Справа № 442/928/19 Головуючий у 1 інстанції: Гарасимків Л.І.

Провадження № 22-ц/811/908/21 Доповідач в 2-й інстанції: Мікуш Ю. Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2021 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді: Мікуш Ю.Р.

суддів: Приколота Т.І. Савуляк Р.В.

секретар Іванова О.О.

розглянувши у порядку спрощеного провадження без участі учасників справи в м.Львові цивільну справу №452/1872/20 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 25 червня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпорядження житловим будинком шляхом виселення із займаного житлового приміщення без надання іншого житлового приміщення,

ВСТАНОВИВ:

07.02.2019 року ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпорядження житловим будинком шляхом виселення із займаного житлового приміщення без надання іншого житлового приміщення.

В підтвердження позовних вимог посилалася на те, що відповідно до Свідоцтва про право на спадщину за законом від 14.11.2018, посвідченого приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Манзілевською Т.С. та зареєстрованого в реєстрі за № 1122, позивачці на праві приватної власності належить житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Також позивачу належить земельна ділянка кадастровий номер 4621285700:01:002:0081 площею 0,1382 га, на якій розташовано вказаний будинок, згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 151703137 від 02.01.2019. Відповідач ОСОБА_1 є колишнім чоловіком позивачки, шлюб між сторонами розірвано рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 01.04.2016, яке вступило в законну силу. Відповідач ОСОБА_1 постійно проживає у вказаному вище будинку, чим чинить перешкоди позивачці у здійсненні права власності, зокрема права володіння та користування житловим будинком. Відповідач створює конфліктні ситуації, вчиняє сварки, чим створює небезпеку для життя та здоров`я позивачки ОСОБА_2 , остання позбавлена права на мирне володіння та користування своєю власністю у зв`язку з чим вона звернулася в суд.

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 25 червня 2019 року позов задоволено.

Усунуто перешкоди у здійсненні ОСОБА_2 права користування та розпорядження належним їй на праві власності житловим будинком, шляхом виселення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 із житлового будинку АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.

Стягнуто з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ОСОБА_2 судовий збір, понесений останньою при поданні позову до суду в розмірі 768,40 грн.

Постановою Львівського апеляційного суду від 21 січня 2020 року рішення Дрогобицького міськрайонного суду м.Львова від 25 червня 2019 року скасовано, ухвалено нову постанову. У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні ОСОБА_2 права користування та розпорядження належним їй на праві власності житловим будинком шляхом виселення ОСОБА_1 із житлового будинку АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення - відмовлено.

Постановлю Верховного Суду від 17 лютого 2021 року постанову Львівського апеляційного суду від 21 січня 2020 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 25 червня 2019 року оскаржив відповідач ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_3 .

В апеляційній скарзі зазначає, що рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, є незаконним та необґрунтованим. Процесуальні порушення полягають у тому, що у рішенні суду першої інстанції не зазначено подання відзиву на позов та не здійснено стислий виклад позиції відповідача. Також, зазначає, що не було взято до уваги, що прибудова згідно довідки від 15.01.2018 № 65 до житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 здійснена у 2013 році ним, за час подружнього життя з ОСОБА_2 , внаслідок чого дана прибудова належить на праві спільної сумісної власності подружжя. Зазначає, що вказаний будинок є єдиним його житлом та при здійсненні прибудови до зазначеного нерухомого майна він вклав власні грошові кошти і не в змозі придбати нове житло. Просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

07.10.2019 року представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Шемеляк Г.Т. надала суду Відзив на апеляційну скаргу (а.с.91-96).

У Відзиві зазначає, що не погоджується з доводами апеляційної скарги, вважає таку безпідставною, просить залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Сторони по справі в судове засідання не з`явилися, хоч належним чином були повідомлені про день і час слухання справи, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення 19.06.2021 року.

Відповідно до частини другої статті 372 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК) неявка сторін та інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно частини першої ст.367 ЦПК суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Матеріалами справи та судом встановлено, що сторони по справі колишнє подружжя, шлюб між ними розірвано рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 01 квітня 2016 року.

Позивачу ОСОБА_2 на праві приватної власності належить житловий будинок по АДРЕСА_1 на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом від 14 листопада 2018 року.

У зазначеному будинку зареєстрований та постійно проживає відповідач ОСОБА_1 .

Із матеріалів справи встановлено, що на протязі 2016-2017 років ОСОБА_1 притягався до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 173-2 КУпАП, яке мало місце 08 червня 2017 року (а.с.10), 23 липня 2017 року (а.с.9). У 2016 році з ОСОБА_1 працівниками поліції проводилася профілактична бесіда виховного характеру для недопущення подібних конфліктів у майбутньому ( а.с.22).

Звертаючись до суду з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, позивач ОСОБА_2 зазначала, що відповідач фактично проживає у спірному житловому будинку як колишній член її сім`ї, між сторонами існує тривалий конфлікт, конфліктні ситуації створює відповідач, чим порушує правила співжиття і це робить неможливим для неї проживання з ним в одному будинку та добровільно не бажає звільнити житло, власником якого вона є згідно Свідоцтва на спадщину. Систематичні порушення правил співжиття з боку ОСОБА_1 мають негативний вплив на спокій, стиль і спосіб життя власникам спірного житла, чим створюється непотрібна психологічна обстановка.

Задовольняючи позовні вимоги позивача ОСОБА_2 , суд першої інстанції із врахуванням вимог ст.116 Житлового кодексу України (далі ЖК), зазначив у рішенні, що ОСОБА_1 неодноразово притягався до відповідальності за порушення правил співжиття, робить неможливим проживання разом із власником в одному будинку, із застосуванням ст.157 ЖК, 391 ЦК, 319 ЦК позов задоволив.

Суд апеляційної інстанції не погоджується із рішенням суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Нормами статті 3 Сімейного кодексу України (далі СК) прописано, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Якщо особи, зазначені у частині другій цієї статті перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному житловому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї, як зазначено у частині другій статті 64 ЖК.

Відповідно до статті 150 ЖК громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Згідно зі статтею 156 ЖК члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.

Відповідно до ст.7 ЖК ніхто не може бути виселений із займаного житлового приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснювалися в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

За змістом статті 317 Цивільного кодексу України (далі ЦК) власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Положеннями статті 391 ЦК передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Право користування чужим майном передбачено ст.ст. 401-406 ЦК.

Враховуючи вище наведені норми чинного законодавства щодо права власності та права користування житловим приміщенням, право користування члена сім`ї є похідним від права власника на житло.

При створенні сім`ї ОСОБА_1 , тобто позивачем і відповідачем, встановлення сімейних відносин між собою, дружина та чоловік вважали, що їх відносини є постійними, не обмеженими у часі, про тимчасовий на певний період часу характер таких відносин, ніде сторонами не зазначалося, відповідно, реєстрація відповідача у спірному будинку проводилася як члена сім`ї, тому їх права, у тому числі і житлові, розглядалися як постійні. Припинення сімейних правовідносин, втрата статусу члена сім`ї особою, саме по собі не тягне втрату користування житловим приміщенням відповідачем ОСОБА_1 .

Разом з тим, відповідно до частини першої та другої статті 405 ЦК члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

У постановах Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 695/2427/16-ц, від 09 жовтня 2019 року у справі № 523/12186/13-ц зазначено, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивач ОСОБА_2 є власником будинку, шлюб з відповідачем розірвано, а відтак, такий немає права користуватися її власністю без згоди. Окрім того, суд помилково застосував ст..16 ЖК, не врахувавши час притягнення відповідача до адміністративної відповідальності. В той же час, судом не враховано фактичних обставин , а саме, що за змістом рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 18.05.2018 року у справі № 442/509/16-ц, яке набрало законної сили 18.06.2018 року встановлено наступне.

Згідно Свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 12.05.1993 року бабця позивача ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Після її смерті відкрилася спадщина на житловий будинок загальною площею 68,6 кв.м, житловою площею 34,7 кв.м, а за рішенням суду від 25.04.2016 року право власності було визнано на житловий будинок загальною площею 131, 20 кв.м, житловою площею 65,80 кв.м за адресою АДРЕСА_1 .

Відповідно до довідки від 15.01.2018 року №65 прибудову до житлового будинку за вказаною вище адресою здійснено у 2013 році ОСОБА_1 за час подружнього життя з ОСОБА_2 . На даний час загальна площа спірного житлового будинку становить 132,20 кв.м, житлова площа 65,80 кв.м, а спадкодавцю ОСОБА_5 належав житловий будинок загальною площею 68,6 кв.м, житловою площею 34,7 кв.м.

Відтак, зазначеними рішеннями суду підтверджуються факти, зазначені відповідачем ОСОБА_1 , які він викладав у Відзиві на позовну заяву, у апеляційній та касаційній скарзі.

Прибудова до житлового будинку, що призвело до збільшення загальної площі будинку, є спільною сумісною власністю сторін по справі, а тому відповідачу належить право на житло у спірному будинку.

Серед основних прав і свобод людини і громадянина у Конституції України проголошено право на житло. Тобто, право на житло-це одне із найважливіших соціально-економічних прав громадян України, оскільки воно стосується основ життя людини.

Повага до права людини на житло закріплена також у ст.8 Європейської Конвенції з прав людини і основоположних свобод.

Із матеріалів справи вбачається, що відповідач проживає у будинку АДРЕСА_1 і цей будинок є єдиним його житлом. При здійсненні добудови до вказаного нерухомого майна відповідачем ОСОБА_1 вкладено власні грошові кошти та фізичну працю, затрачено немало часу.

Зазначеним обставинам справи суд першої інстанції не надав правової оцінки, таке у рішенні суду проігнорував. Судом не враховано, що спірний житловий будинок є єдиним житлом відповідача і зазначене підтверджується позовною заявою, де позивач ОСОБА_2 зазначає адресу місця проживання відповідача АДРЕСА_1 .

Право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України. Згідно ч.1 ст.71 СК майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Враховуючи фактичні обставини справи, яким суд першої інстанції не дав правової оцінки, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення.

Відповідно до ч.1 п.3,4 ст.376 ЦПК підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: п.3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; п.4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч.1 ст.141 судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.3,4, 383, 384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції:

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 25 червня 2019 року скасувати.

Ухвалити нове рішення.

Відмовити ОСОБА_2 у задоволенні її позовних вимог до ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні ОСОБА_2 права користування та розпорядження належним їй на праві власності житловим будинком, шляхом виселення ОСОБА_1 із житлового будинку АДРЕСА_1 без надання іншого житлового будинку.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) в користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати в розмірі 1 152, 60 грн. (одна тисяча сто п`ятдесят дві грн. 60 коп.)

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в порядку, визначеному ст. ст. 389-391 ЦПК України.

Головуючий Ю.Р.Мікуш

Судді: Т.І.Приколота

Р.В.Савуляк