ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«05» липня 2021 року

м. Харків

справа № 623/3954/19

провадження № 22ц/818/2732/21

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого -         Бурлака І.В., (суддя-доповідач),

суддів        -                 Хорошевського О.М., Яцини В.Б.,

за участю секретаря - Дмитренко А.Ю.,

учасники справи:

позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт капітал»,

відповідачі – ОСОБА_1 , представник відповідача – Савін О. С., Калиновська Т.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу в режимі відеоконференції Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт капітал» на рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 26 січня 2021 року в складі судді Герцова О.М.

в с т а н о в и в:

У жовтні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт капітал» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення боргу.

Позовна заява мотивована тим, що 21 жовтня 2011 року між Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та кредит» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 13-39/11-00226-с-а, за умовами якого він отримав кредит в розмірі 178 415,00 грн строком до 21 жовтня 2018 року зі сплатою 9,5% річних.

З метою забезпечення належного виконання позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором 21 жовтня 2011 року між банком та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 13-39/11-00226-с-а/1, відповідно до умов якого поручитель зобов`язалася нести солідарну відповідальність перед банком за виконання позичальником в повному обсязі зобов`язань за кредитним договором.

03 жовтня 2018 року між Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та кредит» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вердикт капітал» укладено договір про відступлення права вимоги, за яким товариство набув право вимоги заборгованості за договорами кредиту, в тому числі і за кредитним договором № 13-39/11-00226-с-а від 21 жовтня 2011 року та договором поруки № 13-39/11-00226-с-а/1 від 21 жовтня 2011 року.

Зазначив, що позичальник належним чином не виконував свої зобов`язання у зв`язку з чим станом на 02 вересня 2019 року у нього утворилася заборгованість в розмірі 286 501,39 грн, з яких заборгованість за кредитом (за тілом кредиту) – 138 023,50 грн; заборгованість за відсотками на дату відступлення права вимоги – 21 991,30 грн; заборгованість за нарахованими відсотками згідно кредитного договору (з моменту відступлення права вимоги на дату виготовлення розрахунку заборгованості) – 12 200,70 грн; нараховані 3% річних – 12 433,00 грн; втрати від інфляції – 52 708,96 грн; нарахована пеня за обліковою ставкою Національного банку України – 49 143,93 грн.

Просив стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт капітал» заборгованість за повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитом за кредитним договором № 13-39/11-00226-с-а від 21 жовтня 2011 року в розмірі 286 501,39 грн; стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт капітал» понесені витрати на сплату судового збору в розмірі 4297,52 грн.

Рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 26 січня 2021 року у задоволенні позовних вимог Товариству з обмеженою відповідальністю «Вердикт капітал» - відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт капітал» подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що при ухваленні судового рішення суд першої інстанції не врахував, що неповідомлення боржника про заміну кредитора у зобов`язанні не звільняє від обов`язку погашення кредитного зобов`язання. Зазначив, що відповідачі не повернули кредитні кошти у визначений договором термін ані первісному кредитору, ані новому кредитору, що послужило підставою звернення товариства з даним позовом.

Відзивів на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції від учасників справи не надходило.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення з`явившихся учасників справи, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт капітал» необхідно задовольнити частково, рішення суду – скасувати.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано належних доказів права вимоги до відповідачів, тому позов задоволенню не підлягає.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 21 жовтня 2011 року між Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та кредит» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 13-39/11-00226-с-а, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит в розмірі 178 415,00 грн з терміном користування кредитом з 21 жовтня 2011 року по 21 жовтня 2018 року включно зі сплатою щомісячних процентів за користування кредитом в розмірі 5,5% річних. Також, позичальником сплачується щомісячна комісійна винагорода за обслуговування кредиту в розмірі 0,65% від розміру кредиту, а саме 1159,70 грн.

Пунктом 2.6 кредитного договору передбачено порядок погашення кредиту. Позичальник щомісячно, до 10-го числа кожного місяці користування кредитом погашав ануїтетними платежами, що включають в себе суму частини кредиту, яка погашається після закінчення звітного місяця, та нараховані за звітній місяць проценти з користування кредитом. Розмір щомісячного ануїтетного платежу становить 2540,00 грн. Розмір щомісячного платежу становить 3699,70 грн.

