Єдиний унікальний номер 234/16/15-к

Номер провадження 11-кп/804/184/21

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 

Єдиний унікальний номер 234/16/15-к                    

Номер провадження 11-кп/804/184/21    Суддя-доповідач Смірнова В.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення Донецького апеляційного суду в м. Бахмуті в складі:

головуючого-судді                                  Смірнової В. В.,

суддів                                            Круподері Д. О., Савкової С. В.,

при секретарях судового засідання       Ямчук О. М., Юрченко Т. С.,

за участю:

прокурора                       Тупікала Д. Ю.,

обвинувачених, стосовно яких

ухвалено виправдувальний вирок        Доброва А. В., Доброва А. В.,

захисників            Самохіна В. В., Черненка С. К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Бахмута Донецької області апеляційну скаргу прокурора на вирок Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 07 вересня 2020 року у кримінальному провадженні за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця          м. Краматорська Донецької області, з вищою освітою, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

якого визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого:   ч. 3 ст. 187 КК України та виправдано за недоведеністю в діянні обвинуваченого складу кримінального правопорушення, ч. 1 ст. 263 КК України та виправдано за недоведеністю, що кримінальне правопорушення вчинено обвинуваченим,

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Краматорська Донецької області, з вищою освітою, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

якого визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого:  ч. 3 ст. 187 КК України та виправдано за недоведеністю в діянні обвинуваченого складу кримінального правопорушення, ч. 1 ст. 263 КК України та виправдано за недоведеністю, що кримінальне правопорушення вчинено обвинуваченим,

ВСТАНОВИЛА:

Обвинувальним актом у кримінальному провадженні за № 42014050000000686 ОСОБА_2 , ОСОБА_2 висунуто обвинувачення у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 187, ч. 1 ст. 263 КК України, при наступних обставинах.

ОСОБА_1 обвинувачується в тому, що 19.05.2014 він, діючи умисно, з корисних мотивів, вступив у попередню злочинну змову зі своїм братом ОСОБА_2 та чотирма невстановленими чоловіками, спрямовану на незаконне заволодіння чужим майном.

Реалізуючи свої злочинні наміри, в цей же день приблизно о 13 год. 40 хв. ОСОБА_1 разом з ОСОБА_2 прибули до пункту перепустки до будівлі, в якій знаходиться ТОВ «Краматорський завод енергетичного машинобудування», розташованої за адресою: Донецька область, м. Краматорськ, вул. Орджонікідзе, буд. № 10 «В». Після чого вони звернулися до охоронців «ТОВ «КЗЕМ» з вимогою забезпечити їм вільний доступ до території зазначеного підприємства, на що отримали відмову.

Потім ОСОБА_1 , діючи умисно, з метою подолання перешкод у доступі на територію «ТОВ КЗЕМ» за допомогою мобільного телефону викликав на допомогу чотирьох невстановлених чоловіків, озброєних вогнепальною зброєю, які були обізнані про злочинні наміри братів ОСОБА_3 .

Після чого четверо невстановлених чоловіків, діючи за попередньою змовою з братами ОСОБА_3 , напали на охоронців ТОВ «КЗЕМ» та, погрожуючи застосуванням насилля, небезпечного для життя та здоров`я, зокрема застосуванням вогнепальної зброї, подолали опір охоронців підприємства ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , після чого незаконно разом із братами ОСОБА_3 проникли в адміністративну будівлю вказаного підприємства.

В подальшому ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та невстановлені озброєні особи, перебуваючи в адміністративній будівлі ТОВ «КЗЕМ», діючи з корисним мотивом, напали на директора вказаного підприємства ОСОБА_7 , та, погрожуючи застосуванням насилля, небезпечного для життя та здоров`я, змусили останнього забезпечити їм вільний доступ на охоронювану територію підприємства з метою незаконного заволодіння майном.

Після цього ОСОБА_2 , діючи в рамках попередньої домовленості зі своїм братом ОСОБА_1 та чотирма невстановленими чоловіками, в період з 23.05.2014 року по 25.05.2014 року, більш точний час досудовим розслідуванням не встановлено, шляхом вільного доступу незаконно проник на охоронювану територію ТОВ «КЗЕМ» та заволодів майном ПП «Експерт – Центр», яке знаходилось на відповідальному зберіганні на території вказаного підприємства, а саме: поковкою діаметром 460х2300 мм зі сталі 34 ХН1М, вартістю 972 грн. та поковкою діаметром 450х1860 зі сталі 45 вартістю 765,80 грн., а всього на загальну суму 1728,80 грн.

Таким чином, ОСОБА_1 обвинувачується у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України, а саме у нападі з метою заволодіння чужим майном, поєднаним із погрозою застосування насильства, небезпечного для життя та здоров`я особи, яка зазнала нападу (розбій), вчинений за попередньою змовою групою осіб, поєднаний з проникненням у приміщення та сховище.

Крім того, 01.10.2014 року в квартирі, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 , яка належить батькові ОСОБА_1 – ОСОБА_8 – проведено обшук, в ході якого вилучено пластикову коробку, в якій знаходилися: пристрій, виготовлений саморобним способом по типу компактного замаскованого стріляючого пристрою, який є нестандартною гладко ствольною однозарядною вогнепальною зброєю, призначеною для стрільби гвинтівковими патронами калібру 5,6 мм кільцевого запалення (22LR), а також 6 шт. бойових проміжних патронів 7,62х39 АК калібру 7,62 мм, 4 шт. бойових проміжних патронів 5,45х39 АК калібру 5,45 мм (з трасуючою кулею), 4 шт. пістолетних патронів7,62х25 ТТ калібру 7,62 мм, 1 шт. бойового пістолетного патрону 9х19 калібру 9 мм, 27 шт. бойових пістолетних патронів 9х18 ПМ калібру 9 мм, 14 шт. спортивно-мисливських гвинтівкових патронів калібру 5,6 мм кільцевого запалення, які являються бойовими припасами та належать ОСОБА_1 , та які він умисно незаконно зберігав за вищевказаною адресою без передбаченого законом дозволу.

Таким чином, ОСОБА_1 обвинувачується у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, а саме у зберіганні вогнепальної зброї та бойових припасів без передбаченого законом дозволу.

ОСОБА_2 обвинувачується в тому, що 19.05.2014 року він, діючи умисно, з корисних мотивів, вступив у попередню злочинну змову з своїм братом ОСОБА_1 та чотирма невстановленими чоловіками, спрямовану на незаконне заволодіння чужим майном.

Реалізуючи свої злочинні наміри, в цей же день приблизно о 13 год. 40 хв. ОСОБА_2 разом з ОСОБА_1 прибули до пункту перепустки до будівлі, в якій знаходиться ТОВ «Краматорський завод енергетичного машинобудування», розташованої за адресою: Донецька область, м. Краматорськ, вул.. Орджонікідзе, буд. № 10 «В». Після чого вони звернулися до охоронців «ТОВ «КЗЕМ» з вимогою забезпечити їм вільний доступ до території зазначеного підприємства, на що отримали відмову.

Потім ОСОБА_1 , діючи умисно, з метою подолання перешкод у доступі на територію «ТОВ КЗЕМ» за допомогою мобільного телефону викликав на допомогу чотирьох невстановлених чоловіків, озброєних вогнепальною зброєю, які були обізнані про злочинні наміри братів ОСОБА_3 .

Після чого четверо невстановлених чоловіків, діючи за попередньою змовою з братами ОСОБА_3 , напали на охоронців ТОВ «КЗЕМ» та, погрожуючи застосуванням насилля, небезпечного для життя та здоров`я, зокрема застосуванням вогнепальної зброї, подолали опір охоронців підприємства ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , після чого незаконно разом із братами ОСОБА_3 проникли в адміністративну будівлю вказаного підприємства.

В подальшому ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та невстановлені озброєні особи, перебуваючи в адміністративній будівлі ТОВ «КЗЕМ», діючи з корисним мотивом, напали на директора вказаного підприємства ОСОБА_7 , та, погрожуючи застосуванням насилля, небезпечного для життя та здоров`я, змусили останнього забезпечити їм вільний доступ на охоронювану територію підприємства з метою незаконного заволодіння майном.

Після цього ОСОБА_2 , діючи в рамках попередньої домовленості зі своїм братом ОСОБА_1 та чотирма невстановленими чоловіками, в період з 23.05.2014 року по 25.05.2014 оку, більш точний час досудовим розслідуванням не встановлено, шляхом вільного доступу незаконно проник на охоронювану територію ТОВ «КЗЕМ» та заволодів майном ПП «Експерт – Центр», яке знаходилось на відповідальному зберіганні на території вказаного підприємства, а саме: поковкою діаметром 460х2300 мм зі сталі 34 ХН1М, вартістю 972,00 грн. та поковкою діаметром 450х1860 зі сталі 45 вартістю 765,80 грн., а всього на загальну суму 1728,80 грн.

Таким чином, ОСОБА_2 обвинувачується у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України, а саме у нападі з метою заволодіння чужим майном, поєднаним із погрозою застосування насильства, небезпечного для життя та здоров`я особи, яка зазнала нападу (розбій), вчинений за попередньою змовою групою осіб, поєднаний з проникненням у приміщення та сховище.

Крім того, 01.10.2014 року за місцем проживання ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 проведено обшук, в ході якого вилучено пістолет «STALKER 914 –S» № НОМЕР_1 умовного калібру 9 м, який є нестандартною гладкоствольною вогнепальною зброєю та який ОСОБА_2 умисно незаконно зберігав з вищевказаною адресою без передбаченого законом дозволу.

Таким чином ОСОБА_2 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, а саме у зберіганні вогнепальної зброї без передбаченого законом дозволу.

Вироком суду першої інстанції ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого: ч. 3 ст. 187 КК України та виправдано за недоведеністю в діянні обвинуваченого складу кримінального правопорушення, ч. 1 ст. 263 КК України та виправдано за недоведеністю, що кримінальне правопорушення вчинено обвинуваченим. ОСОБА_2 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого:ч. 3              ст. 187 КК України та виправдано за недоведеністю в діянні обвинуваченого складу кримінального правопорушення, ч. 1 ст. 263 КК України та виправдано за недоведеністю, що кримінальне правопорушення вчинено обвинуваченим.

В апеляційній скарзі прокурор прохав вирок скасувати у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та невідповідністю висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, та призначити новий розгляд в суді першої інстанції.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд прийшов до неправильного переконання щодо наявності підстав для виправдання обвинувачених, а висновки суду, покладені в основу вироку, не ґрунтуються на доказах, які дослідив суд, зокрема: показаннях потерпілих ОСОБА_6 , ОСОБА_9 , диску з відеозаписом, з якого вбачається, що ОСОБА_3 за допомогою чотирьох озброєних чоловіків, подолавши супротив охоронців заводу, проникли на територію ТОВ «КЗЕМ».

Сторона обвинувачення зазначає, що у вироку суд дійшов висновку про те, що обвинувачені вчинили кримінальне правопорушення - здійснили озброєний напад на підприємство, погрожували зброєю його працівникам та заволоділи чужим майном. Проте суд не погоджувався з кваліфікацією дій обвинувачених, при цьому не зазначає, якою саме вона має бути.

Зазначає, що суд помилково дійшов до переконання про наявність цивільно-правових зобов`язань між ПАТ «ТІСО» та ТОВ «КЗЕМ», наявність певних майнових вимог у ПАТ «ТІСО» до ТОВ «КЗЕМ» не свідчить про виникнення цивільно-правових зобвзянань.

Також зазначає, що обвинуваченим інкримінується викрадення майна ПП «Експерт Центр», а не вивезення майна ПАТ «ТІСО», яке жодного відношення до майна                 ПП «Експерт Центр» не має.

В таких випадках, коли виникає неоднозначність в правовій кваліфікації, суд наділений правом самостійно визначити її у вироку.

Сторона обвинувачення зазначає, що суд, встановивши відсутність складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України, та встановивши наявність складу іншого злочину, мав засудити обвинувачених за тією статтею КК України, яку він вбачає в їх діях.

Розбій має усічений склад злочину, після нападу він вже вважається закінченим, зазначені обставини судом встановлені, й та обставина, що майно не було вивезено з території ТОВ «КЗЕМ» одразу в той же день, ніяким чином не свідчить про відсутність ознак розбою  і наявність ознак вимагання.

Також судом порушені вимоги ч. 3 ст. 415 КПК України, щодо невиконання ухвали Апеляційного суду Донецької області від 22.11.2016 в частині проведення судово-бухгалтерської експертизи.

Заслухавши доповідача, прокурора, який підтримав доводи апеляційної скарги, обвинувачених та їх захисників, які вважають вирок законним та обґрунтованим, у задоволенні апеляційної скарги прохали відмовити, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а вирок суду необхідно залишити без змін, за таких підстав.

Згідно ч.1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Вирок в суду в частині визнання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 невинуватими у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, та виправданням за недоведеністю, що кримінальне правопорушення вчинено обвинуваченими, прокурором не оскаржується.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Суд в цілому не допустив цих порушень кримінального процесуального закону.

Доводи апеляційної скарги прокурора про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які були допущені судом першої інстанції, та невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, що призвело до безпідставного виправдання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за ч. 3 ст. 187 КК України, є безпідставними з огляду на таке.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 374 КПК України передбачено, що мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, пред`явленого особі та визнаного судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, виходячи з яких, суд відкидає докази обвинувачення.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України, виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

За змістом ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.

Положеннями ст. 17 КПК визначено, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її винуватість не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватості особи поза розумним сумнівом.

Згідно з вимогами ст. 91 КПК України, доказуванню у кримінальному провадженні підлягають, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення.

Обов`язок доказування зазначених обставин покладається на слідчого, прокурора та в установлених КПК випадках на потерпілого.

Обвинувальний вирок може бути постановлено судом лише в тому випадку, коли винуватість обвинуваченої особи доведено поза розумним сумнівом.

Тобто дотримуючись засади змагальності та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна та безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.

Так, суд виправдав ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у зв`язку з недоведеністю в діянні обвинувачених складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України.

Судом першої інстанції був досліджений речовий доказ, а саме диск CD-R, на якому наявний файл № ch01_20140519132923 з відеозаписом.

Так, на відео зафіксований КПП підприємства та охоронці, які знаходяться в спеціально обладнаному приміщенні. На відеозапису зафіксовано, що о 13.42 год. до КПП заходять обвинувачені ОСОБА_2 та ОСОБА_2 , та, переговоривши з одним з охоронців, чекають біля прохідної. О 13.44 год. з приміщення до них виходить чоловік, з яким вони ведуть розмову. О 13.50 год. до прохідної підходять два чоловіка, та проходять далі. Під час розмови ОСОБА_10 наполягає на правомірності своїх вимог щодо огляду та вивозу майна ПАТ «ТІСО», наполягають на тому, що вони прийшли за своїм майном та, що вони не вимагають нічого протизаконного. Чоловік, з яким розмовляють ОСОБА_3 , заперечує. О 13.54 год. Доброви залишають приміщення, один з них комусь телефонує. О 13.55 год. приміщення КПП вриваються озброєні люди в балаклавах, насильницьким шляхом долають супротив охоронців. Одразу після цього до приміщення КПП заходять обвинувачені ОСОБА_3 . Переговоривши деякий час з охоронцями, обвинувачені ОСОБА_2 та ОСОБА_2 в супроводі озброєного чоловіка проходять на територію заводу. Троє озброєних чоловіків в камуфляжній формі залишаються на КПП. О 14.17 год. ОСОБА_2 та ОСОБА_2 разом з озброєними людьми залишають приміщення.

Також на диску наявний файл ch02_20140519135131, в якому на першій хвилині відеозапису зафіксовано (о 13.55), що до приміщення під`їжджає білий автомобіль, з якого виходить чотири озброєних чоловіка в камуфляжній формі в балаклавах. В 14.02 ОСОБА_2 сідає в таксі і від`їжджає. О 14.18 озброєні чоловіки виходять з приміщення разом з ОСОБА_2 , сідають в автомобіль білого кольору та від`їжджають.

Крім того, на диску наявний файл з назвою «Добров вивіз станків», на якому розташовані фото з зображенням різних деталей та станків, які відвантажуються в транспортні засоби – автомобілі з державними реєстраційними номерами НОМЕР_2 та НОМЕР_3 .

