ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
м. Вінниця, вул. Островського, 14
тел/факс (0432) 55-15-10, 55-15-15, e-mail: inbox@adm.vn.court.gov.ua
____________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 травня 2010 р. Справа № 2-а-2003/10/0270
Вінницький окружний адміністративний суд в складі
Головуючого судді Чернюк Алли Юріївни,
при секретарі судового засідання: Котюжанській Тетяні Олександрівні
за участю представників сторін:
позивача : ОСОБА_1 - адвокат
відповідача : Мельник Т.І. - представник за довіреністю
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Гніванський гранітний кар'єр"
до: Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
про: визнання дій неправомірними
ВСТАНОВИВ :
У травні 2010 року до Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви Товариства з обмеженої відповідальності "Гніванський гранітний кар`єр" (далі - ТОВ "Гніванський гранітний кар`єр") до Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів про визнання неправомірними дій суб`єкта владних повноважень.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ТОВ "Гніванський гранітний кар`єр" вважає вимоги Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів щодо сплати адміністративно-господарської санкції в сумі 26025 грн. 22 коп. необґрунтованими та протиправними.
В судовому засіданні представник позивача - ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві.
Представник відповідача - Мельник Т.І. позов не визнала в повному обсязі та надала суду письмові заперечення від 26.05.2009 року (вх. № 10717 (а.с. 23) з нормативно-правовим обґрунтуванням своєї позиції.
У судовому засіданні, яке відбулось 26.05.2010 року представник відповідача заперечувала проти позовних вимог, наполягаючи на тому, що позивачем у 2009 році не був дотриманий норматив працевлаштування інвалідів, встановлений в Законі України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".
Заслухавши пояснення представників сторін, повно, всебічно, об’єктивно дослідивши надані у справу докази, надавши їм юридичну оцінку, суд прийшов до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню. До такого висновку суд прийшов з огляду на таке:
Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.
У відповідності до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Предметом судового розгляду в даній адміністративній справі є дії відповідача, як суб’єкта владних повноважень, стосовно нарахування адміністративно - господарських санкцій на суму 26025 грн. 22 коп. за невиконання позивачем нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів з вимогою сплатити дану суму у визначений термін. Завданням адміністративного суду є перевірка правомірності (легальності) таких дій з огляду на чіткі критерії, які зазначені у ч. 3 ст. 2 КАС України.
Так, оцінюючи правомірність дій та рішень органу владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб’єкта., встановлюючи чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії) : 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
"На підставі" означає, що суб’єкт владних повноважень: 1) повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України; 2) зобов’язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.
"У межах повноважень" означає, що суб’єкт владних повноважень повинен приймати рішення, а дії вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.
"У спосіб" означає, що суб’єкт владних повноважень зобов’язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.
Зазначені критерії, хоч і адресовані суду, але одночасно вони є і вимогами для суб’єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення.
Статтею 43 Конституції України задекларовано право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Виконання та реалізація зазначеної конституційної норми забезпечується законами України, підзаконними актами та актами ненормативного характеру, які встановлюють механізм реалізації права на працю.
Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".
Відповідно до ч. 1 ст. 17 цього Закону, з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю (ч. 1 ст. 17 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні").
Стаття 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачає, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань (ст.18-1 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні").
Згідно ст.19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" для підприємств (об'єднань), установ, організацій незалежно від форм власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4% від загальної кількості тих, що працюють, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - в кількості одного робочого місця, якщо інше не передбачене законом. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону. Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним. Відділення Фонду соціального захисту інвалідів з метою контролю за виконанням нормативу робочих місць, передбаченого частиною першою цієї статті, мають право в порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України, здійснювати перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, подачі ними звітів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, у тому числі шляхом зарахування, та сплати ними адміністративно-господарських санкцій.
Стаття 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" встановлює, що підприємства (об'єднання), установи, організації незалежно від форм власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ч.1 ст.19 цього Закону, щорічно сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (об'єднанні), установі, організації за кожне робоче місце не зайняте інвалідом.
Згідно ч.ч. 3,4 ст.20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" сплату штрафних санкцій підприємства (об'єднання), установи, організації здійснюють згідно закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів). У разі відсутності коштів штрафні санкції можуть бути стягнути шляхом звернення стягнення на майно підприємства (об'єднання), установи, організації у встановленому порядку.
Постановою Кабінету Міністрів України № 1434 від 26.09.2002 року із внесеними змінами від 15.11.2006 №1602, затверджено Положення про Фонд соціального захисту інвалідів ( далі Положення № 1434), п.п.1,2 якого визначає, що Фонд соціального захисту інвалідів є урядовим органом державного керування, що діє у складі Мінпраці й підпорядковується йому. Фонд у своїй діяльності керується Конституцією й законами України, актами Президента України й Кабінету Міністрів України, наказами Мінпраці та цим Положенням.
До завдань Фонду, передбачених у п.3 Положення №1434, відноситься і здійснення контролю за дотриманням підприємствами, установами й організаціями всіх форм власності й господарювання нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
Відповідно до п.4 ст. 20 Закону України "Про зайнятість населення" підприємства, установи і організації незалежно від форми власності реєструються у місцевих центрах зайнятості за їх місцезнаходженням як платники збору до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, щомісяця подають цим центрам адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, та про працівників, які працюють неповний робочий день (тиждень), якщо це не передбачено трудовим договором, або не працюють у зв'язку з простоєм виробництва з не залежних від них причин, і в десятиденний строк - про всіх прийнятих працівників у порядку, встановленому законодавством. Несвоєчасна реєстрація або відмова від неї, порушення порядку подання адміністративних даних тягне за собою відповідальність, передбачену законом.
Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19.12.2005 №420, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 21.12.2005 за №1534/11814 затверджена Інструкція щодо заповнення форми звітності №3-ПН "Звіт про наявність вакансій" (далі - Інструкція №420). У абз. 1 Інструкції щодо заповнення форми звітності №3-ПН "Звіт про наявність вакансій", зазначено, що відповідно до Закону України "Про зайнятість населення" підприємства, установи й організації, їх структурні підрозділи та філії незалежно від форми власності та господарювання повинні за наявності вакансій у повному обсязі подавати інформацію про наявність вільних робочих місць (вакансій) центрам зайнятості за місцем їх реєстрації як платника страхових внесків.
Матеріали справи свідчать про те, що відповідно до вимог Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" у 2009 році позивач мав працевлаштувати 32 інваліда, в той час, як фактично у зазначений період часу було працевлаштовано 30 інвалідів.
Надані позивачем документи свідчать про те, що у 2009 році він був готовий у повному обсязі виконати вимоги ст. 19 Закону України "Про зайнятість населення", щомісячно надсилав до Тиврівського районного центру зайнятості звіти про наявність на підприємстві вакансій, на яких може використовуватись труд інвалідів (форма №3-ПН) (а.с.6,15), вчиняв інші заходи з метою працевлаштування інвалідів.
Представник відповідача пояснила, що адміністративно-господарські санкції були розраховані, згідно з Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", проте без урахування вчинених позивачем дій та звернень до органів зайнятості.
Вивчивши надані сторонами документи, матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позивач у 2009 році виконав у повному обсязі вимоги щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, згідно з Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" надсилав щомісячно звіти за формою №3-ПН до Гніванського районного центру зайнятості, намагаючись виконати вимоги Закону щодо працевлаштування інвалідів, доводив до відома всіх зацікавлених осіб, установ та організацій відомості щодо наявності у нього вакансії для працевлаштування інвалідів, фактично прийняв на роботу всіх інвалідів, які звернулись до нього у попередні періоди та у 2009 році.
В силу викладеного суд вважає, що відповідачем нараховані адміністративно - господарські санкції без фактичного вивчення обставин справи, без урахування факту відсутності реальної кількості інвалідів, яких був готовий прийняті на роботу позивач.
За таких обставин суд визначає, що дії посадових осіб відповідача по нарахуванню позивачу адміністративно-господарських санкцій у сумі 26025 грн. 22 коп. з вимогою сплатити дану суму у визначений термін не можна вважати неупередженим, добросовісними та розсудливими, та такими, що вчинені на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України.
Окрім того, при вирішенні питання щодо правомірності нарахування адміністративно-господарських санкцій суд виходить також із загальних норм права про відповідальність за порушення зобов’язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.
Елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв’язку між самим порушенням та його наслідками. Вважається, що застосування принципу вини як умови відповідальності пов’язане з необхідністю доведення порушення зобов’язання.
Адміністративно-господарську відповідальність, передбачену ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", за своєю правовою природою слід визнати господарсько-правовою відповідальністю. Підставою для застосування такої відповідальності учасника господарських відносин є вчинене роботодавцем правопорушення в сфері господарювання (ч.1 ст. 218 ГК України). Відповідно до ч. 2 зазначеної статті учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Важливим в цій ситуації є встановлення вини або її відсутності у діях чи бездіяльності роботодавця шляхом оцінки доказів виконання роботодавцем заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування про наявність вакансій органів працевлаштування.
Докази, які б свідчили про те, що підприємство відмовило у прийнятті на роботу хоча б однієї особі з обмеженими фізичними можливостями, яка безпосередньо звернулась до підприємства відповідача або які були направлені центром зайнятості, відповідачем не надані і у справі відсутні.
А відтак, суд вважає, що ТОВ "Гніванський гранітний кар`єр" вжило усіх залежних від нього заходів для організації і забезпечення працевлаштування інвалідів відповідно до встановленого нормативу, чим було повністю виконано вимоги ч. 3 ст. 18, ч. 1, 2 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".
Однією з вимог верховенства права, виведених Європейським судом з прав людини, є вимога про якість закону. Вирішуючи справу "Круслен проти Франції" Європейський суд зазначив, що словосполучення "згідно із законом" передбачає певну якість такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для особи, яка б могла передбачити наслідки застосування цього закону до себе.
Одним із напрямків удосконалення законодавства про соціальну захищеність інвалідів в Україні має бути чітке визначення в Законі не лише розміру штрафних санкцій за невиконання нормативу по створенню робочих місць, а й підстав для звільнення від такої відповідальності, наприклад, відсутність інвалідів в регіоні, в якому розташовано підприємство, не направлення інвалідів на підприємство для працевлаштування; вжиття роботодавцем всіх заходів по виконанню вимог законодавства щодо створення робочих місць для інвалідів тощо.
Частиною 1 ст.11 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, та враховуючи надання позивачем доказів вчинення ним всіх необхідних та можливих заходів для працевлаштування у 2009 році найбільшої кількості інвалідів, суд вважає протиправними дії посадових осіб відповідача по нарахуванню відносно нього адміністративно-господарських санкцій у сумі 26025 грн. 22 коп. з вимогою сплатити дану суму до 15.04.2010 року, що має наслідком визнання їх протиправними.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ :
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Гніванський гранітний кар'єр" задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів стосовно нарахування та вимоги сплати Товариством з обмеженою відповідальністю "Гніванський гранітний кар'єр" адміністративно-господарських санкцій за невиконання в 2009 році нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у сумі 26025 грн. 22 коп. (двадцять шість тисяч двадцять п'ять грн. двадцять дві коп.).
Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Гніванський гранітний кар'єр" 3,40 грн. (три гривні сорок копійок) судових витрат з рахунків Державного бюджету України.
Відповідно до ст. 186 КАС України постанова може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. При цьому апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження , якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до суду апеляційної інстанції через суд , який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 254 КАС України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає сили після закінчення цього строку.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Повний текст постанови оформлено: 31.05.10
Суддя Чернюк Алла Юріївна