ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

УХВАЛА

"19" липня 2021 р.м. Одеса  Справа № 916/1273/14

Господарський суд Одеської області у складі головуючий суддя Погребна К.Ф., суддя Літвінов С.В., суддя Шаратов Ю.А. при секретарі судового засідання Арзуманян В.А. розглянувши матеріали скарги Виробничо-комерційної приватної фірми "Вячеслава" (вул. Хіміків, 27, м. Южне, Одеська область, 65481) (№ 2-884/21 від 13.07.2021р.) на дії (бездіяльність) Державного виконавця Южненського міського відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Прасолової Аліни Сергіївни, по справі № 916/1273/14:

За позовом:  Виробничо-комерційної приватної фірми "Вячеслава";

До відповідачів:  1.Фізичної особи-підприємця Федоренко Дмитра Олеговича  

                              2. Фізичної особи-підприємця Федоренко Наталії Петрівни

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: 1. Южненська міська рада Одеської області;

                     2. Обслуговуючий кооператив “Южненський міський ринок”

про усунення перешкод у користуванні майном та земельною ділянкою   

Представники сторін:

від позивача: Семенов В.І. за ордером;  

від відповідачів:  Шавчук В.М. за ордерами;      

від третьої особи: Плющаков С.М. самопредставництво     

від суб`єкта оскарження: не з`явився;

Рішенням господарського суду Одеської області від 25.03.2015 р. у справі №916/1273/14 (головуючий суддя Погребна К.Ф., судді – Шаратов Ю.А., Літвінов С.В.) позовні вимоги Виробничо-комерційної приватної фірми "Вячеслава" задоволено повністю.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 21.05.2015р. рішення Господарського суду Одеської області від 25.03.2015р. залишено без змін.

03.06.2015р.на виконання вищезазначеного рішення господарським судом Одеської області видано відповідний наказ.

13.07.2021р. до Господарського суду Одеської області від Виробничо-комерційної приватної фірми "Вячеслава" надійшла скарга на дії (бездіяльність) державного виконавця (вх.№2-884/21), відповідно до якої останній просить суд:

1)  Визнати бездіяльність державного виконавця Южненського Міського відділу ДВС Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Прасолової Аліни Сергіївни у виконавчому провадженні №47886766 з примусового виконання виконавчого листа №916/1273/14, виданого Господарським судом Одеської області 03.06.2015р., неправомірною.

2) Зобов`язати державного виконавця Прасолову Аліну Сергіївну або іншу посадову особу Южненського Міського відділу ДВС Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) усунути допущене порушення (поновити порушене право заявника) шляхом дотримання строків та порядку вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні №47886766 щодо примусового виконання наказу Господарського суду Одеської області у справі №916/1273/14 із врахуванням статей 10, 13, 18, 26, 36, 48, 53, 54 Закону України "Про виконавче провадження".

Ухвалою господарського суду Одеської області від 14.07.2021р. відповідну скаргу Виробничо-комерційної приватної фірми "Вячеслава" було прийнято та призначено до розгляду в засіданні суду.

Так обґрунтовуючи скаргу, скаржник вказує, що після відновлення виконавчого провадження в 2018р. за даними Автоматизованої системи виконавчих проваджень, державним виконавцем винесено лише постанову про закриття виконавчого провадження та про скасування такої постанови, а також про відкладення виконавчих дій.

Представник відповідачів в судове засідання з`явився, проти задоволення скарг заперечував. Так заперечуючи проти скарги представник відповідачів вказує що ВКПФ "Вячеслава" не має права на відповідну земельну ділянку про усунення перешкод в користуванні якої ухвалено рішення. Також представник відповідачів посилається на висновок експерта №СЕ-2-1-169/15 від 08.02.2016р., в якому зазанчано що об`єкт № 3 який розташований  за адресою: вул. Хіміків, 27 в м. Южне Одеської областіне є лотком.

Суб`єкт оскарження про розгляд справи був належним чином повідомлений, що підтверджується телефонограмою. В судові засідання суб`єкт оскарження не з`явився, відзив на скаргу та матеріали виконавчого провадження до суду не надав.

Дослідивши матеріали справи, докази надані сторонами при розгляді скарги та заслухавши пояснення представників позивача, суд дійшов наступних висновків.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення.

Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд (ст. 129-1 Конституції України).

Виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід`ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Конституційний Суд України у своєму рішенні №18-рп/2012 від 13.12.2012р. вказав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

Розглядаючи справу №5-рп/2013, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 26.06.2013р. зазначив, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п.3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012р. № 11-рп/2012).

З наведених приписів Конституції України та рішень Конституційного Суду України вбачається декларування законодавцем безумовного права кожного, на чию користь ухвалено судове рішення, на його виконання.

Згідно ч.1 ст. 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Відповідно до ст. 339 ГПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Статтею 341 ГПУ України передбачено, що скаргу може бути подано до суду: у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права; у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.

Згідно ч. 1 ст. 342 ГПК України скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються. Згідно ч. 2 вказаної вище статті неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Відповідно до ст. 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Згідно частини 1 ст.327 ГПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Згідно ст.1 Закону України „Про виконавче провадження” виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені     Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

На виконання вказаного рішення господарським судом Одеської області було видано наказ від 03.06.2015р. щодо зобов`язання Фізичну особу-підприємця Федоренко Наталію Петрівну усунути перешкоди у користуванні належною Виробничо-комерційній приватній фірмі "Вячеслава" земельною ділянкою, що розташована за адресою: вул. Хіміків, 27 в м. Южне Одеської області, шляхом демонтажу лотку № 2 за її власний рахунок.

Постановою заступника начальника Відділу ДВС від 30.06.2016р. виконавче провадження з примусового виконання наказу господарського суду Одеської області №916/1273/14 від 03.06.2015р. було закінчено на підставі п.11 ч.1 ст.49 Закону України „Про виконавче провадження", а зазначений вище наказ     - повернуто до господарського суду Одеської області.

09.03.2017 року Постановою Одеського апеляційного Господарського суду було скасовано Постанову ВДВС від 30.06.2016 року про закінчення виконавчого провадження.

Копії відповідних Постанов з відбитками печатки Одеського апеляційного господарського суду Відділ ДВС отримав безпосередньо від суду, про що міститься відмітка в судовій справі.

Постановою від 09.08.2017р. Южненський міський відділ ДВС відновив виконавче провадження, а постановою від 26.09.2017р. виконавче провадження було знов закінчено на підставі п.13 ч. 1 ст. 30,ст. 40 ЗУ „Про виконавче провадження", у зв`язку з неповерненням Южненському міському відділу ДВС оригіналу наказу Господарського суду Одеської області по цій справі після поновлення виконавчого провадження.

Ухвалами Господарського суду Одеської області від 11.12.2017р. скасована постанова ВДВС від 26.09.2017р. про закінчення виконавчого провадження.

Постановою від 14.02.2018р. Южненський міський відділ ДВС відновив виконавче провадження.

Як вбачається з “Автоматизованої системи виконавчого провадження” відповідне виконавче провадження перебуває на виконанні Державного виконавця Южненського міського відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Прасолової Аліни Сергіївни.

Згідно з ст. 2 Закону України “Про виконавче провадження” виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: обов`язковості виконання рішень; гласності та відкритості виконавчого провадження; розумності строків виконавчого провадження.

Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України “Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів” (ч. 1 ст. 5 Закону України “Про виконавче провадження”.

Згідно з ст. 3 Закону України “Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів” завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.

Частиною 3 ст. 8 Закону України “Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів” передбачено, що працівник органу державної виконавчої служби користується правами і виконує обов`язки, передбачені законом.

Права та обов`язки державних виконавців визначені ст. 18 Закону України “Про виконавче провадження”. Так, виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання. Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному ст. 351 Податкового кодексу України, коштів на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на електронних рахунках платників акцизного податку, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей; отримувати від банківських та інших фінансових установ інформацію про наявність рахунків та/або стан рахунків боржника, рух коштів та операції за рахунками боржника, а також інформацію про договори боржника про зберігання цінностей або надання боржнику в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком; здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом.

Відповідно до ст. 8 Закону України “Про виконавче провадження” реєстрація виконавчих документів, документів виконавчого провадження, фіксування виконавчих дій здійснюється в автоматизованій системі виконавчого провадження.

Частинами 1 та 2 ст. 13 Закону України “Про виконавче провадження” передбачено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Арешт на майно (кошти) накладається не пізніше наступного робочого дня після його виявлення, крім випадку, передбаченого частиною сьомою статті 26 цього Закону.