Згідно з висновком експерта від 02.12.2014 року № 63 у файлах «сh 01_20140519132923. mp 4» «сh 02_20140519135131. mp 4», що містяться на диску для лазерних систем зчитування «АNV CD-R» ознак монтажу не виявлено.

Судом першої інстанції прийнято до уваги, що під час розмови, зафіксованої на відеозапису, один з обвинувачених, наполягає на правомірності своїх вимог щодо огляду та вивозу майна ПАТ «ТІСО» та вказує, що вони прийшли за своїм майном та, що вони не вимагають нічого протизаконного.

Отже, вказана обставина, в сукупності з поясненнями свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_12 та потерпілих ОСОБА_7 , ОСОБА_6 свідчить про те, що ОСОБА_3 не мали умислу на заволодіння саме чужим майном.

Крім того, як показував потерпілий ОСОБА_7 у судовому засіданні суду першої інстанції, що під час розмови в його кабінеті з обвинуваченими ОСОБА_3 у супроводі озброєних людей у балаклавах, Доброви, пред`явили перелік майна, зазначали, що це майно належить їм.

Свідок ОСОБА_11 показувала, що на території заводу «КЗЕМ» залишилось майно ПАТ «ТІСО», яке в травні 2014 року було вивезено, як ій пояснив ОСОБА_13 , що ОСОБА_3 вивозили своє майно.

Свідок ОСОБА_12 показував, що на території заводу «КЗЕМ» залишилося майно ПАТ «ТІСО», зокрема, на естакаді залишився не оброблений метал, за виглядом як заготовки для валу. В травні 2014 року, після відвідування ТОВ «КЗЕМ» озброєними людьми, охоронець підприємства йому сказав, що ОСОБА_14 забирав метал «ТІСО».

Так, судом першої інстанції було правильно встановлено, що жодна особа, яка була присутня під час даної події, не сприймала вивіз ОСОБА_2 майна, як вивіз майна, належного ТОВ «КЗЕМ» або будь – якій іншій особі.

Крім того, як встановлено судом першої інстанції, обвинувачений ОСОБА_14 вивіз не тільки визначений в обвинувальному акті поковок, а й інше майно та обладнання, яке він вважав належним ПАТ «ТІСО», про що останній написав розписку на ім`я директора ТОВ «КЗЕМ» ОСОБА_7 , що підтверджує висновок суду першої інстанції щодо відсутності в діях ОСОБА_2 наміру заволодіти майном будь – якого іншого підприємства.

Склад злочину - це сукупність встановлених у кримінальному законі об`єктивних та суб`єктивних ознак, які визначають вчинене суспільно небезпечне діяння, як злочин. Елементами складу злочину є об`єкт, об`єктивна сторона, суб`єкт та суб`єктивна сторона. Згідно ст. 2 КК України підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом. При цьому у діянні особи мають бути наявні всі елементи складу злочину.

Суб`єктивна сторона складу злочину - це внутрішня сторона злочину, тобто психічна діяльність особи, що відображає ставлення її свідомості та волі до суспільно небезпечного діяння, котре нею вчиняється, і до його наслідків. Суб`єктивна сторона є обов`язковим елементом складу злочину. Цей елемент характеризує ставлення суб`єкта злочину до своїх протиправних дій та їх наслідків.

Зміст суб`єктивної сторони складу злочину характеризують певні юридичні ознаки: вина, мотив і мета вчинення злочину.

Статтею 23 КК України визначено, що виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності.

Прямий умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання ( ч. 2 ст. 24 КК України).

Мотив і мета - це факультативні ознаки суб`єктивної сторони злочину. Вони вимагають свого встановлення лише у тих випадках, коли про це прямо зазначено у законі (в диспозиції статті Особливої частини КК) або коли вони однозначно випливають із змісту злочину.

Мотив і мета не тільки дають можливість правильно зрозуміти психічний, стан особи в момент вчинення злочину, виявити причини протиправної поведінки, але й точно визначити форму вини і ступінь суспільної небезпеки особи, і врешті-решт дати правильну кримінально-правову оцінку вчиненому.

Будь-яка вольова поведінка людини, у тому числі і злочинна, виходить, із визначених мотивів і направляється на досягнення певної мети. Між мотивом і метою існує певний внутрішній зв`язок. Як тільки з`являється мотив вчинення злочину, то зразу ж виникає і відповідна мета. Так, наявність корисливого мотиву при вчиненні розбою передбачає і наявність мети збагачення за рахунок чужого майна.

Сутність мотиву полягає у тому, що він завжди пов`язаний з певними спонуканнями, які викликали у особи рішучість вчинити злочин. Мотив - це не просто спонукання до дій, а спонукання усвідомлене, обумовлене бажанням досягнути певної мети.

Отже, мотив злочину можна визначити як усвідомлене спонукання особи, яке викликало у неї рішучість вчинення злочину.

Мета злочину - це бажання особи, яка вчиняє суспільно небезпечне діяння, досягти певних шкідливих наслідків. Також мета злочину - це уявні наслідки, переміни в оточуючому середовищі, яких прагне досягти особа вчиненням злочину. Вона є характерною ознакою умисних злочинів, що вчиняються з прямим умислом.

Визначити, які конкретні злочинні наслідки своїх дій передбачав винний та бажав їх настання, можливо лише при ретельному аналізі складу вчиненого злочину та виявленні його елементів і всіх обставин справи. Порушення цієї вимоги породжує серйозні помилки щодо кваліфікації злочину.

Мета - обов`язкова ознака складу злочину лише тоді, коли вона прямо передбачена у диспозиції кримінального закону, і таким чином є обов`язковою (конструктивною) ознакою складу злочину.

Мета - це результат, до якого прагне злочинець, якого він хоче досягти.

Так, орган досудового розслідування обвинувачував ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України, а саме скоєнні нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаним з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя та здоров`я особи, яка зазначала нападу, вчинене за попередньою змовою групою осіб, поєднане з проникненням у приміщення та сховище.

Диспозицією статті 187 КК України передбачено кримінальне покарання за напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства.

З об`єктивної сторони розбій вчинюється у формі нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного із насильством, небезпечним для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства.

Крім того, розбій характеризується нападом, який може бути відкритим або несподіваним для потерпілого (таємним). Напад завжди супроводжується насильством над потерпілим як способом подолання дійсного чи можливого опору з метою заволодіння чужим майном.

Під нападом у складі розбою слід розуміти раптову, несподівану для потерпілого, короткочасну, агресивну, насильницьку дію, спрямовану на протиправне заволодіння чужим майном.

Напад органічно пов`язаний із фізичним або психічним насильством, яке при розбої має так званий інструментальний характер - виступає способом заволодіння майном або його утримання.

Розбій відноситься до усічених складів злочину, вважається завершеним з моменту скоєння самого нападу. У разі вчинення розбою посягання відбувається на основний безпосередній об`єкт — право власності, на який насамперед спрямований цей злочин, та на додатковий безпосередній об`єкт, у зв`язку із посяганням на право власності, — життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу.

Колегія суддів звертає увагу на те, що фізичне та психічне насильство (погроза застосування насильства) під час розбою - це умисні дії винного, які спрямовані виключно на вилучення саме чужого майна (у цьому разі вони передують безпосередньому вилученню майна або здійснюються одночасно з ним). Це прямо випливає з диспозиції    ч. 1 ст. 187 КК - напад з метою заволодіння чужим майном.

Так, Пленум Верховного Суду України у п. 6 Постанови "Про судову практику у справах про злочини проти власності" від 6 листопада 2009 року № 10 зазначив, що під нападом слід розуміти умисні дії, спрямовані на негайне вилучення чужого майна шляхом застосування фізичного або психічного насильства, зазначеного в ч. 1 ст. 187 КК України.

Як було встановлено судом першої інстанції, 19.05.2014 обвинувачені ОСОБА_3 разом з чотирма невстановленими чоловіками прибули до пункту перепустки ТОВ «Краматорський завод енергетичного машинобудування», та подолавши опір охоронців, проникли в адміністративну будівлю вказаного підприємства. Після цього, ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та 25.05.2014 здійснював вивіз майна. Отже, негайного вилучення майна, саме 19.05.2014, не відбулося, оскільки відповідного автотранспорту, необхідного для вивозу майна, обвинувачені не мали.

Суб`єктивна сторона розбою характеризується прямим умислом та корисливим мотивом.

Як свідчить аналіз диспозиції ч. 1 ст. 187 КК, обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони розбою є мета, з якою здійснюється напад, - заволодіння чужим майном. Це означає, що така мета має виникнути у винного або до початку нападу або безпосередньо під час нього (в останньому випадку матиме місце "переростання" відповідного фізичного чи психічного насильства в розбій).

Отже, склад злочину "розбій" буде таким лише у випадку, коли напад на потерпілого вчинено з метою заволодіти чужим майном.

Верховний Суд у постанові від 28.02.2021 у справі № 552/5608/18 зазначав, що при кваліфікації злочину за ст. 187 КК України необхідно враховувати не лише наслідки застосованого до потерпілого насильства, але й характер дій винного, а також умови за яких вчинено напад.

Предметом розбою є майно, що характеризується трьома основними ознаками: 1) фізичною, тобто сукупністю речей матеріального світу, які можна вилучити, привласнити, спожити, пошкодити, знищити; 2) економічною, або вартісною, грошовою; 3) юридичною: право на майно належить його власникові, фізичній чи юридичній особі, а для злочинця воно завжди є чужим.

Юридичними ознаками майна як предмета розбою є те, що, по-перше, таке майно повинно бути чужим для винного, по-друге, воно, як правило, має належати на праві власності іншому суб`єкту права власності, по-третє, воно не повинно виступати предметом злочинів, відповідальність за які передбачена іншими розділами Особливої частини КК України. Чужим слід визнавати майно, яке не перебуває у власності чи законному володінні винного. Не є власниками майна колективних підприємств, підприємств, які засновані на власності об`єднань громадян, акціонерних товариств члени (акціонери) цих підприємств, об`єднань і товариств, а тому незаконне заволодіння ними таким майном утворює склад відповідного злочину проти власності.

Судом першої інстанції було встановлено, що обвинувачений ОСОБА_14 працював у ПАТ «ТІСО» та мав довіреність на представництво інтересів ПАТ «ТІСО» в суді, прокуратурі, правоохоронних органах та інших установах з питань заволодіння майном Товариства з боку ТОВ «КЗЕМ», а також здійснення господарських операцій з майном Товариства, що утримується на території ТОВ «КЗЕМ», в межах наданої йому довіреності займався питання повернення майна ПАТ «ТІСО», що підтверджується довіреністю, яка видана ПАТ «ТІСО» в особі ОСОБА_15 , та показаннями свідка ОСОБА_15 .

Між підприємствами ПАТ «ТІСО» та ТОВ «КЗЕМ» існували майнові спори, зокрема, ПАТ «ТІСО» мало претензії до ТОВ «КЗЕМ» з приводу майна, що належало ПАТ «ТІСО» та залишилося на території ТОВ «КЗЕМ». З цього приводу до ЄРДР були внесені відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 191 КК України, проводилося досудове розслідування, що підтверджується вищезазначеними, дослідженими в судовому засіданні доказами.

Про утримання майна, що належало на праві власності ПАТ «ТІСО» були направлені листи до прокуратури, в Управління податкової міліції, начальнику ДПІ, начальнику Управління пенсійного фонду України, в інспекцію по труду.

Обвинувачені ОСОБА_14 та ОСОБА_1 19.05.2014 прийшли до контрольно–пропускного пункту ТОВ «КЗЕМ» з метою вирішення питання з керівництвом ТОВ «КЗЕМ» щодо повернення майна ПАТ «ТІСО». Проте, в доступі на територію заводу їм було відмовлено.

При цьому, під час спроби пройти на підприємство, обвинувачений ОСОБА_14 наполягав на тому, що він «прийшов за своїм».

Після відмови в допуску на територію заводу, за допомогою чотирьох озброєних чоловіків в камуфляжній формі, подолавши супротив охоронців ТОВ «КЗЕМ» обвинувачені ОСОБА_3 проникли на територію ТОВ «КЗЕМ», що підтверджується показаннями потерпілих, свідків, які допитані під час судового розгляду судом першої інстанції, та диском з відеозаписом події.

Проникнувши за допомогою озброєних чоловіків на територію ТОВ «КЗЕМ», обвинувачені ОСОБА_3 зайшли в кабінет директора ОСОБА_9 з озброєними людьми в балаклавах, пред`явили перелік майна, яке вважали належним ПАТ «ТІСО», встановили строк, коли майно необхідно вивезти, що підтверджується показаннями потерпілого ОСОБА_9 .

Після цього, отримавши під примусом згоду директора ТОВ «КЗЕМ» ОСОБА_9 , з 23.05.2014 по 25.05.2014 ОСОБА_14 за допомогою водіїв транспортних засобів ОСОБА_16 та ОСОБА_17 , які виконували перевезення на замовлення на платній основі та не були обізнані про підстави для вивозу майна, здійснив вивіз майна, яке вважав належним ПАТ «ТІСО».

Серед переліку даного майна, були й поковки діаметром 460х2300 зі сталі 34 ХН 1М та діаметром 450х1860 зі сталі 45, про право власності на яке заявляє ПП «Експерт – Центр» та ПАТ «ТІСО», в інтересах якого діяв обвинувачений ОСОБА_14 . При цьому, допитані у судовому засіданні суду першої інстанції потерпілі ОСОБА_6 , ОСОБА_18 та свідки вказували, що вважали, що майно належним ПАТ «ТІСО».

Так, судом першої інстанції було встановлено, що обвинувачені ОСОБА_3 усвідомлювали, що вони вивозять саме своє майно, про це вони повідомляли на контрольно-пропускному пункті; також надавши список майна потерпілому ОСОБА_7 , витребовували у нього саме своє майно, при цьому після вивозу майна ОСОБА_14 написав про це розписку потерпілому ОСОБА_7 . Крім того, особи, які були присутні під час вивезення майна обвинуваченими ОСОБА_3 , сприймали так, що останні вивозили саме своє майно з ТОВ «КЗЕМ».

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що обвинувачений ОСОБА_2 та ОСОБА_2 не мали умислу на заволодіння саме чужим майном, їх метою було забрати своє майно

Й хоча суд першої інстанції визнав доведеним, що обвинувачені ОСОБА_3 зайшли на територію ТОВ «КЗЕМ» за допомогою озброєних людей, які подолали супротив охоронців заводу, потерпілому ОСОБА_9 пред`явили список майна, яке вважали своїм, та дійшов висновку, що в матеріалах кримінального провадження достатньо доказів на підтвердження того, що майно ПП «Експерт –Центр», зокрема зазначені в обвинувальному акті поковки, були передані на зберігання до ТОВ «КЗЕМ» відповідно до договору зберігання, укладеного між ПП «Експерт – Центр» та ТОВ «КЗЕМ», проте, є недоведеним, що  обвинувачені ОСОБА_3 здійснили напад з метою  заволодіння чужим майном, а саме ПП «Експерт-Центр».

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що в діях обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_1 відсутня суб`єктивна сторона складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що розбій має усічений склад злочину, після нападу вважається закінченим, а та обставина, що майно не було вивезено з території ТОВ «КЗЕМ» у той же день, не свідчить про відсутність ознак розбою і наявність ознак вимагання, крім того колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року (справа № 569/1111/16-к), проникнення як кваліфікуюча ознака розбою передбачає, що особа потрапила у житло, інше приміщення чи сховище незаконно, тобто за відсутності права перебувати в місці, де знаходиться майно (всупереч волі законного володільця, шляхом обману, за відсутності визначених законом підстав чи на порушення встановленого законом порядку). При цьому незаконність проникнення стосується самого факту потрапляння до житла, іншого приміщення чи сховища або перебування в ньому під час вчинення розбою. Спосіб проникнення (застосування фізичних чи інтелектуальних зусиль) принципового значення для встановлення кваліфікуючої ознаки «проникнення» не має. При вирішенні питання про застосування кваліфікуючої ознаки «проникнення у житло, інше приміщення чи сховище» в складі кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 187 КК, вирішальне значення мають режим доступу до приміщення (вільний/обмежений) під час вчинення розбою та наявність у особи умислу на незаконне входження (потрапляння) до приміщення або незаконне перебування в ньому з метою заволодіння чужим майном.

Стандарт доведення поза розумним означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду , крім того, що інкримінований злочин був вчинений  і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону. Зокрема, у справах, в яких наявність та/або характер умислу має значення для правової кваліфікації діяння, суд у своєму рішенні має пояснити, яким чином встановлені ним обставини справи доводять наявність умислу саме такого характеру, який є необхідним елементом складу злочину, і виключають можливу відсутність умислу або інший характер умислу.

Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення та захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї чи іншої версії подій.

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення були більш вірогідної за версією захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надано  обвинуваченням, був спростований фактами, встановленим на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою людина розумна і безстороння людина  може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням.

Колегією суддів встановлено, що місцевий суд повно й усебічно розглянув обставини кримінального провадження, проаналізував зібрані органом досудового розслідування докази, які перевірив і належним чином оцінив із точки зору достатності, та дійшов правильного висновку щодо виправдання обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за ч. 3 ст. 187 КК України.

Стосовно доводів апеляційної скарги про неправильне переконання суду про наявність цивільно-правових зобов`язань, які були між ПАТ «ТІСО «та ТОВ «КЗЕМ» колегія суддів зазначає наступне.

Цивільно-правові зобов`язання як елемент цивільних правовідносин передбачають наявність у однієї сторони права на вчинення певних дій, в іншої - обов`язку їх вчинення. В силу зобов`язання одна особа (боржник) зобов`язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як-от: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші тощо або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Для забезпечення реалізації свого законного права кредитор вправі вимагати від боржника виконання свого обов`язку. Кримінальне караним діянням вимогу виконати чи не виконати цивільно-правове зобов`язання робить протиправний спосіб пливу на потерпілого.

Зобов`язання боржника вчинити на користь кредитора певну дію або утриматись від її вчинення виникають з договору або з інших підстав, передбачених цивільним законодавством. Так, цивільні обов`язки (так само як і цивільні права) виникають: а) з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; б) з адміністративних актів, у т. ч. з актів планування; в) в результаті відкриттів, винаходів, раціоналізаторських пропозицій, створення творів науки, літератури і мистецтва; г) внаслідок заподіяння шкоди іншій особі, а так само внаслідок придбання або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав; д) внаслідок інших дій громадян і організацій; е) внаслідок подій, з якими закон пов`язує настання цивільно-правових наслідків.

Так, колегія суддів суду першої інстанції дійшла до висновку, що у ПАТ «ТІСО» існували претензії до ТОВ «КЗЕМ» з приводу належного ПАТ «ТІСО» майна.

Судом першої інстанції було встановлено, що між між ПАТ «ТІСО» та ТОВ «КЗЕМ» існували майнові спори з приводу майна, в провадженні Краматорського МВ ГУМВС України в Донецькій області перебувало кримінальне провадження № 12012050390000189 від 29 листопада 2013 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 191 КК України.

Факт наявності претензії ПАТ «ТІСО» до ТОВ «КЗЕМ» з приводу майна підтверджується показаннями свідків, та матеріалами справи, а саме: ухвалою слідчого судді Краматорського міського суду Донецької області від 23 січня 2013 року, якою відмовлено в задоволенні клопотання слідчого про арешт майна у кримінальному провадженні № 12012050390000189 від 29.11.2013 року, в якій зазначено, що ПАТ «ТІСО» 22.07.2008 року уклало кредитний договір № 18- КЛ -08 про надання АБ «Брокбізнесбанк» кредиту грошових коштів у розмірі 14 млн. грн., предметом застави якого є нерухомість згідно з іпотечним договором № 99 від 24.07.2008 року, а 09.02.2011 року ПАТ «ТІСО» уклало кредитний договір № 3.3 Д/С03/2011 з ПАТ «Кредитпромбанк», згідно якого ПАТ «ТІСО» виданий кредит в сумі 4 млн. 650 тис. грн. В забезпечення кредитного договору предметом застави є обладнання. ТОВ «КЗЕМ» уклало договір відступлення права вимоги № 1 від 15.05.2012 року з ПАТ «Кредитпромбанк», відповідно до якого ТОВ «КЗЕМ» набуває право власності на майно, визначене кредитним договором № 3.3 ДС/03/2011 – КЛТ 09.02.2011 року, укладеним між ПАТ «ТІСО» та ПАТ «Кредитпромбанк». Під час обшуку на території ТОВ «КЗЕМ» було вилучено майно ПАТ «ТІСО», яке не увійшло до складу майна, що знаходилося під заставою згідно з договором застави № 25 ДС/03/301/2011-КЛТ від 09.02.2011 року, який був укладений в забезпечення кредитного договору № 3.3 ДС/03/2011 – КЛТ від 09.02.2011 року, укладеного між ПАТ «ТІСО» та ПАТ «Кредитпромбанк».

Ухвалою слідчого судді Краматорського міського суду Донецької області від 18 березня 2013 року про тимчасовий доступ до речей і документів у кримінальному провадженні № 12012050390000189 від 29.11.2013 року, внесеного до ЄРДР за ч. 2 ст. 191 КК України, які знаходяться у володінні ПАТ «Кредитпромбанк» та ТОВ «Краматорський завод енергетичного машинобудування», а саме переліку документів щодо отримання ПАТ «ТІСО» грошового кредиту та укладення договору відступлення права вимоги, укладеного між ПАТ «Кредитпромбанк» та ТОВ «Краматорський завод енергетичного машинобудування» .

Лист № 1358/1 від 23.04.2013 року ТОВ «КЗЕМ» на адресу керівника ПАТ «ТІСО», відповідно до якого на підпис направлялися два екземпляра договору оренди виробничого приміщення під виробниче обладнання від 22.04.2013 року та два екземпляра акту прийому – передачі до договору. Також, даним листом пропонується, у випадку відмови від підписання договору, в двадцятиденний строк провести демонтаж майна, що перебуває на виробничих площах ТОВ «КЗЕМ» та здійснити його само вивіз.

Договором оренди виробничих приміщень від 22.04.2013 року між ТОВ «Краматорський завод енергетичного машинобудування» та ПАТ «Технологічне та спеціальне обладнання» та Актом прийому передачі виробничих приміщень, підписаний лише з боку ТОВ «КЗЕМ», з якого слідує, що керівництвом ТОВ «КЗЕМ» пропонувалося ПАТ «ТІСО» пропонувалося укласти договір оренди на виробничі площі під майно (печі, станки), що належать ПАТ «ТІСО».

Листами Голови наглядової ради ПАТ «ТІСО» ОСОБА_15 від 29.04.2013, 30.04.2013 на адресу директора ТОВ «КЗЕМ» з проханням повернути майно, що належить ПАТ «ТІСО».

Листом Голови наглядової ради ПАТ «ТІСО» Аркуши А.В. від 13.12.2012 року на адресу прокурора м. Краматорська, та листом Голови наглядової ради ПАТ «ТІСО» Аркуши А.В. від 20.12.2012 року на адресу Начальника УНМГНІ в Донецькій області, що 29 травня 2012 року виробничо – господарська діяльність ПАТ «ТІСО» була зупинена без попередження співробітниками ТОВ «КЗЕМ», наслідком чого стало не допуск робітників заводу на робочі місця, , що потягла зупинку виробництва.

Листом Голови наглядової ради ПАТ «ТІСО» ОСОБА_15 від 23.04.2013 року на адресу УПФУ в м. Краматорську з проханням не здійснювати процедуру банкротства ПАТ «ТІСО» на час проведення слідчих дій.

Отже, суд першої інстанції, оцінюючи зазначені докази як кожен окремо, так і в їх сукупної, дійшов до правильного висновку, що у ПАТ «ТІСО» дійсно існували претензії до ТОВ «КЗЕМ» з приводу належного ПАТ «ТІСО» майна.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції мав самостійно змінити правову кваліфікацію дій обвинувачених відповідно до положень ч. 3 ст. 337 КПК, й ухвалити обвинувальний вирок, колегія суддів зазначає наступне.

Так, дійсно, положеннями ч. 3 ст. 337 КПК передбачено, що з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

Разом з тим, ці положення не вказують на те, що у разі не підтвердження за результатом судового розгляду висунутого особі обвинувачення сторона обвинувачення може очікувати, що суд самостійно віднайде в діях цієї особи ОСОБА_19 якийсь інший злочин і ухвалить обвинувальний вирок, оскільки саме доведення перед судом винуватості особи у вчиненні злочину є прямим обов`язком сторони обвинувачення.

Крім того, за змістом ч. 1 ст. 338 КПК України з метою зміни правової кваліфікації та/або обсягу обвинувачення прокурор має право змінити обвинувачення, якщо під час судового розгляду встановлені нові фактичні обставини кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа.

Якщо прокурор вищого рівня відмовляє у погодженні обвинувального акта із зміненим обвинуваченням, він усуває від участі в судовому розгляді прокурора, який ініціював таке питання, та самостійно бере участь у ньому як прокурор або доручає участь іншому прокуророві (ч. 2 ст. 341 КПК України).

Як вбачається з матеріалів справи, під час судового засідання прокурор заявляв клопотання про відкладення судового засідання та надання йому часу на складання та погодження з прокурором вищого рівня зміненого обвинувального акту у зв`язку зі зміною правової кваліфікації.

Проте, прокурором не було змінено обвинувачення, прокурор продовжив підтримувати державне обвинувачення у загальному порядку.

Отже, апеляційні вимоги суперечать правовій позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 13 січня 2021 року у справі № 243/1573/17.

Таким чином, дані доводи апеляційної скарги  є необґрунтованими.

Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції, виходячи із загальних засад кримінального судочинства, а саме верховенства права, законності, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, створивши необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, проаналізувавши та оцінивши в сукупності всі докази, що були досліджені в судовому засіданні, дійшов правильного висновку, що не доведено, що в діях обвинувачених ОСОБА_20 та ОСОБА_1 є склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що судом порушені вимоги ч. 3 ст. 415 КПК України, щодо невиконання ухвали Апеляційного суду Донецької області від 22.112016 в частині проведення судово-бухгалтерської експертизи, колегія суддів зазначає, що клопотання про проведення судово-бухгалтерської експертизи було заявлено захисниками обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , оскільки при попередніх судових розглядах не були досліджені в повному обсязі надані суду первинні документи бухгалтерського обліку. Під час даного розгляду кримінального провадження необхідності у проведенні судово-бухгалтерської експертизи не було.

Таким чином даний довід не є спроможним.

Ураховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав, визначених частиною першою статті 409 КПК України, для скасування вироку.

Таким чином, апеляційна скарга прокурора не підлягає задоволенню, а вирок суду необхідно залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. 404-405, 407, 409, 419 КПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення.

Вирок Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 07 вересня 2020 року у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишити без змін.

На ухвалу сторони можуть подати касаційні скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення цієї ухвали.

Судді