ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КРИВОГО РОГУ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 210/1969/19

Провадження № 2/210/82/21

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

"20" липня 2021 р.                                                                        

Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючого – судді                                                        Хлистуненко О.В.

секретаря судового засідання                                        Недолуги Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя, суд –

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулася до суду з позовом про поділ спільного сумісного майна подружжя. В обґрунтування позову зазначила, що з 27 серпня 1993 року по 12 лютого 2019 року вона з відповідачем, перебувала у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 10.01.2019 року було розірвано.

За час перебування у шлюбі нею та відповідачем, було набуте майно, яке зареєстроване на ім`я відповідача ОСОБА_2 , а саме: 1) однокімнатна квартира загальною площею 31,7 кв. метри, житловою площею 16,7 кв. метри, яка знаходиться на другому поверсі п`ятиповерхового будинку, за адресою: АДРЕСА_1 . Вартість вказаної квартири відповідно до висновку експерта становить 69740,00 грн.; 2) автомобіль Volkswagen Tiguan, 2008 року випуску, кузов № НОМЕР_1 державний реєстраційний № НОМЕР_2 . Вартість вказаного автомобіля відповідно до висновку експерта становить 296970,00 грн.

Оскільки, вищезазначена квартира та автомобіль були придбано за час шлюбу, вони є спільним сумісним майном подружжя. А тому, позивач просить суд, розділити між нею та відповідачем сумісне майно наступним чином: визнати за нею право власності на однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 вартістю 69740,00 гривень, так як вона постійно у ній проживає, іншого житла не має, а у власності відповідача є інше житло у якому він може проживати; визнати за ОСОБА_2 право власності на автомобіль Volkswagen Tiguan, 2008 року випуску, кузов № НОМЕР_1 , державний реєстраційний № НОМЕР_2 , вартість якого складає 296970.00 гривень, так як вказаний автомобіль знаходиться у його володінні та користуванні; стягнути з відповідача ОСОБА_2 на її користь 113615,00 гривен, тобто - половину різниці між вартістю автомобіля і вартістю квартири.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, заяв про відкладення розгляду справи не надавала.

Представник позивача ОСОБА_3 , в судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи без його участі та участі позивача. Позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 в жодне судове засідання не з`явився, про час та розгляд справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив, заяв про відкладення розгляду справи не надавав. Правом на відзив не скористався.

Суд, вважає за необхідне ухвалити заочне рішення у відсутності відповідача на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України та відповідно вимогам ст. 247 ЦПК України провести судове засідання без фіксування технічними засобами.

Дослідивши матеріали справи, доводи, викладені в позовній заяві, з`ясувавши повно та всебічно обставини, факти та відповідні їм правовідносини, суд залишає позовні вимоги без задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що 27.08.1993 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було укладено шлюб, який зареєстровано Саксаганським районним у місті Кривому Розі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції у Дніпропетровській області, актовий запис №820 (а.с. 7). Заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10.01.2019 року шлюб між ними було розірвано. Рішення суду набрало законної сили 12.02.2019 року (а.с. 8-11).

За час перебування в шлюбі, 21.06.2002 року на підставі договору купівлі-продажу квартири посвідченого приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Рукавіциним І.А., зареєстровано в реєстрі за №857, було придбано однокімнатну квартиру, загальною площею 31.7 кв.м., жилою площею 16,7 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , право власності якої зареєстровано на відповідач ОСОБА_2 (а.с. 12, 112).

Відповідно до звіту про оцінку майна, вартість вищевказаної квартири ставом на 01.04.2019 року становить 69740.00 грн. без урахування ПДВ (а.с. 26-41).

Крім того, за час перебування у шлюбі було придбано автомобіль Volkswagen Tiguan, 2008 року випуску, державний реєстраційний № НОМЕР_2 , кузов № НОМЕР_1 , зареєстрований за ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується відповідю з Територіального сервісного центру МВС №1243 Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Дніпропетровській області Головного сервісного центру МВС від 02.10.2020 року (а.с. 152).

Відповідно до висновку експертного автотоварознавчого дослідження №Д4/04/19 про оцінку транспортного засобу від 05.04.2019 року вартість вищезазначеного автомобіля становить 296970.00 грн. (а.с. 17-25).

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту, згідно із ч. 1 ст. 61 СК України.

Згідно із ст. 163 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу, відповідно до ч. 1 ст. 69 СК України.

Суб`єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.

Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися «обставинами, що мають істотне значення», якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшенням, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абз. 1 п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року № 11).

Зі змісту п. п. 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» слідує, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як встановлено судом, домовленості між сторонами щодо збільшення або зменшення часток майна що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя не було, договір про поділ спільного майна між ними не укладався.

Таким чином, придбавши спірне майно під час перебування в шлюбі, сторони набули право спільної сумісної власності на дане майно, відповідно до зазначених положень, а право кожної із сторін на рівну частку в майні презюмується.

При вирішенні даного спору, суд вважає за необхідне наголосити на тому, що чинним законодавством встановлена презумпція рівності часток подружжя, підстави для відступу від якої потребують доведення.

В обґрунтування відступу від засад рівності часток подружжя, позивач посилається на те, що спірна квартира має бути визнана її власністю, оскільки вона постійно у ній проживає, іншого житла не має, тоді як у відповідача є інше житло, у якому він може проживати. Цим житлом є частка приватного будинку, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Проте, суд критично відноситься до твердження позивача, що окрім спірної квартири іншого житла у неї не має, так як згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно виданого КП «Криворізьке БТІ» від 09.01.2004 року, позивачці належить 1/3 частка домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 16).

Щодо позовних вимог позивача про визнання автомобіля власністю відповідача, суд виходить с того, що як слідує з самої позовної заяви та матеріалів справи, спірний автомобіль перебуває у власності відповідача та у фактичному його володінні та користуванні, а тому відсутні підстави для задоволення вказаної позовної вимоги.

Суд, розглядає справу в межах заявлених позовних вимог не виходячи за їх межі, створивши учасникам процесу всі необхідні умови для надання, витребування доказів, користуючись принципом змагальності сторін.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України встановлено імперативний обов`язок щодо доказування і подання доказів у цивільному процесі, а саме зазначеною нормою вказано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За змістом ч. 2 ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зокрема, згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Докази повинні відповідати вимогам належності, допустимості, достовірності та достатності (ст.ст. 77-80 ЦПК України).

Однак, в супереч вказаних норм позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу, що слугувало б підставою для збільшення її частки у майні при його розподілі в розумінні ст. 70 СК України.

Відтак, доводи позивача щодо необхідності відступлення від рівності часток при поділі спільного майна подружжя не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

Таким чином, розглянувши справу в межах визначених заявлених позовних вимог, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач, як на підставу для задоволення позову, не знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, оскільки не ґрунтуються на достатніх, належних та допустимих доказах, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не обґрунтовані та недоведені, а тому не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 60, 70, 71, 163 СК України, ст. ст. 4, 7, 8, 12, 13, 76 - 81, 89, 209, 228, 229, 247, 263-265, 354, 355ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя залишити без задоволення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів в порядку, передбаченому статтею 354 ЦПК України.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених законом строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя: О. В. Хлистуненко