Справа № 22ц-5959/2010р.                     Головуючий у 1 інстанції: Павленко Л.М.

Категорія: 57                             Доповідач –  Новікова Г.В.

 РІШЕННЯ

Іменем України

  02 червня    2010 року           Апеляційний суд Донецької області у складі:

                                      головуючого:Новікової Г.В.

                                      суддів:Хейло Я.В., Стратіло В.І.

                                      при секретарі:   Яменко А.Г.                              

розглянув у відкритому судовому засіданні у м. Донецьку апеляційну скаргу представника управління  Пенсійного фонду України в Київському районі м. Донецька на постанову Київського районного суду м. Донецька від   13 листопада 2009 року  по справі за позовом ОСОБА_4 до управління Пенсійного фонду України в  Київському районі м. Донецька про  визнання неправомірною бездіяльність посадових осіб та зобов’язання виконати певні дії  ,-

                                                                ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою про визнання неправомірною бездіяльності відповідача, зобов’язання відповідача здійснити нарахування та виплату недоплаченої, як дитині війни, щомісячної державної соціальної допомоги з 2006 по 2009 р належні йому виплати.  Зобов’язати відповідача нарахувати позивачеві щомісячно доплати до пенсії  у розмірі 20% від мінімальної пенсії за віком та компенсувати заподіяну йому матеріальну шкоду з 2006 - 2009 роки.

Постановою   Київського районного суду м. Донецька від   13 листопада 2009 року   позовні вимоги задоволено частково.    Визнано неправомірними дії посадових осіб  Управління Пенсійного фонду України в  Київському районі м. Донецька, які виразилися у відмові   у виплаті    щомісячної доплати до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком згідно до Закону України  "Про соціальний захист дітей війни"  з   01.01.2006 року. Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в   Київському районі м. Донецька      нарахувати  та виплачувати щомісячно   доплату до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком згідно до Закону України  "Про соціальний захист дітей війни"  з   01.01.2006 року. В решті позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати постанову суду першої інстанції як прийняту з порушенням норм матеріального права та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову. Посилались на те , що суд не врахував, що у 2006 році урядом не впроваджувався порядок надання пільг, передбачених ст.6 Закону України  "Про соціальний захист дітей війни", тому у 2006 році виплачувати надбавку не було законних підстав. Суд також не врахував, що Законом України "Про державний бюджет України на 2007 рік"  на 2007 рік зупинено дію ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни". Рішенням Конституційного Суду України  від 9.07.2007 року були визнані неконституційними зазначені норми, однак бюджетні кошти на підвищення сум дітям війни не перераховувалися, зміни в бюджет не вносилися, джерела не зазначалися.  

             Законом України "Про державний бюджет України на 2008 рік" внесені зміни до Закону України "Про соціальний захист дітей війни". Рішенням  Конституційного  Суду України від 22 травня 2008 року або іншим нормативно - правовим актом не передбачено відновлення дії статті 6 ЗУ "Про соціальний захист дітей війни" в редакції до 1 січня 2008 року.  Вважають, що саме для врегулювання ситуації, 28 травня 2008 року Кабінетом Міністрів України  була прийнята постанова №530 "Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян" і відповідно до  цієї постанови  сплачувалася соціальна допомога позивачу.    Крім того, суд не вірно застосував ст.28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" щодо   мінімальний розмір пенсії.

  Апеляційний суд вважає, що скарга   підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно ч.ч.3,4 п.1  ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є  невідповідність  висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

 Задовольняючи позов, суд першої інстанції  виходив з того, що управління Пенсійного фонду України  в Київському районі м. Донецька  як орган, якому делеговано повноваження щодо призначення і виплати пенсій та доплат до них, повинно було діяти відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" і здійснити позивачу  нарахування щодо підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, але на порушення зазначеної статті таких нарахувань не проводило починаючи з 01 січня 2006 року.

Проте повністю з таким  висновком погодитися не можна.

            Судом першої інстанції правильно встановлено, що  відповідно до вимог ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»  ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, отримує пенсію за віком та  відноситься до соціальної групи «діти війни», що підтверджується паспортом та відповідним посвідченням .

            Відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»  дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна  соціальна  допомога,  що  виплачується  замість  пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

           Згідно із зазначеною нормою позивач    має право на підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

          Згідно з п. 1 р. «Прикінцеві положення» зазначеного Закону він набирає чинності з 01.01.2006 року.  

            Відповідно до п.17 ст.77 Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік» з метою приведення окремих  норм законів у відповідність із цим Законом було зупинено на 2006 рік дію статті 6  Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

            Однак, Законом України від 19 січня 2006 року «Про внесення змін до Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік» пункт 17 статті 77 виключено та статтею 110 (викладеною цим Законом у новій редакції) установлено, що пільги дітям війни, передбачені абзацом сьомим статті 5 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» , запроваджуються з 01.01.2006 року, а статтею 6, у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням із Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету. Цей Закон був опублікований 22 березня 2006 року та набрав чинності 2 квітня 2006 року.  

           Тобто з 2 квітня 2006 року стаття 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» знову почала діяти. Але підвищення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, на 30 відсотків мінімальної пенсії  за віком, як визначив законодавець, могло здійснюватися лише за певних умов, зокрема : поетапно, за результатами виконання бюджету в першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.

          Кабінетом Міністрів України протягом 2006 року рішення на виконання вимог статті 110 Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік» не приймалося. Отже, пільги для дітей війни, передбачені статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», у 2006 році запроваджено не було.

             Таким чином, оскільки в 2006 році не настали встановлені законодавством умови  підвищення пенсії, у суду першої інстанції не було законних підстав для задоволення позову щодо перерахунку пенсії за 2006 рік.

          Законом України «Про державний бюджет України на 2007 року» від 19.12.2006 року, який набрав чинності з 01.01.2007 року, пунктом 12 статті 71 було зупинено на 2007 рік дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та ст. 111 було встановлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка  виплачується  замість  пенсії,  відповідно до статті 6 Закону України  «Про соціальний   захист  дітей  війни» виплачується особам,  які є інвалідами  (крім тих, на яких поширюється  дія  Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.

 Рішенням Конституційного Суду України № 6- рп від 09.07.2007 року (справа про соціальні гарантії громадян) визнані неконституційними положення  п.12 ст. 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 року» щодо зупинення дії на 2007 рік статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

          Таким чином, висновок суду першої інстанції  про стягнення суми підвищення пенсії з 01.01.2007 року до 09.07.2007 року, з 01.01.2008 року по 22.05.2008 року   не ґрунтується на законі, оскільки в цей період дію норми, яка визначала право позивачки на зазначене підвищення пенсії, було зупинено. У суду не було законних підстав  застосовувати норму, яка не діяла. Також протягом указаного терміну діяли приписи статті 111 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік», яка по – іншому регулювала ці правовідносини, та оскільки ця норма прийнята пізніше в часі, то вона мала пріоритет над нормами ст. 6 Закону України  «Про соціальний   захист  дітей  війни».

           Пунктом 41 розділу II Закону України ?ро Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" внесені зміни до Закону України "Про соціальний захист дітей війни" та ст. 6 цього Закону викладена у наступній редакції: "Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни", тобто 10% від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп від 22.05.2008 року положення п. 41 розділу ІІ Закону України «Про державний бюджет України на 2008 року» визнано неконституційним.

            Ураховуючи положення Конституції України щодо дії нормативно – правових актів у часі, положення ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»  поновили свою дію у 2007 році – з 9.07.2007, у 2008 році – з 22.05.2008 році, отже позивачка має право на здійснення перерахунку  підвищення до пенсії  з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року, з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року, з 01.01.2009 року по жовтень 2009 року включно . Відповідно у період з 1.01.2007 року  по 09.07.2007 року, з 01.01.2008 року по 22.05.2008 року  положення  законів про Державний бюджет на ці роки були чинними та підлягали виконанню.  

             Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції  на зазначені норми уваги не звернув, не застосував закон, який підлягав застосуванню, тобто порушив норми матеріального права, що є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового.

           За таких обставин суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог та визнання протиправною бездіяльності відповідача в період із 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року, з 1 січня 2009 року по жовтень 2009 року включно та зобов’язання  здійснити підвищення пенсії позивачці.

      Доводи апеляційної скарги про невірне застосування ст.28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" щодо   мінімального розміру пенсії неспроможні.

              На час виникнення спірних правовідносин  розмір мінімальної пенсії за віком визначений лише ст. 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» і згідно цієї норми мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму встановленого для осіб що втратили працездатність. Іншого розміру такої пенсії законодавством не передбачено.

Таким чином, при визначенні розміру підвищення відповідно до ст.6 Закону України  «Про соціальний   захист  дітей  війни» застосовується розмір мінімальної пенсії за віком, визначений ст.28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

      Вимоги позивача про зобов’язання здійснювати нарахування щомісячної надбавки в майбутньому задоволенню не підлягають, оскільки відповідно до ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Докази про те, що права позивача в майбутньому будуть   порушуватися, відсутні.  

          Доводи відповідача щодо правомірності своїх дій з посиланням на відсутність бюджетних коштів для повної реалізації програми з доплат дітям війни суд обґрунтовано до уваги не взяв, оскільки питання фінансування цих видатків не є предметом спору, що розглядається.

      Доводи апеляційної скарги про відсутність бюджетного фінансування не може бути причиною невиконання покладених на управління Пенсійного фонду України зобов'язань, оскільки реалізація особою права, що пов'язане з отримання бюджетних коштів, яке базується, на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно - правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

       Доводи апеляційної скарги, що  виплата проводилася відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року  №530 "Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян" не можуть бути прийняті до уваги.

       За конституційними нормами, виходячи з  пріоритетності законів над підзаконними актами, якою є наведена вище постанова Кабінету Міністрів України, істотно звужує обсяг встановлених законом прав позивача. Суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що при вирішенні даного спору застосуванню підлягала  ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".

   Таким чином, доводи апеляційної скарги в цій частині не спростовують висновків суду,  тому підстав для задоволення апеляційної скарги в цій частині не вбачається.

     За таких підстав  рішення місцевого суду підлягає  скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

     Керуючись ст. ст. 309 ч.1 п.3,4, 315,316  ЦПК України, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості спорів, пов'язаних із соціальними виплатами" апеляційний  суд, -

 В И Р І Ш И В:

           Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Київському районі    м. Донецька задовольнити частково.

           Постанову Київського районного суду  м. Донецька від    13 листопада  2009 року скасувати.

           Позов   ОСОБА_4  про визнання неправомірною бездіяльність посадових осіб та зобов’язання  виконати певні дії задовольнити частково.

           Визнати неправомірними дії посадових осіб  Управління Пенсійного фонду України в  Київському районі м. Донецька щодо  відмови ОСОБА_4   у виплаті    щомісячної доплати до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком згідно до Закону України  "Про соціальний захист дітей війни"  з   09.07.2007 року по 31.12.2007 року, з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року, з 01.01.2009 року по жовтень 2009 року включно.

Зобов»язати  Управління Пенсійного фонду України в   Київському районі м. Донецька  здійснити  перерахунок та виплату    на користь   ОСОБА_4    щомісячної доплати до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком згідно до ст..6 Закону України  "Про соціальний захист дітей війни" за період  з   09.07.2007 року по 31.12.2007 року, з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року, з 01.01.2009 року по жовтень 2009 року включно  із врахуванням здійснених відповідачем витрат на користь позивача в цей період.                

         В решті позову відмовити.

                       Рішення     набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено до Верховного Суду України   протягом двох  місяців.  

Судді: