної давності для звернення до суду з відповідним позовом за відсутності поважних причин, а також те, що прокурор відповідно до положень Закону України "Про прокуратуру" мав достатні правові підстави та можливість з`ясувати всі обставини щодо порушення відповідачами вимог земельного законодавства і звернутися з відповідним позовом в межах строку позовної давності, наведених висновків Великої Палати Верховного Суду не врахували, не надали відповідної правової оцінки наведеним у цій заяві обставинам та наданим на їх підтвердження доказам, а також не навели обґрунтування, за якими такі доводи і докази не беруть до уваги.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 17.03.2021 у справі № 922/1017/20, за участю заступника керівника Харківської обласної прокуратури та Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, тобто тих саме сторін та у подібних правовідносинах, що і у справі, яка переглядається.

Правових підстав для відступу від сформованого Верховним Судом висновку, який викладено у наведеній постанові, колегія суддів не вбачає.

За таких обставин суди дійшли передчасного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову прокурора у зв`язку з пропуском позовної давності.

4.7. Європейський суд з прав людини, досліджуючи питання права на справедливий суд крізь призму повноти судового рішення, зазначив, що призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), від 27 вересня 2001 року № 49684/99). Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.

Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (ч.1). Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (ч.2). Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5).

Отже подібні положення щодо обґрунтованого рішення мітяться і у національному законодавстві.

4.8. Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

4.9. З огляду на викладене, оскільки в оскаржуваних у касаційному порядку судових рішеннях суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у вказаних постановах Верховного Суду, рішення та постанова попередніх судових інстанцій підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

4.10. Під час нового розгляду справи суду належить дослідити доводи прокурора про поважність причин пропуску строку позовної давності, посилання відповідачів 1 та 2 та заперечення прокурора щодо доводів їх заяв про застосування наслідків спливу строку позовної давності, дослідити докази, якими підтверджується та обставина, що прокурор у відповідну дату довідався або міг довідатися про порушення права або про особу, яка його порушила, дати їм належну правову оцінку та навести їх у своєму судовому рішенні.

Керуючись статтями 301, 308, 310, 315, 317 ГПК України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури задовольнити частково.

Постанову Східного апеляційного господарського суду від 10.12.2020 та рішення Господарського суду Харківської області від 21.09.2020 у справі № 922/3274/19 скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді Є.В. Краснов

В.Ю. Уркевич