Згідно з пунктом 1.4.1.5.1 кредитного договору у випадку порушення позичальником будь-яких своїх зобов`язань, встановлених умовами кредитного договору, процентна ставка підвищується на 4% річних в порядку передбаченому цим договором.

Пунктом 1.4.1.5.2 кредитного договору передбачено, що підвищення процентної ставки, передбачене пунктом 1.4.1.5.1 цього договору, буде здійснено в силу порушення позичальником будь-яких своїх зобов`язань, встановлених умовами кредитного договору та не потребує укладання будь-якого додаткового договору до кредитного договору чи графіку платежів у новій редакції. Сторони згодні з таким підвищенням по відношенню до всієї неповернутої суми кредиту. При цьому, процентна ставка за кредитом підлягає підвищенню в перший банківський день місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено порушення будь-якої з умов кредитного договору.

Пунктом 3.1 кредитного договору передбачено, що за невиконання або неналежне виконання прийнятих на себе зобов`язань за цим договором позичальник несе відповідальність в порядку і на умовах, визначених в цьому договорі, а саме: за порушення прийнятих на себе зобов`язань стосовно повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитними коштами та щомісячної комісійної винагороди у визначені цим договором строки, позичальник зобов`язаний сплатити банку пеню в розмірі 1% від суми несвоєчасно виконаного зобов`язання за кожний день прострочки; за нецільове використання кредиту позичальник зобов`язаний сплатити банку штраф в розмірі 10% від суми кредиту. Вказаний штраф сплачується додатково до інших сум, що підлягають сплаті згідно з цим договором (а.с.10-19).

21 жовтня 2011 року між Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та кредит» та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 13-39/11-00226-с-а/1, за умовами якого поручитель зобов`язується відповідати за повне та своєчасне виконання боржником його боргових зобов`язань перед кредитором за кредитним договором в повному обсязі таких зобов`язань. Поручитель та боржник відповідають як солідарні боржники, що означає, що кредитор може звернутись з вимогою про виконання боргових зобов`язань як до боржника, так і до поручителя, чи до обох одночасно.

Відповідно до пункту 4.1 договору поруки цей договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до повного виконання боргових зобов`язань за кредитним договором.

Згідно з пунктами 5.1, 5.2 договору поруки, порука припиняється із припиненням зобов`язання, що забезпечується нею. Порука також припиняється, якщо кредитор протягом трьох років від дня настання строку виконання зобов`язання за кредитним договором не пред`явив вимоги до поручителя. Порука припиняється з інших підстав, передбачених чинним законодавством України (а.с.22-25).

03 жовтня 2018 року між Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та кредит» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вердикт капітал» укладено договір про відступлення права вимоги, за яким в порядку та на умовах, визначених цим договором, банк відступає новому кредитору належні банку грошові кошти, а новий кредитор набуває права вимоги банку до позичальників та поручителів, зазначених у додатку № 1 до цього договору, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників або інших осіб, до яких перейшли обов`язки боржників за кредитними договорами та договорами поруки з урахуванням всіх змін, доповнень і додатків до них згідно реєстру у додатку № 1 до цього договору.

Відповідно до пункту 2 цього договору за цим договором новий кредитор в день укладення цього договору, але в будь-якому випадку не раніше моменту отримання банком у повному обсязі коштів, відповідно до пункту 4 цього договору, набуває усі права кредитора за основними договорами, включаючи: право вимагати належного виконання боржниками зобов`язань за основними договорами, сплати боржниками грошових коштів, сплати процентів, вказаних у додатку № 1 до цього договору та сплати штрафних санкцій у розмірах, передбачених основними договорами. Розмір права вимоги, які переходять до нового кредитора, вказаний у додатку № 1 до цього договору. Права кредитора за основними договорами переходять до нового кредитора у повному обсязі та на умовах, які існують на момент відступлення права вимоги, за виключенням права нарахування процентів за користування боржниками кредитними коштами та права на здійснення договірного списання коштів з рахунку/рахунків боржників, що надані банку відповідно до умов основних договорів.

