Ухвала

24 червня 2021 року

м. Київ

справа № 757/47709/19

провадження № 61-15665св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - ОСОБА_2 ,

відповідач - акціонерне товариство «Українська залізниця»,

представник відповідача - Чаруковський Роман Володимирович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника акціонерного товариства «Українська залізниця» - Чаруковського Романа Володимировича на рішення Печерського районного суду м. Києва від 24 лютого 2020 року у складі судді Батрин О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Матвієнко Ю. О., Іванової І. В., Мельника Я. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Укрзалізниця») про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Позовна заява мотивована тим, що з серпня 1998 року по липень 2016 року вона працювала у державному підприємстві «Донецька залізниця».

Наказом від 26 липня 2016 року № 82/ос з нею були продовжені трудові відносини в структурному підрозділі «Луганська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» публічного акціонерного товариства «Укрзалізниця».

Наказом регіональної філії «Донецька залізниця» від 17 липня 2017 року № 1921-ос її було звільнено з посади у зв`язку зі скороченням штату на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Вказувала, що на день звільнення їй була нарахована, однак не виплачена заробітна плата у загальному розмірі 70 134,74 грн, на підставі чого ОСОБА_1 просила суд стягнути з АТ «Укрзалізниця» окрім зазначеної заборгованості із заробітної плати, середній заробіток за час затримки розрахунку при переведенні та при звільненні у розмірі 270 824,32 грн і 482 263,04 грн відповідно, розмір якої обчислений на підставі Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100. Крім того, просила суд стягнути на її користь компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на підставі Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» у розмірі 18 364,18 грн.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 24 лютого 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 836 015,58 грн, з яких:

заборгованість із заробітної плати за період травень-липень 2016 року, з березня 2017 по 17 липня 2017 року - 66 566,83 грн без утримання податків та зборів; середній заробіток за час затримки розрахунку при переведені, починаючи з 27 липня 2016 року, - 269 751,04 грн; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 18 липня 2017 року, - 482 263,04 грн; компенсація втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати - 17 434,67 грн.

Стягнуто з АТ «Укрзалізниця» на користь держави судовий збір у розмірі 8 360,16 грн.

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивачу при звільненні своєчасно не було виплачено заробітну плату, що відповідачем не спростовано, тому відповідно до статті 117 КЗпП України є підстави для стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку виходячи із загальної кількості робочих днів за час затримки розрахунку. При цьому судом взято до уваги розрахунки позивача щодо розміру цих виплат, оскільки останні виконані ним на підставі Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року за № 100, та відповідачем у встановлений законом спосіб не спростовані. Крім того, наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати у розмірі 17 434,67 грн відповідно до статті 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У жовтні 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника АТ «Укрзалізниця» - Чаруковського Р. В. на рішення Печерського районного суду м. Києва від 24 лютого 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу, надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу та зупинено виконання рішення Печерського районного суду м. Києва від 24 лютого 2020 року та постанови Київського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 березня 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі представник АТ «Укрзалізниця» - Чаруковський Р. В., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судами норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 07 лютого 2020 року у справі № 236/396/18, у постановах Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі № 6-2159цс15, від 23 березня 2016 року у справі № 6-364цс16, від 11 травня 2016 року у справі № 6?383цс15, від 25 травня 2016 року у справі № 6-948цс16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, заявник посилається на порушення судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив висновок Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2 (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що, частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, не врахував, що на момент звільнення позивача та на сьогодні існують обставини непереборної сили, тому АТ «Укрзалізниця» об`єктивно з незалежних від нього причин було позбавлено можливості виконати зобов`язання, передбачені законом щодо проведення з позивачем повного розрахунку при звільненні, що підтверджується висновком Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року № 1 26/2/21-10.2 щодо унеможливлення виконання обов`язків, передбачених законодавством України про працю при вивільнені працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) відносно АТ «Укрзалізниця». Також судами не враховано, що позивачу була виплачена заборгованість із заробітної плати за 2016 рік та за першу половину березня 2017 року, що підтверджується копіями платіжних відомостей № 8 та № 300.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У січні 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що підстав для скасування оскаржуваного судового рішення немає, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судом допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

Крім того, представником ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подано клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки ця справа має виключну правову проблему і може слугувати забезпеченню розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З серпня 1998 року по липень 2016 року ОСОБА_1 працювала на державному підприємстві «Донецька залізниця».

Відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» від 23 лютого 2012 року № 4442-IV та постанови Кабінету Міністрів України «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» від 25 червня 2014 року № 200 державне підприємство «Донецька залізниця» було реорганізоване шляхом злиття у публічне акціонерне товариство «Українська залізниця».

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 2018 року № 938 змінено тип публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» з публічного на приватне та перейменовано в акціонерне товариство «Українська залізниця».

Відповідно до наказу АТ «Укрзалізниця» від 15 квітня 2016 року № 303 у складі регіональної філії «Донецька залізниця» утворено Донецьку та Луганську дирекції залізничних перевезень, а також затверджено їхню структуру.

На виконання рішення засідання Правління публічного акціонерного товариства «Укрзалізниця» від 31 травня 2016 року і від 03 червня 2016 року відбулось переведення працівників з ДП «Донецька залізниця» до регіональної філії «Донецька залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», відповідно до вимог законодавства та внутрішніх нормативно-правових актів товариства з повідомленням Державної фіскальної служби про прийняття на роботу кожного окремого працівника та видання наказів про прийняття на роботу кожного окремого працівника, переведеного з державного підприємства «Донецька залізниця».

Наказом публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» від 26 липня 2016 року № 82/ос з ОСОБА_1 продовжено трудові відносини в структурному підрозділі «Луганська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця».

Наказом регіональної філії «Донецька залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» від 17 липня 2017 року № 1921-ос ОСОБА_1 була звільнена з посади у зв`язку зі скороченням штату на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

На день звільнення ОСОБА_1 зі структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» відповідачем була нарахована, але не виплачена, заробітна плата за період травень-липень 2016 року, з березня 2017 року по 17 липня 2017 року у розмірі 66 566,83 грн без утримання податків і зборів, з яких: 5 153,98 грн (травень 2016 року), 4 292,81 грн (червень 2016 року), 4 292,81 грн (липень 2016 року), 5 733,16 грн (березень 2017 року), 6 010,91 грн (квітень 2017 року), 6 010,91 грн (травень 2017 року), 6 010,91грн (червень 2017 року), 29 061,34 грн (липень 2017 року, у тому числі вихідна допомога).

Позиція Верховного Суду

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку по необхідність передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною четвертою статті 43 Конституції України передбачено право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оплату праці», частиною першою статті 94 Кодексу законів про працю України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Статтею 47 КЗпП України передбачено обов`язок власника або уповноваженого ним органу в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

У частині першій статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Частиною першою статті 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Статтею 110 КЗпП України встановлено, що при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; сума заробітної плати, що належить до виплати.

Отже, виходячи з положень КЗпП України, Закону України «Про оплату праці», заробітна плата працівникам виплачується за умови виконання ними своїх функціональних обов`язків на підставі укладеного трудового договору з дотриманням установленої правилами внутрішнього трудового розпорядку тривалості щоденної (щотижневої) роботи за умови провадження підприємством господарської діяльності. Нарахування та виплата заробітної плати працівникам проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатний розклад, розцінки та норми праці, накази та розпорядження (на виплату премій, доплат, надбавок тощо), табель обліку використаного часу, розрахунково-платіжна відомість.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 12, частинами першою, шостою статті 81 ЦПК Україниучасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу для своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, при з`ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов`язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом.

Згідно положень статей 115, 116 КЗпП Українивідсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець, але це не звільняє позивача від процесуального обов`язку доведення наявності права на отримання відповідних сум.

Заперечуючи проти задоволення позову АТ «Укрзалізниця» вказувало на те, що на момент звільнення позивача і на сьогодні існують обставини непереборної сили, тому товариство об`єктивно з незалежних від нього причин було позбавлено можливості виконати зобов`язання, передбачені законом щодо проведення з позивачем повного розрахунку при звільненні, що підтверджується висновком Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2 щодо унеможливлення виконання обов`язків, передбачених законодавством України про працю при вивільнені працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) відносно АТ «Укрзалізниця».

Частково задовольняючи позов суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходили з доведеності вимог позивача й відсутності форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які б звільняли роботодавця від виконання його обов`язків. При цьому судами зазначалося, що Законом України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02 вересня 2014 року № 1669-VII не передбачено звільнення суб`єктів господарювання від своєчасного виконання своїх обов`язків у сфері законодавства про працю, а тому, в даному випадку, Науково-правовий висновок Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2 має виключно інформаційний характер та не є належним доказом, який би свідчив, що порушення регіональною філією «Донецька залізниця» законодавства про працю відбулося під впливом форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили). Крім того, науково-правовий висновок, що викладений на бланку Торгово-промислової палати України, не є сертифікатом в розумінні статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України» від 02 грудня 1997 року № 671/97-ВР, пункту 3.3 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішення Президії Торгово-промислової палати України від 18 грудня 2014 року № 44 (5).

Схожа правова позиція щодо того, що науково-правовий висновок Торгово-промислової палати України не є доказом, що підтверджує настання форс-мажорних обставин, висловлена й в постанові від 23 липня 2019 року у справі № 826/7997/17 Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду та постанові від 16 березня 2021 року у справі № 910/18649/19 Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Так, відповідно до правового висновку, висловленого Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 23 липня 2019 року у справі №826/7997/17, не будь-який висновок Торгово-промислової палати, в якому йдеться про форс-мажорні обставини, має юридичну силу сертифікату про засвідчення форс-мажорних обставин. Такий висновок, як документ, являє собою дослідження фахівця, в якому формуються умовиводи у вигляді точки зору, викладеної у письмовій формі, щодо відповідних обставин.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16 березня 2021 року у справі № 910/18649/19, згідно з яким висновок Торгово-промислової палати України повинен оцінюватися судом у сукупності з іншими доказами, оскільки фактично є висновком експерта у галузі права не є доказом та має допоміжний (консультативний) характер і не є обов`язковим для суду.

З наведеного вбачається, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду та Касаційний господарський суд у складі Верховного виходять з того, що науково-правовий висновок Торгово-промислової палати України не є доказом, що може підтверджувати настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), а підпадає під регулювання статей 112-113 КАС України, статей 108-109 ГПК України, статей 114-115 ЦПК України, в яких встановлено, що висновок експерта у галузі права не є доказом, має допоміжний (консультативний) характер і не є обов`язковим для суду.

Проте колегія суддів не погоджується з указаними правовими позиціями та вважає за необхідне відступити від зазначених висновків щодо того, що науково-правовий висновок Торгово-промислової палати України є висновком експерта у галузі права й, відповідно, не є доказом настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), з огляду на наступне.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 243/2071/18 вказано, що зважаючи на вимоги позивача - виплата заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, компенсацію за затримку видачі трудової книжки та середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, а також встановлені форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), застосуванню підлягають положення трудового і цивільного законодавства.

Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.

Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила але не могла її відвернути, і ця подія завдала збитків.

Відповідно до статті 117 КЗпП України підставою відповідальності власника за затримку розрахунку при звільненні є склад правопорушення, який включає два юридичних факти: порушення власником строку розрахунку при звільненні та вина власника.

Згідно зі статтею 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи, але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо.

При цьому Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду виходила з того, що науково-правовим висновком Торгово-промислової палати України від 24 липня 2017 року № 2370/2/21-10.2 підтверджується наявність надзвичайних, непередбачуваних та невідворотних обставин, що об`єктивно унеможливлюють виконання обов`язків сторонами, передбачених умовами трудового договору (контракту), законодавчими та іншими нормативними актами.

З наведеного вбачається, що під час розгляду справи № 243/2071/18 Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду виходила з того, що науково-правовий висновок Торгово-промислової палати України є доказом, що підтверджує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), за наявності яких відсутні підстави для задоволення позову про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку, компенсації за затримку видачі трудової книжки та середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

У постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 24 жовтня 2019 року у справі № 266/4637/18 (провадження № 61-7583св19) вказано, що встановивши, що у трудових правовідносинах між позивачем та відповідачем з 20 березня 2017 року виникли обставини, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, та у період існування яких останній об`єктивно, з незалежних від нього причин був позбавлений можливості виконати зобов`язання, передбачені умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників, у тому числі щодо позивача, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність вини АТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Донецька залізниця» у несвоєчасній виплаті заробітної плати, у зв`язку з чим правильно відмовив у задоволенні позову.

Тотожні висновки, обумовлені тим, що науково-правовий висновок Торгово-промислової палати України є доказом на підтвердження настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), висловлені у постановах Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 02 березня 2020 року у справі № 233/4474/19, від 23 березня 2020 року у справі № 369/28/19, від 03 серпня 2020 року у справі № 266/6853/18, від 16 вересня 2020 року у справі № 757/6109/19, від 07 грудня 2020 року у справі № 227/1462/19, від 21 грудня 2020 року у справі № 242/6386/18, від 18 січня 2021 року у справі № 757/47699/19, від 20 січня 2021 року у справі № 236/3742/18, від 03 лютого 2021 року у справі № 639/3491/18 та інших.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з висновком Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2, наявним в матеріалах справи, щодо унеможливлення виконання обов`язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні (звільненні) працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) відносно АТ «Укрзалізниця», засвідчено настання форс-мажорних обставин при здійсненні господарської діяльності на території, непідконтрольній українській владі, у тому числі у місті Донецьку. З 20 березня 2017 року господарська діяльність та управління виробничими потужностями відповідача унеможливлено неправомірними діями третіх осіб. Майно АТ «Укрзалізниця», що знаходиться в тому числі на території Донецької області, перебуває у незаконному володінні та під контролем третіх осіб. Фактично відповідач втратив контроль і доступ до своїх виробничих потужностей та іншого майна, у тому числі, до трудових книжок працівників, оригіналів наказів про затвердження та введення в дію штатного розпису, особових справ працівників. Початком дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) є 20 березня 2017 року. Унеможливлення виконання АТ «Укрзалізниця», регіональною філією «Донецька залізниця» обов`язків, передбачених законодавством України про працю, зокрема, статей 47, 83, 115, 116 КЗпП України, спричинено впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), а саме актами тероризму на території Донецької області, тривалими перервами в роботі транспорту, регламентними умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, які продовжують діяти і дату закінчення їх дії встановити неможливо. Ці форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) є надзвичайними, непередбачуваними і мають неминучий характер, їх дії не можна уникнути за звичайних обставин при всій обачливості зобов`язаної сторони за трудовим договором.

З урахуванням правових висновків, викладених в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 243/2071/18, постановах Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 02 березня 2020 року у справі № 233/4474/19, від 23 березня 2020 року у справі № 369/28/19, від 03 серпня 2020 року у справі № 266/6853/18, від 16 вересня 2020 року у справі № 757/6109/19, від 07 грудня 2020 року у справі № 227/1462/19, від 21 грудня 2020 року у справі № 242/6386/18, від 18 січня 2021 року у справі № 757/47699/19, від 20 січня 2021 року у справі № 236/3742/18, від 03 лютого 2021 року у справі № 639/3491/18, колегія суддів вважає, що ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно відхилили доводи відповідача про те, що з 20 березня 2017 року виникли обставини, які відповідач не міг передбачити чи відвернути та у період існування яких останній об`єктивно, з незалежних від нього причин був позбавлений можливості виконати зобов`язання, передбачені умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників, у тому числі щодо позивача, що підтверджено відповідним висновком Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2.

Однак, для такого висновку необхідно відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 23 липня 2019 року у справі №826/7997/17 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16 березня 2021 року у справі № 910/18649/19 щодо того, що науково-правовий висновок Торгово-промислової палати України не є доказом.

У частині третій статті 403 ЦПК України визначено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.

Таким чином, вказана справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Крім того, заявник подав клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, обґрунтовуючи його тим, що ця справа має виключну правову проблему і може слугувати у забезпеченні розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.

Відповідно до частини п`ятої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

З огляду на наведені вище доводи щодо необхідності відступу від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів іншого касаційного суду, колегія суддів вважає, що для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики ця справа підлягає передачі на розгляд Ведикої Палати Верховного Суду, оскільки містить виключну правову проблему, тому клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підлягає задоволенню.

З урахуванням наведеного та положень статей 402-404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Клопотання представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду задовольнити.

Передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу № 757/47709/19

за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, за касаційною скаргою представника акціонерного товариства «Українська залізниця» - Чаруковського Романа Володимировича на рішення Печерського районного суду м. Києва від 24 лютого 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року.

Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович