ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 380/1723/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И

21 липня 2021 року                                                                                                     м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до військової частини А3913 (пл. Авіації, 29, м. Новий Калинів, Самбірський район, Львівська область, 81464) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач – ОСОБА_1 (Позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до військової частини А3913 (Відповідач), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини А3913 щодо не нарахування посадового окладу та окладу за військовим званням щомісячно з 01 березня 2018 року по 18 грудня 2020 року з урахуванням до їх складових 50 відсотків мінімальної заробітної плати, встановленого на 01 січня 2018 року, 01 січня 2019 року, 01 січня 2020 року з 01 березня 2018 року по 18 грудня 2020 року та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини А3913 щодо не нарахування та невиплати, нарахування не у повному обсязі індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2010 року по 01 лютого 2018 року із застосуванням січня 2008 року як місяця з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), а з 01 березня 2018 року по 18 грудня 2020 року з урахуванням абзацу 4 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17 липня 2003 року;

- зобов`язати військову частину А3913 встановити та нарахувати позивачу посадовий оклад за розрядами тарифної сітки, оклад за військовим званням щомісячно з 01 березня 2018 року по 18 грудня 2020 року, шляхом множення 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня 2018 року – у 2018 році, на 01 січня 2019 року – у 2019 році, та на 01 січня 2020 року – у 2020 році на відповідний тарифний коефіцієнт та виплатити недоплачену різницю грошового забезпечення з 01 березня 2018 року по 18 грудня 2020 року;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2010 року по 01 лютого 2018 року із застосуванням січня 2008 року як місяця з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), а з 01 березня 2018 року по 18 грудня 2020 року з урахуванням абзацу 4 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17 липня 2003 року.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що в період з 1992 року по 18 грудня 2020 року проходив військову службу у військовій частині А3913. Вказує, що за періоди 01 січня 2010 року по 01 квітня 2014 року та з 01 січня 2016 року по 01 листопада 2018 року відповідач не нараховував та не виплачував йому індексацію грошового забезпечення, а за періоди з 01 травня 2014 року по 01 грудня 2015 року та з 01 грудня 2018 року по 01 грудня 2020 року нараховував та виплачував її не у повному розмірі. Позивач уважає бездіяльність відповідача щодо невиплати йому індексації за згадані вище періоди протиправною, оскільки індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці, а тому підлягає обов`язковому нарахуванню та виплаті. Щодо виплачених сум індексації позивач уважає, що відповідач, здійснюючи виплату цих сум, неправильно визначив базовий місяць, яким, на його думку, має бути січень 2008 року у зв`язку з підвищенням тарифних ставок (посадових окладів) військовослужбовців у цьому місяці. Також позивач стверджує, що відповідач у межах спірних правовідносин безпідставно не врахував норми абзаців третього, четвертого, шостого пункту 5 Порядку індексації грошових доходів населення в частині вирішення питання про наявність підстав для виплати індексації грошового забезпечення у місяці підвищення доходу (березень 2018 року), не встановив, чи перевищує розмір підвищення грошового доходу сумі індексації, що склалася у місяці підвищення такого доходу, через що дійшов необґрунтованого висновку про відсутність підстав для виплати індексації грошового забезпечення за період з березня 2018 року по 30 листопада 2018 року.  

Крім того, позивач зазначає, що всупереч вимогам приміток до Додатку 1 та Додатку 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, та деяких інших осіб» (далі – Постанова № 704), яка була чинною на момент існування спірних правовідносин, відповідач нараховував йому посадовий оклад за розрядами тарифної сітки та оклад за військовим званням у 2018, 2019, 2020 роках шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 року на відповідний тарифний коефіцієнт, а не шляхом множення 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня кожного календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт.

 У зв`язку з вищенаведеним просить адміністративний позов задоволити повністю.

Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач вказує, що згідно з Постановою № 704 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб») розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, які проходять військову службу, є розмір прожиткового мінімуму, для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується. Крім того, відповідно до пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинності з 01 січня 2017 року, мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. З огляду на викладене відповідач уважає, що, застосовуючи при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням позивача прожитковий мінімум, а не мінімальну заробітну плату, діяв правомірно.

Щодо нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення відповідач вказує, що основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення за рахунок відшкодування подорожання товарів і послуг. Індексація грошових доходів населення проводиться, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотки. Військова частина А 3913 є бюджетною організацією, підпорядкованою Міністерству оборони України. Відповідно до статей 23 та 116 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення, встановленого Законом про Державний бюджет України. Взяття зобов`язань без відповідних бюджетних асигнувань та здійснення видатків бюджету з перевищенням бюджетних призначень є порушенням бюджетного законодавства. Оскільки військова частина А3913 повністю фінансується з Державного бюджету України, то джерело коштів для виплати грошового забезпечення військовослужбовців є виключно Державний бюджет України. Відповідач зауважує, що роз`яснення з питань виплати грошового забезпечення надаються директором Департаменту фінансів Міністерства оборони України та іншими посадовими особами в межах їх компетенції відповідно до законодавства України.

У зв`язку з викладеним просить у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Також відповідач подав через канцелярію суду пояснення, у яких додатково зазначив про те, що положеннями пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року № 1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» (далі – Постанова № 1013) постановлено: « 3. Міністрам, керівникам інших центральних органів виконавчої влади, головам обласних, Київської міської державних адміністрацій та інших державних органів у межах передбачених коштів державного бюджету, місцевих бюджетів та власних коштів вжити заходів для підвищення з 1 грудня 2015 р. розмірів посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати), перегляду розмірів надбавок, доплат, премій, спрямувавши на зазначені цілі всі виплати, пов`язані з сумою індексації, яка склалась у грудні 2015 р., з тим, щоб розмір підвищення всіх складових заробітної плати у сумарному виразі для кожного працівника у грудні 2015 р. перевищив суму індексації, яку йому повинні були виплатити у грудні 2015 року. Для проведення подальшої індексації заробітної плати обчислення індексу споживчих цін починається з січня 2016 р. відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078».

Таким чином, відповідач стверджує, що відповідно до вимог Постанови № 1013 та Порядку проведення індексації грошових доходів населення грудень 2015 року є місяцем підвищення грошових доходів населення (грошового забезпечення військовослужбовців) випереджаючим шляхом з урахуванням прогнозованого рівня інфляції, та відповідно для подальшої індексації грошових доходів обчислення індексу споживчих цін починається з січня 2016 року. Відповідно до вимог абзацу дев`ятого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення та Додатку 5 до цього Порядку для визначення індексу споживчих цін з метою проведення подальшої індексації, позивачу, починаючи з січня 2016 року здійснювалося обчислення індексу споживчих цін наростаючим підсумком. Обчислення здійснювалося до перевищення нарахованої суми індексації розміру підвищення доходу (грошового забезпечення) у грудні 2015 року. Оскільки нарахована сума ймовірної індексації протягом січня 2016 року – лютого 2018 року не перевищила розмір підвищення грошового забезпечення випереджаючим шляхом у грудні 2015 року (більше 6 тис. грн.), то не відновилася індексація грошового забезпечення в межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб в цьому періоді. У подальшому, у зв`язку із набранням чинності Постановою № 704 грошове забезпечення військовослужбовців, у тому числі й позивача, збільшилося. Оскільки індексація грошового забезпечення позивача за березень 2018 року становила 0,00 грн., а також відбулося підвищення грошового забезпечення за рахунок постійних складових, визначених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», то згідно з вимогами пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення березень 2018 року є місяцем підвищення грошових доходів (грошового забезпечення), і відповідно обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з квітня 2018 року.

З огляду на викладене, відповідач підсумовує, що виплата позивачу індексації грошового забезпечення проведена відповідно до вимог чинного законодавства.  

Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 246 КАС України, суд зазначає, що ухвалою судді від 11 лютого 2021 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення сторін.

Ухвалою суду від 05 березня 2021 року в задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи в порядку загального позовного провадження відмовлено.

Суд встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини:

   Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 від 14 травня 2015 року (а.с.13), позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни – учасників бойових дій.

   Згідно Витягу із наказу командира військової частини А3913 (по стройовій частині) від 18 грудня 2020 року № 275, позивача, звільненого наказом командира 12 окремої бригади армійської авіації (по особовому складу) від 27 листопада 2020 року № 45-РС з військової служби у запас відповідно до підпункту «к» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (які проходять службу за контрактом, дію якого продовжено понад встановлені строки на період до закінчення особливого періоду або до оголошення демобілізації, та які вислужили не менше 18 місяців з дати продовження дії контракту, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду) з 18 грудня 2020 року виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення (а.с.10).

Відповідно до довідки військової частини А3913 про нараховане грошове забезпечення та індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 (а.с.9-12) позивачу в період з 01 січня 2010 року по 18 грудня 2020 року нараховано індексацію грошового забезпечення в такі місяці та у таких сумах:

- травень 2014 року – 41,41 грн., червень 2014 року – 82,82 грн., липень 2014 року – 132,76 грн., серпень 2014 року – 132,76 грн., вересень 2014 року – 152,50 грн., жовтень 2014 року  – 152,25 грн., листопад 2014 року – 0,00 грн., грудень 2014 року – 0,00 грн., січень 2015 року – 0,00 грн., лютий 2015 року  – 36,54 грн., березень 2015 року – 891,58 грн. квітень 2015 року  – 439,70 грн., травень 2015 року – 618,74 грн., червень 2015 року – 875,74 грн., липень 2015 року – 920,81 грн., серпень 2015 року – 0,00 грн., вересень 2015 року – 505,61 грн., жовтень 2015 року  – 575,74 грн., листопад 2015 року – 575,74 грн., грудень 2015 року – 575,74 грн.;

- грудень 2018 року – 71,08 грн., січень 2019 року – 71,08 грн., лютий 2019 року  – 71,08 грн., березень 2019 року – 137,47 грн. квітень 2019 року  – 134,47 грн., травень 2019 року – 134,47 грн., червень 2019 року – 134,47 грн., липень 2019 року – 206,72 грн., серпень 2019 року – 206,72 грн., вересень 2019 року – 206,72 грн., жовтень 2019 року  – 206,72 грн., листопад 2019 року – 206,72 грн., грудень 2019 року – 216,51 грн., січень 2020 року – 216,51 грн., лютий 2020 року  – 216,51 грн., березень 2020 року – 216,51 грн. квітень 2020 року  – 216,51 грн., травень 2020 року – 216,51 грн., червень 2020 року – 216,51 грн., липень 2020 року – 226,29 грн., серпень 2020 року – 226,29 грн., вересень 2020 року – 226,29 грн., жовтень 2020 року  – 226,29 грн., листопад 2020 року – 226,29 грн., грудень 2020 року – 135,76 грн.

26 грудня 2020 року позивач звернувся до військової частини А3913 із заявою (а.с.5), у якій, зокрема, просив: нарахувати індексацію грошового забезпечення з 01 січня 2010 року по день звільнення зі служби та врахувати її до Довідки про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премій для обчислення пенсії та врахувати її до складу грошового забезпечення з розміру якого обчислюється пенсія; провести перерахунок розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, з врахуванням 50% розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня 2018 року – щомісячно з 01 березня 2018 року, з врахуванням 50% розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня 2019 року – щомісячно з 01 січня 2019 року, з врахуванням 50% розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня 2020 року – щомісячно з 01 січня 2020 року та множенням на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно приміток до Додатку 1 та Додатку 14 Постанови № 704; виплатити недоплачену суму коштів за 2018-2020 роки.

Листом від 13 січня 2021 року № 71/1/39 (а.с.6-8) військова частина А3913 повідомила позивача на його заяву від 26 грудня 2020 року про те, що відповідно до статті 51 Бюджетного Кодексу України керівники бюджетних установ здійснюють фактичні видатки на грошове забезпечення лише у межах фонду грошового забезпечення. Відповідно до статті 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», пункту 6 Порядку, індексація грошових доходів населення здійснюється в межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів. Зазначене підтверджено роз`ясненнями Міністерства соціальної політики України від 16.04.2015 № 10685/0/14-15/10, від 09.06.2016 № 252/10/136-16, від 08.08.2017 № 13700/з, від 08.08.2017 № 78/0/66-17. У межах наявного фінансового ресурсу можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України у січні 2016 року - лютому 2018 року у Міноборони не було. Відповідно до роз`яснень Міністерства соціальної політики України від 08.08.2017 № 13700/з від 08.08.2017 № 78/0/66-17 механізму нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за попередні періоди немає. Що стосується індексації грошового забезпечення за березень 2018 року, то відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», було підвищено розміри посадових окладів всіх категорій військовослужбовців. Пунктом 5 Порядку визначено, що у місяці в якому відбувається підвищення посадових окладів, значення індексу споживчих цін приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення посадових окладів. Таким чином, обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення здійснюється з квітня 2018 року, після надходження відповідного фінансування за умови перевищення встановленого порогу індексації 103 відсотка. Оскільки поріг індексації з квітня 2018 року не перевищував 103 відсотки, відповідно нарахування індексації на грошове забезпечення не проводилось включно по 30 листопада 2018 року. Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», визначено: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. Враховуючи вищевказане, у військової частини А3913 відсутні підстави для видачі нової довідки про розміри грошового забезпечення.

Уважаючи бездіяльність відповідача щодо не нарахування посадового окладу та окладу за військовим званням щомісячно з 01 березня 2018 року по 18 грудня 2020 року з урахуванням до їх складових 50 відсотків мінімальної заробітної плати, встановленого на 01 січня 2018 року, 01 січня 2019 року, 01 січня 2020 року з 01 березня 2018 року по 18 грудня 2020 року та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт, а також не нарахування та невиплати, нарахування не у повному обсязі індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2010 року по 01 лютого 2018 року із застосуванням січня 2008 року як місяця з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), а з 01 березня 2018 року по 18 грудня 2020 року з урахуванням абзацу 4 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17 липня 2003 року протиправною, позивач звернувся з цим адміністративним позовом до суду.

Предметом розгляду у цій справі є оцінка наявності правових підстав для зобов`язання відповідача: встановити та нарахувати позивачу посадовий оклад за розрядами тарифної сітки, оклад за військовим званням щомісячно з 01 березня 2018 року по 18 грудня 2020 року, шляхом множення 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня 2018 року – у 2018 році, на 01 січня 2019 року – у 2019 році, та на 01 січня 2020 року – у 2020 році на відповідний тарифний коефіцієнт та виплатити недоплачену різницю грошового забезпечення з 01 березня 2018 року по 18 грудня 2020 року; нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2010 року по 01 лютого 2018 року із застосуванням січня 2008 року як місяця з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), а з 01 березня 2018 року по 18 грудня 2020 року з урахуванням абзацу 4 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17 липня 2003 року.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Стосовно позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування посадового окладу та окладу за військовим званням щомісячно з 01 березня 2018 року по 18 грудня 2020 року з урахуванням до їх складових 50 відсотків мінімальної заробітної плати, встановленого на 01 січня 2018 року, 01 січня 2019 року, 01 січня 2020 року з 01 березня 2018 року по 18 грудня 2020 року та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт; зобов`язання відповідача встановити та нарахувати позивачу посадовий оклад за розрядами тарифної сітки, оклад за військовим званням щомісячно з 01 березня 2018 року по 18 грудня 2020 року, шляхом множення 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня 2018 року – у 2018 році, на 01 січня 2019 року – у 2019 році, та на 01 січня 2020 року – у 2020 році на відповідний тарифний коефіцієнт та виплатити недоплачену різницю грошового забезпечення з 01 березня 2018 року по 18 грудня 2020 року, суд зазначає.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробітті з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) визначені основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлено єдину систему їх соціального захисту, гарантовано військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та врегульовано відносини у цій галузі.

Абзацом першим частини першої статті 9 Закону № 2011-XII встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (частина 2 статті 9 Закону № 2011-XII).

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця (абзац перший частини 3 статті 9 Закону № 2011-XII).

Згідно з абзацом першим частини 4 статті 9 Закону № 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

30 серпня 2017 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності 01 березня 2018 року (далі – Постанова № 704).

Зазначеною постановою затверджені, зокрема, тарифна сітка розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схема тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.

Пунктом 4 Постанови № 704 установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Така редакція Постанови № 704 діяла до 24 лютого 2018 року, оскільки пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» від 21 лютого 2018 року № 103 (яка набрала чинності 24 лютого 2018 року) до Постанови № 704 були внесені зміни, внаслідок яких пункт 4 Постанови № 704 викладено у новій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Отже, на момент набрання чинності постановою № 704 (01 березня 2018 року) пункт 4 зазначеної постанови викладений у редакції згідно з пунктом 6 Постанови № 103, а саме: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Разом з тим, згідно з пунктом 1 Примітки Додатку 1 Постанови № 704 «Тарифна сітка розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу» (в редакції Постанови КМ № 1041 від 20 грудня 2017 року) посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

А відповідно до Примітки Додатку 14 «Схема тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу» оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

Проте з 29 січня 2020 року пункт 6 Постанови № 103 (яким пункт 4 Постанови № 704 викладено у новій редакції, про що було зазначено судом вище) втратив чинність у зв`язку із набранням законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18, якою визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».

Саме тому позивач уважає, що, всупереч вимогам приміток до Додатку 1 та Додатку 14 Постанови № 704 відповідач протиправно нараховував йому посадовий оклад та оклад за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, а не шляхом множення 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня 2018 року у 2018 році, на  01 січня  2019 року у 2019 році, на 01 січня 2020 року у 2020 році на відповідний тарифний коефіцієнт.

        На думку суду, такі аргументи позивача є помилковими, з огляду на таке.

06 грудня 2016 року Верховна Рада України прийняла Закон № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі – Закон № 1774-VIII), який набрав чинності з 01 січня 2017 року.

Пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій.

Суд відзначає, що норми пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIII були чинними як на дату прийняття Постанови № 704, так і станом на 29 січня 2020 року, неконституційними не визнавалися.

Водночас, Постанова № 704 є підзаконним нормативно-правовим актом. Юридична сила закону, як джерела права, його місце в системі нормативно-правових актів закріплені в Конституції України. Однією з ознак, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є прийняття його вищим представницьким органом державної влади.

Пунктом 3 частини 1статті 85 Конституції України закріплено, що прийняття законів належить до повноважень Верховної Ради України.

Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.

Відтак, вказаний вище пункт Постанови № 704 у частині, яка суперечить нормам розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIII, не підлягає застосуванню.

З огляду на це, суд дійшов висновку, що під час розв`язання колізії між нормами пункту 3 розділу ІІ Закону № 1774-VIII та пункту 4 Постанови № 704 у редакції до внесення змін Постановою № 103, перевагу слід надати положенням Закону, як акту права вищої юридичної сили з урахуванням статті 8 Конституції України. Враховуючи те, що норма пункту 3 розділу ІІ Закону № 1774-VIII не втратила чинності і за юридичною силою є вищою за приписи пункту 4 Постанови № 704 у редакції до внесення змін Постановою № 103, правові підстави для обчислення розміру окладу за посадою позивача та окладу за військовим званням із використанням величини мінімальної заробітної плати відсутні.

З огляду на зазначене, суд вважає, що згідно з Постановою № 704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є стала величина - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується. Такі ж правила діють при визначенні грошового забезпечення для перерахунку пенсій особам, звільненим з військової служби.

З цього приводу суд враховує також правові висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 04 листопада 2020 року у справі № 200/9195/19-а (провадження № 11-120заі20), хоча й не у тотожних, але у схожих правовідносинах щодо проведення інших виплат.

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що як свідчить зміст Закону № 1774-VIII, цим Законом вносилися зміни до низки законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. Отже, таким приписом законодавець заборонив застосовувати розмір мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів. Водночас пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIII законодавець передбачив, що до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня відповідного календарного року. З прийняттям Закону № 1774-VIII в Україні було змінено підхід щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини не лише при визначенні посадових окладів, а й щодо розрахунку всіх виплат, де раніше застосовувалася як розрахункова величина мінімальна заробітна плата. Аналіз такого правового регулювання дає підстави зробити висновок про те, що законодавець, по-перше, заборонив застосовувати для визначення розмірів посадових окладів розмір мінімальної заробітної плати; по-друге, чітко передбачив, що для визначення посадових окладів застосовується розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений на 01 січня відповідного календарного року.

З огляду на наведене правове регулювання, суд відхиляє доводи позивача щодо необхідності застосування для визначення розміру його посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням у 2018-2020 роках такої розрахункової величини, як мінімальна заробітна плата. Натомість, у межах спірних правовідносин відповідач діяв правомірно, застосовуючи при обчисленні посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням позивача у 2018-2020 роках, таку розрахункову величину, як прожитковий мінімум для працездатних осіб.

За таких обставин, у задоволенні позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування посадового окладу та окладу за військовим званням щомісячно з 01 березня 2018 року по 18 грудня 2020 року з урахуванням до їх складових 50 відсотків мінімальної заробітної плати, встановленого на 01 січня 2018 року, 01 січня 2019 року, 01 січня 2020 року з 01 березня 2018 року по 18 грудня 2020 року та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт; зобов`язання відповідача встановити та нарахувати позивачу посадовий оклад за розрядами тарифної сітки, оклад за військовим званням щомісячно з 01 березня 2018 року по 18 грудня 2020 року, шляхом множення 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня 2018 року – у 2018 році, на 01 січня 2019 року – у 2019 році, та на 01 січня 2020 року – у 2020 році на відповідний тарифний коефіцієнт та виплатити недоплачену різницю грошового забезпечення з 01 березня 2018 року по 18 грудня 2020 року, належить відмовити.

Стосовно позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати, нарахування не у повному обсязі індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2010 року по 01 лютого 2018 року із застосуванням січня 2008 року як місяця з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), а з 01 березня 2018 року по 18 грудня 2020 року з урахуванням абзацу 4 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17 липня 2003 року; зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2010 року по 01 лютого 2018 року із застосуванням січня 2008 року як місяця з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), а з 01 березня 2018 року по 18 грудня 2020 року з урахуванням абзацу 4 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17 липня 2003 року, суд зазначає.

Згідно з абзацом другим частини третьої статті 9 Закону № 2011-XII грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Відповідно до статті 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо, зокрема, індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.

Частиною другою статті 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначено, що державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Так, правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України «Про індексацію грошових доходів населення».

Згідно із абзацом другим статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Частиною шостою статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Згідно із статтею 3 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

При цьому, відповідно до визначення, яке міститься в абзаці третьому статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс споживчих цін - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Згідно із статтею 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частин другої, шостої статті 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

Згідно із статтею 6 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.

Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (далі – Порядок № 1078).

Відповідно до пункту 1-1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 р. - місяця опублікування Закону України від 6 лютого 2003 р. № 491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення». Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

Відповідно до абзацу 5 пункту 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Згідно з абзацами першим, другим, п`ятим, шостим пункту 4 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення), допомога по безробіттю та матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, що надаються залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії.

Частина грошових доходів, яка перевищує прожитковий мінімум, встановлений для відповідних соціальних і демографічних груп населення, індексації не підлягає.

Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.

Абзацами першим – шостим пункту 5 Порядку № 1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.

Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.

До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку.

Відповідно до підпункту 2 пункту 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

Суд звертає увагу на те, що правове регулювання виплати індексації визначає умови (якщо величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють повторне виникнення права на отримання індексації.

У рішенні від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України Конституційний Суд України зазначив про те, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Як зазначив Верховний Суд у постановах від 19 червня 2019 року (справа № 825/1987/17), від 20 листопада 2019 року (справа № 620/1892/19), від 05 лютого 2020 року (справа № 825/565/17) індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті.

Отже, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковим для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. За відсутності затвердженого особливого порядку індексації грошового забезпечення військовослужбовців, нарахування індексації грошового забезпечення здійснюється у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку, а саме відповідно до Порядку № 1078. Сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», підлягає обов`язковому нарахуванню та виплаті.

На підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати місяць підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.

З наявної у матеріалах справи довідки військової частини А3913 про нараховане грошове забезпечення та індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 суд встановив, що позивачу в спірний період з 01 січня 2010 року по 18 грудня 2020 року відповідач нарахував індексацію грошового забезпечення за такі місяці в межах цього періоду: з травня 2014 року по грудень 2015 року (включно); з грудня 2018 року по 18 грудня 2020 року.

За періоди з 01 січня 2010 року по квітень 2014 року (включно) та з січня 2016 року по листопад 2018 року (включно) індексацію грошового забезпечення відповідач позивачу не нараховував.

Оцінюючи наведені відповідачем доводи щодо правомірності не нарахування та невиплати позивачу індексації його грошового забезпечення за періоди з 01 січня 2010 року по квітень 2014 року (включно) та з січня 2016 року по листопад 2018 року (включно), суд зазначає таке.

Щодо посилань відповідача на відсутність фінансового ресурсу в Міністерстві оборони України, як на підставу для не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з січня 2016 року по лютий 2018 року суд зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Крім того, Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Отже, реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Таким чином, обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування та виплату індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у цій справі.

До того ж, відповідачем не надано жодних доказів для підтвердження факту відсутності в бюджеті відповідного рівня, з якого він фінансується коштів на індексацію грошового забезпечення, і як наслідок не надходження відповідних фінансових асигнувань на його рахунки для виплати індексації військовослужбовцям у вказаний період, а також не доведено ту обставину, що ним протягом 2016-2018 рр. надсилались відповідні заявки до вищестоящого органу стосовно потреби на виділення додаткових коштів для виплати військовослужбовцям індексації грошового забезпечення.

З огляду на наведене, посилання відповідача на відсутність фінансового ресурсу в Міністерстві оборони України, як на підставу для не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з січня 2016 року по лютий 2018 року є безпідставними та до уваги судом не приймаються.

Твердження відповідача про те, що проведення індексації грошових доходів здійснюється виключно у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів є безпідставними, оскільки частина 6 статті 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та підпункт 2 пункту 6 Порядку № 1078, на які посилається відповідач, не обмежує проведення, передбачених чинним законодавством України, виплат, а вказує на джерела походження цих коштів.

Доводи відповідача про відсутність механізму виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовців за минулі періоди суд оцінює критично, оскільки вказане не може бути підставою для позбавлення позивача права на оплату праці, однією з основних державних гарантій якого є індексація грошового забезпечення, а не проведення та не виплата цієї гарантії є невиправданим втручанням у права, передбачені статтею 1 Першого протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Аргументи відповідача щодо правомірності не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за спірні періоди, які викладені у поясненні від 13 квітня 2021 року, суд не враховує та правову оцінку їм не надає в силу вимог частини другої статті 77 КАС України, оскільки вони не були підставою для відмови у нарахуванні та виплаті позивачу індексації його грошового забезпечення згідно поданої ним заяви від 26 грудня 2020 року. Натомість такі підстави викладені відповідачем у листі від 13 січня 2021 року, яким суд надав правову оцінку вище.

Також суд зауважує, що жодних пояснень стосовно не нарахування та невиплати позивачу індексації його грошового забезпечення за період з 01 січня 2010 року по квітень 2014 року відповідач не надав.

Окремо щодо періоду з березня 2018 року по 18 грудня 2020 року суд враховує таке.

За період з березня 2018 року по грудень 2018 року відповідач не нараховував позивачу індексацію грошового забезпечення.

За період з грудня 2018 року по 18 грудня 2020 року відповідач нарахував позивачу індексацію грошового забезпечення у таких сумах та за такі місяці: грудень 2018 року – 71,08 грн., січень 2019 року – 71,08 грн., лютий 2019 року  – 71,08 грн., березень 2019 року – 137,47 грн. квітень 2019 року  – 134,47 грн., травень 2019 року – 134,47 грн., червень 2019 року – 134,47 грн., липень 2019 року – 206,72 грн., серпень 2019 року – 206,72 грн., вересень 2019 року – 206,72 грн., жовтень 2019 року  – 206,72 грн., листопад 2019 року – 206,72 грн., грудень 2019 року – 216,51 грн., січень 2020 року – 216,51 грн., лютий 2020 року  – 216,51 грн., березень 2020 року – 216,51 грн. квітень 2020 року  – 216,51 грн., травень 2020 року – 216,51 грн., червень 2020 року – 216,51 грн., липень 2020 року – 226,29 грн., серпень 2020 року – 226,29 грн., вересень 2020 року – 226,29 грн., жовтень 2020 року  – 226,29 грн., листопад 2020 року – 226,29 грн., грудень 2020 року – 135,76 грн.

Відповідно до абзацу першого пункту 5 Порядку № 1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

30 серпня 2017 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».  

Пунктом четвертим цієї постанови установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Таким чином, постановою Кабінету Міністрів України № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» визначено інший порядок встановлення та розміру посадового окладу військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу, а також змінено (підвищено) розміри посадових окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням відповідних категорій військовослужбовців.

Зазначена постанова набрала чинності з 01 березня 2018 року.

Відтак, березень 2018 року в контексті застосування у спірних правовідносинах норми абзацу першого пункту 5 Порядку № 1078 є місяцем підвищення доходів позивача. Вказана обставина сторонами у справі не заперечується.   

Згідно із абзацом другим пункту п`ятого Порядку № 1078 обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Водночас, відповідно до офіційних даних, що містяться на сайті Державної служби статистики України, з квітня 2018 року по грудень 2018 року індекс споживчих цін не перевищував 103%.

Разом з тим, у контексті спірних правовідносин необхідно звернути увагу на те, що питання виплати суми індексації у місяці підвищення грошових доходів, а також виплати визначеної суми індексації (фіксованої суми індексації) до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) врегульовано абзацами третім, четвертим, шостим пункту 5 Порядку № 1078.

Так, відповідно до абзаців третього, четвертого, шостого пункту 5 Порядку № 1078 сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.

Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку.

Отже, для вирішення питання про наявність підстав для виплати індексації у місяці підвищення доходу (базовому місяці) необхідно враховувати дві складові: розмір підвищення грошового доходу особи та суму індексації, що склалася у місяці підвищення цього грошового доходу і встановлювати, чи перевищує розмір підвищення грошового доходу особи суму індексації, що склалася у місяці його підвищення.

Так, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу, то індексація не нараховується; якщо ж розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, то сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. При цьому, до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) до визначеної суми індексації (фіксованої суми індексації) додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 Порядку № 1078.   

Водночас, суд звертає увагу на те, що відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку № 1078 обов`язок визначення розміру підвищення грошового доходу працівника та суми індексації, що склалася у місяці підвищення цього грошового доходу, а також встановлення факту перевищення розміру підвищення грошового доходу працівника над сумою індексації, що склалася у місяці його підвищення з метою вирішення питання про наявність підстав для виплати індексації у місяці підвищення доходу (базовому місяці) покладається безпосередньо на роботодавця.

Проте як слідує з матеріалів справи, у межах спірних правовідносин відповідач, вирішуючи питання про наявність підстав для виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року (місяць підвищення посадового окладу позивача згідно Постанови № 704) по 18 грудня 2020 року (день виключення позивача зі складу особового складу частини та усіх видів забезпечення) врахував лише норми абзаців першого, другого пункту 5 Порядку № 1078, згідно з якими у разі підвищення тарифних ставок (окладів) значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків, а обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Саме тому, із урахуванням зазначених норм, та із застосуванням, як місяця підвищення грошового доходу позивача (базового місяця) березня 2018 року, відповідач почав здійснювати нарахування та виплату позивачу індексацію грошового забезпечення тільки з 01 грудня 2018 року, тобто місяця, у якому індекс споживчих цін перевищив 103%.

Однак, на переконання суду, у межах спірних правовідносин відповідач безпідставно оминув норми абзаців третього, четвертого, шостого пункту 5 Порядку № 1078 в частині вирішення питання про наявність підстав для виплати позивачу індексації його грошового забезпечення у місяці підвищення доходу (березень 2018 року) та не встановив, чи перевищує розмір підвищення грошового доходу позивача суму індексації, що склалася у місяці підвищення такого доходу.

Як наслідок, не перевіривши наявність підстав для виплати позивачу індексації його грошового забезпечення у місяці підвищення доходу (березень 2018 року) та, не встановивши факту перевищення розміру підвищення грошового доходу позивача суми індексації, що склалася у місяці підвищення такого доходу, відповідач не міг встановити право позивача на отримання визначеної суми індексації (фіксованої суми індексації) відповідно вимог до абзацу 6 пункту 5 Порядку № 1078.

За таких обставин суд ставить під сумнів правильність визначення відповідачем нарахованих позивачу сум індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2018 року по 18 грудня 2020 року.   

В той же час, суд відхиляє твердження позивача щодо протиправності бездіяльності відповідача в частині не нарахування та не виплати, нарахування не у повному обсязі індексації грошового забезпечення за спірний період із врахуванням базового місяця для нарахування індексації – січень 2008 року, оскільки спір в частині визначення місяця підвищення доходів (базового місяця) позивача не був підставою для не нарахування та не виплати йому індексації грошового забезпечення за спірні періоди. Не існує такого спору й на момент прийняття судом рішення у цій справі.

Таким чином, беручи до уваги встановлені фактичні обставини справи, суд доходить висновку про протиправність дій відповідача щодо нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2010 року по 18 грудня 2020 року не у повному обсязі, а тому позовна вимога про визнання протиправною бездіяльності військової частини А3913 щодо не нарахування та невиплати, нарахування не у повному обсязі індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2010 року по 01 лютого 2018 року із застосуванням січня 2008 року як місяця з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), а з 01 березня 2018 року по 18 грудня 2020 року з урахуванням абзацу 4 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17 липня 2003 року підлягає задоволенню частково у спосіб: визнати протиправними дії військової частини А3913 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2010 року по 18 грудня 2020 року не у повному обсязі.

Стосовно визначення базового місяця для нарахування позивачу індексації грошового забезпечення суд зазначає.

У змісті позовних вимог позивач просить зобов`язати відповідача нарахувати і виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2010 року по 01 лютого 2018 року із застосуванням січня 2008 року як місяця з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця).

З цього приводу суд зазначає про те, що розрахунок індексації грошового забезпечення є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходив службу, і який виплачував йому грошове забезпечення. Саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов`язок нарахувати та виплатити позивачу індексацію його грошового забезпечення.

Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за цих обставин.

Здійснюючи судочинство Європейський суд з прав людини неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17 грудня 2004 року у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 02 червня 2006 року у справі «Волохи проти України» (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. «…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання».

Тобто, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб`єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.

Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов`язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов`язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.

У цій правовій ситуації, як уже було зазначено вище, відповідач нарахував позивачу індексацію грошового забезпечення лише за період з травня 2014 року по грудень 2015 року (включно). За періоди з 01 січня 2010 року по квітень 2014 року (включно) та з січня 2016 року по листопад 2018 року (включно) індексація грошового забезпечення позивачу не нарахована.  

Тому, на переконання суду, питання про те, який саме базовий місяць буде використаний відповідачем при нарахуванні позивачу індексації грошового забезпечення за указані вище періоди є передчасним, оскільки у цій частині права позивача ще не порушені, адже індексація грошового забезпечення позивачу за ці періоди, як уже було зазначено вище, не нарахована.

За таких обставин, суд доходить висновку, що у спірному випадку повноваження щодо визначення базового місяця для нарахування позивачу індексації грошового забезпечення відповідно до положень Порядку № 1078 та Закону № 1282-XII покладаються на відповідача, а тому підстави для його зобов`язання здійснити нарахування та виплату індексації грошового забезпечення з урахуванням базового місяця, відсутні.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 15 жовтня 2020 року у справі № 240/11882/19, яку суд враховує в силу вимог частини 5 статті 242 КАС України.

Згідно із частиною першою статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Суд також враховує, що відповідач частково нарахував позивачу індексацію грошового забезпечення за періоди з травня 2014 року по грудень 2015 року (включно) та з грудня 2018 року по 18 грудня 2020 року.

Тож, оскільки суд визнав протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2010 року по 18 грудня 2020 року не у повному обсязі та, враховуючи те, що відповідно до норм Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення саме на відповідача покладається обов`язок нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення, ефективним способом захисту порушених прав, свобод чи інтересів позивача буде зобов`язання відповідача нарахувати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2010 року по 18 грудня 2020 року відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум.  

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову частково.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», при зверненні з цим позовом до суду його не сплачував,  а відтак, розподіл судового збору на підставі статті 139 КАС України не здійснюється.

Докази понесення позивачем витрат, пов`язаних з розглядом справи у матеріалах справи відсутні.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень, п. 3 Розділу VI Прикінцевих положень КАС України, суд, –

                                                            ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до військової частини А3913 (пл. Авіації, 29, м. Новий Калинів, Самбірський район, Львівська область, 81464) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії – задоволити частково.

Визнати протиправними дії військової частини А3913 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2010 року по 18 грудня 2020 року не у повному обсязі.

Зобов`язати військову частину А3913 нарахувати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2010 року по 18 грудня 2020 року відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум.  

В решті позовних вимог відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» та п. 3 Розділу VI «Прикінцеві положення» цього Кодексу.  

Повний текст рішення складено 21 липня 2021 року.

         Суддя                                                                            Клименко О.М.