В той же час, як зазначає скаржник після відновлення виконавчого провадження в 2018р. за даними Автоматизованої системи виконавчих проваджень, державним виконавцем винесено лише постанову про закриття виконавчого провадження та про скасування такої постанови, а також про відкладення виконавчих дій.

Суд констатує, що станом на час розгляду скарги судом суб`єктом оскарження не надано жодних доказів на спростування обставин на які посилається скаржник, зокрема не надано доказів того що ним після відновлення виконавчого провадження вживались всі належні дії відповідно до ЗУ «Про виконавче провадження», що є підставою для визнання протиправною бездіяльність державного виконавця щодо повного та своєчасного виконання рішення суду по даній справі.

В даному випадку мало місце тривале невиконання рішення суду, яка набрало законної сили ще 03.06.2015 році.

В такому випадку суд вважає за необхідне звернутись до практики Європейського суду з прав люди.

Ратифікувавши Конвенцію про захист прав і основних свобод людини, Україна визнала її частиною національного законодавства.

Статтею 6 § 1 Конвенції передбачається, що кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий і відкритий розгляд впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Як відзначив Європейський суд з прав людини, з огляду на "визначне місце", яке посідає право на справедливий судовий розгляд у демократичних суспільствах, його обмежене тлумачення не відповідатиме об`єктові та цілям статті 6. Щодо сфери дії статті, то вона не обмежується лише судовими слуханнями, адже відповідно до Конвенції, весь процес взагалі повинен відповідати критеріям справедливості.

Стаття 6 розповсюджує свою дію і на стадію виконання судового рішення. У своїй прецедентній практиці Європейський суд з прав людини нагадує, що право на судовий розгляд було б примарним, якщо б внутрішня судова система Договірної Держави дозволила б, щоб остаточне та обов`язкове судове рішення залишалось невиконаним відносно однієї із сторін, і що виконання рішення або постанови будь-якого органу судової влади повинно розглядатися як невід`ємна частина "процесу" в розумінні статті 6 Конвенції.     ("Іммобільяре Саффі" проти Італії" , 22774/93, 28.07.1999, § 63; рішення Горнсбі проти Греції від 19.03.1997, § 40.)

Так, Відповідно до положень Європейської Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини (далі - Конвенція), право доступу до суду, що гарантується статтею 6 §1, передбачає не лише право звернутись до суду за захистом своїх прав, а й право захистити своє право, в першу чергу, виконанням рішення, яке ухвалено на користь особи. Так як у разі невиконання рішення концепція “захисту прав судом” не працює. Суд зазначив, що право за судовий захист, яке гарантується статтею 6 §1 може стати недіючим, якщо національне законодавство держави-учасниці Конвенції дозволяє, щоб остаточне обов`язкове судове рішення залишалось не виконуваним на шкоду однієї із сторін. Доступ до суду також охоплює можливість виконання судового рішення без необґрунтованих затримок.

У рішенні по справі “Горнсбі проти Греції” (Hornsby v. Greece) від 19 березня 1997 року, заява № 18357/91, п. 40 зазначається, що …право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 докладно описував процедурні гарантії, які надаються сторонам цивільного судового процесу - у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним, - і не передбачав би при цьому гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні Сторони зобов`язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію. Отже, виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатися як невід`ємна частина “судового процесу” для цілей статті 6.

Що стосується обов`язковості судових рішень, то варто нагадати, що ЄСПЛ було постановлене “пілотне” рішення у справі “Юрій Миколайович Іванов проти України” (Yuriy Nikolayevich Ivanov v. Ukraine) від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04. Суд зазначає, що ця справа стосується існуючої проблеми, яка постійно нагадує про себе, породжуючи порушення Конвенції, які найчастіше виявляє Суд у справах проти України; більше ніж половина рішень, винесених Судом у справах проти України, стосуються питання тривалого невиконання остаточних судових рішень, відповідальність за які несуть органи влади України. Суд зауважує, що одне з перших таких рішень, яке було винесено в 2004 році, ґрунтувалося на фактах, подібних до фактів у цій справі (див. рішення у справі Войтенка).

Справа, яка розглядається, свідчить про те, що питання тривалого невиконання остаточних рішень та відсутності ефективних засобів юридичного захисту в правовій системі України залишаються невирішеними попри той факт, що існують відповідні рішення Суду з чіткими закликами до Уряду вжити необхідних заходів для вирішення таких питань. […].

У рішенні Європейського суду від 20.07.2004р. у справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося, на шкоду одній із сторін. Отже, для цілей ст.6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".

Правові висновки про те, що виконання рішення, ухваленого тим чи іншим судом, треба розглядати як складову частину судового розгляду, як цього вимагає положення статті 6 Конвенції, у якій йдеться про необхідність забезпечення справедливого судового процесу, містяться також у рішеннях Європейського суду у справах "Бурдов проти Росії", "Горнсбі проти Греції".

Відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу до Конвенції (справа "Юрій Миколайович Іванов проти України", рішення Європейського суду від 15.10.2009р.).

Згідно із ст. 3 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.

Частиною третьою ст. 8 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" передбачено, що працівник органу державної виконавчої служби користується правами і виконує обов`язки, передбачені законом.

Також слід зазначити, що у справі „Рисовський проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатись на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.              

Відповідно до ч. 1       ст. 55 Конституції України       права і свободи людини і громадянина захищаються судом, а судовий захист неможливо повноцінно здійснити без обов`язковості виконання судових рішень.

Відповідно ст. 18 Закону України „Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Заперечення відповідача до уваги судом не приймаються, оскільки зводяться до незгоди з рішенням.

Як зазначалось вище, будь-якої інформації та будь-яких доказів щодо вчинення певних дій направлених на примусове виконання наказу Господарського суду Одеської області від 03.06.2015р. у справі № 916/1273/14 Державним виконавцем Южненського міського відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Прасоловою Аліною Сергіївною до суду не надано.

Отже суд дійшов висновку, що Державною виконавчою службою не спростовано, а матеріали справи не містять доказів, що державним виконавцем вживалися усі передбачені законом дії, спрямовані на вчасне і повне виконання рішення суду у цій справі.

Відповідно до статті 339 ГПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Частиною першою статті 340 ГПК України визначено, що скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

З наведеної норми частини першої статті 74 Закону України "Про виконавче провадження", з урахуванням вимог статей 339, 340 ГПК України, вбачається, що в разі оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення при виконанні рішення, ухваленого за правилами господарського судочинства, таку скаргу розглядає відповідний господарський суд, який ухвалив таке рішення за правилами господарського судочинства відповідно.

Відповідно до ст. 343 Господарського процесуального кодексу України, за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Разом з тим, враховуючи що скаржником чітко не визначено іншу посадову особу Южненського Міського відділу ДВС Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) яку він просить усунути допущене порушення (поновити порушене право заявника) шляхом дотримання строків та порядку вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні №47886766  щодо примусового виконання наказу Господарського суду Одеської області у справі №916/1273/14, скарга в цій частині задоволенню не підлягає.

З врахуванням викладеного та встановлених судом фактичних обставин справи, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення скарги Виробничо-комерційної приватної фірми "Вячеслава" на бездіяльність державного виконавця Южненського Міського відділу ДВС Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Прасолової Аліни Сергіївни по справі №916/1272/14.

Керуючись ст. ст. 339, 341, 342, 343, 234, 235, 255 ГПК України , суд

                                                             УХВАЛИВ:

1. Скаргу Виробничо-комерційної приватної фірми "Вячеслава" (№ 2-884/21 від 13.07.2021р.)      – задовольнити частково.

2. Визнати бездіяльність державного виконавця Южненського Міського відділу ДВС Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Прасолової Аліни Сергіївни у виконавчому провадженні №47886766 з примусового виконання виконавчого листа №916/1273/14, виданого Господарським судом Одеської області 03.06.2015р., неправомірною.

2. Зобов`язати державного виконавця Прасолову Аліну Сергіївну усунути допущене порушення (поновити порушене право заявника) шляхом дотримання строків та порядку вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні №47886766 щодо примусового виконання наказу Господарського суду Одеської області у справі №916/1273/14 із врахуванням положень Закону України "Про виконавче провадження".

3. В решті скарги відмовити.

Ухвала набирає законної сили в порядку ст.235 ГПК України та може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її проголошення (підписання).

Повний текст ухвали складено 19.07.2021р.

Головуючий                                                                                К.Ф. Погребна

      Суддя                                                                                             С.В. Літвінов

                 Суддя                                                                                             Ю.А. Шаратов