У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
30 березня 2010 року. м. Івано-Франківськ.
Колегія суддів, судової палати у цивільних справах, Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
Головуючого: Матківського Р.Й.
Суддів: Меленко О.Є Горблянського Я.Д.
з участю секретаря: Сідорука А.О.
позивачки ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Заболотівської селищної ради, Снятинського району про встановлення права власності на спадкове майно та за зустрічним позовом ОСОБА_4 про встановлення частки в праві власності на спадкове майно за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Снятинського районного суду від 16 грудня 2009 року,-
В С Т А Н О В И Л А :
В жовтні 2008 року ОСОБА_2 звернулась до суду, в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_3 із зазначеним позовом посилаючись на те, що дідові та бабі неповнолітнього ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності належав житловий будинок та господарські будівлі по АДРЕСА_1.
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5 і після її смерті за заповітом спадкоємцями стали її син ОСОБА_3, відповідач ОСОБА_4, а чоловік померлої ОСОБА_6 став спадкоємцем обов’язкової частки. Син та дід ОСОБА_6 в шестимісячний строк подали заяви до державної нотаріальної контори про прийняття спадщини а відповідач у визначений законом строк заяви про прийняття спадщини не подав, так як на момент відкриття спадщини перебував за кордоном. ЇЇ син після смерті ОСОБА_5 успадкував 7/36 частин домоволодіння а ОСОБА_6 як чоловік померлої, будучи власником Ѕ частини, успадкував решту частини будинковолодіння.
________________________________________________________________________________
Справа № 22-ц- 375/2010 рік. Головуючий у 1 інстанції Боднарук М.В.
Категорія 37 Суддя-доповідач: Матківський Р.Й.
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_6 і його частину будинковолодіння за заповітом, успадкував її син ОСОБА_3, який своєчасно подав до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Таким чином її син став спадкоємцем усього спадкового майна, однак через відсутність правовстановлюючих документів на спадкове майно він не міг оформити спадщину у нотаріуса. Просила визнати за неповнолітним сином ОСОБА_3 право власності на весь житловий будинок та господарські будівлі.
В жовтні 2008 року ОСОБА_4 пред’явив зустрічний позов посилаючись на те, що після смерті своєї матері ІНФОРМАЦІЯ_3 та смерті батька ІНФОРМАЦІЯ_4, він фактично прийняв спадщину оскільки був прописаний в спірному будинковолодінні. Батько ОСОБА_6 за заповітом від 13.01.2000 року заповів усе майно своєму внуку а за заповітом від 07.03.2000 року заповів приватизовану земельну ділянку йому та своєму онуку ОСОБА_3.
05.05. 2008 року нотаріус прийняв від нього заяву про прийняття спадщини, однак спадщину не оформлено через відсутність необхідних документів. Просив визнати за ним право власності на 1/12 частку будинковолодіння та Ѕ частку земельної ділянки. Під час розгляду справи ОСОБА_4 уточнював та доповнював позовні вимоги і просив визнати за ним право власності на 5/24 частин в спадковому будинковолодінні та вважати таким, що прийняв спадщину.
Рішенням Снятинського районного суду від 16 грудня 2009 року позов ОСОБА_2 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 задоволено, а в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 відмовлено.
На дане рішення ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу в якій просить його змінити в частині відмови в задоволенні його зустрічних позовних вимог та визнати за ним право власності на 5/24 частин спадкового будинковолодіння та Ѕ частину земельної ділянки.
Апелянт в скарзі зазначає, що рішення суду є необґрунтованим та незаконним, постановленого з порушенням норм матеріального та процесуального права.
На день смерті матері та батька був зареєстрований у спадковому будинку, тому нотаріус прийняла від нього заяву про прийняття спадщини і суд необґрунтовано вважав, що він не прийняв спадщину після смерті батьків. В порядку встановленому ст.. 72 ЖК його ніхто не визнавав таким, що втратив право на користування спадковим будинком в якому був зареєстрованим. При розгляді спору суд повинен був вирішити питання про прийняття ним спадщини, або вважати його відсутність поважною та визнати за ним право власності на належну частку у спадковому майні.
Вислухавши доповідача, позивачку яка вимоги апеляційної скарги не визнала, дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає.
Суд першої інстанції встановив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5 і після її смерті за заповітом спадкоємцями стали онук ОСОБА_3 та ОСОБА_4, а чоловік померлої ОСОБА_6 став спадкоємцем обов’язкової частки. ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_6, який за заповітом від 30 січня 2000 року все належне майно заповів онуку ОСОБА_3, а за заповітом від 7 березня 2000 року приватизовану земельну ділянку заповів сину ОСОБА_4 та онуку ОСОБА_3.
ОСОБА_4 згідно заявлених позовних вимог вважає, що прийняв спадщину після смерті батьків, оскільки був зареєстрованим в їхньому будинку і має частку у спадковому будинковолодінні матері за заповітом та право на половину земельної ділянки за заповітом після смерті батька.
Однак згідно ст.ст. 1268, 1269, 1270 ЦК спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом з спадкодавцем на час прийняття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно з спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.
Апелянт ОСОБА_4 під час розгляду справи судом першої інстанції не заперечував, що з червня 2001 року по 2007 роки перебував на заробітках в Республіці Італія, тобто на час відкриття спадщини з батьками не проживав, тому є всі підстави вважати, що у встановлений законом строк він спадщину після смерті батьків не прийняв.
Апелянт наполягає на тому, що оскільки був зареєстрований в будинку батьків з 2001 року, вважається таким, що прийняв спадщину, тому має право на частину майна.
Однак відповідно до норм спадкового права підставою для визнання спадкоємця таким, що прийняв спадщину є саме постійне проживання із спадкодавцем, а не лише реєстрація місця його проживання за адресою місця проживання спадкодавця.
Суд першої інстанції правильно не взяв до уваги доводи ОСОБА_4, що підставою для прийняття спадщини після смерті батьків є подання ним до нотаріальної контори 5 травня 2008 року заяв про прийняття спадщини. Суд дав правильну оцінку, що такі заяви нотаріусом прийняті тільки у зв»язку з реєстрацією його в будинку батьків, а не у зв»язку з фактичним проживанням зі спадкодавцями, тому у разі спору така дія не може вважатись фактом прийняття спадщини.
Виходячи із заявлених позовних вимог та поданих доказів у суда першої інстанції не було законних підстав для визнання ОСОБА_4 таким, що прийняв спадщину.
У зв»язку з прийняттям спадщини у встановленому законом порядку суд правильно визнав за ОСОБА_3 право власності на все спадкове будинковолодіння.
Суд першої інстанції постановив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги його законності не спростовують.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 218, 307; 308; 313-315 ЦПК України, колегія суддів,-
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.
Рішення Снятинського районного суду від 16 грудня 2009 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення але може бути оскаржена в касаційному порядку, безпосередньо до Верховного Суду України на протязі двох місяців.
Головуючий: Р.Й. Матківський
Судді: Я.Д. Горблянський
О.Є. Меленко
Згідно з оригіналом
Суддя Р.Й. Матківський