РОЗІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

_____________________________________________________________________________________________________________________________

Справа № 327/127/20

Провадження № 1-кп/327/6/2021

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12.07.2021 року смт. Розівка

Розівський районний суд Запорізької області в складі:

головуючого судді Антіпової Т.А.,

за участю секретаря судового засідання Літвінової Т.А.,

за участю прокурорів: Лося О.М., Вінницького В.В.,

Тімченка В.М.,

обвинуваченого ОСОБА_1 ,

захисника обвинуваченого - адвоката Курлапової С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції (дистанційного судового провадження) в приміщенні Розівського районного суду Запорізької області кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12020081270000031 від 21.02.2020 року, відносно:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Шевченківське, Куйбишевського району, Запорізької області, українця, громадянина України, що має базову середню освіту, не працюючого, не одруженого, перебуваючий у незареєстрованому шлюбі, дітей не має, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючий за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимий:

- 04 червня 2015 року Куйбишевським районним судом Запорізької області за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у вигляді 3 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки;

- 17 березня 2016 року Куйбишевським районним судом Запорізької області за ч. 1 ст. 122, ст. 71 КК України до покарання у вигляді 3 років 6 місяців позбавлення волі. Звільнений 24 вересня 2018 року на підставі ухвали Запорізького районного суду Запорізької області умовно - достроково на невідбутий строк 1 рік 3 дні,

за обвинуваченням у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.119 КК України,

В С Т А Н О В И В:

20 лютого 2020 року близько 15 год. 00 хв. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з ОСОБА_3 прийшли до ОСОБА_1 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , де в втрьох у веранді вказаного будинку почали вживати спиртні напої. В той же день, 20.02.2020 року приблизно о 15 год. 40 хв., між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин почалася сварка, в ході якої обидва почали висловлюватися на адресу один одного грубою нецензурною лайкою, хапати один одного руками за одяг, після чого ОСОБА_1 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, маючи умисел на спричинення ОСОБА_2 тілесних ушкоджень, та не маючий наміру позбавити життя потерпілого, не передбачаючи можливості настання його смерті від вчиненої ним дії, хоча повинен був і міг передбачити, наніс ОСОБА_2 один удар кулаком правої руки в область передньої лівої частини голови, від якого ОСОБА_2 впав правою частиною тіла на диван та вдарився правою частиною голови об дерев`яний, обшитий тканиною, підлокітник дивану (бильце дивану). В результаті удару голови об підлокітник дивану (бильце дивану) ОСОБА_2 отримав тілесні ушкодження у вигляді закритою черепно-мозкової травми з переломом кісток склепіння черепа, вогнищем забою головного мозку, крововиливом під тверду мозкову оболонку, який призвів до дислокації головного мозку, що призвело, відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 455/к від 07.04.2021 року, до смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 о 09 год. 32 хв. ОСОБА_2 ..

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 свою винуватість у пред`явленому обвинуваченні визнав повністю, підтвердивши при цьому обставини, викладені в обвинувальному акті.

Так, обвинувачений ОСОБА_1 пояснив, що 20 лютого 2020 року вдень до нього додому прийшли ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , розпити спиртні напої. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вже були в стані алкогольного сп`яніння, коли прийшли до нього додому. Всі втрьох вони почали розпивати спиртні напої у приміщенні веранди належного йому на праві власності будинку за адресою: АДРЕСА_2 . Приблизно хвилин через 30 після початку розпиття спиртних напоїв, коли було вжито приблизно півпляшки горілки, між ОСОБА_2 та ним виник конфлікт, внаслідок висловлювання ОСОБА_2 в бік ОСОБА_1 нецензурними словами, після чого між ними виникла сварка, під час якої ОСОБА_2 та ОСОБА_1 почали штовхати один одного. Далі, оскільки ОСОБА_2 ставав все більш агресивним, обвинувачений вдарив ОСОБА_2 правою рукою в ліву частину голови, від удару останній впав на диван та вдарився головою об бильця дивану. Надалі, ОСОБА_2 спробував підвестись з дивану, що ОСОБА_1 сприйняв як загрозу для себе та необхідність оборонятися, та наніс ще два удари правою рукою в ліву частину голови ОСОБА_2 , після третього удару побачив кров на обличчі ОСОБА_2 та злякався. Після цього, на його крик, до веранди вбігла його співмешканка ОСОБА_4 , яка і викликала швидку допомогу. Окрім цього, ОСОБА_1 пояснив суду, що ОСОБА_2 весь цей час перебував у свідомості, розмовляв, заперечував проти виклику швидкої допомоги та намагався самотужки піднятися та піти. Швидку допомогу очікували близько 20-30 хвилин. Коли карета швидкої допомоги приїхала до їх будинку, фельдшер надала невідкладну медичну допомогу ОСОБА_2 , перев`язала йому голову та забрали його до Розівськї ЦРЛ. До карети швидкої допомоги ОСОБА_2 йшов самостійно, був у свідомості. Також обвинувачений пояснив, що після того, як швидка допомога поїхала, через деякий час до нього приїхали працівники поліції, які запропонували йому проїхати до Розівської ЦРЛ на медичне освідування з метою перевірки на стан алкогольного сп`яніння, а також в приміщенні поліції від нього було відібрано пояснення з приводу того, що сталося. В той день, 20.02.2020 року працівники поліції його не затримували, та після проходження освідування в Розівській ЦРЛ на стан алкогольного сп`яніння та відібрання пояснень, його привезли додому. Та вже наступного дня - 21.02.2020 року до нього додому знову приїхали працівники поліції з метою його затримання, після чого йому було обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою. Щодо ОСОБА_3 , з яким до нього додому прийшов ОСОБА_2 , обвинувачений пояснив, що той випив з ними по одній чарці горілки, та, оскільки вже був в стані сильного алкогольного сп`яніння, вийшов в приміщення веранди, куди пішов, точно сказати не може, та під час конфлікту з ОСОБА_2 не був присутній. Окрім цього, ОСОБА_1 зазначив, що він при першій зустрічі з донькою померлого ОСОБА_2 - ОСОБА_5 , яка є потерпілою по даній справі, вибачився перед нею та запропонував матеріальну допомогу, якщо така потрібна, на що ОСОБА_5 попросила відшкодувати витрати, понесені нею на поховання батька - ОСОБА_2 . ОСОБА_1 через своїх родичів було відшкодовано суму, яку просила потерпіла, в повному обсязі. В зв`язку із цим, матеріальних претензій ОСОБА_5 до нього не має, більше жодного разу за допомогою до нього не зверталась, цивільний позов не заявляла ані на досудовому розслідуванні, ані під час судового розгляду справи. Обвинувачений ОСОБА_1 , під час його допиту в судовому засіданні не оспорював час, місце, спосіб та інші обставини вчинення вищевказаного кримінального правопорушення, зазначив, що у вчиненому щиро розкаюється, виказав жаль з приводу скоєного ним, буде намагатися в подальшому утримуватися від вжиття алкогольних напоїв, уникати конфліктних ситуацій, та просив суд врахувати це під час ухвалення вироку.

Суд вважає, що показання ОСОБА_1 є послідовними, логічними, а тому не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченим змісту обставин вчиненого злочину, добровільності та істинності його позиції.

Потерпіла ОСОБА_5 подала до суду письмову заяву з проханням розглядати кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12020081270000031 від 21.02.2020 року, відносно ОСОБА_1 за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 119 КК України, без її участі, зазначивши при цьому, що жодних пояснень надавати в суді не бажає, при визначенні міри покарання не наполягала на суворій мірі покарання, просила ухвалити вирок на розсуд суду. Також зазначила, що претензій матеріального та морального характеру до обвинуваченого не має (а.с.33 Том 2, а.с. 51-52 Том 3).

Частина 1 статті 8 КПК України визначає, що кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Частина 2 ст.9 КПК України встановлює, що прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов`язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом`якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень. Стаття 17 КПК України визначає поняття презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, яке покладається на сторону обвинувачення, що має довести винуватість особи поза розумним сумнівом. Стаття 20 КПК України закріплює право на захист та у ч.1 визначає, що підозрюваний, обвинувачений, виправданий, засуджений має право на захист, яке полягає у наданні йому можливості надати усні або письмові пояснення з приводу підозри чи обвинувачення. Право збирати і подавати докази, брати особисту участь у кримінальному провадженні, користуватися правовою допомогою захисника, а також реалізовувати інші процесуальні права, передбачені цим Кодексом. Згідно ст.22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Окрім повного визнання вини самим обвинуваченим, його вина у вчиненні злочину підтверджується дослідженими судом доказами, зокрема, поясненнями свідків обвинувачення.

Так, свідок ОСОБА_4 , яка перебуває з обвинуваченим ОСОБА_1 в фактичних шлюбних відносинах, під час свого допиту в судовому засіданні 04.02.2021 року пояснила, що в той день 20.02.2020 року вона прийшла додому десь після обід, та побачила, що її чоловік ОСОБА_1 спілкується із якимось чоловіком, якого вона не знає, в приміщенні коридору (веранди) їх домоволодіння по АДРЕСА_2 . Вона пройшла повз них, про що вони спілкувались, вона не чула, розмови на підвищенних тонах також не чула. Окрім цього, зазначила, що не бачила, в якому стані перебували чоловіки, чи вживали вони спиртні напої чи ні, не може сказати, оскільки цього не бачила. Потім вона почула, як її чоловік ОСОБА_1 відкрив двері з веранди до кімнати та вигукнув: «Викликай швидку допомогу!», після чого вона забігла до веранди та побачила потерпілого, який сидів на дивані, та сліди крові на голові у постраждалого. Слідів крові на дивані вона не побачила. Вона одразу ж викликала швидку допомогу зі свого телефону, яка приїхала приблизно хвилин через 20-40. В цей період часу, потерпілий був у свідомості, не намагався підвестись з дивану, висловлювався нецензурною лайкою та дивився на стелю. Свідок пояснила, що принесла потерпілому воду, яку той випив самостійно. В той день в будинку також була мати обвинуваченого ОСОБА_6 . Третього чоловіка, якого вона знає за прізвиськом « ОСОБА_7 », який і привів до їх будинку потерпілого, в той момент в приміщенні домоволодіння вже не було. Також зазначила, що не пам`ятає, чи були у ОСОБА_1 після цих подій тілесні ушкодження чи ні. Коли приїхала швидка допомога, потерпілий сам до них вийшов, сів до карети швидкої допомоги, ніхто з ним до лікарні не поїхав. Вона з чоловіком ОСОБА_1 залишилась вдома.

Оскільки віщенаведені показання свідка ОСОБА_4 суттєво відрізняються від показань, які були надані нею під час проведення за її участю слідчого експерименту від 21.02.2020 року, судом було повторно викликано даного свідка у судове засідання з метою уточнення її показань. Проте, 17.02.2021 року свідок ОСОБА_4 надала суду письмову заяву, відповідно до якої відмовилась від давання показань в суді, згідно ст. 63 Конституції України (а.с. 164, Том 2), дана відмова зафіксована в журналі судового засідання шляхом постановлення судом протокольної ухвали про прийняття відмови свідка ОСОБА_4 від давання показань (а.с. 169 зворотний бік Том 2).

Свідок ОСОБА_6 , мати обвинуваченого, відмовилась від давання показань відносно свого сина ОСОБА_1 , згідно ст. 63 Конституції України, та відмовилась від дачі показань у судовому засіданні 04.02.2021 року, що зафіксовано у журналі судового засідання шляхом постановлення судом протокольної ухвали про прийняття відмови свідка ОСОБА_6 від давання показань (а.с. 129 Том 2).

Свідок ОСОБА_8 суду пояснила, що вона працює фельдшером виїзної бригади «швидкої допомоги». Так, 20.02.2020 року вона чергувала як фельдшер виїзної бригади швидкої допомоги. Десь у другій половині дня, ближче до вечора надійшов виклик від диспечера із зазначенням причини: «Побиття», за адресою: АДРЕСА_2 . Коли приїхали за вказаною адресою, зайшли до подвір`я даного домоволодіння разом з молодшою медичною сестрою та пройшли до веранди будинку. У веранді на дивані сидів постраждалий чоловік - ОСОБА_2 , окрім нього в будинку були ще молода жінка та обвинувачений ОСОБА_1 . Потерпілий був без взуття, біля нього стояв посуд з водою, ганчірки, якими його вмивали та якими він вмивався сам. На обличчі потерпілого були сліди крові, плями крові також були на дивані, на підлозі біля потерпілого. Чи були сліди крові на бильцях дивану, свідок не звернула увагу та не пам`ятає цього. Також, свідок не памятає, чи була біля дивану якась їжа та спиртні напої. При огляді ОСОБА_2 було виявлено пошкодження цілосності шкіряних покровів, множинні пошкодження м`ягких тканин голови, рана на голові, набряк вуха, поставлений попередній діагноз ЗЧМТ, оскільки була кров на обличчі та голові, також була якась рана на нижній кінцівці, на якій саме, свідок не пам`ятає. Свідок провела первинний огляд постраждалого, перевірила життєві показники, та пояснила, що показники гемоденаміки ОСОБА_2 : тиск, сатурація були в нормі. Він був в свідомості, на все реагував адекватно, розумів, про що його питають, та адекватно відповідав, відмовлявся від надання йому медичної допомоги. На запитання: «Що болить?», показав рукою в область голови, там була кров, також була кров в області вушної раковини. Постраждалому допомогли взутися, проте нахилявся до взуття він самостійно, як і йшов до автомобіля швидкої допомоги - теж самостійно. Коли їхали до лікарні, постраждалий свідомості не втрачав, на погіршення самопочуття не скаржився, жодних маніпуляцій в дорозі йому не робили. Також, коли прийхали до Розівської ЦРЛ, ОСОБА_2 самостійно піднімався по сходах на другий поверх, сам зайшов до операційного приміщення. Взагалі в домоволодінні по АДРЕСА_2 бригада швидкої допомоги перебувала приблизно 30-40 хвилин. Зі слів дружини обвинуваченого, свідок зрозуміла, що між чоловіками: постраждалим та ОСОБА_1 відбулася бійка. Окрім цього, свідок зазначила, що обвинувачений ОСОБА_1 з подвір`я свого домоволодіння нікуди не уходив, проте його поведінка була агресивною та не дуже адекватною. Так, обвинувачений вибив ногами хвіртку, кулаками рук бив по дверях будинку, нецензурно виражався. Проте, свідок зазначила, що така агресивна поведінка не була направлена ані щодо неї, ані в бік когось із присутніх. З огляду на таку його поведінку, а також прийшовши до висновку, що даний випадок: бійка між чоловками, має кримінальний характер, вона зателефонувала за номером «102» та викликала поліцію. Також, свідок пояснила, що коли вони приїхали до Розівської ЦРЛ, постраждалого госпіталізували до відділення загальної терапії. Весь цей час стан ОСОБА_2 вона може охарактеризувати як стабільний, жодних погіршень вона не спостерігала. Вже через три доби, коли вона знов заступила на зміну, то дізналась, що постраждалого госпіталізували до Запорізької обласної лікарні, оскільки його стан здоров`я значно погіршився.

Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні 07.06.2021 року пояснив, що він станом на 20.02.2020 року працював лікарем-дерматологом в Розівській ЦРЛ, звільнений згідно Наказу головного лікаря від 14.09.2020 року №70-31 «Про звільнення ОСОБА_9 від роботи у зв`язку із проходженням військової служби за контрактом» зараз проходить військову службу в Збройних силах України за контрактом, а саме у військовій частині №А1249 в м. Маріуполі. Так, свідок пояснив, що десь наприкінці лютого 2020 року, точної дати він не пам`ятає, оскільки це було досить давно, але допускає, що це було 20.02.2020 року, він був черговим лікарем в Розівській ЦРЛ. Приблизно після 16.00 години до лікарні каретою швидкою допомоги був доставлений постраждалий чоловік із тілесними ушкодженнями в області голови та обличчя, оскільки була кров на обличчі. Даний хворий був в свідомості, проте чи розповідав він щось з приводу того, що сталося, свідок не пам`ятає, оскільки пройшло вже досить багато часу з тих подій. Свідок ОСОБА_9 пояснив, що, оскільки він за фахом є лікарем-дерматологом, а потерпілому необхідно було надати допомогу хірургічного характеру, ним був викликаний ургентний лікар-хірург ОСОБА_10 , який прибув до лікарні та надав постраждалому невідкладну хірургічну допомогу. Яка саме допомога надавалась постраждалому, свідок пояснити не може, оскільки не був присутній при цьому, але зазначив, враховуючи ушкодження у постраждалого, ймовірно було накладено шви на місці ушкодження. Також свідок пояснив, що в той день під час його чергування, постраждалий знаходився у хірургічному відділенні, погіршення стану він не спостерігав та після надання допомоги потерпілому лікарем-хірургом взагалі більше його не бачив.

Свідок ОСОБА_10 суду пояснив, що він працює лікарем - гінекологом в Розівській ЦРЛ. Так, 20.02.2020 року у неробочий час, десь ближче до вечора, йому зателефонували та викликали на роботу до лікарні як спеціаліста, який може фахово надавати хірургічну допомогу, оскільки на той час штатного хірурга в Розівській ЦРЛ не було. Він приїхав до лікарні, прийшов до хірургічного відділення, де знаходився постраждалий, як він пізніше дізнався - ОСОБА_2 . При первинному огляді, у потерпілого було виявлено: рана на голові у волосяній частині голови від лобу до ока, рана з рівними краями, нібито вона чимось нанесена (немов порізана); на мочці лівого вуха була гематома розмірами приблизно 1,00 см - 1,5 см.; та рвана рана на гомілці, з краями не чітко вираженими, ніби від падіння. Більше видимих ушкоджень виявлено не було. Потерпілий був весь час в свідомості, проте на питання: «Що сталося?» нічого не відповів. Було чутно запах алкоголю з порожнини рота. На думку свідка, на той час потерпілий був в стані середньої тяжкості, проте встановити більш точно його стан здоров`я заважав стан алкогольного сп`яніння, який «змазував» реальну картину почуття постраждалого. Свідок пояснив, що ним було надано первинну медичну допомогу: а саме, рану на голові обробили спиртом, йодом, зробили місцеву анестезію «Новакаіном» та наклали шви. При цьому свідок зазначив, що «Новакаін» та алкоголь сумісні, а щодо наявності у потерпілого алергії на медичні препарати, він запитував у постраждалого, проте чітко не пам`ятає, що відповів ОСОБА_2 , та, напевно, сказав, що немає, бо в іншому випадку такої анестезії він би не робив. Щодо ушкодження у виді гематоми в області лівого вуха, з цим ушкодженням свідок вирішив на той момент нічого не робити, та поспостерігати за станом самопочуття ОСОБА_2 .. Щодо рваної рани в області гомілки, її обробили антисептиком (спирт та розчин йоду), застосували місцеву анестезію та наклали шви. Після цього, постраждалого було переведено до реанімаційної палати під нагляд медичної сестри. В той день черговим лікарем був ОСОБА_9 , який під час надання свідком медичної допомоги ОСОБА_2 присутній не був. Також свідок пояснив, що на момент проведення ним огляду потерпілого, підстав для призначення введення останньому крапельниці, не було.

Свідок ОСОБА_3 в судовому засіданні пояснив, що десь наприкінці лютого 2020 року, можливо 20.02.2020 року, у денний час, він прийшов разом із якимсь чоловіком, прізвище якого не знає, додому до ОСОБА_1 з метою розпиття алкогольних напоїв. При чому, на той момент він вже був в стані алкогольного сп`яніння. Після цього, вони втрьох почали розпивати спиртні напої, а потім невдовзі, він, напевно, пішов додому, проте точно сказати не може, оскільки багато випив та не пам`ятає подій того дня. Щось з приводу конфлікту між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 пояснити не зміг, оскільки не був свідком цих подій, як і не бачив самої бійки між цими особами. Пояснив, що взагалі то часто вживає спиртні напої у значних дозах. Більше йому нічого не відомо та пояснити додатково йому нема чого.

Судом не встановлено, що свідки, безпосередньо допитані судом, заінтересовані у справі, оскільки всі вони, будучи попереджені про кримінальну відповідальність за давання завідомо не правдивих показань і за відмову від давання показань, в випадках, не передбачених законом, приведені судом до присяги, заперечували наявність у них конфлікту з обвинуваченим ОСОБА_1 . Їх пояснення у судовому засіданні послідовні та не суперечать іншим доказам, дослідженим судом. Наявність причин обмовляти обвинуваченого цими свідками, судом не встановлена.

Отже, всі допитані судом свідки, підтвердили, що ОСОБА_2 приходив додому до обвинуваченого, де вони розпивали спиртні напої, факт виникнення конфлікту між ними та факт нанесення ОСОБА_1 . ОСОБА_2 тілесних ушкоджень, факт того, що обвинувачений не зник з місця вчинення кримінального правопорушення та не намагався втекти і перебував за місцем мешкання у своєму домоволодінні до часу його фактичного затримання працівниками поліції 21.02.2020 року.

Надаючи оцінку показанням свідка ОСОБА_4 , наданими нею в судовому засіданні 04.02.2021 року, які мають розбіжності, із показаннями, які були надані нею під час слідчого експерименту від 21.02.2020 року, проведеного на стадії досудового розслідування за її участю, суд зазначає наступне.

Термін «показання» в контексті ч. 4 ст. 95 КПК України використовується для позначення відомостей, які надаються в судовому засіданні під час судового провадження. Правило, закріплене в цій нормі, має застосовуватися лише до відомостей, що відповідають ознакам показань як самостійному процесуальному джерелу доказів за вимогами ст. 95 цього Кодексу.

Водночас, метою слідчого експерименту відповідно до ч. 1 ст. 240 КПК України є перевірка й уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення. Проведення за участю свідка слідчого експерименту з метою перевірки й уточнення таких відомостей, крім отримання відомостей, передбачає також здійснення учасниками слідчого експерименту певних дій, спрямованих на досягнення мети цієї слідчої (розшукової) дії.

Якщо відомості повідомлено підозрюваним, обвинуваченим, свідком під час проведення процесуальних дій, то вони є складовим компонентом змісту документа як окремого процесуального джерела доказів, зокрема протоколу слідчого експерименту, де фіксуються його хід та результати. Отже, показання і протокол слідчого експерименту є окремими самостійними процесуальними джерелами доказів, які суд оцінює за правилами ст. 94 КПК України.

За встановленим кримінальним процесуальним законом порядком належна правова процедура проведення слідчого експерименту містить низку процесуальних гарантій, дотримання яких виключає обґрунтовані сумніви щодо правомірного отримання відомостей від суб`єкта, за його волею та вільним волевиявленням. До системи таких гарантій належить також участь понятих, здійснення безперервного відеозапису слідчої дії як складові судового контролю за дотриманням засад кримінального провадження, детальне і ґрунтовне роз`яснення прав та процесуальних наслідків участі особи в проведенні слідчого експерименту тощо.

Відповідно до нормативного змісту засади безпосередності (ст. 23 КПК України) суд досліджує докази безпосередньо з метою встановлення обставин вчинення кримінального правопорушення, де протокол слідчого експерименту є предметом оцінки суду за правилами, визначеними ст. 94 цього Кодексу. Отже, протокол слідчого експерименту після його оцінки судом із точки зору належності, допустимості й достовірності набуває значення судового доказу.

Таким чином, у цьому випадку відсутні підстави для ототожнення показань та протоколу слідчого експерименту, які є окремими процесуальними джерелами доказів для встановлення обставин, що підлягають доказуванню в кримінальному провадженні відповідно до ст. 91 КПК України.

Крім того, той факт, що в судовому засіданні 04.02.2021 року свідок ОСОБА_4 змінила свої показання, не є підставою для визнання протоколу слідчого експерименту недопустимим доказом, оскільки слідчий експеримент та показання є окремими процесуальними джерелами доказів.

Як вбачається з протоколу слідчого експерименту від 21.02.2020 року, проведеного за участю свідка ОСОБА_4 на місці вчинення злочину, свідок ОСОБА_4 не лише розповіла про обставини вчинення злочину, які мали місце 20.02.2020 року біля 16.00 год., але і продемонструвала, де саме між її співмешканцем ОСОБА_1 та потерпілим відбулась бійка, як ОСОБА_1 штовхнув потерпілого на лівий бік дивану, та куди саме ОСОБА_1 наніс потерпілому удин удар кулаком в область обличчя. Вказану слідчу дію було проведено за її добровільною згодою, у присутності понятих, статистів, із застосуванням відеозйомки. Так, згідно з пояснень, наданих ОСОБА_4 під час проведення слідчого експерименту 21.02.2020 року, вбачається, що 20.02.2020 року вона близько 13.00 год. пішли в гості до своєї подруги, та коли повернулась приблизно о 16.15 год., зайшовши у веранду будинку по АДРЕСА_2 , побачила двох чоловіків, між якими відбувалась бійка на підлозі веранди. Потім вона роздивилась, що знизу знаходився її співмешканець ОСОБА_1 , а на ньому зверху лежав невідомий їй чоловік. Після чого вона побачила, що її співмешканець почав підійматися, а невідомий їй чоловік висів у нього на плечах. Потім ОСОБА_1 силоміць скинув невідомого чоловіка на диван, на лівий бік і одночасно наніс один удар кулаком правої руки в область обличчя невідомого чоловіка, ближче до лівого боку. Після чого вона побачила струмок крові, який з`явився за правим вухом потерпілого. Після цього, вона вибігла на вулицю та викликала швидку допомогу, а коли, приблизно через 5 хвилин, повернулась до веранди будинку, побачила потерпілого, який все так же сидів на тому ж місці, та обличчя якого було в крові, кров була також на лівому бильці дивану та на підвіконні. Потім приїхала швидка допомога та госпіталізувала потерпілого до лікарні, який свідомості не втрачав. Даний протокол слідчого експерименту від 21.02.2020 року було підписано всіма учасниками процесуальної дії, жодних заяв, доповнень або зауважень до протоколу не надійшло (а.с. 63-69 Том 1).

Таким чином, суд приймає відмову свідка ОСОБА_4 від давання показань, згідно положень ст. 63 Конституції України, викладену в її письмовій заяві від 17.02.2021 року, проте враховує її пояснення, надані нею під час проведення слідчого експерименту від 21.02.2020 року, зафіксовані в протоколі проведення слідчого експерименту від 21.02.2020 року, який є самосітйним процесуальним джерелом доказів, та відповідно до вимог ст. 94 КПК України, є належним, допустимим й достовірним доказом.

Зазначене узгоджується з правовою позицією, яка викладена в Постанові Верховного Суду від 17.03.2021 року у справі № 761/10306/15-к (провадження № 51-5949км20).

Вина ОСОБА_1 в інкримінованому йому злочині підтверджується також доказами, дослідженими у судовому засіданні, наданими стороною обвинувачення та не спростованими стороною захисту, а саме:

- протоколом огляду місця події від 21.02.2020 року з фототаблицею та доданим до нього CD-диском, де зафіксовано, що у присутності понятих з 10.26 год. по 10.34 год. 21.02.2020 року, за участю власника приміщення ОСОБА_1 , оглянуте домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 , в якому встановлено, що місцем події є домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 . Під час огляду веранди вказаного будинку на правому бильці дивану в нижній його частині, на полімерному мішку, підвіконні та шапці було виявлено плями бурого кольору, схожі на кров. Перелічені предмети, а також зішкріб плям бурого кольору з підвіконня, були вилучені під час проведення огляду (а.с.48-57 Том 1). Під час судового розгляду кримінального провадження в судовому засіданні судом досліджено відеозапис цієї слідчої дії;

- висновком щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції №26 від 20 лютого 2020 року, складеного о 18 год.15 хв., відповідно до якого встановлено перебування ОСОБА_1 в стані алкогольного сп`яніння (а.с. 61 Том 1);

- висновком експерта № 54 від 22 лютого 2020 року, з якого вбачається, що за результатами проведеної судової медичної експертизи будь-яких видимих зовнішніх ушкоджень у ОСОБА_1 , які стосуються подій 20 лютого 2020 року, 21 лютого 2020 року при обстеженні не виявлено (а.с. 79 Том 1);

- протоколом огляду місця події від 22 лютого 2020 року з ілюстрованою фототаблицею до нього, відповідно до якого встановлено, що місцем події є приміщення траурного залу Комунальної установи «Запорізька обласна клінічна лікарня» Запорізької обласної ради, яке знаходиться за адресою: м.Запоріжжя, вул.Оріхівське шосе, 10, де на каталці виявлено труп ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.95-102 Том 1);

- протоколом огляду предмету від 21 лютого 2020 року з ілюстрованою фототаблицею до нього, з якого вбачається, що предметом огляду є плями РБК на светрі та сліди бруду на штанах, які належать обвинуваченому ОСОБА_1 (а.с.70-75 Том 1);

