Справа № 453/1087/19                         Головуючий у 1 інстанції: Брона А.Л.

Провадження № 11-кп/811/1358/20         Доповідач: Белена А. В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2021 року м. Львів

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Львівського апеляційного суду в складі:

 Головуючого - судді Белени А.В.,

 суддів – Галапаца І.І., Романюка М.Ф.

секретаря судового засідання - Самардак М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові кримінальне провадження № 6201891400000000402 за апеляційною скаргою прокурора Бенка М.М. на вирок Сколівського районного суду Львівської області від 18 листопада 2019 року відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Корчин Сколівського району Львівської області, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,

за участю:

прокурора – Шолопи Р.В.,

представника потерпілих – адвоката Сиворога А.О.,

захисника – адвоката Детинича П.І.,

обвинуваченого - ОСОБА_1 ,

встановила:

Прокурор подав апеляційну скаргу на вирок Сколівського районного суду Львівської області від 18 листопада 2019 року, яким ОСОБА_1 засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.

 На підставі ст.75 КК України обвинуваченого ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання у виді позбавлення волі строком 4 року з випробуванням, якщо він протягом двох років іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення та виконає покладені на нього обов`язки.

Згідно ст. 76 КК України зобов`язано обвинуваченого ОСОБА_1 періодично з`являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, а також повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання або роботи.

Запобіжний захід ОСОБА_1 до вступу вироку в законну силу залишено без змін.

Після набрання вироком законної сили заставу в сумі 153 680 грн. грн. 00 коп., яка 07.05.2019 була внесена ОСОБА_2 в якості застави за ОСОБА_1 – повернуто ОСОБА_2 ..

Цивільний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди – залишено без розгляду.

Заходи забезпечення кримінального провадження у виді арешту майна автомобіля марки «OPEL VIVARO», реєстраційний номер НОМЕР_1 , накладений ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 03.05.2019 року та автомобіля марки «KIA SORENTO», реєстраційний номер НОМЕР_2 , накладений ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 03.05.2019 року – скасовано.

Вирішено питання з речовими доказами та судовими витратами.

На вирок суду прокурор Бенко М.М. подав апеляційну скаргу в якій просить вирок суду першої інстанції скасувати, ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_1 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.

Свої вимоги апелянт мотивує тим, що суд першої інстанції при ухваленні вироку, не врахував у повній мірі ступінь тяжкості та обставини вчинення злочину, дані про особу обвинуваченого, а тому дійшов необгрунтованого висновку про можливість виправлення ОСОБА_1 без відбування покарання.

Зазначає, що посилання у вироку на те, що, при звільненні ОСОБА_4 від відбування основного покарання, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, є формальним і фактично не враховує характеру скоєного злочину.

Звільняючи ОСОБА_1 від відбування покарання, суд першої інстанції надавши перевагу даним про його особу, достатньою мірою не врахував, що злочин, передбачений ч.2 ст.286 КК України, відповідно до ст.12 КК України є тяжким. Поза увагою суду залишилось також те, що обвинувачений скоїв хоч і необережний злочин, але виключно внаслідок особистої злочинної самовпевненості та за умови відсутності достатнього досвіду керування транспортним засобом. Внаслідок вчинення ним злочину потерпіло двоє молодих людей, одна з яких загинула.

Апелянт наголошує, що, суд, врахувавши щире каяття як обставину, що пом`якшує покарання, не мотивував належним чином, у яких саме діях виражалось відповідне ставлення ОСОБА_1 до скоєного. Щире каяття повинно ґрунтуватись на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, бажанні виправити ситуацію, що склалася. Натомість таких обставин у вироку суду не наведено.

Судом не враховано і те, що злочин  ОСОБА_1  вчинив будучи курсантом Львівського державного університету внутрішніх справ у спеціальному званні - рядовий поліції, тобто являючись правоохоронцем, який як ніхто інший повинен бути взірцем дотримання законності і правопорядку. Свідоме керування ОСОБА_1 транспортним засобом з перевищенням допустимих меж граничної швидкості в населених пунктах свідчить про схильність його до вчинення правопорушень, а відтак суспільну небезпечність.

Апелянт звертає увагу на те, що судом не надано належної оцінки судовій доповіді Стрийського міськрайонного сектору філії Державної установи «Центр пробації» у Львівській області на обвинуваченого ОСОБА_1 , відповідно до якої результати його оцінки показали середню ймовірність повторного вчинення правопорушення.

Крім того апелянт зазначає, що посилання суду на одну з обставин, яка пом`якшує покарання засудженому - добровільне відшкодування потерпілій завданих збитків, слід оцінювати критично, оскільки ОСОБА_1 здійснив такі дії лише з огляду на невідворотність понести покарання за скоєне.

На думку апелянта, суд не дав належної оцінки даним про особу ОСОБА_1 , а ті обставини, що засуджений в силу ст. 89 КК України не судимий, повністю визнав себе винуватим, щиро покаявся, не дають підстав для висновку про можливість його виправлення без відбування покарання.

На апеляційну скаргу прокурора адвокат Детинич П.І. та обвинувачений ОСОБА_1 подали запереченняв яких висловили незгоду з апеляційними вимогами сторони обвинувачення.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , 29.04.2019 близько 22 год., керуючи технічно справним автомобілем марки «КІА SORENTO», реєстраційний номер НОМЕР_2 , рухаючись ним вулицею Шевченка у с. Корчин Сколівського району Львівської області в напрямку до с. Верхнє Синьовидне Сколівського району Львівської області, неподалік будинку № 8, порушивши вимоги ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» та грубо порушив вимоги п. п. 1.2, 1.3, 1.5, 1.10 розділу 1 (в частині визначення терміну «безпечна швидкість»; «небезпека для руху»), підпункти б), д) п. 2.3 розділу 2, п. п. 12.1, 12.4 та підпункту «б» п.12.9 розділу 12 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001, зі змінами та доповненнями, проявив неуважність до дорожньої обстановки та її змін, не обрав безпечної швидкості руху, щоб мати змогу постійно контролювати рух керованого ним автомобіля, чим створив небезпеку для життя громадян, не впорався з керуванням і виїхав на узбіччя, де здійснив наїзд на пішоходів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , після чого зіткнувся із припаркованим на узбіччі дороги автомобілем марки «OPEL VIVARO», реєстраційний номер НОМЕР_1 .

У результаті порушення Правил дорожнього руху України, водій ОСОБА_1 заподіяв тілесні ушкодження ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у вигляді: садна в лобно-скронево-тім`яній ділянці волосистої частини голови зліва, садна в ділянці гребеня лівої клубової кістки, множинних саден майже на всьому протязі задньої поверхні правої кисті, рани на передньо - внутрішній поверхні верхньої третини лівого стегна, рани на внутрішній поверхні верхньої третини лівої гомілки, рани на передній поверхні нижньої третини лівої гомілки, велико-вогнищевого крововиливу в м`які тканини лобно - тім`яно - скроневої ділянки голови зліва, лінійного перелому кісток склепіння черепа в лобно - скроневій ділянці зліва, який поширювався на кістки основи черепа, велико - вогнищевих крововиливів під м`які оболонки випуклих поверхонь переважно лівої гемісфери головного мозку, дрібно - вогнищевих крововиливів в ділянці коренів обох легень, в зв`язки печінки та в жирову клітковину лівої нирки, поперечно розміщених переломів обох кісток лівої гомілки у нижній третині зі зміщенням кісткових уламків, чим спричинив її смерть, та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у вигляді: забою головного мозку легкого ступеня, невеликої субдуральної гематоми лобної ділянки зліва, закритого перелому ліктьового відростка верхньої третини лівої ліктьової кістки, садна передньої поверхні обох колінних суглобів, лінійних подряпин зовнішньої поверхні лівої гомілки, які відносяться до тілесного ушкодження середньої тяжкості.

Таким чином, ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом, порушив правила безпеки дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілої ОСОБА_5 та середньої тяжкості тілесні ушкодження потерпілому ОСОБА_6 , тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст. 286 КК України.

Заслухавши суддю-доповідача, думку прокурора про задоволення апеляційної скарги, міркування обвинуваченого ОСОБА_1 , підтриману його захисником – адвокатом Детиничем П.І., які просили залишити без задоволення апеляційні вимоги прокурора, думку представника потерпілих - адвоката Сиворога А.О., який також просив відмовити у задоволені апеляційних вимог прокурора, переглянувши судове рішення суду першої інстанції в межах поданої апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора не підлягає до задоволення виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Статтею 370 КПК України передбачено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_1 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286 КК України - порушення правил безпеки дорожнього руху, особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого.

У суді апеляційної інстанції встановлено, що висновок суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_1 в інкримінованому йому злочині, передбаченому ч. 2 ст. 286 КК України, вчиненого за обставин, описаних у вироку, є обґрунтованим і відповідає фактичним обставинам та ніким не оскаржується.

За змістом ст. 50 КК України, покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи, яка вчинила злочин, та попередження вчиненню ним нових злочинів.

З огляду на вищезазначені положення закону, суд при призначенні покарання має виходити не тільки з меж караності діяння, встановлених у відповідній санкції Особливої частини КК України, а й із тих норм Загальної частини КК України, в яких регламентується цілі, система покарань, підстави, порядок та особливості застосування окремих його видів, а також регулюються інші питання, пов`язанні з призначенням покарання.

Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а покарання – є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Суд індивідуалізує покарання, необхідне і достатнє для виправлення засуджених та для запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Згідно ст. 65 КК України та п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. При цьому підлягають врахуванню ступінь тяжкості вчиненого злочину, особа винного й обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Відповідно до принципів співмірності та індивідуалізації, покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій.

Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи та різного роду факторів і критеріїв, що впливають на покарання.

За правилами ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Реалізація даної норми становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК України, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо призначено покарання певного виду і розміру, враховано тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, і всі ці дані у сукупності вказують на можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням прийнятого рішення в процесуальному документі суду, тощо.

Як зазначив Конституційний суд України у Рішенні від 02.11.2004 № 15-рп/2004, покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю, обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Призначаючи покарання ОСОБА_1 суд врахував вимоги ст.ст. 50, 65 КК України, при цьому було враховано характер і ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, а саме вчинення тяжкого злочину, основним безпосереднім об`єктом якого є безпека руху та експлуатації транспорту, а додатковим обов`язковим об`єктом – життя і здоров`я особи;  фактичні обставини кримінального провадження, спосіб вчинення злочину і його мотиви, форму вини, обстановку вчинення злочину. Судом першої інстанції було враховану думку потерпілої, якій були відшкодовані завдану шкоду в результаті ДТП, і вона претензій до ОСОБА_1 немає, а також не наполягала на призначені покарання у вигляді позбавлення волі.

На думку колегії суд першої інстанції при призначення покарання, а в подальшому і при звільненні обвинуваченого ОСОБА_1 від відбування призначеного йому покарання з випробуванням, у повній мірі врахував саме дані про особу обвинуваченого.

Таким чином вимоги, зазначені в апеляційній скарзі щодо підстав для скасування вироку суду першої інстанції, які полягають в неналежній оцінці особи обвинуваченого ОСОБА_1 не знайшли своє підтвердження в суді апеляційної інстанції.

На даний час, як повідомив суд апеляційної інстанції адвокат Сиворіг А.О., потерпілі ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , які проживають за кордоном тривалий час і через народження дитини не можуть прибути в Україну найближчим часом, однак повідомили, що не мають жодних претензій до обвинуваченого ОСОБА_1 , клопотали не позбавляти обвинуваченого волі.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що на момент вчинення ДТП, а саме 29.04.2019, ОСОБА_1 був курсантом Львівського державного університету внутрішніх справ, однак за поданим ним рапортом звільнився по закінченню першого курсу, у зв`язку з порушенням щодо нього кримінального провадження, а також за власним переконанням.

Крім цього, в своїх поясненнях в суді апеляційної інстанції, обвинувачений ОСОБА_1  визнавши свою вину та щиро розкаюючись у вчиненому, запевнив, що у майбутньому не повторить подібного, зробив належні висновки зі скоєного, а також повідомив, що потерпілій стороні все відшкодував в повному обсязі, перебуває на обліку в центрі пробації, разом з цивільною дружиною виховують її дитину.

