- відповідач: Сєчко Надія Олексіївна
- позивач: Сєчко Олександр Миколайович
Ім`я | Замінене і`мя | Особа |
---|
КОЗЯТИНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
Іменем України
Справа № 133/3679/20
01.07.21 Провадження № 2/133/87/21
Козятинський міськрайонний суд Вінницької області
в складі головуючого судді Пєтухової Н.О.
за участю секретаря судового засідання Гаврилюк О.Г.,
позивача ОСОБА_1 ,
свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в м. Козятині позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право на користування житлом,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою, в якій просив визнати ОСОБА_4 , 1972 року народження, такою, що втратила право на користування житлом за адресою: АДРЕСА_1 , з квітня 2019 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що із відповідачкою перебував у зареєстрованому шлюбі з 11.04.2007 по 24.05.2019, який було розірвано на підставі рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області. До реєстрації шлюбу із ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу від 24.09.2002 він придбав за власні кошти цілий житловий будинок з господарськими будівлями до нього, що знаходиться в АДРЕСА_1 та в послідуючому приватизував присадибну земельну ділянку, належну до нього. Таким чином, він є єдиним власником даного житлового будинку і присадибної ділянки, на якій він розташований. У його будинку зареєстрована його колишня дружина - ОСОБА_4 на правах члена його сім`ї, а також їхній неповнолітній син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Фактично з квітня 2018 року по даний час відповідач в його будинку не проживає, так як вони припинили спільне життя ще до розірвання шлюбу, виселилася ОСОБА_4 з власної волі, забрала речі, перейшовши жити у власний будинок за адресою: АДРЕСА_2 , де і мешкає по даний час. Факт її непроживання за місцем реєстрації підтверджується актом, а проживання останньої по АДРЕСА_2 підтверджується довідкою квартального комітету.
Вказував, що оскільки ОСОБА_4 була зареєстрована в належному йому на праві власності житловому будинку на правах члена його сім`ї, як дружина, вона набула права і обов`язки, передбачені ст. 159 Житлового кодексу Української РСР та ст. 405 Цивільного кодексу України. Однак, не проживаючи в цьому будинку більше двох років, вона втратила ці права. Добровільно знятися з реєстраційного обліку вона не бажає, в зв`язку з чим він не може розпорядитися своєю власністю, отримувати субсидію, а тому за захистом своїх порушених прав він змушений звернутися до суду з вказаним позовом.
Крім того, він не заперечує, щоб їхній неповнолітній син залишався зареєстрованим у належному йому будинку.
Ухвалою Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 15.01.2021 провадження у даній справі було відкрито та справу призначено до розгляду за правилами спрощеного провадження з викликом сторін.
В судовому засіданні позивач посилався на обставини, зазначені ним у позовній заяві, позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.
Відповідач в судове засідання не з`явилася, хоча належним чином була повідомлена про дату, час та місце розгляду справи, так як неодноразово викликалася до суду шляхом надсилання телефонограм та судових повісток. 11.05.2021 на адресу суду надала заяву про слухання справи у її відсутність. Відзиву на позов не надала.
Свідок ОСОБА_2 у судовому засіданніпояснив, що є сусідом позивача, відповідачку за місцем її реєстрації не бачив з 2019 року. В будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає лише ОСОБА_1 .
Свідок ОСОБА_3 вказав, що він та ОСОБА_1 проживають поруч, з 2019 року ОСОБА_4 на подвір`ї будинку не бачив, вона не приходила, не цікавилася та не користувалася житлом.
Інший свідок - ОСОБА_6 в судове засідання не з`явилась, позивач не наполягав на її допиті як свідка, відмовився від свого клопотання в цій частині, просив розглядати справу без подальшого виклику свідка.
Суд, вирішуючи справу, дійшов такого висновку.
Встановленим судом фактичним обставинам у справі відповідають правовідносини, що регулюються нормами ЖК УРСР в частині користування жилими приміщеннями в будинках (квартирах) приватного житлового фонду та ЦК України щодо захисту права власності.
Судом встановлено, що сторони по справі з 11.04.2007 перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 24.05.2019 було розірвано. Рішення набрало законної сили 25.06.2019 (а.с.6-7).
ОСОБА_1 є власником цілого житлового будинку з господарчими будівлями до нього, який знаходиться в АДРЕСА_1 , що підтверджується Договором купівлі-продажу 24.09.2002, який посвідчено приватним нотаріусом Козятинського районного нотаріального округу Даніловою І.В. та зареєстровано в реєстрі за № 1723. Вказаний договір зареєстровано у Вінницькому обласному об`єднаному бюро техінвентаризації 09.01.2003 за реєстром № 2301 (а.с.9). Таким чином, позивач являється власником вказаного вище будинку на законних підставах.
Згідно домової книги, в будинку АДРЕСА_1 значаться зареєстрованими такі особи: ОСОБА_1 - з 14.03.2003, ОСОБА_4 - з 06.02.2014, ОСОБА_5 - з 06.02.2014 (а.с.10-12).
Таким чином, судом встановлено факт реєстрації відповідача за вказаною адресою із вчиненого запису описаної вище домової книги.
Як встановлено з комісійного Акту сусідів № 853 від 21.12.2020, виданого квартальним комітетом № 4 виконавчого комітету Козятинської міської ради Вінницької області, що в будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_4 зареєстрована, але не проживає з квітня 2018 (а.с.13).
Також обставина непроживання відповідача у спірному житловому будинку підтверджується довідкою № 226, виданою 24.12.2020 квартальним комітетом № 3 виконавчого комітету Козятинської міської ради Вінницької області, в якій вказано, що ОСОБА_4 , 1972 року народження проживає без реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.14).
Договір про користування даним житловим приміщенням відповідач з позивачем не укладали.
Спір з приводу користування житловим приміщенням виник між власником житлового приміщення та членом сім`ї власника будинку, одному з яких (позивачу) житлове приміщення належить на праві приватної власності, а інший (відповідач) вселився до цього будинку як член сім`ї власника будинку.
Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Правова позиція ЄСПЛ відповідно до пункту 1 статті 8 Конвенції гарантує кожній особі крім інших прав право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.
Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24 листопада 1986 року), так і на наймача (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18 лютого 1999 року).
Пункт 2 статті 8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених у пункті 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров`я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у пункті 2 статті 8 Конвенції.
У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі «Садов`як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом. Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.
Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (див. рішення від 18 грудня 2008 р. у справі «Савіни проти України» (Saviny v. Ukraine), заява № 39948/06, п. 47).
Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, на переконання суду визнання особи такою, що втратила право на користування житлом та її виселення, як крайня міра можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.
Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.
У даному випадку спір виник між власником житлового будинку, який є одночасно і його користувачем, та користувачем цього будинку - відповідачем, з приводу користування вказаним житлом після припинення такого права в зв`язку із розірванням шлюбу між сторонами, тобто після втрати відповідачем правового зв`язку з власником будинку.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Нормами статті 3 СК України передбачено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї, як зазначено у частині другій статті 64 ЖК УРСР.
Відповідно до статті 150 ЖК УРСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Судом встановлено, що відповідач у спірну житлову нерухомість вселилася, як член сім`ї власника, однак, втратив правовий зв`язок з власником житлової нерухомості, в якій зареєстрований та в якій має право (в силу реєстрації) проживати.
Згідно зі статтею 156 ЖК УРСР члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.
Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що право членів сім`ї власника квартири користуватись жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за умови, що така особа є членом сім`ї власника житлового приміщення, власник житлового приміщення надавав згоду на вселення такої особи, як члена сім`ї.
У статті 7 ЖК УРСР передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.
Тобто будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись в судовому порядку.
При цьому необхідно звернути увагу, що ЖК УРСР був прийнятий 30 червня 1983 року і він не відображає усіх реалій сьогодення. ЦК України є кодифікованим актом законодавства, який прийнято пізніше у часі, тому темпоральна колізія вирішується саме на користь норм ЦК України. (Висновки ВП ВС, що викладені в наведеній вище Постанові).
Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.
Можна зробити висновок, що законодавець при прийнятті ЦК України у вказаній статті не визначив особливостей застосування норм ЦК України до житлових правовідносин в цілому, разом з тим, відносини, які регулюються ЖК УРСР, у своїй більшості є цивільно-правовими та мають регулюватися саме нормами ЦК України.
Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Зазначеною статтею також передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Згідно із ч. 1 ст. 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.
Положеннями ст. 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Право користування чужим майном передбачено у статтях 401-406 ЦК України.
У ч. 1 ст. 401 ЦК України передбачено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.
Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. (ч. 1 ст. 402 ЦК України).
Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).
Права члена сім`ї власника житла на користування цим житлом визначено у статті 405 ЦК України, у якій зазначено, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
У статті 406 ЦК України унормовано питання припинення сервітуту. Сервітут припиняється у разі, зокрема, припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту. Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення. Сервітут може бути припинений в інших випадках, встановлених законом.
При порівнянні норм ЖК УРСР та ЦК України можна зробити такі висновки: у ч. 1 ст. 156 ЖК УРСР не визначені правила про самостійний характер права члена сім`ї власника житлового будинку на користування житловим приміщенням, не визначена і природа такого права. Передбачено право члена сім`ї власника житлового будинку користуватися житловим приміщенням нарівні з власником, що свідчить про похідний характер права користування члена сім`ї від прав власника. Зазначена норма не передбачає і самостійного характеру права користування житловим приміщенням, не вказує на його речову чи іншу природу.
Водночас посилання на наявність угоди про порядок користування житловим приміщенням може свідчити про зобов`язальну природу такого користування житловим приміщенням членом сім`ї власника.
Відповідно до статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено перелік речових прав, похідних від права власності: право користування (сервітут); інші речові права відповідно до закону. Тобто під речовим правом розуміється такий правовий режим речі, який підпорядковує цю річ безпосередньому пануванню особи.
Особливістю вирішення вказаного спору є те, що відповідач вселився до вказаного житлового приміщення, як дружина власника, тобто як особа, що перебувала з власником в сімейних відносинах, з огляду на що відповідач міг розраховувати на постійний характер свого права на проживання у спірному житловому приміщенні. За логікою законодавця у законодавстві, що регулює житлові правовідносини, припинення сімейних правовідносин, втрата статусу члена сім`ї власника особою, яка у встановленому законом порядку набула права користування житловим приміщенням, саме по собі не тягне втрату права користування житловим приміщенням.
Разом із тим, відповідно до ч.1 та ч. 2 ст. 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
Отже, при розгляді питання про припинення права користування колишнього члена сім`ї власника житла, суди мають вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін.
З пояснень позивача вбачається, він бажає розпоряджатись належним йому будинком на власний розсуд не будучи при цьому повязаним певними обмеженнями , що виникають у зязку з реєстрацією у його будинку його колишньої дружини, а отже, таке його право підлягає захисту за наявності зазначених у позові перешкод, що і передбачено ст. 319 ЦК України. Суд вважає, що реєстрація відповідача у житловому будинку, який належить ОСОБА_1 , порушує права останнього, оскільки перешкоджає здійсненню права розпорядження своїм майном, як складовою частиною його права власності.
Судом установлено, підтверджено показами свідків та письмовими матеріалами справи, що ОСОБА_4 із житлового будинку виїхала добровільно з квітня 2019 року, з того часу вона за місцем своєї реєстрації не проживає без поважних причин (тобто понад 1 рік), там не з`являється, житлом не цікавиться, витрат по утриманню житла не несе, комунальні платежі не сплачує. Остання втратила правовий зв`язок з власником житлового приміщення, де вона зареєстрована, а отже, встановлене в силу закону право на користування чужою річчю - житловим будинком, припинилось, і як наслідок - позов ОСОБА_1 підлягає до задоволення.
Суд вважає, що визнання припиненим права відповідача на користування житлом у контексті принципів Конвенції є виправданим і пропорційним, а баланс прав - дотриманим. Адже лише у такий спосіб можливо захистити права власника будинку, що і є законною метою цього позову.
Розподіл судових витрат суд проводить відповідно до ст. 141 ЦПК України. Зважаючи, що позов задоволено, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача 840,80 грн. судового збору.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 316-319, 321, 391, 405, 406 ЦК України, ст. ст. 156, 162 ЖК УРСР, ст. ст. 2, 4, 5, 12, 13, 76-82, 89, 133, 141, 206, 211, 247, 259, 263-265, 272, 354 ЦПК України, суд,
УХВАЛИВ:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право на користування житлом - задовольнити.
Визнати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , такою, що втратила право на користування житлом за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Н.О. Пєтухова
Дата документу 01.07.21
- Номер: 2/133/1120/20
- Опис: про визнання особи такою, що втратила право на користування житлом
- Тип справи: на цивільну справу (позовне провадження)
- Номер справи: 133/3679/20
- Суд: Козятинський міськрайонний суд Вінницької області
- Суддя: Пєтухова Н.О.
- Результати справи:
- Етап діла: Призначено склад суду
- Департамент справи:
- Дата реєстрації: 30.12.2020
- Дата етапу: 30.12.2020
- Номер: 2/133/87/21
- Опис: про визнання особи такою, що втратила право на користування житлом
- Тип справи: на цивільну справу (позовне провадження)
- Номер справи: 133/3679/20
- Суд: Козятинський міськрайонний суд Вінницької області
- Суддя: Пєтухова Н.О.
- Результати справи:
- Етап діла: Розглянуто: рішення набрало законної сили
- Департамент справи:
- Дата реєстрації: 30.12.2020
- Дата етапу: 01.07.2021
- Номер: 2/133/87/21
- Опис: про визнання особи такою, що втратила право на користування житлом
- Тип справи: на цивільну справу (позовне провадження)
- Номер справи: 133/3679/20
- Суд: Козятинський міськрайонний суд Вінницької області
- Суддя: Пєтухова Н.О.
- Результати справи:
- Етап діла: Розглянуто: рішення набрало законної сили
- Департамент справи:
- Дата реєстрації: 30.12.2020
- Дата етапу: 01.07.2021