Справа № 22ц-2311/2010                           Головуючий у 1 інст. –  Требух Н.В.      

                                                                      Доповідач – Хромець Н.С.

                                                        Р І Ш Е Н Н Я

                                           І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

08 червня 2010 року апеляційний суд Чернігівської області у складі:

                        Головуючого – судді Хромець Н.С.

                        Суддів –   Горобець Т.В., Страшного М.М.                    

                        При секретарі – Вареник О.М.

З участю відповідачки ОСОБА_1., представника позивача Кононенко Т.П.

            Розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Чернігові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову  Деснянського районного суду  м. Чернігова від  29 березня 2010 року у справі за позовом Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Чернігові ради до ОСОБА_1 про стягнення надміру виплаченої соціальної допомоги по догляду за дитиною,

                                                          в с т а н о в и в:

            Постановою   Деснянського районного суду м. Чернігова від 29 березня 2010 року задоволено позов Управління праці та соціального захисту населення  Деснянської районної у м. Чернігові ради до ОСОБА_1 та стягнуто з останньої  на користь позивача  3216 грн. 35 коп. надміру виплаченої допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

            В апеляційній скарзі  ОСОБА_1 . просить постанову місцевого суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у позові, посилаючись на  необґрунтованість та незаконність судового рішення суду першої інстанції.

            Відповідачка  вважає, що зміна нею місця роботи з працевлаштуванням на роботу з неповним робочим днем на іншому підприємстві, ніяким чином не призвело до порушення будь яких прав позивача.   Посилаючись на п. 23 Порядку призначення і виплати державної допомоги сім”ям з дітьми, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 р. № 1751, ( далі Порядок) апелянт зазначає, що названа правова норма містить виключний перелік умов, при настанні яких припиняється виплата допомоги по догляду за дитиною. Факт неповідомлення про зміну місця роботи до цього переліку не входить, отже ніяким чином не впливає на її право на отримання державної допомоги на дитину.

              Крім того, відповідачка вказує на порушення , допущені судом першої інстанції при ухваленні рішення, зокрема, на невідповідність постанови суду вимогам ст. 163 КАС України.

             В письмових запереченнях на апеляційну скаргу позивач стверджує , що судове рішення є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням нормативно правових актів, що регулюють спірні правовідносини.  

            Вислухавши доповідь судді, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, виходячи з наступного.  

             Судом встановлено, що ОСОБА_1, як застрахованій особі та працівнику ТОВ „ Брас плюс” у встановленому законом порядку була призначена та виплачувалась допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, тобто з 01.04.2007 по 26.09.2009 року. 16.11.2007 року відповідачка звільнилась з роботи у ТОВ „ Брас плюс” та 19.11.2007 року працевлаштувалась на ТОВ „ Бізнес-Центр Нива-2005” з режимом неповного робочого дня  ( а.с.16), про що позивача не повідомила.

             Задовольняючи позовні вимоги Управління праці та соціального захисту населення суд першої інстанції виходив з того, що відповідачка в порушення вимог п. 49 Порядку , не повідомила про працевлаштування , в зв”язку з чим  сталась переплата державної соціальної допомоги на суму 3216,35 грн. А відповідно до ст. 22 Закону України „Про державну допомогу сім'ям з дітьми” надмірно виплачена сума допомоги внаслідок приховування обставин, які впливають на  призначення і виплату допомоги, стягується згідно  із законом.  Саме факт неповідомлення відповідачкою про зміну місця роботи та працевлаштування на роботу з неповним робочим днем суд розцінив  як обставину, що впливає на виплату державної допомоги.

            Проте,  такі висновки суду суперечать вимогам наведених нормативно - правових актів.

           Частина  1 ст. 22 Закону України „ Про державну допомогу сім”ям з дітьми,”  зобов”язує отримувачів допомоги повідомляти органи, що призначають цю допомогу і здійснюють її виплату про зміну  лише тих обставин,  які впливають на виплату допомоги.  А обставини, які впливають на виплату вже призначеної допомоги, чітко визначені у п. 23 Порядку, як підстави для припинення виплати допомоги.  Факт неповідомлення про зміну місця роботи чи  неповідомлення про працевлаштування на роботу з неповним робочим днем до переліку таких обставин не входить. Наявність у цьому переліку такого поняття як „ виникнення інших обставин” дійсно свідчить про те, що перелік  обставин не є вичерпним.  Але при тлумаченні поняття конкретних фактів, як  „ інших обставин” у даному випадку слід виходити з того, чи впливає факт  працевлаштування ОСОБА_1 на іншу роботу з неповним робочим днем  на її право   отримувати таку допомогу від держави, тобто на виплату її , а відповідно ,   чи зобов”язана ОСОБА_1 була повідомляти про це позивача відповідно до вимог ч.1 ст.22 Закону.  Як вбачається із змісту  абз.7 ст. 14  Закону  працевлаштування на роботу у режимі неповного робочого дня  матері,  яка отримує допомогу на дитину до трьох років,  не позбавляє її права продовжувати отримувати допомогу у повному розмірі.   Отже , наявні підстави для висновку, що факт зміни місця роботи з працевлаштуванням на роботу з неповним робочим днем жодним чином не впливав на право  ОСОБА_1 отримувати  державну  соціальну допомогу до досягнення дитиною трирічного віку, тобто, на виплату їй цієї допомоги.  

            Крім того, і змісту ч.2 ст.22 Закону вбачається, що згідно із законом  стягуються суми державної допомоги лише тоді, коли вони надміру виплачені  внаслідок зловживань з боку громадян. Але фактів зловживань ОСОБА_1 з метою неправомірного отримання державної допомоги, позивачем не наведено і доказів таких фактів матеріали цивільної справи не містять.  

            Позивачем не наведеного жодних фактів та не надано доказів, які б свідчили про порушення його права, за захистом якого заявлено позов до суду.

            Отже, при ухваленні рішення судом першої інстанції не правильно застосовано ст. 22 Закону України” Про державну допомогу сім”ям з дітьми”, внаслідок чого прийшов до помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову.

             Відповідно до положень ст. 303 ЦПК України апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

             Відповідно до ст. 309 ч.1 п.4 ЦПК України, апеляційний суд скасовує рішення суду першої інстанції та ухвалює нове рішення, якщо дійде висновку, що рішення ухвалене з порушенням  норм матеріального чи процесуального права.

              Керуючись ст. 13,14,22 Закону України „ Про державну допомогу сім”ям з дітьми” ,  ст.ст. 303, 307, 309,  313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд,

                                                           В и р і ш и в:

            Апеляційну скаргу ОСОБА_1   задовольнити.  

            Постанову Деснянського районного суду м. Чернігова  від 29 березня  2010 року  скасувати.

            В задоволенні позовних вимог Управління праці і соціального захисту населення Деснянської районної у м. Чернігові ради до ОСОБА_1 відмовити.

              Рішення набирає законної сили з моменту  проголошення і може бути оскаржене у касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.

Головуючий:                                                 Судді: