Справа № 22-7997

Головуючий у 1 -ій інстанції - Калініченко О.Б.

Доповідач - Карпенко С.О.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ     УКРАЇНИ

16 вересня 2009 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду міста Києва в складі: головуючого - судді  Карпенко С.О.

суддів Наумчука М.І., Волошиної В.М.,  при секретарі Ярошенку С.В.

з участю представника позивача - ОСОБА_2, представника відповідача - Нагорної А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань у м.Києві апеляційну скаргу Державного підприємства «Державний міжнародний аеропорт «Бориспіль», на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 10 червня 2009 року

в справі за позовом ОСОБА_4

до Державного підприємства «Державний міжнародний аеропорт «Бориспіль»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,

Відділ виконавчої дирекції Фонду соціального страхування

від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України

у Бориспільському районі Київської області,

про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,

завданої нещасним випадком на виробництві,

встановила:

ОСОБА_4 у червні 2008 року звернувся у суд з позовом до ДП „Міжнародний аеропорт „Бориспіль" про стягнення 80 000 грн. на відшкодування моральної шкоди, 76 160 грн понесених збитків і відшкодування витрат на правову допомогу у сумі 2 000 грн.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що 06.04.06 року з ним стався нещасний випадок, який рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 28.03.07 року визнаний таким, що пов'язаний з виконанням ним трудових обов'язків.

Акт форми Н-1 відповідач склав лише 06.06.07 року і з жовтня того ж року третя особа почала проводити відповідні виплати, які за умови належного виконання відповідачем своїх обов'язків він міг отримувати з жовтня 2006 року і витрачати на лікування без шкоди для родини.

Заподіяння моральної шкоди позивач обґрунтовував постійним порушенням відповідачем його прав, як то: відмовою у складанні акту форми Н-1, звільнення з роботи, у зв'язку з чим позивач двічі звертався за захистом своїх порушених прав і поновлював їх за рішеннями судів.

У судовому засіданні представник позивача позов - змінила і остаточно просила стягнути з відповідача 80 000 грн на відшкодування моральної шкоди з підстав, наведених вище,  52 737  грн  понесених реальних збитків та 2 000  грн  на відшкодування  витрат,

пов'язаних з оплатою юридичної допомоги. Просила поновити строк звернення до суду за захистом порушеного права, так як позивач періодично перебував на лікарняному, що перешкоджало своєчасному зверненню до суду.

Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 10.06.09 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Державного підприємства „Міжнародний аеропорт „Бориспіль" на користь ОСОБА_4 50 000 грн на відшкодування моральної шкоди, 2 000 грн на відшкодування витрат на правову допомогу і 7 грн50 коп витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

В іншій частині позову відмовлено.

Стягнуто з Державного підприємства „Міжнародний аеропорт „Бориспіль" в доход держави 8 грн50 коп судового збору.

У поданій апеляційній скарзі ДП „Міжнародний аеропорт „Бориспіль" просить рішення суду скасувати і ухвалити нове, яким ОСОБА_4 у позові відмовити повністю. Важає, що підстав для поновлення позивачеві пропущеного строку звернення до суду за захистом порушеного права немає, що є самостійною підставою для відмови у позові. Крім того, витрати на правову допомогу позивачем документально не підтверджені.

В суді апеляційної інстанції представник відповідача - Нагорна А.В. - апеляційну скаргу підтримала з підстав, наведених у скарзі, і просила скаргу задовольнити.

Представник позивача апеляційну скаргу не визнала і просила рішення суду залишити без змін. На вимогу суду оригінал квитанції про сплату витрат на правову допомогу не надала.

Інші особи, які беруть участь у розгляді справи, у судове засідання не з'явилися, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином; клопотань про відкладення розгляду справи від них не надходило. Тому суд вважає можливим розглянути справу у їх відсутності.

Колегія суддів, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Встановлено, що позивач з листопада 2005 року працював помічником генерального директора з авіаційної безпеки Державного підприємства „Державний міжнародний аеропорт Бориспіль".

06.04.06 року позивач потрапив у дорожньо-транспортну пригоду і 13.10.06 року йому безстроково встановлена третя група інвалідності з втратою професійної працездатності 30-40%.

16.10.06 року позивач звільнений з роботи за п.1 ст.40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників, а рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 14.09.07 року на роботі поновлений. Фактично позивачеві з 27.04.08 року надано роботу відповідно до медичних рекомендацій і призначено на посаду радника Генерального директора.

Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 28.03.07 року нещасний випадок, що стався з позивачем 06.04.06 року, визнаний таким, що пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків. 06.06.07 року відповідачем складений акт по формі Н-1 і направлений пакет документів щодо нещасного випадку, необхідних для проведення огляду позивача МСЕК та призначення на його підставі страхового відшкодування.

08.06.07 року позивача визнано безстроково інвалідом другої групи з втратою 70 % професійної працездатності у зв'язку з трудовим каліцтвом.

Страхові щомісячні виплати позивачу призначені з червня 2007 року, почав він їх отримувати з жовтня 2007 року; за умови своєчасного складання відповідачем акту по формі Н-1 позивач міг отримувати належне страхове відшкодування з жовтня 2006 року.

Судом першої інстанції у відшкодуванні матеріальної шкоди позивачеві відмовлено і в цій частині рішення не оскаржено.

Враховуючи межі розгляду справи апеляційним судом, законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції у цій частині суд апеляційної інстанції не перевіряє.

Частково задовольняючи вимоги щодо стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції, поновивши позивачеві строки звернення до суду за захистом порушеного права, виходив з суті позовних вимог, глибини моральних страждань, характеру

дій відповідача та відповідності суми компенсації принципу розумності і справедливості, розмір відшкодування визначив у сумі 50 000 грн.

Проте повністю з такими висновками погодитись не можна.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно поновлено позивачеві строк звернення до суду за захистом порушеного права з урахуванням стану здоров'я позивача і необхідності у фактично постійному проходженні лікування.

Однак розмір моральної шкоди визначений судом без урахуванням роз'яснень пункту 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", відповідно до якого розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин.

Суд при ухваленні рішення не врахував ступінь фізичних і моральних страждань позивача, їх тривалість і тяжкість, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, конкретних обставин у справі, і наслідків, що настали.

Порушення прав позивача, пов'язані з нескладанням відповідачем акту по формі Н-1 і звільненням його з роботи, відновлені, про що постановлені відповідні рішення суду.

Як вбачається з матеріалів справи, негативні наслідки, що настали для позивача внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, безпосередньо не пов'язані з винними діями відповідача.

За таких обставин, враховуючи характер спричиненої позивачу відповідачем моральної шкоди і пов'язані з ним страждання позивача, інтенсивність і довготривалість психічних страждань позивача та наслідків, що настали, колегія суддів вважає необхідним змінити рішення суду у цій частині, зменшивши розмір коштів, стягнутих на відшкодування моральної шкоди, з 50 000 грн до 5 000 грн.

Слід погодитись з доводами апелянта щодо відсутності підстав для відшкодування позивачеві 2 000 грн як витрат, понесених ним на правову допомогу.

Зі змісту ст.88 ЦПК України слідує, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею у зв'язку з розглядом саме цієї справи і документально підтверджені судові витрати.

З копії квитанції № 442772 вбачається, що у жовтні 2007 року ОСОБА_4 вніс авансовий внесок по цивільній справі у сумі 2 000 грн (а.с.13).

Як вбачається зі справи, дійсний позов був поданий ОСОБА_4 до суду у червні

2008 року (а.с.2-4) і позов містить посилання на події, що мали місце після жовтня 2007 року,  тобто після дати внесення авансового платежу. Відомостей про участь особи, що надає правову допомогу, у судових засіданнях, у матеріалах справи відсутні.

Враховуючи, що позивач неодноразово звертався до суду за захистом своїх прав і оригінал вказаної квитанції суду не надано, немає підстав стверджувати, що сума, сплачена за квитанцією, є оплатою правової допомоги по дійсній справі. Тому підстав для відшкодування вказаних витрат в межах цієї справи немає.

Керуючись ст.ст.303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів

виpішила:

Апеляційну скаргу Державного підприємства „Державний міжнародний аеропорт «Бориспіль» задовольнити частково.

Зменшити розмір коштів, стягнутих за рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 10 червня 2009 року з Державного підприємства „Державний міжнародний аеропорт „Бориспіль" на користь ОСОБА_4 на відшкодування моральної шкоди, з 50 000 грн до 5 000 грн.

В частині стягнення на користь ОСОБА_4 витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги у сумі 2 000 грн, рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 10 червня 2009 року скасувати.

В іншій частині рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 10 червня

2009 року залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене у касаційному порядку протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили до Верховного Суду України шляхом подання безпосередньо до цього суду касаційної скарги.