Згідно пункту 3 цього договору новий кредитор зобов`язаний повідомити боржників про відступлення права вимоги за основними договорами протягом 10 календарних днів з моменту набрання чинності цим договором у порядку, передбаченому чинним законодавством або відповідним основним договором.

Пунктом 4 цього договору передбачено, що сторони домовились, що за відступлення права вимоги за основними договорами, відповідно до цього договору новий кредитор сплачує банку грошові кошти в сумі 851 000 00 грн (а.с.29-31).

03 жовтня 2018 року між Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та кредит» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вердикт капітал» укладено договір про відступлення права вимоги за договорами застави, за яким у порядку та на умовах, визначених цим договором, і у зв`язку з укладенням сторонами 03 жовтня 2018 року договору про відступлення права вимоги, предметом якого є відступлення права вимоги за кредитними договорами та договорами застави відповідно до підписаного реєстру договорів , первісний заставодержатель відступає та передає, а новий заставодержатель приймає та набуває всіх прав, належних первісному заставодержателю за договорами застави, які забезпечують виконання зобов`язань за кредитними договорами та перелічені у додатку № 1 до цього договору (а.с.32-35).

З додатку 1 до договору про відступлення права вимоги від 03 жовтня 2018 року, що складається з витягу з реєстру договорів, права вимоги за якими відступаються, та боржників за такими договорами вбачається, що банк відступив право вимоги, зокрема, і за кредитним договором 13-39/11-00226-с-а від 21 жовтня 2011 року, укладений з ОСОБА_1 . Також, у цьому витягу зазначено, що залишок за тілом кредиту – 138 023,50 грн, залишок за відсотками – 21 991,30 грн, залишок за комісією – 53 268,60 грн, залишок за пенею і штрафами – 1 141 779,40 грн (а.с.36).

За розрахунком товариства станом на 02 вересня 2019 року у позичальника утворилася заборгованість в розмірі 286 501,39 грн, з яких заборгованість за кредитом (за тілом кредиту) – 138 023,50 грн; заборгованість за відсотками на дату відступлення права вимоги – 21 991,30 грн; заборгованість за нарахованими відсотками згідно кредитного договору (з моменту відступлення права вимоги на дату виготовлення розрахунку заборгованості) – 12 200,70 грн; нараховані 3% річних – 12 433,00 грн; втрати від інфляції – 52 708,96 грн; нарахована пеня за обліковою ставкою Національного банку України – 49 143,93 грн.

Тлумачення частини першої статті 512 ЦК України дозволяє стверджувати, що відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги не є окремим видом договору. Це правочин, який опосередковує перехід права. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина третя статті 656 ЦК України); (б) дарування (частина друга статті 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України).

Тлумачення статті 516, частини другої статті 517 ЦК свідчить, що боржник, який не отримав повідомлення про відступлення права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення боргу, а лише має право на сплату боргу первісному кредитору і таке виконання є належним.

В матеріалах справи відсутні докази вручення відповідачам повідомлень про заміну сторони (кредитора) у спірному зобов`язанні.

Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням (частина друга статті 516 ЦК України).

Крім того, якщо боржник не був повідомлений про заміну кредитора, то це не тягне за собою відмову у позові новому кредитору, а може впливати на визначення розміру боргу перед новим кредитором у випадку проведення виконання попередньому або ж свідчити про прострочення кредитора (статті 516, 613 ЦК України). Тобто факт неповідомлення боржника про уступку права вимоги новому кредитору за умови невиконання боржником грошового зобов`язання у повному обсязі не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язань взагалі.

Вищевикладене відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року № 6-979цс15, а також у постановах Верховного Суду від 01 лютого 2018 року у справі № 569/8962/16-ц (провадження № 61-1153св18), від 10 січня 2019 року у справі № 522/23309/14-ц (провадження № 61-37482св18), від 20 березня 2019 року у справі № 635/198/17 (провадження № 61-7378св18).

Відповідно до частини другої статті 517 ЦК України боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Однак, матеріали справи не містять доказів про те, що боржники зверталися до нового кредитора з вимогою надати докази переходу права у зобов`язанні, й новий кредитор відмовив боржникам у наданні таких документів.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції вказаних норм права не врахував, а також залишив поза увагою, що відповідачами не надано доказів, що вони сплачували заборгованість за кредитним договором первісному чи новому кредитору, тому дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для стягнення заборгованості за кредитним договором, оскільки неповідомлення боржника про заміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (частина перша статті 527 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (частина перша статті 611 ЦК України).

Пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України встановлено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Взяті на себе зобов`язання за кредитним договором № 13-39/11-00226-с-а від 21 жовтня 2011 року банк виконав своєчасно і повністю, надавши ОСОБА_1 кредит в розмірі 178 415,00 грн, однак в порушення зазначених умов договору позичальник зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконав, у зв`язку з чим і підлягає стягненню з позичальника та поручителя на користь кредитора заборгованості в заявленому розмірі 138 023,50 грн.

На підтвердження вказаного розміру заборгованості позивачем надано суду розрахунок заборгованості станом на 02 вересня 2019 року.

При цьому, відповідачами не спростовано розмір цієї заборгованості, свій контррозрахунок не надали.

Що стосується стягнення відсотків за користування кредитом та пені, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 1050 ЦК України передбачено, якщо позичальник своєчасно не  повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи  у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Такі правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року в справі № 310/11534/13-ц, а також у в постановах Верховного Суду від 02 вересня 2020 року у справі № 326/1630/16 (провадження № 61-1728св19), від 02 грудня 2020 року у справі № 752/15929/14-ц (провадження № 61-15855св19).

Як вбачається зі змісту кредитного договору банк надав кредит з терміном користування по 21 жовтня 2018 року включно.

Позивач має право пред`явити вимогу щодо стягнення заборгованості за відсотками, які були нараховані за користування кредитом, а також пені станом на день закінчення строку дії основного зобов`язання, тобто станом на 21 жовтня 2018 року.

З 21 жовтня 2018 року припинився строк кредитування, у зв`язку з чим право кредитора нараховувати передбачені договором проценти та неустойку припинилося і з цього часу у  позивача виникло право на звернення до суду за  захистом свого порушеного права.

Таким чином, що стосується позовних вимог про стягнення процентів та неустойки, нарахованих після 21 жовтня 2018 року, то такі вимоги кредитора є безпідставними і  не підлягають задоволенню, оскільки, право позикодавця нараховувати передбачені договором проценти та штрафні санкції після спливу кредитування припинилося і кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

Крім того, як вбачається з позовної заяви товариство просило стягнути заборгованість за нарахованими відсотками згідно кредитного договору (з моменту відступлення права вимоги на дату виготовлення розрахунку заборгованості) – 12 200,70 грн.

Пунктом 2 договору про відступлення права вимоги від 03 жовтня 2018 року передбачено, що права кредитора за основними договорами переходять до нового кредитора у повному обсязі та на умовах, які існують на момент відступлення права вимоги, за виключенням права нарахування процентів за користування боржниками кредитними коштами та права на здійснення договірного списання коштів з рахунку/рахунків боржників, що надані банку відповідно до умов основних договорів.

Тобто, саме з 03 жовтня 2018 року новий кредитор не мав права нараховувати відсотки за користування кредитними коштами, оскільки він за договором про відступлення права вимоги від 03 жовтня 2018 року цього права не набув, у зв`язку з чим підстав для стягнення відсотків, починаючи з 03 жовтня 2018 року немає.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що, починаючи з 03 жовтня 2018 року новий кредитор не мав права нараховувати проценти за користування кредитом, а тому позовні вимоги про стягнення заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом, нарахованих після 03 жовтня 2018 року не підлягають задоволенню у зв`язку з їх безпідставністю.

З огляду на викладене, судова колегія вважає, що заборгованість за процентами повинна нараховуватися тільки до моменту укладення договору про відступлення права вимоги від 03 жовтня 2018 року, яка станом на 03 жовтня 2018 року становить 21 991,30 грн та підлягає стягненню з відповідачів на користь товариства.

Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що правових підстав для відмови в задоволенні позову в частині стягнення з  відповідачів на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт капітал» заборгованості за процентами за користування кредитом за договором в розмірі 21 991,30 грн у суду першої інстанції не було.

Разом з тим, з вимогами Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт капітал» про стягнення з відповідачів пені, суд апеляційної інстанції не може погодитися з наступних підстав.

Відповідно до частин першої та третьої  статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Як вбачається з позовної заяви, Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт капітал» просив стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 пеню за період з 01 вересня 2018 року по 02 вересня 2019 року з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України.

При цьому, пунктом 3.1 кредитного договору передбачено, що за невиконання або неналежне виконання прийнятих на себе зобов`язань за цим договором позичальник несе відповідальність в порядку і на умовах, визначених в цьому договорі, а саме: за порушення прийнятих на себе зобов`язань стосовно повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитними коштами та щомісячної комісійної винагороди у визначені цим договором строки, позичальник зобов`язаний сплатити банку пеню в розмірі 1% від суми несвоєчасно виконаного зобов`язання за кожний день прострочки.

Разом з тим, право позикодавця нараховувати проценти та обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку повернення позики чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою  статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відповідна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18) та є усталеною у практиці Верховного Суду.

Оскільки кредит за умовами договору від 21 жовтня 2011 року мав бути повернутий до 21 жовтня 2018 року, після спливу цього строку кредитор не мав права нараховувати пеню за прострочення виконання зобов`язання згідно умов кредитного договору. Вимоги кредитодавця про стягнення пені після спливу строку повернення позики не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Умови пункту 3.1 кредитного договору щодо сплати пені у розмірі 1% від суми несвоєчасно виконаного зобов`язання за кожний день прострочки можуть бути застосовані лише в межах строку надання кредиту, тобто до 21 жовтня 2018 року. Однак, вимог щодо стягнення пені за період дії договору до 21 жовтня 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт капітал» не заявляв.

Крім того, при розрахунку пені Товариством з обмеженою відповідальністю «Вердикт капітал» застосовано облікову ставку Національного банку України, тоді як договором передбачено сплату пені у розмірі 1% від суми несвоєчасно виконаного зобов`язання за кожний день прострочки. Вимогами ЦК України передбачено, що на рівні облікової ставки Національного банку України визначається розмір процентів за користування позикою, якщо він не встановлений договором, однак ці положення не стосуються пені. Отже, розрахунок позивача є помилковим.

За таких умов, вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт капітал» щодо стягнення з ОСОБА_1 ,  ОСОБА_2 пені в розмірі 49 143,93 грн за період з 01 вересня 2018 року по 02 вересня 2019 року не відповідають вимогам закону та встановленим обставинам справи, та у цій частині вимоги позивача задоволенню не підлягають.

Що стосується вимог за статтею 625 ЦК України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Отже, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні, так і недоговірні зобов`язання.

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Із змісту зазначеної статті вбачається, що нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначене відповідає правовому висновку, наведеному у постанові Верховного Суду України від 06 липня 2016 року у справі № 6-1946цс15, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), у постановах Верховного Суду від 22 листопада 2018 року у справі № 761/43507/16-ц (провадження № 61-26819св18), від 16 жовтня 2019 року у справі № 640/13352/15 (провадження № 61-15797св18).

Отже, закінчення строку дії договору в разі невиконання зобов`язань не припиняє зобов`язальні правовідносини, а трансформує їх в охоронні, що містять обов`язок відшкодувати заподіяні збитки, встановлені договором чи законом.

З огляду на те, що відповідачі порушили вказане грошове зобов`язання, позивач просив застосувати наслідки такого порушення відповідно до статті 625 ЦК України.

Звертаючись до суду з даним позовом та здійснюючи розрахунок суми 3% річних, інфляційних втрат, Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт капітал» визначив період їх нарахування з 01 вересня 2016 року по 02 вересня 2019 року згідно з наданим позивачем розрахунком цих нарахувань.

Таким чином, три процента річних за період з 01 вересня 2016 року по 02 вересня 2019 року становить 12 433,46 грн (138023,50х3х1096/365/100), однак як вбачається з позовних вимог товариство просило стягнути їх в розмірі 12 433,00 грн, тому саме ця сума і підлягає стягненню.

Також, підлягають стягнення і інфляційні втрати. Однак, їх розмір необхідно зменшити з 52 708,96 грн до 52 131,48 грн згідно розрахунку (1,018х1,028х1,018х1,009х1,011х1,010х1,018х1,009х1,013х1,016х1,002х0,999х1,020х1,012х1,009х1,010х1,015х1,009х1,011х1,008х1х1х0,993х1х1,019х1,017х1,014х1,008х1,01х1,005х1,009х1,01х1,007х0,995х0,994х0,997=1,3777х138023,50-138023,50).

Що стосується поруки, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Згідно з частинами першою та другою статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності (частина перша статті 559 ЦК України).

За змістом зазначеного правила до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов`язання, запроваджені без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності такої особи, тобто до такого збільшення обсягу зобов`язання, яке не було передбачено умовами основного зобов`язання в момент видання поруки та/або згідно з умовами договору поруки.

Таке збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов`язання виникає в разі: збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом; установлення нових умов порядку зміни процентної ставки в бік збільшення; розширення змісту основного зобов`язання щодо дострокового повернення кредиту та плати за користування ним; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення) розміру неустойки тощо.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 09 грудня 2019 року зазначила, що «до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов`язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення його обсягу відповідальності. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов`язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.

Таким чином, у зобов`язаннях, у яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або відповідної умови в договорі поруки, не дає підстав покладення на нього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов`язань перед банком.

Висновок про припинення поруки на підставі частини першої статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) залежить від установлених судом обставин щодо обсягу зобов`язання, на виконання якого надано поруку, та збільшення обсягу відповідальності поручителя внаслідок зміни без його згоди забезпеченого зобов`язання. Для цього судам необхідно дослідити відповідні умови кредитного договору та договору поруки щодо порядку погодження поручителем змін до основного зобов`язання.

Такі правові висновки щодо застосування статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 755/18438/16-ц (провадження № 14-275цс19).

Таким чином, аналіз норми частини першої статті 559 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин свідчить про те, що порука припиняється за наявності факту зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Аналіз змісту цієї норми дає підстави вважати, що вона не встановлює ні змісту та обсягу такого збільшення відповідальності поручителя, ні реальності чи невідворотності його настання.

Підставою застосування цієї норми достатнім є встановлення таких змін в основному зобов`язанні. Тому обставини щодо подальшого фактичного виконання зобов`язання, в тому числі фактичний строк його виконання, відмова кредитора від вимоги щодо виконання зобов`язання в зміненому обсязі, не свідчать про збереження дії поруки, оскільки відбулися після настання правоприпиняючого факту (збільшення розміру основного зобов`язання).Тобто порука має вважатися припиненою незалежно від реального настання чи ненастання збільшеного внаслідок змін кредитних договорів обсягу відповідальності поручителя».

У пунктах 6.21-6.23 постанови від 26 травня 2020 року у справі № 910/13109/18 (провадження № 12-7гс20) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що «6.21. Приписи частини першої статті 559 ЦК України передбачають спеціальне регулювання порядку зміни забезпеченого порукою зобов`язання, а відтак і договору, яким визначено обсяг зобов`язань боржника, з урахуванням волевиявлення та повідомлення, крім сторін цього договору, також поручителя і встановлюють правові наслідки неодержання згоди поручителя.

Згідно з пунктом 1.4.1.5.1 кредитного договору у випадку порушення позичальником будь-яких своїх зобов`язань, встановлених умовами кредитного договору, процентна ставка підвищується на 4% річних в порядку передбаченому цим договором.

Пунктом 1.4.1.5.2 кредитного договору передбачено, що підвищення процентної ставки, передбачене пунктом 1.4.1.5.1 цього договору, буде здійснено в силу порушення позичальником будь-яких своїх зобов`язань, встановлених умовами кредитного договору та не потребує укладання будь-якого додаткового договору до кредитного договору чи графіку платежів у новій редакції та сторони згодні з таким підвищенням по відношенню до всієї неповернутої суми кредиту. При цьому, процентна ставка за кредитом підлягає підвищенню в перший банківський день місяця, наступного за місяцем, в якому здійснено порушення будь-якої з умов кредитного договору.

Таким чином, нарахування відсотків здійснено у розмірах та на умовах, погоджених сторонами у кредитному договорі, за виконання умов якого поручилася ОСОБА_2 . При цьому, умови кредитного договору не змінювалися.

Враховуючи те, що підвищення процентної ставки було передбачено умовами кредитного договору, а ОСОБА_2 поручилася за виконання умов кредитного договору, колегія суддів дійшла висновку щодо відсутності підстав для припинення зобов`язань за договором поруки на підставі частини першої статті 559 ЦК України.

Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 208/6396/13-ц (провадження № 61-15663св18).

Згідно з частиною четвертою статті 559 ЦК України у редакції, чинній на час зміни банком строку виконання основного зобов`язання за спірним кредитним договором, порука припиняється після закінчення строку, встановленого у договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Як вбачається з матеріалів справи, сторони договору поруки від 21 жовтня 2011 року визначили строк чинності поруки у пунктах 4.1, 5.1, 5.2, погодивши, що порука ОСОБА_2 припиняється якщо кредитор протягом трьох років від дня настання строку виконання зобов`язання за кредитним договором не пред`явив вимоги до поручителя.

Аналізуючи зміст частини четвертої статті 559 ЦК України, слід дійти висновку, що визначений вказаною нормою строк припинення поруки (який на момент виникнення спірних правовідносин складав шість місяців) застосовується виключно у тому разі, якщо такий строк не встановлено у самому договорі поруки. Зміна строку виконання основного зобов`язання шляхом реалізації кредитором права на дострокове стягнення суми заборгованості не змінює строк чинності поруки, визначений сторонами у договорі поруки.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 11 листопада 2019 року у справі № 725/3981/14 (провадження № 61-10358сво19).

Строк кредитування за кредитним договором закінчився 21 жовтня 2018 року, із даним позовом товариство поштою звернувся 27 вересня 2019 року, отже позивачем, з огляду на положення пунктів 4.1, 5.1, 5.2 договору поруки, не пропущений передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк, тому порука ОСОБА_2 не є припиненою.

Отже, зважаючи на солідарний характер зобов`язань ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перед кредитором, відповідачі мають відповідати перед позивачем за неналежне виконання своїх зобов`язань за кредитним договором в солідарному порядку.

Суд першої інстанції наведеного не врахував та дійшов помилкового висновку про відмову у задоволені позовних вимог в повному обсязі.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, судова колегія вважає, що суд першої інстанції не в повній мірі дослідив обставини справи та наявні у справі докази, не надав їм належну оцінку, не з`ясував належним чином фактичні обставини справи щодо заявлених вимог і того, яка саме правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, що має суттєве значення для правильного вирішення спору і дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі

За таких обставин рішення суду підлягає скасуванню, а апеляційна скарга - частковому задоволенню.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційну скаргу задоволено частково на 78,39%, тому судовий збір за подачу позовної заяви в розмірі 3368,83 грн та судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 5053,24 грн, а всього в розмірі 8422,07 грн підлягає стягненню з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт капітал» з кожного по 4211,04 грн.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст.374, ст.376, ст. ст. 381-384, 389 ЦПК України

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт капітал»  – задовольнити частково.

Рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 26 січня 2021 року – скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт капітал» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення боргу – задовольнити частково.

Стягнути з  ОСОБА_1 ,  ОСОБА_2 солідарно на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт капітал»  224 579, 28 грн заборгованості за кредитним договором № 13-39/11-00226-с-а від 21 жовтня 2011 року, укладеним між Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та кредит» та ОСОБА_1 , яка складається з 138 023, 50 грн – заборгованості за тілом кредиту, 21 991, 30 грн – заборгованості за процентами за користування кредитним коштами, 12 433, 00 грн - 3% річних та 52 131, 48 грн – інфляційні втрати.

Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт капітал» судовий збір розмірі 8422,07 грн з кожного по 4211,04 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили.

Головуючий                                                        І.В. Бурлака

Судді                                                                О.М. Хорошевський

                                                                       В.Б. Яцина

Повний текст постанови складено 08 липня 2021 року.