Справа № 263/8285/21

Провадження № 1-кс/263/3442/2019

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2021 року                     м. Маріуполь

Слідчий суддя Жовтневого районного суду м. Маріуполя Киян Д.В., за участю секретаря судового засідання Рябова С.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Маріуполі клопотання ОСОБА_1 про скасування арешту майна,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1  звернулась до суду з клопотанням про скасування арешту майна, накладеного ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 21.01.2021 року на транспортний засіб марки «ВАЗ 21120», синього кольору 2001 року випуску, державний номер  НОМЕР_1 , дата реєстрації 14.02.2002 року, який згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2  належить їй, у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за  № 12021050800000047 від 16.01.2021 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 246 КК України. В обґрунтування заявлених вимог зазначила, що досудове розслідування по вказаному кримінальному провадженню триває більше двох місяців, усі можливі слідчі дії проведені, підозра нікому не пред`явлена. Окрім цього, даний автомобіль є джерелом її єдиного доходу, оскільки вона працює водієм з використанням власного транспортного засобу.

ОСОБА_1 надала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності, заявлені вимоги підтримала, просила їх задовольнити.

Слідчий Мельник О.А. надала заяву, в якій просила провести розгляд за її відсутності, не заперечувала проти скасування арешту майна.

Дослідивши матеріали клопотання, слідчий суддя приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що у провадженні відділу СУ ГУНП в Донецькій області знаходяться матеріали досудового розслідування у кримінальному провадженні за  №12021050800000047 від 16.01.2021 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 246 КК України.

Ухвалою слідчого судді Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 21.01.2021 року, в рамках кримінального провадження № 12021050800000047від 16.01.2021 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 246 КК України, було накладено арешт на вилучене у ОСОБА_1 під час проведення обшуку майно, а саме: транспортний засіб марки «ВАЗ 21120» синього кольору 2001 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , дата реєстрації 14.02.2002 року, який згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 належить ОСОБА_1 .

Згідно зі ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Відповідно до ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 КПК України арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Відповідно до п.7 ч.2 ст.131 КПК України, арешт майна є одним із заходів забезпечення кримінального провадження, і згідно ч.1 ст.131 КПК України застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження.

Згідно ч.3 ст.132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що: 1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; 2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора; 3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.

Згідно п.2.6 Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №4 від 07.02.2014 року «Про узагальнення судової практики розгляду слідчим суддею клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження» вбачається, що арешт може бути накладено на майно підозрюваного, обвинуваченого, осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. При цьому таке майно може перебувати як у згаданих осіб, так і в інших фізичних або юридичних осіб. Щодо осіб, які не є підозрюваними (яким у порядку, передбаченому ст.ст. 276 - 279 КПК, повідомлено про підозру, або яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення), обвинуваченими (особа, обвинувальний акт щодо якої передано до суду в порядку, передбаченому ст. 291 КПК) або особами, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, не може бути прийнято ухвалу про арешт майна.

Згідно ч.1 ст.22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

Відповідно до ст. 16 КПК України одним з принципів кримінального провадження є недоторканість права власності, відповідно до якого позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Відповідно до ст.2 КПК України завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Крім того, суд вважає, що подальший арешт зазначеного в клопотанні автомобіля призводить до порушення ст. 41 Конституції України, ст.ст. 317, 319, 321 ЦК України, які регулюють право власності та захист права власності державою та ст. 1 протоколу № 1 до Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка набула чинності для України 11.09.1997 року, та яка зазначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішеннях ЄСПЛ у справах «Колишній король Греції та інші проти Греції», «Малама проти Греції», «Україна-Тюмень проти України», «Спорронг та Льонрот проти Швеції» констатовано, що перша та найважливіша вимога ст. 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення першого пункту дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном через введення в дію «законів». Крім того, верховенство права, один із фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей Конвенції. Також суд нагадує, що втручання в право на мирне володіння майном повинно бути здійснено з дотриманням «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи. Зокрема, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти через вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності.

Також, у справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), так і в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) ЄСПЛ зазначив, що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним, тобто для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий і надмірний тягар для особи» (справа «Ізмайлов проти Росії», п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року).

Враховуючи викладене, оцінюючи розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, з метою запобігання порушення справедливого балансу між інтересами власника майна, гарантованими йому законом і завданнями цього кримінального провадження,  слідчий суддя приходить до висновку, що на даний час відпала потреба у застосуванні заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна, а тому клопотання про скасування арешту майна підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.170-174, 371, 372 КПК України, слідчий суддя

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання ОСОБА_1 про скасування арешту майна - задовольнити.

Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Іллічівського районного суду м.Маріуполя Донецької області від 21.01.2021 року, у кримінальному провадженні № 12021050800000047 від 16.01.2021, на транспортний засіб марки «ВАЗ 21120» синього кольору 2001 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , дата реєстрації 14.02.2002 року, який згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 належить ОСОБА_1 .

Ухвала оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя                 Д.В. Киян