Така посткримінальна поведінка обвинуваченого, на думку колегії суддів, засвідчує його каяття, характеризує суб`єктивне ставлення до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що він критично оцінив свої дії спрямовані на збагачення в такий спосіб, шкодує з приводу вчиненого та бажає виправити ситуацію подальшою правомірною поведінкою і не допускати подібного в майбутньому, а тому колегія суддів приходить до висновку, що ОСОБА_1 без будь-яких істотних обмежень усвідомив протизаконність вчинених ними злочинних дій.

З врахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що в даному конкретному випадку суд першої інстанції підставно звільнив обвинуваченого ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком та покладенням на нього відповідних обов`язків, оскільки значення заходу примусу для досягнення його мети визначається не лише його суворістю. При цьому каральна функція не є домінуючою, а обраний захід примусу має найбільше сприяти досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави й суспільства і таке відношення є необхідним проявом справедливості кримінальної відповідальності.

Таким чином, звільняючи ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання з випробуванням, суд першої інстанції дотримався належних норм закону, які вказані вище, при цьому навів у вироку переконливі, на думку колегії суддів, доводи на підтвердження прийнятого рішення про можливість виправлення обвинуваченого без реального відбування покарання.

Відповідно колегія суддів не погоджується з доводами апелянта про те, що призначене судом першої інстанції ОСОБА_1 покарання, із застосуванням ст. 75 КК України, є безпідставним та недостатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів.

Крім того у матеріалах справи наявна досудова доповідь про обвинуваченого з центру пробації, яку в суді апеляційної інстанції досліджено в повній мірі, та з якої вбачається висновок інспектора про можливість виправлення обвинуваченого без позбавлення або обмеження волі на певний строк. Зокрема у доповіді зазначено, що з врахуванням інформації, яка характеризує особистість обвинуваченого, його спосіб життя, історію правопорушення, щире каяття, а також середню імовірність вчинення повторного правопорушення, орган пробації вважав, що виправлення особи без позбавлення або обмеження волі на певний строк можливе та не становить високої небезпеки для суспільства ( у.т.ч. окремих осіб). Виконання покарання у громаді можливе за умови здійснення нагляду та застосування соціально-виховних заходів, що необхідні для виправлення та запобігання вчиненню повторних кримінальних правопорушень. У разі, якщо суд дійде висновку про можливість звільнення правопорушника від відбування покарання з випробуванням, орган пробації вважає доцільним покладення на правопорушника обов`язків, відповідно до п.п.1,2 ч.1 ст. 76, п.4 ч.3 ст. 76 КК України ( а.с.132-135 т.1) .

Таким чином, покликання прокурора в апеляційній скарзі на зазначену вище доповідь, з якої ним було взяту лише частину фрази, яка не відповідає в повній мірі змісту доповіді, є безпідставним, необгрунтованим та некоректним.

У даному конкретному випадку, на глибоке переконання колегії суддів, судом першої інстанції були враховані всі аспекти даного кримінального провадження, думка потерпілої сторони, оцінка особи обвинуваченого зроблена інспектором центру пробації, а також, як суд першої інстанції, суд апеляційної інстанції бере до уваги відношення обвинуваченого до скоєного злочину, його характеристики.

Апеляційні вимоги прокурора про те, що судом першої інстанції, при звільненні ОСОБА_1 від відбування основного покарання було формально враховано ступінь тяжкості злочину на не враховано характер злочину, не знайшло підтвердження в суді апеляційної інстанції .

При цьому колегією суддів враховано позиція Верховного Суду, в ухвалі від 13.04.2021 ( справа № 464/1968/21), щодо застосування судами першої та апеляційної інстанції вимог ст. 75 КК України, при призначенні покарання обвинуваченому, де звернуто увагу на усталену позицію Верховного Суду про те, що суд апеляційної інстанції повинен перевіряти і аналізувати доводи наведені в апеляційній скарзі та давати вичерпну відповідь лише на важливі та доречні аргументи.

Відтак, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги прокурора.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при розгляді справи, які були б підставою для скасування постановленого судового рішення, колегією суддів не встановлено.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів, -

постановила:

Апеляційну скаргу прокурора Бенка М.М. – залишити без задоволення.

Вирок Сколівського районного суду Львівської області від 18 листопада 2019 року відносно ОСОБА_1 , засуджено  за ч.2 ст. 286 КК України - залишити без змін.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку протягом трьох місяців з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий:   

Судді: