КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 362/3095/17

Апеляційне провадження №22-ц/824/6788/2021

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 червня 2021 року місто Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах - головуючого Сержанюка А.С., суддів - Гаращенка Д.Р., Журби С.О., із участю секретаря Ткаченко Ю.М., розглянувши матеріали цивільної справи у місті Києві за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 09 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про припинення права власності на частину в домоволодінні, виділ частки з майна, що є у спільній частковій власності, визнання права власності,

В С Т А Н О В И В :

20 червня 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Васильківського міськрайонного суду Київської області з позовом, де просила, з проведеними змінами та уточненнями, припинити право власності ОСОБА_3 на частину належної їй частки в розмірі 2/24 домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , та визнати за позивачкою право власності на одноквартирний будинок, зблокований з господарськими спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що складається із самостійного входу і приміщень: коридор, допоміжною площею 3,9 кв.м, житлова кімната - 12,2 кв.м., житлова кімната - 11,4 кв.м., кухня - 5,7 кв.м., житлова кімната - 9,0 кв.м., - 4,0 кв.м., а всього по будинку 46,2 кв.м. і господарських споруд: сарай - 12,52 кв.м., вбиральня - 3 кв.м., всього загальною площею 61,72 кв.м., житловою площею - 32,6 кв.м., допоміжною площею - 29,12 кв.м.

В обґрунтування вимог позову, ОСОБА_1 зазначає, що їй на підставі договору дарування належить 7/24 частки у праві власності на житловий будинок з прибудинковими будівлями за адресою: АДРЕСА_1 .

На праві спільної часткової власності ОСОБА_3 належить 17/40 частин спірного будинку, а 17/60 частини - ОСОБА_2 .

Співвласниками не досягнуто згоди щодо поділу спірного домоволодіння. Позивач просить зменшити ідеальну частку відповідача 2 на 2/24, тобто на 13,85 кв.м., що є незначним та виплатити грошову компенсацію в розмірі 20 824 грн, що згідно оцінки є технічно можливим, оскільки подальше користування спільним майном є неможливим.

При цьому, ідеальна частка відповідача - ОСОБА_2 залишається незмінною.

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 09 грудня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про припинення права власності на частину в домоволодінні, виділ частки з майна, що є у спільній частковій власності, визнання права власності, відмовлено.

На обґрунтування ухваленого рішення місцевим судом зазначено, що позивачці на підставі договору дарування від 22 листопада 2006 року належить 7/24 частки у праві власності на житловий будинок з прибудинковими будівлями за адресою: АДРЕСА_1 ( а.с. 11, 12, 13 ).

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно №84603837 від 08.04.2017 за ОСОБА_2 зареєстровано 17/60 частини, як спільної часткової власності, домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , а за ОСОБА_3 - 17/40 частин ( а.с. 14-15 ).

Відповідно до висновку щодо технічної можливості виділу в натурі частки з об`єкта нерухомого майна від 21.12.2017, наданого позивачем, за технічними показниками 9/24 часток об`єкта є відокремлена, має окремий вихід і може бути виділена в натурі ( а.с. 105 ).

Позивач просить припинити право власності відповідача 2 на частину належної їй частки в розмірі 2/24 домоволодіння спираючись на те, що частка є незначною, не може бути виділеною в натурі та входить до складу неподільної речі, спільність користування і володіння якою є неможливим.

Разом з цим, частка, що пропонується до виділення позивачу у приватну власність ( 9/24 після виділу ) чітко визначається переліком приміщень, їх житловою та нежитловою площею, нежитловими господарськими приміщеннями.

При цьому, розмір частки, перелік приміщень, їх нежитлова площа, нежитлові господарські будівлі, що становитимуть частку відповідача 2 після запропонованого виділення залишаються невідомими.

Виходячи з аналізу змісту норм статей 183, 358, 364 ЦК України, суд першої інстанції дійшов висновку, що виділ часток ( поділ ) нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін буде виділено нерухоме майно, яке за розміром відповідає розміру часток співвласників у праві власності.

Якщо виділ ( поділ ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, то з урахуванням конкретних обставин, такий поділ (виділ) можна провести зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась.

Отже, визначальним для виділу частки або поділу нерухомого майна в натурі, яке перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування майном, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу майна відповідно до часток співвласників.

Оскільки учасники спільної часткової власності мають рівні права щодо спільного майна пропорційно своїй частці в ньому, то, здійснюючи поділ майна в натурі ( виділ частки ), суд повинен передати співвласнику частину нерухомого майна, яка відповідає розміру й вартості його частки, якщо це можливо, без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню майна.

Таким чином, дослідивши всі матеріали справи, надавши оцінку доказам, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позов не підлягає задоволенню, оскільки при зазначеному в позові поділі домоволодіння не враховані законні права та інтереси ОСОБА_2 , як співвласника майна.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, а також неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та неврахування правових висновків Верховного Суду при його ухваленні.

При цьому, ОСОБА_1 просить скасувати рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 09 грудня 2020 року та постановити у справі нове рішення яким позовні вимоги задовольнити.

У відзиві на апеляційну скаргу, відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зазначили, що вважають рішення суду першої інстанції у цій справі законним, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 - необґрунтованою з огляду на порушення їх права власності на належне їм майно, а тому просили залишити її ( скаргу ) без задоволення ( а.с.224-226 ).

Суд, з`ясувавши обставини справи і перевіривши їх доказами у межах доводів апеляційної скарги, вислухавши учасників процесу, вважає за необхідне апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, керуючись наступним.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як встановлено судом, що підтверджується і матеріалами справи, відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно Васильківського міжрайонного бюро технічної інвентаризації №12983424 від 20.12.2006, Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 05.05.2017, ОСОБА_1 , на підставі договору дарування №1-2513 від 22.11.2006, має приватну спільну часткову власність, зокрема 7/24 частки на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 ( а.с. 11, 12 ).

22 листопада 2006 року між ОСОБА_4 ( дарувальник ) та ОСОБА_1 ( обдаровувана ) укладено договір дарування частини житлового будинку, предметом якого є передання безкоштовно у власність ОСОБА_1 7/24 часток житлового будинку з відповідними господарсько-побутовими будівлями, що знаходяться в АДРЕСА_1 ( а.с. 13 ).

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 08.04.2017, право власності на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , загальна площа 131,6, житлова площа 84,6 кв.м, загальна вартість нерухомого майна 68 335 грн, належить ОСОБА_2 , приватна спільна часткова власність, частка власності 17/60 на підставі свідоцтва про право на спадщину 457, 10.03.2000, дата прийняття рішення про державну реєстрацію - 25.06.2004; ОСОБА_3 приватна спільна часткова власність, частка власності 17/40 на підставі свідоцтва про право на спадщину 7743, 24.11.1981, дата прийняття рішення про державну реєстрацію - 25.06.2004; ОСОБА_1 , приватна спільна часткова власність, частка власності 7/24 на підставі договору дарування 1-2513, 22.11.2006, дата прийняття рішення про державну реєстрацію - 20.12.2006 року ( а.с. 14-15, 16-22 ).

Відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку №743768 від 11 грудня 2009 року, ОСОБА_1 , яка проживає в АДРЕСА_1 на підставі рішення від 25.04.2008 № 06.01-29-V Васильківської міської ради, є власником земельної ділянки площею 0,0545 га у межах згідно з планом.

Земельна ділянка розташована: АДРЕСА_2 , цільове призначення земельної ділянки: будівництво і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд ( а.с. 23 ).

Згідно звіту про оцінку майна №AS18-170406-051, об`єктом якого є житловий будинок, загальною площею 131,6 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , встановлено, що його вартість становить 250 177, 20 грн.

Ринкова вартість 7/24 частки об`єкту ( власник - ОСОБА_1 ) складає без ПДВ 72 968,35 грн ( а.с. 38-48 ).

Відповідно до висновку щодо технічної можливості виділу в натурі частки з об`єкта нерухомого майна від 21.12.2017, виданого власнику ОСОБА_1 7/24 часток житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , за технічними показниками 9/24 часток об`єкта є відокремлена, має окремий вихід і може бути виділена в натурі ( а.с. 105 ).

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину ( за заповітом ), зареєстровано в реєстрі за №7743, 24.11.1981, на підставі заповіту, спадкоємцем зазначеного в заповіті майна є ОСОБА_3 .

Спадкове майно, на яке видано свідоцтво складається з 17/40 частки будинку та нежитлові господарські будівлі за адресою: АДРЕСА_1 ( а.с. 149-150 ).

З метою вирішення спору між сторонами щодо поділу спільного майна та реалізації свого права власності на його частину, 20 червня 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із названим позовом ( а.с. 2-10 ).

При вирішенні зазначеного спору між сторонами суд апеляційної інстанції вважає за необхідне вказати наступне правове обґрунтування свого рішення.

В силу вимог ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Положеннями ч. 1 ст. 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом ( ч. 1 ст. 81 ЦПК України ).

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях ( ч. 5,6 ст. 81 ЦПК України ).

В силу вимог ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Умовами ч. 1 ст. 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

В силу ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За правилами ст.ст. 21, 24, 41 Конституції України, ст.ст. 319, 358 ЦК України всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, в тому числі щодо захисту права спільної часткової власності.

Відповідно до статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Зі змісту вказаної статті випливає, що право кожного із співвласників пов`язується з часткою у праві спільної власності, і кожен із співвласників є власником не певної частини майна, а всього спільного майна у цілому.

Відповідно до частин першої, другої статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Частиною третьою статті 358 ЦК України передбачено, що кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Із зазначених вище норм ЦК України випливає, що кожен зі співвласників має право на надання йому у володіння та користування частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці в праві спільної часткової власності.

Частиною першою статті 364 ЦК України передбачено право співвласника на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

За змістом цієї норми виділ частки зі спільного майна - це перехід частини цього майна у власність учасника спільної власності пропорційно його частки в праві спільної власності й припинення для цієї особи права на частку у спільному майні.

Вид майна, що перебуває у спільній частковій власності, впливає на порядок виділу з нього частки.

Відповідно до частини другої статті 364 ЦК України, якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим

( частина друга статті 183 цього Кодексу ), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Ураховуючи те, що після виділу частки зі спільного нерухомого майна в порядку статті 364 ЦК України право спільної часткової власності припиняється, при виділі частки із спільного нерухомого майна власнику, що виділяється, та власнику ( власникам ), що залишаються, має бути виділена окрема площа, яка повинна бути ізольованою від приміщення іншого ( інших ) співвласників, мати окремий вихід, окрему систему життєзабезпечення ( водопостачання, водовідведення, опалення тощо ), тобто складати окремий об`єкт нерухомого майна в розумінні статті 181 ЦК України.

Загальні засади цивільного законодавства, зокрема засади справедливості, добросовісності та розумності ( пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України ), спонукають суд при вирішенні зазначених спорів ураховувати також інтереси обох сторін та встановлювати: чи дійсно є неможливим виділ частки в натурі; чи допускається такий виділ згідно із законодавством тощо.

Зазначений правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду України від 13 січня 2016 року у справі за № 6-2925цс15.

Відповідно до положень ст. 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо:

1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі;

2) річ є неподільною;

3) спільне володіння і користування майном є неможливим;

4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.

Як встановлено місцевим судом, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції, позов не підлягає задоволенню, оскільки при зазначеному в позові поділі домоволодіння не враховані законні права та інтереси ОСОБА_2 , як співвласника.

Окрім того, суд другої інстанції, вважає за необхідне зазначити і про те, що вимоги позивачки про припинення розміру частки права власності ОСОБА_3 на 2/24 частини в домоволодінні, не ґрунтується на положеннях ст. 365 ЦК України з огляду на те, що вона є значною і майно може бути виділено в натурі, спільне володіння і користування цієї частини домоволодіння можливе, припинення права власності завдасть їй значної шкоди.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, прийшов до переконання про дотримання місцевим судом вимог зазначених норм матеріального та процесуального права при розгляді заявлених позовних вимог та законність і обґрунтованість ухваленого ним рішення, оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 не враховують інтереси всіх учасників справи, а закон при цьому, забороняє обмеження прав одних учасників за рахунок інших, що узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 19 лютого 2014 року ( справа № 6-4цс14 ).

Таким чином, доводи апелянтки про незаконність та необґрунтованість судового рішення, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи а також неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема, ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ст.ст. 364, 365 ЦК України, ст.ст. 12, 13 ЦПК України, а також неврахування зазначених правових висновків Верховного Суду при його ухваленні, на переконання апеляційного суду, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи у суді другої інстанції.

Інші доводи апеляції, зокрема, про неналежне обслуговування відповідачем 1 частки, яка їй належить, нездійснення ремонту, про те, що відповідач 1 фактично в зазначеному будинку не проживає, не підтримує там санітарний стан, частина будинку, яку займає позивач, підтримується в належному стані, на відміну від інших частин цього будинку, позивачка зареєстрована у вказаному домоволодінні, іншого житла не має, житлово-комунальні послуги оплачує за окремим особовим рахунком, припинення права ОСОБА_3 на частину її частки розміром 2/24 в домоволодінні істотної шкоди інтересам її чи членам її родини не завдасть, з точки зору суду другої інстанції та в силу викладеного, правового значення, у цьому випадку, для правильного вирішення заявлених апеляційних вимог не мають, а тому - не спростовують законність та обґрунтованість оспорюваного судового рішення.

Окрім іншого, названі доводи повністю спростовуються відзивом відповідачів на апеляційну скаргу.

Відтак, викладені в апеляції доводи суд другої інстанції відносить до числа формальних, відповідно, судове рішення, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, не може бути скасоване у відповідності до положень ст. 375 ЦПК України.

Окрім цього, у відповідності до вимог ч. 2 ст. 376 ЦПК України, порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи, чого судом не виявлено.

При цьому, апеляційний суд також вважає за необхідне відмітити, що Європейський суд з прав людини наголошує, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ( рішення ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року ).

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 5, 10-13, 77-82, 263, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 09 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_3 про припинення права власності на частину в домоволодінні, виділ частки з майна, що є у спільній частковій власності, визнання права власності - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий А.С. Сержанюк

Судді: Д.Р. Гаращенко

С.О. Журба