ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 554/5912/19 Номер провадження 22-ц/814/1355/21Головуючий у 1-й інстанції Бугрій В. М. Доповідач ап. інст. Абрамов П. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2021 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Головуючого судді: Абрамова П.С.,

Суддів: Кривчун Т.О., Пилипчук Л.І.

за участю секретаря судового засідання - Міщенко Я.О.,

представника відповідача (Державної фіскальної служби України у Полтавській області) – Александрової Є.Ю.,

представника відповідача (Головного управління Державної податкової служби України у Полтавській області) - Прокопчук О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційні  скарги

Головного управління Державної фіскальної служби України у Полтавській області

Головного управління Державної податкової служби України у Полтавській області

на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 19 березня 2021 року, ухвалене суддею В.М. Бугрій

по цивільній  справі за  позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби України у Полтавській області, Головного управління Державної податкової служби України у Полтавській області, третя особа - Шевченківський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління м. Полтави, відокремлений підрозділ Головного управління Державної податкової служби України у Полтавській області, про зняття арешту з майна

УСТАНОВИВ:

короткого змісту позовних вимог і рішення суду першої інстанції;

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом, зазначала, що у відповідності зі свідоцтвом про право власності на житло від 08.01.1999 року, співвласниками (в рівних частках по 1/3) квартири АДРЕСА_1 є вона, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , який ІНФОРМАЦІЯ_2 помер.

Вона є спадкоємицею померлого ОСОБА_3 за заповітом та в установленому законом порядку прийняла спадщину, однак оформити свідоцтво про право на спадщину не може , оскільки на спадкове майно накладено арешт на підставі виконавчого листа, виданого Октябрським районним судом м. Полтави на виконання вироку Октябрського районного суду м. Полтави, у відповідності з яким у ОСОБА_3 було конфісковано певну частину майна.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 19 березня 2021 року позовні вимоги були задоволені.

Знято арешт, заборону на відчуження з 1/3 частки квартири АДРЕСА_1 (до перейменування, згідно розпорядження Полтавської ОДА № 207 від 20.05.2016 року, - АДРЕСА_2 , власником якої є ОСОБА_3 , накладений постановою Октябрського відділу Державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП 22985325 від 15.09.2011 року, реєстраційний номер обтяження 11610102.

короткого змісту вимог апеляційної скарги;

В апеляційних скаргах Головне управління Державної фіскальної служби України у Полтавській області та Головне управління державної Податкової служби України у Полтавській області прохають рішення місцевого суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

узагальнених доводів особи, яка подала апеляційну скаргу;

Вказували, що вони не можуть бути відповідачами у справі, оскільки арешт на вказане майно ними не накладався. При розгляді справи місцевим судом не було враховано правові позиції, висловлені Верховним судом у справі № 554/8004/16-ц, № 520/13067/17 та інших справах.

Вказували, що даний спір повинен бути розглянутий в порядку адміністративного судочинства.

встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин; доводів, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції; мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу;

Судом установлено, що у відповідності зі свідоцтвом про право власності на житло від 08.01.1999 року власниками квартири АДРЕСА_1 (до перейменування, згідно з розпорядженням Полтавської ОДА № 207 від 20.05.2016 року, - Калініна) є ОСОБА_1 (позивачка у справі), ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Частки становлять по 1/3 на кожного.

ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позивачка, ОСОБА_1 , є спадкоємцем за заповітом щодо майна померлого ОСОБА_3 , та у відповідності з вимогами закону звернулася до приватного нотаріуса Полтавського міського нотаріального округу Полтавської області Шимки О.М. із заявою про прийняття спадщини за вище вказаним заповітом, яку було зареєстровано до книги обліку та реєстрації спадкових справ приватного нотаріуса 23.08.2016 року за № 71.

До складу спадщини після померлого ОСОБА_3 ввійшла і 1/3 частка квартири АДРЕСА_1 .

Судом також установлено, що вироком Октябрського районного суду м. Полтави від 8 липня 2010 року у справі № 1-344/10 ОСОБА_3 визнаний винним та у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст. 307 КК України, та йому призначено покарання у вигляді позбавлення волі строком на 5 років з конфіскацією 1/2 частини майна.

На виконання вироку суду в частині конфіскації майна ОСОБА_3 постановою Октябрського відділу Державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 15.09.2011 року в межах виконавчого провадження ВП22985325 накладено арешт та встановлено заборону на відчуження на 1/3 частки квартири АДРЕСА_1 (до перейменування, згідно розпорядження Полтавської ОДА № 207 від 20.05.2016 року, - АДРЕСА_2 , власником якої є ОСОБА_3 .

Згідно з копією листа Шевченківського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції міста Полтава виконавче провадження 22985325 завершено 03.03.2014 року, дати детальну інформацію по цьому виконавчому провадженню неможливо у зв`язку з його знищенням.

Накладений арешт на спірну квартиру знятий не був.

Згідно відомостей з Єдиного Реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна у складі інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 139196477, сформованої приватним нотаріусом продовжує, існує обтяження - арешт нерухомого майна, №11610102.

26.09.2018 року приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Шимка О.М. позивачу ОСОБА_1 відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, а саме у видачі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом на 1/3 частку вищевказаної квартири з підстав наявності незнятого арешту на цю квартиру.

Встановивши вказані обставини, місцевий суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів апеляційної скарги апеляційний суд дійшов до висновків:

Щодо належності відповідачів.

У відповідності з вимогами ст. 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.  Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

З матеріалів справи вбачається, що позивач визначив відповідачем Головне управління ДФС у Полтавській області, а третьою особою - Шевченківський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління м. Полтави (наразі - Шевченківський відділ державної виконавчої служби у місті Полтаві Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми).

Як   слідує  із  Постанови Великої палати  Верховного Суду від 08 листопада 2019 року  у  справі  № 450/1411/16 у випадках, коли арешт майна проводиться для забезпечення конфіскації чи стягнення майна на користь держави, підлягає вирішенню питання щодо відповідної участі у справі  відповідного територіального органу Державної фіскальної служби України.

У постанові Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 299/2931/17 (провадження № 61-35013св18) також вказано, що «позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Відповідачами у справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів (орган фіскальної служби), банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення. У випадках, коли арешт майна проводився для забезпечення конфіскації чи стягнення майна на користь держави, як відповідач до участі у справі у встановленому законом порядку також залучається відповідний територіальний орган Державної фіскальної служби України».

За таких обставин , позивачем вірно визначено відповідача - Головне управління ДФС у Полтавській області.

Доводи апеляційної скарги про те, що територіальний орган Державної фіскальної служби України не повинен бути залучений до участі у справі, що розглядається, є безпідставними, оскільки заявлені вимоги про скасування арешту на майно, яке зареєстроване за засудженим та підлягає конфіскації і зверненню в дохід держави, безпосередньо стосуються прав та інтересів держави, представником якої, в цьому випадку, є - Головне  управління  ДФС у Полтавській  області (орган, який представляє інтереси держави у питаннях конфіскації майна), оскільки у випадку задоволення позову обсяг майна, яке може бути звернуте в дохід держави, істотно зменшиться.

Аналогічні висновки зроблені Верховним Судом у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 476/112/19.

В ході судового розгляду справи Головним управлінням ДФС у Полтавській області не надано належних та достатніх доказів для висновку, що вони не є належним відповідачем у справі.

Як вбачається з вступної частини рішення суду, відповідачем також зазначено і Головне управління державної Податкової служби України у Полтавській області.

З матеріалів справи вбачається, що представник Головного управління державної Податкової служби України у Полтавській області приймав участь у розгляді справи.

Перевіривши повноваження Головного управління державної Податкової служби України у Полтавській області та повноваження Головного управління ДФС у Полтавській області апеляційний суд вважає, що визначений позивачем у справі відповідач - Головне управління ДФС у Полтавській області визначено вірно.

Представником Головного управління державної Податкової служби України у Полтавській області 03.06.2002 до суду подане клопотання про залучення їх до участі у справі в зв`язку з тим, що до них перейшли повноваження Головного управління ДФС у Полтавській області (а.с. 80-84).

Врахувавши той факт, що в даний час Головне управління ДФС у Полтавській області не ліквідовано, місцевим судом вірно визначено вказані органи, як співвідповідачі у справі. Позивач проти залучення даного органу як співвідповідача не заперечував.

щодо юрисдикції спору.

Стаття 124 Конституції України передбачає, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою як компетенцію різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського й адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб`єктний склад. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.

Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частини перша та третя статті 3 ЦПК України).

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що  виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи  немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є,  по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або  оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

В постанові Великої палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі  №   383/493/18 ,  в  якій  вирішувалося  питання  про скасування   арешту  на  майно, накладеного в порядку виконання вироку  суду  про конфіскацію майна за позовом  засудженої  особи, зроблено правовий висновок про те, що конфіскації підлягає майно, що є у власності засудженого. Спори, пов`язані з конфіскацією майна, вирішуються в порядку, встановленому законом (частини перша, третя статті 49 КВК України).

В даній справі суд дійшов висновку, що оскільки заявником є учасник виконавчого провадження цей спір повинен був бути розглянутий за правилами КАС України (Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок про відмову у відкритті провадження у справі за позовними вимогами ОСОБА_1 про скасування арешту, накладеного на майно в порядку виконання вироку в частині конфіскації майна, однак помилково вказали, що такі вимоги повинні розглядатися за правилами КПК України. ОСОБА_1 має право на звернення з такими вимогами до суду в порядку адміністративного судочинства.)

В постанові Великої палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі N 643/3614/17 висловлено правовий висновок про те, що вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції. З урахуванням наведеного вище, вирішення цих вимог за правилами кримінального судочинства законом не передбачено.

Пунктом 42 постанови Великої палати Верховного Суду від 30.06.2020 року у справі № 727/2878/19 заначено, що спір щодо звільнення майна з-під арешту є приватноправовим, якщо арешт накладений на майно особи, яка не була учасником кримінального провадження, розпочатого за Кримінально-процесуальним кодексом України (далі - КПК України 1960 року) та завершеного (вирок, постанова про закриття провадження) у порядку, передбаченому КПК України 1960 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц) або КПК України 2012 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 2-3392/11). Залежно від суб`єктного складу учасників цього спору його слід розглядати за правилами цивільного чи господарського судочинства.

В  постановах Верховного Суду  від  21 грудня 2020 року у  справі № 563/1265/14-ц,  від 16 березня 2021 року справа № 476/112/19  (які за суб`єктним складом та фактичними обставинами схожі), зроблено правовий висновок про те, що Верховним Судом також враховано, що в результаті вчинення дій з примусової реалізації майна позивачів щодо нього виникли певні права у інших осіб, які не є учасниками виконавчого провадження, відповідно виник спір про право цивільне щодо такого майна, що підлягає вирішенню у порядку позовного провадження.

Враховуючи  правові  підстави  позову, те, що предметом позову є скасування арешту з майна боржника (засудженої особи, яка померла), накладеного в межах виконавчого провадження під час виконання вироку суду, приймаючи до уваги, що позов про зняття арешту з майна поданий не учасником кримінального провадження, не учасником виконавчого провадження, а спадкоємцем, який не може оформити своє право власності у порядку спадкування за заповітом, вбачається наявність спору про захист права власності, який підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства.

Враховуючи  правові  підстави  позову та те, що позов  про  зняття  арешту  з  майна   поданий  не   учасником  кримінального провадження, не учасником  виконавчого провадження, а  спадкоємцем, який  не може  оформити своє право власності у порядку спадкування за заповітом, вбачається наявність спору про право власності, який підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства.

Щодо суті спору.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Статтею 41 Конституції України передбачено право кожного громадянина володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Відповідно до ст. 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Статтею 10 Загальної декларації прав людини визначено, що кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

Відповідно до статей 316, 317, 319 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

За змістом ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 391 цього Кодексу встановлено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі прийняття судом рішення про зняття арешту з майна, арешт з майна знімається за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Копія постанови про зняття арешту з майна надсилається боржнику та органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника. З майна боржника може бути знято арешт за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, якщо виявлено порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом. Копія постанови начальника відділу державної виконавчої служби про зняття арешту з майна боржника не пізніше наступного дня після її винесення надсилається сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту.

У частині 1 ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Згідно із ч. 2 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження», у разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу, який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Виконавчі дії, в тому числі і зняття арешту з майна боржника, проводяться виключно по відкритому виконавчому провадженню та на підставі п. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження».

У відповідності до ч. 5 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» арешт може бути знятий за рішенням суду.

Зважаючи на те, що виконавче провадження завершене, питання про зняття арешту з вищевказаного майна не вирішено державним виконавцем самостійно, продовження арешту майна перешкоджає позивачу у реалізації прав щодо такого майна.

Відповідно до ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ч. 1 ст. 319, ч. 1 ст.321 ЦК України власник має право володіти, користуватися, розпоряджатися своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно із ст.391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Виходячи з вищевикладеного, оскільки позивач в інший спосіб, крім звернення до суду з позовом про зняття арешту, захистити своє порушене право власності не має змоги, на час звернення із позовною заявою до суду за наявності арешту, накладеного на майно, порушується право власності позивача на спадкове майно, внаслідок чого він позбавлений змоги в повному обсязі користуватися та розпоряджатися своїм майном на власний розсуд, враховуючи, що на день постановлення рішення пройшов строк давності щодо виконання додаткового покарання, виконавче провадження закрито та знищено за закінченням терміну зберігання, порушене право позивача підлягає судовому захисту у заявлений спосіб шляхом припинення дії відповідних обтяжень,

Встановивши вищевикладені обставини, висновки місцевого суду про задоволення позовних вимог відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

висновків за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції;

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи те, що рішення місцевого суду ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, - підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Оскільки в задоволенні апеляційної скарги необхідно відмовити, підстави для відшкодування судових витрат, понесених під час апеляційного розгляду справи, відсутні.

Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Головного управління Державної фіскальної служби України у Полтавській області, Головного управління Державної податкової служби України у Полтавській області - залишити без задоволення.

Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 19 березня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, яким є Верховний Суд.

У разі оголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, строк на касаційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено 16 липня 2021 року.

Головуючий суддя                                                         П.С. Абрамов

Судді                                                                        

Т.О. Кривчун

                                                                               Л.І. Пилипчук

Виготовлено з автоматизованої

системи документообігу суду 19.07.2021

Помічник судді: Галушко А.О.