22-ц/804/1576/21

                                                                                221/4546/20

Головуючий у І інстанції Мохов Є. І. Єдиний унікальний номер 221/4546/20

Номер провадження 22-ц/804/1576/21

Доповідач Барков В. М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ     УКРАЇНИ

15 липня 2021 року  м. Маріуполь

Донецький апеляційний суд в складі:

головуючого судді Баркова В. М.,

суддів   Зайцевої С. А.,

   Ткаченко Т. Б.,

секретар  Целовальник К. А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи в режимі відеоконференції апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» на рішення Волноваського районного суду Донецької області від 04 грудня 2020 року у справі позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки,

ВСТАНОВИВ:

В липні 2020 року позивач ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» звернувся до суду із позовом до відповідача ОСОБА_1 посилаючись на те, що 22 червня 2016 року між ПАТ «Вектор Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» укладено Договір відступлення прав за договором іпотеки, відповідно до умов якого ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» набуло статусу іпотекодержателя предмета іпотеки. У зв`язку із невиконанням зобов`язання за кредитним договором № 014/11-134/82/154151 у відповідача існує заборгованість у розмірі 406 090 грн. 28 коп. Враховуючи наведені обставини, товариство просило суд звернути стягнення на предмет іпотеки в рахунок часткового погашення заборгованості за кредитним договором.

Рішенням Волноваського районного суду Донецької області від 04 грудня 2020 року у задоволенні позовних вимог ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» було відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, адвокат Бондар І.П. в інтересах ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» звернулась з апеляційною скаргою в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог товариства. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції не звернув уваги на спосіб захисту прав товариства шляхом реалізації іпотечного майна саме з прилюдних торгів, як того передбачає ст. 41 Закону України «Про іпотеку», помилково посилаючись на ст. 38 зазначеного закону.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 оскаржуване рішення вважав законним та обґрунтованим, оскільки позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки у позасудовий спосіб врегулювання спору, який сторони передбачили у договорі іпотеки. Крім того, позивачем не виконані вимоги ст. 33, 35 Закону України «Про іпотеку» щодо надсилання вимоги про усунення порушення договору, не зазначена початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації, не повідомлено про відступлення прав за іпотечним договором та відсутній розрахунок заборгованості. Також з 2014 року він знаходиться у скрутному фінансовому становищі через виявлене захворювання та встановлення першої групи інвалідності в зв`язку з ним.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» Васильчишину А. В., яка просила скаргу задовольнити, пояснення відповідача ОСОБА_1 , який просив залишити рішення суду без змін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, рішення суду скасувати та задовольнити позовні вимоги товариства з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини справи, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин та інші.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (ст. 376 ЦПК України).

Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив з положень ст. 38 Закону України «Про іпотеку», застережень іпотечного договору, якими сторони погодили позасудовий спосіб врегулювання спору, при якому іпотекодержатель має можливість самостійно звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу третій особі. На підставі цього суд дійшов висновку про обрання позивачем ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» неналежного способу захисту прав іпотекодержателя судового порядку, що є підставою для відмови в позові за основною вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Проте, такого висновку суд першої інстанції дійшов з порушенням норм процесуального права, оскільки вийшов за межі позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Із урахуванням норм ч. 1 ст. 15, ч. 2 ст. 16 ЦК України правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Згідно положень частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною п`ятою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

При розгляді спору суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Судом встановлено, що 19 грудня 2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» (правонаступником якого за всіма правами та обов`язками є акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль») та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 014/11-134/82/154151. Відповідно до умов зазначеного кредитного договору ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 288 000 грн. зі строком погашення до 20 вересня 2021 року під 16,5% річних. З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 19 грудня 2007 року між банком та ОСОБА_1 був укладений договір іпотеки № 012/11-134/183 за умовами якого відповідач передав в іпотеку будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . загальною площею 106 м2 (а.с. 5-6).

За змістом пунктів 1.1, 3.2, 5,2, 6.1 іпотечного договору іпотекодержатель має право у разі невиконання або неналежного виконання позичальником основного зобов`язання, задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Звертаючись до суду із позовними вимогами, позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних електронних торгів за замовленням та за ціною, визначеною за згодою між іпотекодавцем та іпотекодержатилем або на підставі оцінки майна в той час коли суд першої інстанції вважав, що позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу третій особі.

В статті 1 Закону України Про іпотеку № 898-IV від 05 червня 2003 року з подальшими змінами на момент виникнення спірних правовідносин (далі за текстом – Закон № 898-IV) іпотека визначається як вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно зі ст. 12 Закону № 898-IV у разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 року у справі № 310/11024/15-ц зазначено, що за змістом припису ч. 2 ст. 35 Закону України «Про іпотеку» визначена у частині першій цієї статті процедура подання іпотекодержателем вимоги про усунення порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору, яка передує прийняттю іпотекодержателем рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовий спосіб на підставі договору, не є перешкодою для реалізації іпотекодержателем права звернутись у будь-який час за захистом його порушених прав до суду з вимогами: 1) про звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб його реалізації шляхом проведення прилюдних торгів – незалежно від того, які способи задоволення вимог іпотекодержателя сторони передбачили у відповідному договорі; 2) про звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб продажу предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві якщо у відповідному договорі, в іпотечному застереженні, сторони цей спосіб задоволення вимог іпотекодержателя, встановлений статтею 38 Закону, не передбачили, передбачили тільки можливість передання іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».

Статтею 41 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах, у тому числі у формі електронних торгів, у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону.

Висновки, закріплені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц, вказують, що способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду (стаття 39 Закону України «Про іпотеку») є: 1.) реалізація предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів (статті 41-47 Закону України «Про іпотеку»); 2.) продаж предмета іпотеки іпотеко держателем будь-якій особі покупцеві (стаття 38 Закону України «Про іпотеку»).

Отже, реалізація предмета іпотеки на прилюдних торгах, у тому числі електронних, є виключно судовим способом захисту.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог та посилаючись на неналежний спосіб захисту позивачем своїх майнових прав на підставі ст. 38 Закону України «Про іпотеку», суд першої інстанції фактично вийшов за межі позовних вимог, оскільки обраний спосіб захисту підлягає реалізації на підставі ст. 41 вищевказаного закону виключно в судовому порядку.

Відповідно до ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Одним з видів застави нерухомого майна є іпотека (частина перша статті 575 ЦК України).

У разі невиконання боржником основного зобов`язання, іпотекодержатель, як зазначено у ч. 1 ст. 589 ЦК України та ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку», вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно із частиною третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до п. 2.1 Договору відступлення права вимоги №265/ФК-16 від 17 червня 2016 року первісний кредитор відступає новому кредитору права вимоги та в їх оплату зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта на оплату та на умовах, визначених договором відступлення права вимоги № 265/ФК-16 від 17 червня 2016 року (а.с. 20-23).

З розрахунку заборгованості за кредитним договором від 19 грудня 2007 року за № 014/11-134/82/154151 вбачається, що вона складає 406 090 грн. 28 коп. (борг по кредиту – 219 951 грн. 09 коп.; по відсоткам – 94 165 грн. 74 коп. та пеня – 91 973 грн. 45 коп.) (а.с. 12).

У позовній заяві позивач, серед іншого, просить стягнути заборгованість за пенею.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» № 1669 від 02.09.2014 року, на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, а також юридичним особам та фізичним особам – підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 року №1275-р затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнано такими, що втратили чинність розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року №1053-р та розпорядження Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 року № 1079-р.

Згідно із підпунктом 4 п.2 додатку до розпорядження Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 року №1275-р до зазначених населених пунктів також належить м. Волноваха.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що місце реєстрації та проживання відповідача ОСОБА_1 зареєстроване у м. Волноваха Донецької області (а.с. 54).

Таким чином, враховуючи вимоги Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02.09.2014р. №1669-VII, підлягає врахуванню пеня, нарахована до 14 квітня 2014 року, тобто у заявленому позивачем розмірі – 91 973 грн. 45 коп.

Також не можна погодитися і з доводами відповідача щодо неповідомлення його про відступлення права вимоги за кредитним договором, оскільки неповідомлення боржника про заміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту (постанова Верховного Суду від 01 лютого 2018 року в справі №569/8962/16-ц)

Статтею 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду. При цьому рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд може встановити спосіб реалізації предмета іпотеки: або шляхом проведення прилюдних торгів, або застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 цього ж Закону.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» та звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу на прилюдних торгах у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором 014/11-134/82/154151 від 19 грудня 2007 року у розмірі 406 090 (чотириста шість тисяч дев`яносто) грн. 28 коп., з яких: 219 951 грн. 09 коп. – заборгованість за кредитом; 94 165 грн.74 коп. – заборгованість за відсотками за користування кредитом; 91 973 грн. 45 коп. – пеня, нарахована до 14 квітня 2014 року (а.с. 12).

Таким чином, рішення суду першої інстанції необхідно скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» (а.с. 55-56).

За подання до суду першої інстанції позовної заяви, позивач сплатив судовий збір в розмірі 6 091,35 грн. (а.с. 1), а за подання апеляційної скарги – у розмірі 9 137,03 грн. (а.с. 81), які необхідно компенсувати за рахунок держави, оскільки апеляційний суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» – задовольнити.

Рішення Волноваського районного суду Донецької області від 04 грудня 2020 року – скасувати.

Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» – задовольнити.

Звернути стягнення на житловий будинок АДРЕСА_2 , в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 014/11-134/82/154151 від 19 грудня 2007 року станом на 20 квітня 2014 року в розмірі 406 090 (чотириста шість тисяч дев`яносто) гривень 28 коп., з яких: 219 951 грн. 09 – заборгованість за кредитом (в тому числі прострочена заборгованість за кредитом в сумі 41 238 грн. 91 коп.); 94 165 грн. 74 коп. – заборгованість за відсотками (в тому числі заборгованість за простроченими відсотками в сумі 93 967 грн. 42 коп.) та пені в сумі 91 973 грн. 45 коп., шляхом реалізації цього майна на прилюдних торгах за початковою ціною, встановленою за згодою між іпотекодавцем та іпотекодержателем або на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності на стадії проведення виконавчих дій

Компенсувати витрати по сплаті судового збору за подачу позовної заяви в сумі 6 091 (шість тисяч дев`яносто одну) гривню 35 коп. на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» за рахунок держави.

Компенсувати витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги в сумі 9 137 (дев`ять тисяч сто тридцять сім) гривень 03 коп. на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» за рахунок держави.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 20 липня 2021 року.

Судді       В. М. Барков

С. А. Зайцева

Т. Б. Ткаченко