- постановами про визнання речовими доказами від 21.02.2020 року, від 07.03.2020 року, від 14.04.2020 року, розписками про відповідальне зберігання від 21.02.2020 року та від 22.02.2020 року, квитанціями про вилучені речові докази від 07.03.2020 року та від 14.04.2020 року, відповідно до яких по даному кримінальному провадженню визнано речовими доказами: зразок РБК з підвіконня веранди, полімерний мішок зі слідами РБК, шерстяну шапку потерпілого ОСОБА_2 зі слідами РБК, вилучені в ході ОМП від 21.02.2020 року з домоволодіння ОСОБА_1 , що передані на зберігання до кімнати зберігання речових доказів Розівського ВП Бердянського ВП ГУНП в Запорізькій області; чоловічий светр та чоловічі штани, які передані на зберігання до кімнати зберігання речових доказів Розівського ВП Бердянського ВП ГУНП в Запорізькій області; історію хвороби, вилучену з Комунального некомерційного підприємства «Розівська центральна районна лікарня Запорізької області Розівської районної ради на ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , № 90/30 від 21 лютого 2020 року, яка передана на зберігання до кімнати зберігання речових доказів Розівського ВП Бердянського ВП ГУНП в Запорізькій області; історію хвороби, вилучену з Комунальної установи «Запорізька обласна клінічна лікарня» Запорізької обласної ради на ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , № 3469 від 21лютого 2020 року та рентгенограмм ОСОБА_2 , яка передана на зберігання до кімнати зберігання речових доказів Розівського ВП Бердянського ВП ГУНП в Запорізькій області; пачку з цигарками білого кольору «Київ» (розпочата), запальничку чорного кольору, яка передана на зберігання ОСОБА_1 ; мобільний телефон в корпусі чорного кольору «ergo» з сім-картою оператора «ВОДАФОН», паспорт громадянина України на ім`я ОСОБА_1 , серія НОМЕР_1 , які передані для зберігання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с. 76-78, 109-114 Том 1);

- висновком експерта №832 від 10 квітня 2020 року за результатами проведеної судової медичної експертизи вбачається, що кров трупа ОСОБА_2 відноситься до групи В з ізогемаглютиніном анти-А за ізосерологічною системою АВ0. В його крові, висушеній на марлі, виявлений супутній антиген Н. В слідах на речових доказах, що були представлені з місця події, а саме, зішкрібі з підвіконня, полімерному мішку та шапці, а також на речах, що належать обвинуваченому ОСОБА_1 , а саме, светрі знайдена кров людини та виявлені антигени В і Н ізогемаглютиніном анти-А за ізосерологічною системою АВ0 із супутнім антигеном Н, в тому числі від потерпілого ОСОБА_2 (а.с. 104-107 Том 1);

- протоколом проведення слідчого експерименту від 21.02.2020 року з фототаблицею та доданим до нього CD-диском, проведеного за участю свідка ОСОБА_4 21.02.2020 року в період часу з 14 год. 30 хв. до 14 год. 59 хв., на місці вчинення злочину у домоволодінні за адресою: АДРЕСА_2 , під час якого свідок ОСОБА_4 пояснила не лише про обставини нанесення ударів обвинуваченим ОСОБА_1 ОСОБА_2 , але й продемонструвала, яким чином відбувалась бійка між ОСОБА_2 та її цивільним чоловіком ОСОБА_1 , механізм нанесення ударів та область тіла ОСОБА_2 , в яку було нанесено удари. Вказану слідчу дію було проведено за її добровільною згодою, в присутності понятих, статистів та з використанням відеозйомки на відеокамеру (а.с. 63-69 Том 1). Під час судового розгляду кримінального провадження в судовому засіданні судом досліджено відеозапис цієї слідчої дії;

- протоколом проведення слідчого експерименту від 23.02.2020 року з фототаблицею та доданим до нього CD-диском, а також стенограмою до протоколу проведення слідчого експерименту від 23.02.2020 року, проведеного за участю підозрюваного ОСОБА_1 , його захисника - адвоката Лебєдєва О.В. та понятих, та з використанням відеозйомки на відеокамеру 23.02.2020 року в період часу з 13 год. 49 хв. до 14 год. 28 хв., на місці вчинення злочину у домоволодінні за адресою: АДРЕСА_2 , під час якого обвинувачений ОСОБА_1 розповів про події, які мали місце 20.02.2020 року близько о 15 год. 40 хв., зокрема, де саме ним було спричиненено тілесні ушкодження ОСОБА_2 , від яких останній помер; пояснено та продемонстровано сам механізм спричинення тілесних ушкоджень, продемонстрованих ОСОБА_1 на манекені. Так, із стенограми до протоколу проведення слідчого експерименту від 23.02.2020 року та відтвореної в судовому засіданні відеозйомки слідчого експерименту від 23.02.2020 року вбачається, що ОСОБА_1 надав пояснення, які є аналогічними поясненням, наданими ним в судовому засіданні 06.07.2021 року під час його допиту, а саме: що між ним та ОСОБА_2 20.02.2020 року виникла сварка, яка переросла у штовханину, після чого ОСОБА_1 наніс удин удар правою рукою в область голови ОСОБА_2 зліва, від якого останній впав спиною назад на диван і головою вдарився об куток бильці дивана зліва. Після цього ОСОБА_1 наніс ще два удари правою рукою в область голови ОСОБА_2 ближче до лівого вуха, після чого побачив кров у потерпілого та цивільна дружина - ОСОБА_4 викликала швидку допомогу (а.с. 80-85 Том 1).Під час судового розгляду кримінального провадження в судовому засіданні судом досліджено відеозапис цієї слідчої дії;

- висновком експерта №776 від 25.03.2020 року, з якого вбачається, що смерть ОСОБА_2 настала від закритої черепно-мозкової травми з ушкодженням кісток склепіння та основи черепу з крововиливами під оболонки головного мозку та мозочка, крововиливами у речовину мозку. При судово-медичній експертизі трупа ОСОБА_2 між іншими пошкодженнями на голові та обличчі було виявлено уламковий перелом лівої тім`яної кістки з розповсюдженням на праву тім`яну кістку. Переломи кісток склепіння черепу утворилися від не менше двох травматичних впливів тупими предметами. Уламковий перелом лівої тім`яної кістки утворився від дії видовженого тупого предмету. Другий перелом, який розповсюджується на праву тім`яну кістку, утворився після попереднього в результаті дії предмету, характеристики котрого в даному пошкодженні не відобразилися. Не виключається, що умовний центр перелому знаходився в зоні правої тім`яної кістки. Не виключається заподіяння деяких ушкоджень на голові, обличчі неозброєною рукою особи, що нападала. Не виключається також утворення деяких ушкоджень на голові та тулубі у разі падіння постраждалого з висоти власного зросту навзнаки після заподіяння ушкоджень на обличчі при падінні на тупу тверду поверхню, або предмети навколишнього середовища. Більш ретельніше це питання може бути вирішене в ході слідчого експерименту (а.с. 86-94 Том 1);

- висновком комісійної судово - медичної експертизи №455/к від 07.04.2021 року, з підсумків якої вбачається, що 1.(1) у трупа ОСОБА_2 виявлені наступні ушкодження:

а) на голові та обличчі:

- синці на верхніх повіках очей;

- поверхнева рана на рівні зовнішнього краю лівої надбрівної дуги;

- поверхнева рана на чолі на межі росту волосся;

- синець та садно на обличчі на рівні лівої виличної області та лівої щоки;

- синець на лівій вушній раковині, навколо останньої, що розповсюджується на ліву бічну поверхню шиї;

- синець у лівій тім`яній області;

- уламковий перелом лівої тім`яної кістки з розповсюдженням на праву тім`яну кістку;

- крововиливи у м`яких покривах голови та обличчя на тлі ран та синців;

- крововиливи під оболонки головного мозку, мозочка;

- вогнище забою головного мозку в проекції перелому;

б) на тулубі:

- синець в області лівого надпліччя, який розповсюджується на ліву надлопаткову область та лівий плечовий суглоб;

- синець у правій біля ключичній області;

- синець на лівій задньо-бічній поверхні грудної клітки;

- синець на передній поверхні правого плечового суглоба;

в) на верхніх кінцівках:

- синець на задній поверхні лівого передпліччя;

г)на нижніх кінцівках:

- садно на внутрішній поверхні лівого колінного суглоба;

- синець на внутрішній поверхні правого колінного суглоба;

- поверхнева рана на передній поверхні лівої гомілки.

2.(1,6) Всі ушкодження утворились від дії тупих предметів у вказані ділянки тіла або при ударах об них. Індивідуальні особливості їх в ушкодженнях не відобразилися.

3.(1,7) Усі ушкодження мають подібні між собою морфологічні характеристики, які відповідають часу виникнення їх близько 2 діб, що підтверджується даними гістологічного дослідження і співпадає з даними матеріалів справи. Виходячи із розмірів ушкоджень у ОСОБА_2 слід вважати, що деякі з них виникли від дій тупого предмета (предметів) з обмеженою травмуючою поверхнею, деякі-з переважаючою.

4.(4,15) Смерть ОСОБА_2 настала від закритої черепно-мозкової травми з переломами кісток склепіння черепа, вогнищем забою головного мозку. Зміщення (дислокація) серединних структур мозку зправа наліво у потерпілого відбувалося поступово. В залежносі від темпу зростання субдуральної гематоми нарощувалися симптоми розладу діяльності центральної нервової системи до розвитку незворотної коми зі смертю головного мозку. Наведеним механізмом пояснюється настання смерті ОСОБА_2 через 41 годину після отримання черепно-мозкової травми (за даними медичних документів та матеріалів справи).

5.(2,12,17) Черепно-мозкова травма у вигляді синця у лівій тім`яній ділянці, перелому лівої тім`яної кістки з розповсюдженням на праву тім`яну кістку, вогнища забою головного мозку, крововиливів під тверду і м`які мозкові оболонки, знаходиться в прямому причинному зв`язку зі смертю ОСОБА_2 і кваліфікується як тяжке тілесне ушкодження за ознакою небезпеки для життя (п. 2.1.3 б «Правила судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, 1995 р.»)

Інші ушкодження у потерпіого мають онаки легких тілесних ушкоджень (п.2.3.5 «Правила судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, 1995 р.») і в прямому причинному зв`язку зі смертю не знаходяться.

6.(11) Для черепно-мозкових травм подібих таким, як у ОСОБА_2 , є притаманним так званий «світлий проміжок», впродовж якого потерпілий може відчувати себе відносно задовільно і виконувати повсякденну діяльність протягом годин (див. п. 4 даних підсумків).

7.(10) Враховуючи розташування ушкоджень на різних поверхнях голови, тулуба і кінцівок, слід вважати, що вони виникли неодночасно, в динаміці. Тобто, взаємне розташування обвинуваченого і потерпілого могло змінюватись.

8.(8,9) Експертна комісія не володіє об`єктивними даними для надання відповідей на питання № 8) Яке було взаємне розташування обвинуваченого і потерпілого в момент вчинення первинного удару і як воно змінилося під час нанесення тілесних ушкоджень? Та на питання № 9) В якому найбільш ймовірному (вертикальному або горизонтальному) положенні і позі перебував нападник і потерпілий, в момент нанесення ушкоджень?

10.(13,14) При судово-медичній експертизі і судово-гістологічному дослідженні органів трупа ОСОБА_2 проявів захворювань, які б могли призвести до смерті, або сприяти їй, не встановлено.

11.(3) Виходячи з п. 2 даних підсумків, конструктивних особливостей підлокітника («бильця») дивана, характеристики знаряддя травми за даними медико-криміналістичного дослідження (Акт №138 від 10.03.2020 року) слід вважати за можливе утворення перелому лівої тім`яної кістки черепа ОСОБА_2 при ударі об підлокітник дивана під час падіння без уточнення положення тіла, з якого воно могло відбутися.

12. При аналізі інформації з протоколу слідчого експерименту за участю ОСОБА_4 від 21.02.2020 року встановлено, що мав місце удар кулаком у ліву половину обличчя потерпілого, коли той сидів на дивані.

Будь-які інші травматичні впливи на його тіло не описані.

При аналізі інформації з протоколу слідчого експерименту за участю ОСОБА_1 від 23.02.2020 року встановлено, що мало місце «завалювання» потерпілого на підлогу, нанесення йому біля 4 ударів «у плечі та груди» в такому положенні. Далі, в положенні стоячи потерпілому було нанесено один удар кулаком в ліву виличну ділянку. «Від удару він падає спиною назад на диван і головою ударяється об куток бильці дивана зліва. Далі було нанесено 2 удари кулаком в ділянку лівого вуха.

При співставленні ділянок, та механізму травмування за даними судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_2 з ділянками і характером травматичних впливів за даними слідчих експериментів експертна комісія припускає можливість утворення тілесних ушкоджень в ділянках голови і тулубу потерпілого за обставинами і механізмом, на які вказує підозрюваний ОСОБА_1 ..

Механізм та обставини нанесення тілесних ушкоджень на кінцівках потерпілого в протоколах слідчих експериментів та у відеозаписах не відображені (а.с. 233-254 Том 2).

Суд детально та неупереджено дослідив даний висновок експертів та прийшов до висновків, що він не спростовує висновку СМЕ № 776 від 25.03.2020 року щодо виявлених у ОСОБА_2 тілесних ушкоджень, їх локалізації, механізму спричинення. Крім того експерти, дослідивши матеріали кримінального провадження, прийшли до висновку про те, що слід вважати за можливе утворення перелому лівої тім`яної кістки черепа ОСОБА_2 при ударі об підлокітник дивана під час падіння без уточнення положення тіла, з якого воно могло відбутися, отже не виключається можливість утворення ушкоджень, які призвели до смерті потерпілого ОСОБА_2 в результаті дій та при механізмі спричинення, на які в своїх показах під час допиту та слідчого експерименту вказує підозрюваний ОСОБА_1 ..

Окрім цього, для роз`яснення висновку № 776 від 25.03.2020 року, в порядку ч. 1 ст. 356 КПК України, судом був допитаний лікар судово-медичний експерт Комунальної установи «Запорізьке обласне бюро судово-медичної експертизи» Запорізької обласної ради ОСОБА_11, який повністю підтримав свій Висновок № 776 від 25.03.2020 року та вказав, що смерть потерпілого ОСОБА_2 настала від тілесних ушкоджень у вигляді перелома кісток черепа, які супроводжувались крововиливами під оболонки кори головного мозку. Ці тілесні ушкодження утворились від не менше двох травматичних впливів тупими предметами. Уламковий перелом лівої тім`яної кістки утворився від дії видовженого тупого предмету. Другий перелом, який розповсюджується на праву тім`яну кістку, утворився після попереднього в результаті дії предмету, характеристики котрого в даному пошкодженні не відобразилися. Не виключається також утворення деяких ушкоджень на голові та тулубі у разі падіння постраждалого з висоти власного зросту навзнаки після заподіяння ушкоджень на обличчі при падінні на тупу тверду поверхню, або предмети навколишнього середовища. Більш точну відповідь на це питання може дати комісійна експертиза, проведена за наявними матеріалами справи, а саме: на підставі висновку експерта № 776 від 25.03.2020 року, медичної документації ОСОБА_2 , матеріалів слідчого експерименту від 21.02.2020 року та слідчого експерименту від 23.02.2020 року, а також допитів свідків. Окрім цього, експерт категорично зазначив, що безпосередньо від двох ударів рукою ОСОБА_1 в область лівого вуха потерпілого ОСОБА_2 не могли утворитись тілесні ушкодження, які знаходяться в прямому причинному зв`язку зі смертю потерпілого ОСОБА_2 , тобто смерть потерпілого не могла настати безпосередньо від двох ударів рукою обвинуваченого.

Стаття 21 КПК України гарантує доступ до правосуддя та обов`язковість судових рішень, а саме: кожному гарантується право на справедливий розгляд та вирішення справи в розумні строки незалежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону.

Стаття 22 КПК передбачає змагальність сторін та свободу в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів (ст.84 КПК).

Належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів (ст.85 КПК).

Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом (ст.86 КПК).

Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили (ст.94 КПК)

В ході судового розгляду суд, відповідно до ст. 22 ч.6 КПК України, п. 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» та п. 23 рішення ЄСПЛ «Гурепка проти України № 2», сприяв кожній із сторін мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище, порівняно з опонентом: був допитаний обвинувачений, свідки, експерт, досліджені письмові докази, надані стороною обвинувачення та захисту. Проти закінчення з`ясування обставин та перевірки їх доказами сторони кримінального провадження не заперечували.

Таким чином, відповідно до чинного законодавства всі наявні в справі докази, які були зібрані органом досудового розслідування в підтвердження вини обвинуваченого з метою з`ясування їх належності та допустимості були перевірені судом у відкритому судовому засіданні відповідно до ст.23 КПК України за участю учасників кримінального провадження і кожному з них судом була дана оцінка, як це вимагає ст.94 КПК України, бо для прийняття правильного, неупередженого та остаточного рішення суду жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Вважаючи достатньо забезпеченими в ході судового розгляду процесуальних прав сторони захисту та сторони обвинувачення на надання ними доказів на підтвердження та спростування висунутого обвинувачення, суд виходить із принципів реалізації права особи на справедливий суд, яке закріплено в ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, за яким винуватість особи у вчиненні злочину має бути доведена поза розумним сумнівом.

Правова позиція ЄСПЛ щодо цього відображена, зокрема, у п.43 рішення від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України», де Суд зазначив, що відповідно до його прецедентної практики при оцінці доказів він керується критерієм «поза розумним сумнівом». Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовної презумпції, достатньо вагомих, чітких і взаємоузгоджених.

Давши оцінку всім доказам в сукупності, суд приходить до висновку, що вина ОСОБА_1 у вчиненні вбивства ОСОБА_2 через необережність, доведена повністю і не знаходить підстав для ухвалення виправдувального вироку відносно нього.

Повно та неупереджено дослідивши та оцінивши вказані обставини справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні вище зазначеного злочину, а його дії правильно кваліфіковані за ч.1 ст. 119 КК України, як вбивство вчинене через необережність.

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_1 суд, згідно з вимогами ст.ст. 65 - 67 КК України та роз`ясненнями Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особливості конкретного кримінального злочину й обставини його вчинення, особу винного, поведінку до вчинення злочину і після його вчинення, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання та вимоги ч.2 ст.50 КК України, відповідно до якої, покарання має на меті не тільки кару, а і виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень засудженим. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи та попередження нових кримінальних правопорушень.

Зазначене узгоджується із положеннями ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка, відповідно до вимог ч.1 ст. 9 Конституції України, ратифікована Законом від 17.07.1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 Конвенції» і є частиною національного законодавства України, якою встановлено, що кожен при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом…

Положеннями ст. 50 КК України визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору покарання, ця функція за своєю правовою природою є дискреційною.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Так, призначаючи обвинуваченому ОСОБА_1 покарання, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, що відноситься до нетяжкого злочину, особу обвинуваченого та враховує ті обставини, що він має визначене та постійне місце проживання, до затримання проживав із жінкою без реєстрації шлюбі, та разом із своєю матір`ю ОСОБА_6 (а.с.226-229 Том 1), на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває (а.с. 120-121), за останнім неофіційним місцем роботи характеризується позитивно (а.с. 61 Том 3), за місцем проживання характеризується негативно, офіційних скарг до селищної ради не надходило (а.с. 119 Том 1), раніше судимий (117-118, 122-123 Том 1).

Злочин, який вчинив обвинувачений характеризується необережною формою вини, відповідно до ст.12 КК України відноситься до нетяжких злочинів.

Обставиною, що пом`якшує покарання ОСОБА_1 , відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 66 КК України, суд визнає щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину.

Обставиною, що обтяжує покарання обвинуваченого ОСОБА_1 , відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 67 КК України, суд визнає вчинення кримінального правопорушення в стані алкогольного сп`яніння.

Вирішуючи питання щодо призначення обвинуваченому покарання, суд не вбачає підстав для застосування до обвинуваченого положень ст. 69 КК України та призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено законом, як на цьому наполягав захисник обвинуваченого - адвокат Курлапова С.В. та обвинувачений ОСОБА_1 , з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.

Пленум Верховного Суду України у постанові № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» у пункті 8 цієї постанови роз`яснює, що призначення основного покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, або перехід до іншого, більш м`якого виду основного покарання, або не призначення обов`язкового додаткового покарання (ст.69 КК) може мати місце лише за наявності декількох (не менше двох) обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного.

У кожному такому випадку суд зобов`язаний у мотивувальній частині вироку зазначити, які саме обставини справи або дані про особу підсудного він визнає такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і впливають на пом`якшення покарання, а в резолютивній - послатися на ч. 1 ст. 69 КК. При цьому необхідно враховувати не тільки мету й мотиви, якими керувалась особа при вчиненні злочину, а й її роль серед співучасників, поведінку під час та після вчинення злочинних дій тощо.

Так, судом встановлено, що обвинуваченим ОСОБА_1 вчинено кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 119 КК України, яке, відповідно до ч. 4 ст. 12 КК України, відноситься до нетяжких злочинів.

Окрім цього, незважаючи на наявність пом`якшуючих обставин, наявні й обтяжуючі обставини, такі як: вчинення кримінального правопорушення в стані алкогольного сп`яніння, що, на переконання суду, істотно не знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, як про це роз`яснено в постанові Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання».

При цьому, суд критично оцінює посилання сторони захисту щодо відсутності, на її переконання, такої обтяжуючої обставини, як вчинення кримінального правопорушення в стані алкогольного сп`яніння, з огляду на те, що освідування її підзахисного проводилось з порушенням порядку його проведення, оскільки невідомо в якості кого ОСОБА_1 проходив таке освідування.

Проте, суд зазначає, що факт вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 119 КК України, в стані алкогольного сп`яніння не заперечувався самим обвинуваченим, підтверджувався його показаннями, даними під час проведення слідчого експерименту за його участю від 23.02.2020 року, та під час його допиту в судовому засіданні 06.07.2021 року.

Також, суд вважає за необхідне зазначити, що сам по собі Висновок щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції №26 від 20 лютого 2020 року, беззаперечно підтверджує саме факт перебування ОСОБА_1 в стані алкогольного сп`яніння, незалежно від того, в якості кого останній проходив освідування в медичному закладі.

Окрім цього, суд враховує досудову доповідь уповноваженого органу з питань пробації щодо обвинуваченого у даному кримінальному провадженні, відповідно до якої результати оцінки ризику вчинення обвинуваченим ОСОБА_1 повторного кримінального правопорушення та ризик небезпеки для суспільства, у тому числі для окремих осіб, оцінюється як високий, а, отже, на думку органу пробації, з урахуванням особистості обвинуваченого, його способу життя, історії правопорушень, того факту, що останній вчинив кримінальне правопорушення в стані алкогольного сп`яніння, виправлення обвинуваченого без позбавлення або обмеження волі на певний строк є неможливим (а.с. 55-57 Том 3) та інформацію, яка характеризує особу обвинуваченого, який раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності, відбував покарання реально, має непогашену та незняту в установленому законом порядку судимість за умисний тяжкий злочин та злочин середньої тяжкості, що, на переконання суду, свідчить про схильність обвинуваченого до антисоціальної поведінки та небажання ставати на шлях виправлення.

Оцінивши всі ці обставини у їх сукупності та взаємозв`язку, керуючись роз`ясненнями, викладеними в постанові Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», суд доходить висновку щодо відсутності достатніх підстав для призначення обвинуваченому ОСОБА_1 більш м`якого покарання, ніж передбачено законом, відповідно до ст. 69 КК України.

Таким чином, з урахуванням конкретних обставин справи, загальних засад призначення покарання: законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суд вважає, що виправлення обвинуваченого можливе тільки в умовах ізоляції від суспільства, підстав для застосування ст.69, ст.75 КК України судом не встановлено.

Разом з тим, з урахуванням характеру і ступеня суспільної небезпеки скоєного злочину, даних про особу обвинуваченого, та беручи до уваги, що обвинуваченим відшкодовано дочці померлого ОСОБА_2 - ОСОБА_5 витрати, які остання понесла в зв`язку із похованням батька, відсутність цивільного позову та претензій матеріального характеру до обвинуваченого з боку потерпілої, ставлення обвинуваченого ОСОБА_1 до вчиненого ним діяння та його наслідків у вигляді повного розкаяння та виказання жалю з приводу тяжких наслідків у вигляді смерті потерпілого ОСОБА_2 і категоричного осуду своєї поведінки, що повністю узгоджується із правовою позицію, яка висловлена в Постанові Верховного Суду від 27.04.2021 року у справі за № 520/16394/16-к (провадження № 51-26км18), відповідно до якої щире каяття передбачає, окрім визнання особою факту вчинення кримінальних протиправних діянь, ще й щирий жаль з цього приводу та осуд своєї поведінки, а також зважаючи на думку потерпілої, яка не наполягала на максимально суворому покаранні, суд визнає необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого і попередження вчинення ним нових злочинів призначення йому покарання в межах санкції ч. 1 ст. 119 Кримінального кодексу України, в вигляді обмеження волі у мінімальному розмірі.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України, за правилами ч. 1 ст. 72 КК України, обвинуваченому ОСОБА_1 необхідно зарахувати строк попереднього ув`язнення з моменту його затримання, тобто з 21 лютого 2020 року до набрання вироком законної сили, у строк відбутого покарання з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні обмеження волі.

Цивільний позов по справі не заявлявся. Процесуальні витрати відсутні.

Долю речових доказів по справі суд вирішує відповідно до ст. 100 КПК України.

Запобіжний захід, обраний до ОСОБА_1 у вигляді тримання під вартою, підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. 100, ст. 349, ст. 368, ст. ст. 369-371, ст. 373, ст. 374 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.119 КК України, та призначити покарання у виді обмеження волі на строк 3 (три) роки.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України, зарахувати ОСОБА_1 у строк відбутого покарання, строк його попереднього ув`язнення з 21 лютого 2020 року до набрання вироком законної сили, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні обмеження волі.

Строк відбуття покарання засудженому ОСОБА_1 обчислювати з моменту його затримання та попереднього ув`язнення у зв`язку з обранням запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а саме, з 21 лютого 2020 року.

Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до набрання вироком законної сили щодо ОСОБА_1 , - залишити без змін.

Речові докази:

- зразок РБК, з підвіконня веранди, полімерний мішок зі слідами РБК, шерстяну шапку потерпілого ОСОБА_2 зі слідами РБК, вилучені в ході ОМП від 21.02.2020 року з домоволодіння ОСОБА_1 , що знаходяться на зберіганні в кімнаті зберігання речових доказів Розівського ВП Бердянського ВП ГУНП в Запорізькій області, знищити;

- чоловічий светр та чоловічі штани, що знаходяться на зберіганні в кімнаті зберігання речових доказів Розівського ВП Бердянського ВП ГУНП в Запорізькій області, - повернути ОСОБА_1 , як їх власнику;

- історію хвороби, вилучену з Комунального некомерційного підприємства «Розівська центральна районна лікарня Запорізької області Розівської районної ради на ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , № 90/30 від 21 лютого 2020 року, що знаходяться на зберіганні в кімнаті зберігання речових доказів Розівського ВП Бердянського ВП ГУНП в Запорізькій області, - повернути Комунальному некомерційному підприємству «Розівська центральна районна лікарня» Розівської районної ради Запорізької області, як її власнику (законному володільцю);

-історію хвороби, вилучену з Комунальної установи «Запорізька обласна клінічна лікарня» Запорізької обласної ради на ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , № 3469 від 21лютого 2020 року та рентгенограмм ОСОБА_2 , що знаходяться на зберіганні в кімнаті зберігання речових доказів Розівського ВП Бердянського ВП ГУНП в Запорізькій області, - повернути Комунальній установі «Запорізька обласна клінічна лікарня» Запорізької обласної ради, як її власнику (законному володільцю);

- пачку з цигарками білого кольору «Київ» (розпочата), запальничку чорного кольору , яка передана на зберігання ОСОБА_1 , залишити йому;

- мобільний телефон в корпусі чорного кольору «ergo» з сім-картою оператора «ВОДАФОН», паспорт громадянина України на ім`я ОСОБА_1 , серія НОМЕР_1 , які передані для зберігання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , - залишити їй.

Цивільний позов по справі не заявлявся.

Процесуальні витрати відсутні.

Вирок може бути оскаржений до Запорізького апеляційного суду через Розівський районний суд Запорізької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а обвинуваченим, який знаходиться під вартою, в той же строк, з дня отримання копії даного вироку.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку на подачу апеляційної скарги за відсутності такої скарги, а при оскарженні вироку - після постановлення ухвали апеляційним судом.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Суддя: Т.А. Антіпова