У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
14 травня 2010 року. м. Івано-Франківськ
Колегія суддів, судової палати у цивільних справах, Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
Головуючого: Матківського Р.Й.
Суддів: Вакарук В.М., Проскурницького П.І.
з участю секретаря: Сідорука А.О.
апелянта ОСОБА_1 та його
представника ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Петрилівської сільської ради, ОСОБА_1 про визнання права власності на житловий будинок та господарські приміщення як спадкоємця за заповітом, та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, Петрилівської сільської ради та ОСОБА_4 про визнання недійсними заповіту та договору куплі-продажу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тлумацького районного суду від 26 березня 2010 року,-
В С Т А Н О В И Л А :
В листопаді 2008 року в суд з позовом до Петрилівської сільської ради звернувся ОСОБА_3, щоб постановити рішення про визнання за ним права власності на будинковолодіння по вулиці Наддністрянській в селі Петрилів Тлумацького району в порядку спадкування за заповітом.
Заявлені вимоги позивач обгрунтував тим, що 13 січня 1998 року ОСОБА_5 склала на його користь заповіт на усе майно включаючи і будівлі. ІНФОРМАЦІЯ_1 вона померла, тому вступив в управління спадковим майном. Оскільки нотаріальна контора відмовляє видати свідоцтво на спадщину за заповітом звернувся за захистом в суд.
Ухвалою районного суду від 14 травня 2009 року судом до участі у справі як відповідачів залучено ОСОБА_1, ОСОБА_6 та ОСОБА_7.
Справа № 22-ц-1061 /2010 рік. Головуючий у 1 інстанції: Гавриш Я.М.
Категорія 37 Суддя доповідач: Матківський
В травні 2009 року ОСОБА_1 звернувся в суд із зустрічним позовом до ОСОБА_3 та Петрилівської сільської ради про визнання недійсними заповіту посвідченого секретарем сільської ради 13. 01. 1998 року на користь ОСОБА_3
Заявлені вимоги обґрунтував тим, що мати померла у віці 91 року , а після її смерті в будинку залишився проживати її син ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 якому на момент відкриття спадщини виповнилось 60 років і йому належала обов»язкова частка у спадковому майні.
Він не звертався до нотаріальної контори за прийняттям спадщини, оскільки не заперечував, щоб уся спадщина була оформлена на брата ОСОБА_6.
У 1998 році мамі виповнилось 84 роки, у неї значно погіршився стан здоров»я, розвинувся старчий склероз, вона погано бачила і чула, була неписьменною, не вміла читати та писати і підпис на заповіті вчинено іншою особою. Крім цього заповіт складений з порушенням вимог законодавства.
Під час розгляду справи ОСОБА_1 уточнив заявлені вимоги і крім зазначеного просив визнати недійсним договір куплі-продажу ОСОБА_3 на користь ОСОБА_7 спірного будинку на підставі доказів про недійсність заповіту.
Рішенням Тлумацького районного суду від 26 березня 2010 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено, а в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.
На дане рішення ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення його зустрічного позову.
Апелянт зазначає, що суд при постановленні рішення неповно з»ясував обставини, що мають значення для справи. Його висновки не відповідають обставинам справи та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.
Суд не врахував, що при посвідченні заповіту ОСОБА_3 порушено вимоги п. 157 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій, затвердженої 3.03.2004 року та вимоги ч.2 ст. 47 ЦК щодо необхідності внесення в текст заповіту особисто заповідачем перед його підписом запису про те, що заповіт ним прочитаний вголос і підписаний власноручно. Також ст. 1253 ЦК зазначено випадки, в яких присутність двох свідків при посвідченні заповіту є обов’язковими.
Суд помилково зробив висновок, що брат ОСОБА_6 не проживав з матір»ю на момент її смерті, дав неправильну оцінку пояснення свідків.
Позивачем ОСОБА_3 та відповідачами по зустрічному позову не надано суду жодного підтверджуючого письмового документа, що його мама навчалася в школі та була письменною, чим порушено вимоги ст. 59 ЦПК про допустимість доказів.
Колегія суддів, вислухавши доповідача, апелянта та його представника які вимоги скарги підтримали, відповідача ОСОБА_7 який вимоги скарги не визнав., перевіривши матеріали справи, приходить до висновку що апеляційна скарга до задоволення не підлягає.
Постановляючи рішення про задоволення позову про визнання права власності на житловий будинок та господарські приміщення як спадкоємця за заповітом, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що він на підставі заповіту від 13 січня 1998 року прийняв спадщину після смерті бабки ОСОБА_1, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 подавши у встановлений законом строк заяву до нотконтори.
Постановою державного нотаріуса Тлумацької державної нотконтори від 22. 12. 2009 року ОСОБА_3 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на будинок по АДРЕСА_1 у зв»язку з відсутністю правовстановлюючих документів, тому встановивши право позивача на спадкове майно суд правильно задоволив позов.
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання недійсними заповіту вчиненого особисто ОСОБА_1 на користь свого онука ОСОБА_3 та договору куплі-продажу успадкованого майна суд правильно з»ясував обставини справи і його висновки відповідають вимогам діючого на час правовідносин законодавству.
Апелянт безпідставно зазначає в скарзі, що суд першої інстанції не врахував, що при посвідченні заповіту ОСОБА_3 порушено вимоги п. 157 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій, затвердженої 3.03.2004 року та вимоги ч.2 ст.1248 ЦК щодо необхідності внесення в текст заповіту особисто заповідачем перед його підписом запису про те, що заповіт ним прочитаний вголос і підписаний власноручно. Також ст. 1253 ЦК зазначено випадки, в яких присутність двох свідків при посвідченні заповіту є обов’язковими.
Заповіт від імені мами апелянта на користь онука ОСОБА_3 складено секретарем сільської ради 13 січня 1998 року на підставі діючого на той час законодавства. Зокрема, Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад народних депутатів України затвердженої наказом міністра від 25 серпня 1994 року.
Пунктом 33 зазначеної Інструкції зазначається, що заповіт повинен бути складений відповідно до вимог ст. ст. 541, 543 та роз»яснено зміст ст. 535 ЦК в редакції 1963 року. Суд першої інстанції правильно встановив, що заповіт відповідає зазначеним нормам цивільного законодавства, а апелянт необґрунтовано зазначає, що суд повинен був застосовувати до правовідносин норми ст.ст. 1248 та 1253 Цивільного кодексу, що діють з 1 січня 2004 року, та Інструкцію про порядок вчинення нотаріальних дій, затверджену 3.03.2004 року.
У зв»язку із відсутністю доказів у суда першої інстанції не було підстав для визнання недійсним заповіту згідно доводів позивача, що мама не могла укласти заповіт за станом здоров»я через розвинутий старчий склероз, що вона погано бачила і чула, була неписьменною, не вміла читати та писати і підпис на заповіті вчинено іншою особою.
Суд дав правильну оцінку поясненням допитаних свідків та не знайшов жодного підтвердження для встановлення підстав недійсності заповіту.
Відповідає обставинам справи і висновок суду, що син померлої ОСОБА_5 ,ОСОБА_6 на час смерті з нею не проживав та ніхто із дітей не прийняв спадщину.
Представник сільської ради в засіданні підтвердила, що дійсно видала ОСОБА_1 довідку про проживання ОСОБА_6 з мамою, тільки щоб той міг виготовити паспорт своєму брату. Фактично він з мамою не проживав, оскільки знущався над нею, зареєстрований не був.
Відповідно до виписки з погосподарської книги ОСОБА_6 вибув з господарства у 1982 році. Відповідно до довідки сільської ради від 20.11. 2009 року ОСОБА_6 була надана квартира в будинку спеціаліста, а ІНФОРМАЦІЯ_4 він помер.
Суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги його законності не спростовують.
Керуючись ст. ст. 218; 307; 313- 315; ЦПК України, колегія суддів,-
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Тлумацького районного суду від 26 березня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення але може бути оскаржена в касаційному порядку, безпосередньо до Верховного Суду України на протязі двох місяців.
Головуючий: Р.Й. Матківський
Судді: В.М. Вакарук
П.І. Проскурніцький
Згідно з оригіналом
Суддя Р.Й. Матківський